Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №280/10266/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 квітня 2026 року Справа № 280/10266/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 2), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.10.2025 в частині призову та направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 31.10.2025 був затриманий працівниками поліції. Зазначає, що з 01.02.2018 працює в КП «Водоканал» на посаді майстра зміни цеху каналізаційних насосних станцій. Не пояснюючи причину затримання, позивача з застосуванням сили було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому у позивача забрали телефон, в якому знаходились відомості про його бронювання. Позивач стверджує, що пояснював, що підприємство «Водоканал» надіслало заявку на бронювання, запис прийнято відповідним органом, та що всі ці відомості знаходяться в його телефоні. Але працівники ТЦК та СП ігнорували такі повідомлення позивача. При цьому позивач зазначає, що відомості про результати бронювання за заявою №2025 1028-14764621 вже був в офіційному доступі 31.10.2025 о 14:13. Працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 , не зважаючи на те, що позивач має бронь та право на відстрочку від призову на військову службу поставили його на військовий обліу та направили на проходження військово-лікарської комісії, яку позивач пройшов на протязі 1-2 годин та був визначний придатним до проходження військової служби. В той час, відповідно до результату бронювання за заявою КП «Водоканал», сформованого засобами Порталу «Дія» позивач був заброньований до 21.02.2026. Таким чином, попри наявність відповідних відомостей про бронювання у загальнодоступних реєстрах, позивач був призваний на військову службу та доставлений до військової частини НОМЕР_1 . Позивач вважає такі дії ІНФОРМАЦІЯ_3 та військової частини НОМЕР_1 протиправними та такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві, оскільки він не підлягав призову. Проте, ТЦК не було вжито належних заходів щодо з`ясування таких обставин, хоча позивач повідомляв і ТЦК мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 21 листопада 2025 року заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення/ переведення/ переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 до іншого місця служби, бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 або будь-якої іншої військової частини, до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі №280/10266/25.

Ухвалою суду від 21 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення та виклику сторін. Витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 докази по справі, а саме належним чином засвідчену копію висновку ВЛК та наказ про мобілізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 . Витребувано від Військової частини НОМЕР_1 докази по справі, а саме належним чином засвідчену копію наказу про зарахування до списків військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що під час перевірки 31.10.2025 о 09:09 військовозобов`язаний ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , не мав при собі, чи відмовився пред`являти військовий документ (військовий квиток, приписне посвідчення, тимчасове посвідчення замість військового квитка), тому згідно довідки про доставлення громадянина до ІНФОРМАЦІЯ_5 був доставлений працівником поліції ДОП СП ВП-5 ЗРУП старшим лейтенантом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_5 через відсутність військово облікового документа., та для складання адміністративного протоколу; згідно книги обліку відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач прибув о 09:30 для складання протоколу, також позивач стверджував, що має бронь від КП «Водоканал», однак з`ясувалось що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відсутня інформація про бронювання. Позивача було включено до поіменного списку (тобто мобілізовано) 31.10.2025 о 14:39. Отже, згідно наказу № 1448 від 31.10.2025 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 , призваний та направлений для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період та відправлений до військової частини НОМЕР_1 ; бронювання оформлено через мобільний додаток «Резерв+» лише о 14:13 цього ж дня, тобто після моменту мобілізації. На момент оформлення бронювання 31.10.2025 позивач вже перебував у статусі військовослужбовця. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_5 діяв у межах своїх повноважень відповідно до пункту 11 Положення, затвердженого постановою КМУ №154 від 23.02.2022, та на підставі наявного станом на 09:30 31.10.2025 статусу позивача в Реєстрі - як такого, що підлягає мобілізації. Враховуючи вказане, оформлення відстрочки не має зворотної сили, а отже, не може скасувати вже завершений юридичний факт — мобілізацію позивача. Позивач міг би реалізувати право на відстрочку до моменту мобілізації, однак не скористався таким правом своєчасно. Відтак, немає правових підстав визнати дії ТЦК протиправними або скасувати мобілізацію, що вже відбулася. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для рішення у справі, з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що

ОСОБА_1 з 01.02.2018 по теперішній час працює в КП «Водоканал» на посаді майстра зміни цеху каналізаційних насосних станцій, що підтверджується довідкою КП «Водоканал» №62 від 05.11.2025.

Згідно даних порталу Дія (Результат бронювання за заявою № 20251028-1476461) судом встановлено, що станом на 31.10.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 заброньований до 21.02.2026.

31.10.2025 позивача був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Довідкою про доставлення (супроводження) громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 31.10.2025.

Відповідно до відомостей з поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_6 , солдат ОСОБА_1 , 1998 року народження, висновок військово-лікарської комісії 31.10.2025 придатний.

Відповідно до Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) №1448 від 31.10.2025 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», на виконання вимог Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 Про загальну мобілізацію в редакції Указу Президента України від 15.04.2025 Про продовження строку проведення загальної мобілізації відповідно до розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 на призов резервістів і військовозобов`язаних під час мобілізації №1124/4532 від 09.05.2025, ОСОБА_1 , 1998 року народження, призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період резервістів і військовозобов`язаних відповідно до поіменного списку резервістів і військовозобов`язаних, які призвані та направлені до військової частини НОМЕР_1 в складі команди.

Вважаючи протиправним наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.10.2025 в частині призову та направлення для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_3 , позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 2 ст. 1 Закону №2232-XII унормовано, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Частиною 5 статті 1 Закону №2232-XII регламентовано, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом частини 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За приписами ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст.1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі ст. 2 Закону №389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

У зв`язку з введенням Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

На момент розгляду справи правовий режим воєнного стану в Україні триває, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

За змістом ч. 1 ст. 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №3543-ХІІ, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

За змістом абз. 1 ч. 5 ст. 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Отже, територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки надано повноваження щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації.

Водночас ст. 23 Закону №3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 25 Закону №3543-ХІІ регламентовано, що бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За приписами ч. 2 ст. 25 Закону №3543-ХІІ порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

27.01.2023 постановою №76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військово-зобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» відповідно до статті 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час (далі – порядок №76 у редакції чинній на момент прийняття рішення про бронювання позивача).

Порядок №76 визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:

в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування;

на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період;

на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна, відповідно до укладених міжнародних договорів України;

в операторах протимінної діяльності, які проводять розмінування (гуманітарне розмінування) відповідно до законодавства (далі - оператори протимінної діяльності) (п. 1).

Відповідно до п. 3 Порядку № 76 бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), в електронній формі засобами Порталу Дія.

Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).

Не підлягають бронюванню військовозобов`язані, які згідно із законом не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Військовозобов`язані, зазначені у пункті 1 цього Порядку, підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності.

Строк дії відстрочки не може перевищувати: строку проведення мобілізації - для військовозобов`язаних, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 1 цього Порядку; строку дії контракту (договору) на поставку товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань, - для військовозобов`язаних, зазначених в абзаці четвертому пункту 1 цього Порядку; 12 місяців - для військовозобов`язаних, зазначених в абзацах п`ятому та сьомому пункту 1 цього Порядку; строку договору (контракту) або строку, на який їх обрано (призначено), - для військовозобов`язаних, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього Порядку.

Відповідно до п. 25 Порядку № 76 бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється засобами Порталу Дія за списками, які формуються керівником державного органу, критично важливого підприємства, критично важливої установи або уповноваженою ним особою.

Відповідно до п. 31 Порядку № 76 надана відстрочка підлягає анулюванню в разі: 1) закінчення строку її дії; 2) завершення критично важливим підприємством виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань; 3) позбавлення підприємства, установи, організації статусу критично важливого підприємства, критично важливої установи державним органом, який прийняв рішення про визначення їх критично важливою установою; 4) ліквідації органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, критично важливого підприємства, критично важливої установи; 5) звільнення військовозобов`язаного з органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, критично важливого підприємства, критично важливої установи (крім звільнення з посади з подальшим призначенням на іншу посаду в межах одного органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, критично важливого підприємства, критично важливої установи); 6) тимчасового припинення дії трудового договору військовозобов`язаного з критично важливим підприємством, критично важливою установою; 7) обґрунтованого подання керівника органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування засобами Порталу Дія; 8) обґрунтованого подання керівника критично важливого підприємства, критично важливої установи, але не частіше ніж один раз на п`ять календарних днів засобами Порталу Дія; 9) надання відстрочки з інших причин, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”; 10) припинення укладеного договору (контракту) або закінчення строку призначення - для працівників спеціалізованих установ ООН, міжнародних судових органів, міжнародних та неурядових організацій та установ, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна відповідно до укладених міжнародних договорів України; 11) невиконання оператором протимінної діяльності протягом шести місяців робіт з розмінування (гуманітарного розмінування) за сертифікованим процесом (процесами) на основі інформації, поданої Центром протимінної діяльності; 12) невідповідності військовозобов`язаного умовам, зазначеним в абзаці третьому пункту 8 цього Порядку; 13) звільнення з посади священнослужителя (за заявою ДЕСС в електронній формі про анулювання бронювання військовозобов`язаного працівника, що формується на основі інформації, поданої юридичною особою - релігійною організацією); 14) виключення суб`єкта господарювання з переліку, зазначеного в абзаці шістнадцятому пункту 5 цього Порядку, або працівника суб`єкта господарювання із складу бригади, зазначеної в абзаці шістнадцятому пункту 5 цього Порядку.

Відповідно до п. 32 Порядку № 76 керівник державного органу, критично важливого підприємства, критично важливої установи або особа, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, може подати засобами Порталу Дія заяву в електронній формі про анулювання бронювання військовозобов`язаного працівника (далі - заява про анулювання бронювання), в якій містяться такі відомості щодо: 1) державного органу, критично важливого підприємства, критично важливої установи: повне найменування юридичної особи або відокремленого структурного підрозділу юридичної особи; код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи (у разі наявності) або відокремленого структурного підрозділу юридичної особи (у разі наявності); місцезнаходження юридичної особи або відокремленого підрозділу юридичної особи (крім критично важливих підприємств, а також критично важливих установ, які визначені Міноборони); 2) військовозобов`язаного: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); причина анулювання відстрочки.

Формування заяви про анулювання бронювання завершується накладенням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису керівника державного органу, критично важливого підприємства, критично важливої установи або особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи, відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та надсилається до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як вже встановлено судом, позивач як працівник КП «Водоканал» був заброньованим терміном до 21.02.2026, що підтверджується відомостями із порталу “Дія” (Результат бронювання за заявою № 20251028-1476461).

Доказів недійсності чи недостовірності таких відомостей відповідачами суду не надано.

Суд наголошує, що заброньовані особи мають відстрочку в силу факту їх бронювання, центр комплектування та соціальної підтримки при цьому здійснює облік особи відповідним чином, не приймаючи жодних рішень щодо права особи на відстрочку.

Відповідно до абз. 9 п. 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Із встановлених у справі обставин убачається, що позивач працює в КП «Водоканал», а згідно з даними порталу Дія за результатом бронювання за заявою №20251028-1476461 станом на 31.10.2025 він був заброньований до 21.02.2026.

При цьому сам відповідач-1 у відзиві посилається на те, що інформація про бронювання через мобільний застосунок «Резерв+» з`явилася 31.10.2025 о 14:13, тоді як до поіменного списку, тобто фактично мобілізовано, позивача було включено 31.10.2025 о 14:39.

Отже, навіть з доводів відповідача вбачається, що на момент оформлення призову та направлення позивача до військової частини в інформаційних ресурсах уже відображались відомості про його бронювання.

Таким чином матеріали справи та встановлені обставини свідчать, що на момент прийняття відповідачем-1 наказу позивач був заброньований у встановленому законом порядку та не підлягав призову на військову службу.

Посилання відповідача на те, що станом на 09:30 31.10.2025 у Реєстрі «Оберіг» інформація про бронювання була відсутня, не спростовує протиправності оскарженого наказу, оскільки юридично значущим для вирішення цього спору є момент прийняття рішення про призов та направлення позивача на військову службу, а не час його доставлення до ТЦК та СП або складання адміністративного протоколу.

Сам відповідач вказує, що позивача включено до поіменного списку о 14:39, тобто після 14:13, коли, за його ж твердженням, бронювання вже було оформлене через електронний сервіс.

Таким чином, на позивача на час призову його на військову службу розповсюджувався відповідний імунітет від такого призову, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII.

Імунітет, що надається правовим актом і встановлює права та свободи громадянина, є більш високим ніж пріоритет держави до можливості вчинення дій, направлених на спонукання особи до вчинення активних дій щодо реалізації даного права.

Утім, попри встановлену ст. 23 Закону №3543-XII імперативну заборону призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаного, який мав чинну відстрочку від такого призову, відповідач-1 вчинив дії, пов`язані з його призовом на військову службу, прямим наслідком яких стало видання оскаржуваного наказу.

Суд також підкреслює, що за приписами п.15 положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний організовувати проведення: - перевірок готовності підприємств до оповіщення та забезпечення явки громадян, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації та у воєнний час, на пункти збору або у військові частини, - перевірок стану бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час і виконання військово-транспортного обов`язку.

Отже, органи ТЦК та СП зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи, а тому відповідач-1 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочу від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення з боку позивача.

Проте, незважаючи на повідомлення позивача про те, що він має статус заброньованого, відповідач-1 не вжив заходів щодо перевірки цієї інформації.

Невиконання цього обов`язку призвело до порушення прав позивача та призов його на військову службу.

Суд не враховує твердження відповідача-1 про допущення порушення позивачем правил військового обліку, оскільки на законодавчому рівні встановлений особливий порядок накладення стягнення у разі встановлення у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Суд також не надає оцінки доводам позивача щодо проходження ВЛК, оскільки ані дії військово-лікарської комісії ВЛК, ані постанова ВЛК не є предметом оскарження у розглядуваній справі.

Стосовно покликань відповідача-1 на реалізацію спірного наказу про призов позивача, то суд зазначає, що незважаючи на той факт, що після його видачі такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень під час здійснення ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 06.10.2021 у справі № 9901/26/21, від 03.11.2021 у справі № 9901/226/21, від 02.02.2022 у справі № 9901/256/21, від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21, від 06.04.2023 у справі № 990/152/22, від 14.09.2023 у справі № 990/73/23.

Отже, такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про призов позивача, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки, дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку районного ТЦК та СП, а тому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) №1448 від 31.10.2025 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», в частині призову ОСОБА_1 , 1998 року народження, на військову службу та направлення у команду військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі (далі - положення №1153/2008).

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (п. 2 положення № 1153/2008).

За змістом п. 5 положення № 1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за № 1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - інструкція № 280).

Відповідно до п. 2 розділу ХІІ інструкції № 280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.

За змістом п. 32 розділу ІІ інструкції № 280 підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Водночас, як зарахування до списків особового складу військової частини, так і виключення із списків особового складу військової частини проводиться наказом по стройовій частині (п. 33 розділу ІІ інструкції № 280).

Суд зауважує, що відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Відповідно до п. 6 положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Абзацом 1 ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII унормовано, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Своєю чергою, визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками:

зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного;

протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень по всьому ланцюгу правовідносин, безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що існував до моменту порушення.

Іншими словами, суд реалізовує один із базових принципів права про те, що протиправні рішення не можуть спричиняти правомірних наслідків. І за таких обставин жодного значення не має правомірність чи неправомірність рішень командира військової частини НОМЕР_1 під час видачі наказу щодо зарахування позивача до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Оскільки спірний наказ відповідача-1 про призов позивача на військову службу під час мобілізації та відправлення до військової частини НОМЕР_1 є протиправним, то виданий на його підставі наказ командира військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування позивача до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 також є протиправним та підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир військової частини НОМЕР_1 фактично не вчиняв протиправних дій щодо позивача під час видачі цього наказу.

За правилами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з принципом «належного урядування», неодноразово застосованим ЄСПЛ у своїх рішеннях, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії», пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, у справі «Ґаші проти Хорватії», пункт 40, у справі «Рисовський проти України», пункт 71).

Суд також ураховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у разі невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд зазначає, що хоча Законом 2232-XII не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби, як незаконна мобілізація, проте проходження військової служби позивачем є безпосереднім наслідком видання наказу про призов під час мобілізації, який суд визнав протиправним та скасував.

За таких обставин, з метою повного, ефективного та реального захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Суд зазначає, що такий спосіб захисту є співмірним характеру порушеного права та відповідає завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав і свобод особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду не спростовують.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача незалежно від формулювання позовних вимог, зазначених у позовній заяві.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) №1448 від 31.10.2025 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», в частині призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу та направлення у команду військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова