Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №240/2257/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Житомир

справа № 240/2257/25

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області та Коростенського міськрайонного суду Житомирської області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Коростенського міськрайонного суду

Житомирської області №04/к від 14 січня 2025 року в частині щодо встановлення на 2025 рік надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату надбавки за вислугу років з 01 січня 2025 року відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби у розмірі 50 відсотків посадового окладу на підставі наказу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02.06.2016 №32/к про встановлення надбавки за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених сум, та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на посаді державного службовця та згідно із пунктом 13 розділу “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, в 2025 році відповідачем їй встановлено надбавку за вислугу років державної служби на 2025 рік у розмірі 2% посадового окладу за кожний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу. Позивач вважає, що відповідно до Закону України “Про державну службу”, розмір надбавки за вислугу років у період з 01.01.2025 повинен становити 3% за кожний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, тому оспорюваний наказ є протиправним.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ухвали суду від 03.06.2025 провадження в даній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в зразковій адміністративній справі №240/7215/24.

20.02.2026 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вказує, що ТУ ДСА України в Житомирській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для виплати надбавки за вислугу років позивачу з 01 січня 2025 року в розмірі 50 відсотків від посадового окладу, так як дію частини 1 статті 52 Закону України “Про державну службу” з 01.01.2025 зупинено, а Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Зазначає, що оспорюваний наказ прийнятий на виконання та на підставі Закону №4059-IX. Скасування наказу не відновить порушеного права, про яке заявляє позивач, оскільки норма Закону №4059-IX діє, вона не скасовувалася та неконституційною не визнавалася. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач - Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження не надіслав до суду відзив на позовну заяву.

Згідно з ухвалою від 26.03.2026 провадження в даній адміністративній справі поновлено.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Згідно з положеннями ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач перебуває на посаді державного службовця в Коростенському міськрайонному суді Житомирської області.

Згідно з наказом керівника апарату суду №04/к від 14.01.2025 “Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Коростенського міськрайонного суду Житомирської області на 2025 рік” ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років державної служби на 2025 рік з 01.01.2025 на рівні 2 % посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та з метою захисту порушеного права звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій адміністративній справі №240/7215/24 від 19.02.2026, та зазначає наступне.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно із частиною першою статті 150 Закону № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов`язків визначено у Законі України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII “Про державну службу” (далі - Законі № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 цього Закону визначено поняття “державний службовець”, яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (частина перша статті 50 Закону № 889-VIII).

Згідно із частиною другою статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Отже, заробітна плата державного службовця має обов`язкову (сталу) складову, яка є фіксованою виплатою та, по суті, основною винагородою за виконання посадових обов`язків, а також факультативну (необов`язкову) складову, яка залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.

Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частиною першою статті 46 Закону № 889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Розмір такої надбавки за приписами частини першої статті 52 Закону № 889-VIII визначається на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас 01 січня 2025 року набрав чинності Закон України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік” (далі - Закон № 4059-IX), у пункті 11 розділу “Прикінцеві положення” якого законодавець визначив, що у 2025 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, з урахуванням класифікації посад, проведеної у 2024 році, крім державних органів, зазначених у пунктах 16 та 17 цього розділу та частині сьомій статті 50 Закону України "Про державну службу".

Згідно з пунктом 13 розділу “Прикінцеві положення” Закону № 4059-IX у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:

1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;

2) варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

На думку позивача, з 01 січня 2025 року питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві, яку слід вирішити на користь спеціальної норми, якою є приписи Закону № 889-VIII .

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у справі №240/7215/24 виснувала, що нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу “Прикінцеві положення” Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік” (Закон № 3460-IX), який зупинив дію приписів Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII “Про державну службу” (Закон №889-VIII) у частині оплати праці державних службовців і неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався, а отже, підлягав застосуванню розпорядником бюджетних коштів стосовно позивачки.

Також зазначено, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 3460-ІХ, яка зупинила дію норми Закону № 889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.

Додатково Велика Палата Верховного Суду дослідила питання комплексного впровадження реформи оплати праці державних службовців і констатувала, що зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі відбулося одночасно зі зростанням посадового окладу, що мало на меті підвищити незалежність цієї категорії державних службовців, збільшити привабливість посад державної служби та зробити конкурентоспроможною оплату праці державних службовців у порівнянні з приватним сектором. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди таких працівників, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В силу наведеної норми суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/7215/24, оскільки вони є релевантними до даних правовідносин.

Судом також враховується, що Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад” від 11 березня 2025 року №4282-IX (далі Закон України № 4282-IX), який набрав чинності 01 квітня 2025 року, внесені зміни до статті 52 Закону № 889-VIII, зокрема викладено в такій редакції: “Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотки посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу”.

За таких обставин, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 19.02.2026 за результатами розгляду зразкової справи №240/7215/24, суд дійшов висновку, що при встановленні позивачу розміру надбавки за вислугу років державної служби на 2025 рік відповідач правомірно керувався пунктом 13 розділу “Прикінцеві положення” Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, а тому відсутні підстави для скасування оспорюваного наказу.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами доведено правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на відмову у задоволенні позову та приписи статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області (вул. Сосновського,38, м.Коростень, Житомирська обл., Коростенський р-н,11509, РНОКПП/ЄДРПОУ: 02896012) та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Мала Бердичівська, 23, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, РНОКПП/ЄДРПОУ: 26278626) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 27 квітня 2026 року.

Суддя А.В. Горовенко