Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №240/6424/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/6424/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 28 лютого 2022 року до 16 серпня 2023 року, включаючи всі його складові, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (надалі - Закон № 1928-ІХ) станом на 01 січня 2022 року та Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (надалі - Закон № 2710-ІХ) станом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення 28 лютого 2022 року до 16 серпня 2023 року включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50 % мінімальної заробітної плати), встановлених Законом № 1928-ІХ станом на 01 січня 2022 року та Законом № 2710-ІХ станом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (надалі - Порядок № 44);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 28 лютого 2022 року по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 12 квітня 2024 року по 30 липня 2024 року, включаючи всі його складові та одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (надалі - Закон № 3460-IX) станом на 01 січня 2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення з 12 квітня 2024 року до 30 липня 2024 року включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50 % мінімальної заробітної плати), встановлених Законом № 3460-IX на 01 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 12 квітня 2024 року по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення.

Позовні вимоги мотивовані виплатою грошового забезпечення під час проходження військової служби у неналежному розмірі, оскільки з набранням чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (надалі - Постанова № 103), згідно з якою було визначено до застосування при обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, відновлено дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704) у попередній редакції, відповідно до якої при обрахунку посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Разом з тим, оскільки відповідно до норм Законів № 1928-ІХ, № 2710-ІХ та № 3460-IX розмір прожиткового мінімуму є нижчим 50 % мінімальної заробітної плати на 01 січня відповідного календарного року, грошове забезпечення слід обчислювати виходячи з розрахункової величини 50 % мінімальної заробітної плати. Також вважає, що нарахування та виплату грошового забезпечення за спірний період має бути проведено з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Ухвалою від 17 березня 2025 року поновлено строк звернення до суду з цим позовом та прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , позов не визнав. У відзиві на позовну заяву, насамперед, зауважує на пропущенні строку звернення до суду з позовом у цій справі, позаяк, як вважає відповідач, після звільнення зі служби 16 серпня 2023 року позивач звернувся з позовом у березні 2025 року поза межами встановленого у статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) строку, не заявивши при цьому про жодні поважні причини пропуску цього процесуального строку.

По суті спору відповідач в обґрунтування своєї позиції наполягає на тому, що визнання пункту 6 Постанови № 103 таким, що втратив чинність згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, не зумовлює поновлення дії пункту 4 Постанови № 704 (в редакції, що діяла до набрання чинності Постановою № 103). Тож у відповідача були відсутні правові підстави керуватися первинною редакцією Постанови № 704 при розрахунку спірного грошового забезпечення позивача до 20 травня 2023 року. Більше того, з набранням чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 жодні зміни до норми пункту 4 Постанови № 704 внесені не були допоки не набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704" (надалі - Постанова № 481), якою було закріплено розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням на рівні 1762 грн, що вкотре доводить, на думку відповідача, що законодавцем було закладено у цю норму розрахунковою величиною прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2018 року. Тому, відповідно, з 20 травня 2023 року відповідач обґрунтовано розраховував спірне грошове забезпечення з розрахунку прожиткового мінімуму на рівні 1762 грн.

Оскільки позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у повному та відповідному законодавству розмірі, вимоги щодо виплати компенсації втрати частини доходів з цих підстав вважає необґрунтованими.

З таких підстав просить суд відмовити у позові.

У додаткових поясненнях Військова частина НОМЕР_1 просить суд врахувати правові висновки Верховного Суду у постанові від 20 жовтня 2025 року у справі № 600/3516/24 щодо застосування норм Постанови № 481.

Другий відповідач, Військова частина НОМЕР_2 , позов також не визнав. У відзиві на позовну заяву, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870, якою затверджені Правила підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, так само стверджує, що із визнанням протиправним та скасування судом пункту 6 Постанови № 103, пункт 4 Постанови № 704 не повертається до попередньої редакції. А оскільки у період, за який позивачем пред`явлено до Військової частини НОМЕР_2 вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення (12 квітня - 30 липня 2024 року), за редакцією пункту 4 Постанови № 704 розрахунковою величиною визначено 1762 грн, вимоги щодо спірного перерахунку є безпідставними. Тому, відповідно, немає й жодних підстав для виплати компенсації втрати частини доходів, що заявлено позивачем у позові. З таких підстав просить суд відмовити у позові.

Розглянувши доводи позовної заяви, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд, вирішуючи спір у цій справі, виходить з такого.

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 лютого 2022 року № 41 молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 , який прибув на військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період, з 28 лютого 2022 року зараховано до списків особового складу на посаду заступника командира батареї - інструктора з повітрянодесантної підготовки 2 гаубичної самохідно-артилерійської батареї.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 серпня 2023 року № 238 лейтенанта ОСОБА_1 , командира 1 взводу охорони роти охорони, з 16 серпня 2023 року виключено зі списків особового складу у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 27 березня 2025 року № 839/2824 ОСОБА_1 з 28 лютого по 30 листопада 2022 року встановлено посадовий оклад у сумі 4230 грн (тарифний розряд 18, тарифний коефіцієнт 2,4), оклад за військовим званням - у розмірі 1090 грн (тарифний коефіцієнт 0,62); з 01 грудня 2022 року по 31 січня 2023 року - посадовий оклад у сумі 4230 грн (тарифний розряд 18, тарифний коефіцієнт 2,4), оклад за військовим званням - у розмірі 1130 грн (тарифний коефіцієнт 0,64); з 01 лютого по 16 серпня 2023 року - посадовий оклад у сумі 3440 грн (тарифний розряд 12, тарифний коефіцієнт 1,95), оклад за військовим званням - у розмірі 1130 грн (тарифний коефіцієнт 0,64).

Ці дані підтверджуються відомостями карток особового рахунку позивача за 2022 - 2023 роки.

Розмір посадового окладу та окладу за військовим званням розраховані виходячи з прожиткового мінімуму на рівні 1762 грн.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 27 березня 2025 року № 839/2822 у серпні 2022 року позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення у сумі 18916,26 грн та у червні 2023 року у сумі 30609,52 грн; а також матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у грудні 2022 року у сумі 1090 грн, що також підтверджено даними карток особового рахунку позивача за 2022 - 2023 роки.

На адвокатський запит представника позивача від 19 жовтня 2024 року щодо перерахунку спірного грошового забезпечення у листі від 27 листопада 2024 року № 839/10063 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про виплату грошового забезпечення позивача у повному обсязі.

Також не є спірним, що з 12 квітня 2024 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 й наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30 липня 2024 року № 124 старшого лейтенанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , командира взводу снайперів Військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командувача оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 10 липня 2024 року № 401 з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 30 липня 2024 року виключено зі списків особового складу.

За даними картки особового рахунку з травня по серпень 2024 року позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 3440 грн та оклад за військовим званням - 1130 грн. При звільненні зі служби у серпні 2024 року позивачу виплачено 30069,31 грн грошової допомоги при звільненні та 40271,40 грн компенсації невикористаної відпустки.

До вирішення справи по суті, надаючи оцінку доводам Військової частини НОМЕР_1 щодо пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі, суд звертається до правових висновків Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, у якій з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата зробила правовий висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього судова палата погодилась, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.

Ці висновки цілком підтримано й у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24.

Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.

Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, вибуття до нового місця служби / звільнення з військової служби.

Як встановлено у підпункті 11.3 пункту 11 Правил, зокрема, грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо, підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунка військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.

Разом із тим, суд враховує викладені Верховним Судом у постановах від 18 березня 2026 року у справі № 240/1481/25, від 07 квітня 2026 року у справі № 240/15729/25 підходи до правозастосування встановленого у статті 233 КЗпП України строку, у яких Верховний Суд вказав, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами, що охоплюють період з 19 липня 2022 року, слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення. Саме після встановлення таких обставин можливо визначити день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а отже і початок перебігу тримісячного строку звернення до суду (подібний підхід Верховний Суд висловив у постанові від 29 січня 2026 року у справі № 240/15544/24).

Оскільки відповідачем в обґрунтування своїх доводів на підтвердження обізнаності позивача із спірними сумами грошового забезпечення при звільненні з військової служби, як і доведення до відома позивача спірних нарахувань упродовж несення служби, не подано суду жодних доказів - ані щодо вручення позивачу грошового атестата при звільненні 16 серпня 2023 року, ані будь-яких розрахункових документів: листів / повідомлень /відомостей, відповідно, у розпорядженні суду немає достатніх доказів, а відтак і належно підтверджених підстав вважати позивача обізнаним щодо нарахованих спірних сум грошового забезпечення до отримання відповіді відповідача від 27 листопада 2024 року № 839/10063.

При цьому, на переконання суду, слід враховувати й те, що позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 16 серпня 2023 року у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, а звільнено з військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 з 30 липня 2024 року, та у межах трьохмісячного строку по звільненню позивач у жовтні 2024 року направив (через представника) звернення щодо спірного перерахунку виплачених сум (пункт 69 постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24).

Водночас, дослідивши картки особових рахунків позивача як за 2023 рік та і за 2024 рік, суд встановив відсутність підписів позивача у графах 17 "підпис про одержання грошового атестата" (у порядку підпункту 11.3 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104)). Тож вручення позивачу грошового атестата при звільненні зі служби не підтверджено відповідачами жодними доказами, а відповідно, немає жодних підстав стверджувати обізнаність позивача зі спірним порядком розрахунку грошового забезпечення до отримання відповіді принаймні Військової частини НОМЕР_1 від 27 листопада 2024 року № 839/10063.

Ухвалою від 17 березня 2025 року суд, задовольнивши заяву представника позивача, поновив строк звернення до суду з позовом у цій справі, і, з огляду на викладене, не знаходить цей висновок передчасним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам по суті суд виходить з такого.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

З 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова № 103, якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Так, відповідно до статті 7 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року визначено на рівні 1762 гривень.

Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, та, відповідно, передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: "1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 суд касаційної інстанції висловився, зокрема, про таке:

"... на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон № 2262-ХІІ).

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (надалі - Закон № 294-IX) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (надалі - Закон - № 1082-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"."

З огляду на викладене суд зазначає, що так само й Закони № 1928-IX та № 2710-IX не містять застережень щодо застосування у 2022 - 2023 роках як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.

Таким чином, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, згідно із яким прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-IX та Закону № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

При цьому позивач помилково вважає розрахункової величиною "50 % мінімальної заробітної плати", оскільки установлене пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка ураховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (пункт 41 постанови Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 380/21655/21).

Разом з тим, 20 травня 2023 року набула чинності постанова № 481, пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови № 704 й викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, був застосовним до 19 травня 2023 року включно.

Питання нарахування грошового забезпечення військовослужбовця з 20 травня 2023 року, яке розраховане із розміру посадових окладів військовослужбовців із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн, запровадженої Постановою № 481, а не із розміру "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року", як це було передбачено пунктом 4 Постанови № 704 до внесених змін, було предметом розгляду Верховним Судом у постановах від 02 липня 2025 року у справі № 240/29489/23, від 03 липня 2025 року у справі № 380/13292/24, які в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У вказаних судових рішеннях Верховний Суд резюмував, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.

Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов`язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).

Водночас, як зазначив Верховний Суд у згаданих постановах від 02 липня 2025 року у справі № 240/29489/23, від 03 липня 2025 року у справі № 380/13292/24, визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, за наведеного правового регулювання спірних правовідносин, з 20 травня 2023 року до розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб підлягає урахуванню розрахункова величина 1762 грн, встановлена пунктом 4 Постанови № 704 в чинній редакції на час нарахування спірних виплат.

Роблячи висновки в частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з 20 травня 2023 року суд, насамперед, виходить з принципу диспозитивності адміністративного судочинства, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23).

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21).

А тому слід враховувати, що у цій справі позивачем визначено предметом оскарження, зокрема "протиправність бездіяльності відповідача щодо незастосування при обчисленні грошового забезпечення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року". Проте, у межах розгляду цієї справи позивач не ставить питання про скасування Постанови № 481.

Суд зважає, що підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб`єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.

Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.

З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24 (ухвалою від 04 серпня 2025 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України), № 320/41449/23, № 320/35573/23.

На час розгляду цієї справи рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Враховуючи, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня календарного року за період з 20 травня по 16 серпня 2023 року, а також Військової частини НОМЕР_2 - за період з 12 квітня по 30 липня 2024 року, то подальше скасування судом норми щодо застосування розрахункової величини 1762 грн не впливає на оцінку дій відповідачів щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірні періоди.

Такі висновки узгоджуються з викладеною позицією Верховного Суду у численних постановах, зокрема від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 не підлягають застосуванню саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови № 481 до 18 червня 2025 року.

Підсумовуючи зазначене суд доходить висновку, що у період з 20 травня по 16 серпня 2023 року, а також з 12 квітня по 30 липня 2024 року правові підстави для застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, до внесення змін Постановою № 481 відсутні, а тому відповідачі правомірно проводили нарахування і виплату грошового забезпечення на підставі приписів пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

Такі висновки суду зроблені з урахуванням правових висновків Верховного Суду у постанові 08 вересня 2025 року у справі № 200/4426/24, які в силу положення частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, ураховуючи встановлені обставини цієї справи та за наведеного вище правового регулювання суд дійшов висновку, що посадовий оклад ОСОБА_1 , його оклад за військовим званням як військовослужбовця, з 28 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а не "на 01 січня 2018 року"). З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались й додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення упродовж цього періоду.

Тож позовні вимоги у цій частині суд визнає обґрунтованими, які, відповідно, підлягають задоволенню.

Що ж до періоду розрахунку грошового забезпечення з 20 травня по 16 серпня 2023 року (за період служби у Військовій частині НОМЕР_1 ) та з 12 квітня по 30 липня 2024 року (тобто в частині заявлених позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 щодо перерахунку спірного грошового забезпечення), то враховуючи висновки Верховного Суду, підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за вказані періоди виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року, а також нарахованих та виплачених упродовж цих періодів додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, - відсутні.

Суд при цьому вважає потрібним звернути увагу на те, що правові висновки Верховного Суду у постанові від 20 жовтня 2025 рок у справі № 600/3516/24-а, на які у своїх доводах спирається Військова частина НОМЕР_2 , не є релевантними спірним у цій справі правовідносинам, оскільки спір у справі № 600/3516/24-а виник щодо відмови в оформленні оновленої довідки про грошове забезпечення станом на 01 січня 2024 року для перерахунку пенсії за нормами Закону № 2262-ХІІ.

Щодо нарахування та виплати належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зауважує на таке.

За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначив, що аналіз пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, нарахування та виплату спірного грошового забезпечення позивачу має бути проведено із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

В частині заявлених позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати грошового забезпечення за період з 28 лютого 2022 року по день фактичної виплати суд виходить з того, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-ІІІ).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (абзац п`ятий частини другої статті 2 Закону № 2050-III у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених норм Закону № 2050-ІІІ дає підстави вважати, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформульовано Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та підтримано й натепер, зокрема, у постановах від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/2598/24 та від 20 грудня 2024 року у справі № 440/6875/24, висновки у яких є релевантними у цій справі.

Ба більше, такий висновок суду узгоджується із висновками Європейського Суду з прав людини у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі "Шемет проти України". Так, у цій справі під час провадження в Європейському суді з прав людини Уряд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в якій право позивача на компенсацію за невиплачену пенсію було визнано лише після того, як національні суди зобов`язали ПФУ перерахувати його пенсію, стверджував, що заявниця не могла вимагати компенсації за відсутності попереднього судового рішення, яке зобов`язувало ПФУ перерахувати її пенсію. Проте, Європейський суд з прав людини відхилив вказаний вище довід Уряду і зазначив, що з положень національного законодавства не випливає, що рішення національних судів щодо позову заявниці про компенсацію залежало від попереднього рішення, яке зобов`язувало ПФУ перерахувати її пенсію.

За встановленого правового регулювання виплати компенсації втрати частини доходів та враховуючи висновки суду щодо задоволення заявлених вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 28 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, суд доходить висновку, що позивач має право на спірну компенсаторну виплату втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати безвідносно до попереднього нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення, а тому позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача-Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу з 28 лютого 2022 року компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати спірного у цій справі грошового забезпечення суд визнає обґрунтованими.

За нормами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності їх дій у межах спірних правовідносин, а також докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за встановлених обставин справи та викладеного у цьому рішенні праворегулювання з урахуванням правозастосовчої практики Верховного Суду позов належить задовольнити частково.

За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно, включаючи всі його складові, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 28 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно включаючи всі його складові (основні та додаткові) та одноразові види виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 28 лютого 2022 року по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

27.04.26