Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №140/9371/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/9371/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №0011377/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 09.04.2025, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025; зобов`язання здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податку шляхом виключення з неї відомостей про суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 31423,72 грн, яка виникла внаслідок нарахування штрафної санкції і пені, згідно рішення №0011377/03-20-24-06 від 09.04.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.04.2025 ГУ ДПС у Волинській області прийнято рішення №0011377/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 10.02.2018 по 25.07.2024.

На підставі зазначеного рішення ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025.

ОСОБА_1 , вважає рішення №0011377/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 09.04.2025 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025 винесені відповідачем протиправно, тому звернулась через свого представника з даною позовною заявою до суду.

Одночасно із позовною заявою, тобто до відкриття провадження у справі, ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом зупинення до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі виконавчого провадження ВП №78752842 Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про примусовому стягненню за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 23.06.2025 №Ф-7034-0320-У.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії задоволено. Зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №140/9371/25 стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.06.2025 №Ф-7034-0320 У, яка перебуває на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ВП №78752842).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду Димарчук Т.М. від 25.08.2025 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначив, що згідно бази даних ІКС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податку (далі-ІКІШ). У ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи які проводять незалежну професійну діяльність) станом на день винесення вимоги №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 обліковувалась заборгованість в сумі 31 423,72 грн, яка відображена в оскаржуваній податковій вимозі, яка є похідним документом від рішення від 09.04.2025.

Вказаним рішенням №0011377103-20-24-06 від 09.04.2025 застосовано штраф у розмірі 4 757,00 грн та нараховано пеню у розмірі 26 666,72 грн за період з 10.02.2018 до 25.07.2024 всього - 1924 дні.

- період до виникнення обмежень пов`язаних з (COWID 19) з 10.02.2018 до 01.03.2020 сума пені 9384,03 грн.

- період (COWID 19) з 01.03.2020 по 01.08.2023 - 13 320,28 грн.

-період з 01.08.2023 року до 25.07.2024 року після обмежень пов`язаних з (COWID 19)

по день сплати 3 962,41 грн.

Крім того зазначено, що за порушення визначені пунктом 9", 915, 922 Закону №2464, які були вчинені до 01.03.2020 та після 01.08.2023 необхідно застосовувати санкції, передбачені частиною 11 статті 25 Закону №2464.

Згідно ч. 16 ст.25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Представник відповідача зазнає, що заперечує проти стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Просить відмовити у задоволені позову у поновному обсязі.

У зв?язку з відрахуванням з 23.03.2026 судді Димарчук Т.М. зі штату Волинського окружного адміністративного суду на підставі наказу голови суду від 25.02.2026 №02-07/4/26 та на виконання розпорядження керівника апарату суду від 16.03.2026 №01-87/206/26 проведено повторний автоматизований розподіл справи №140/9371/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2026 головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №140/9371/25 було визначено суддю Дмитрука В.В.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №140/9371/25, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

05.01.2000 номер запису: 219817500000023224 позивач здійснив державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

28.09.2019, номер запису: 2198006000202324 ним подано заяву про припинення підприємницької діяльності за його рішенням.

Позивачем після припинення 28.09.2019 не було подано ліквідаційну (звітну) декларацію до ДПС.

Оскільки платником належним чином не виконувались вимоги статті 9 Закону №2464, а саме єдиний внесок сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку, в зв`язку з чим було винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за не сплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 09.04.2025 №0011377/03-20-24-06 на суму 31 423,72 грн (далі – оскаржуване рішення).

На підставі зазначеного рішення ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025 .

Однак, позивач зазначила, що у період з 01.03.2020 по 01.08.2023 пеня платникам єдиного внеску не нараховується, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню. Отже, у періоди з 01.03.2020 до завершення карантину, контролюючий орган був позбавлений повноважень нараховувати пеню та застосовувати штрафні санкції.

Вважаючи винесене рішення №0011377/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 09.04.2025 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025 протиправними, позивач через свого представника звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Закон №2464).

Відносини у сфері державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) регулюються виключно Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями (далі - Закон №2464). Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених, зокрема у п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) - абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464.

Фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів), сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464). Тобто граничний термін сплати єдиного внеску для таких платників - 19 число місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з п.6 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 із змінами та доповненнями (далі - Інструкція №449) у разі якщо останній день строків сплати єдиного внеску припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем таких строків сплати єдиного внеску вважається перший робочий день, що настає за вихідним, святковим або неробочим днем (п.6 розд. розд.VI Інструкції №449).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464).

Підпунктом 2 п.2 розд. VII Інструкції №449 визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників податків, які допустили зазначене порушення у період: до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10% своєчасно не сплачених сум; починаючи з 01 січня 2015 року та надалі, накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум.

Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум (п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464).

Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464 суми єдиного внеску, своєчасно не нараховані та/або не с плачені у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч.10, 13 ст.25 Закону №2464). Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №2464, суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом (ч.15 ст.25 Закону №2464).

Також згідно з ч.16 с т.25 Закону №2464, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У зв`язку із внесеними до Закону №2464-VI змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону №2464 днем сплати єдиного внеску вважається:

у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів;

у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа та переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно ч. 6 ст. 25 Закону №2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону №2464).

Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону №2464).

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція №449.

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції №449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Водночас, пунктом 9-11.1 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI встановлено, що тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COV1D-19): несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Також, відповідно до пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI протягом періоду з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.

Пунктом 1 Постанови КМ України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» вирішено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто, протягом періоду з 01.03.2020 по 30.06.2023, останній календарний день місяця (включно), в якому завершилась дія карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам єдиного внеску не нараховують пеню, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.

Отже, пеня у період з 01.03.2020 і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину не нараховується (вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 480/5678/21).

У постанові від 16.03.2023 у справі №480/5678/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що правове значення у контексті застосування пункту 9-11.2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строків сплати єдиного внеску (несвоєчасна сплата). При цьому, податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати є триваючим порушенням, початком якого є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінчується таке правопорушення в день фактичної сплати (перерахування) єдиного внеску. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу. Колегія суддів зазначила, що обставини щодо періоду вчинення правопорушення мають значення для визначення розміру нарахування пені, а не у цілях встановлення застосовності пункту 9-11.2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI до спірних правовідносин у правовій кваліфікації такого правопорушення, як триваючого. Пункт 9-11.2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.

Окрім того, п. 9-21 та п. 9-22 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464- VI передбачено, що тимчасово за порушення, вчинені у період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, до 01.08.2023, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються. Тимчасово, на період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, до 01.08.2023, платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.

Отже, штрафні санкції та пеня згідно з ч.10 та ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI за порушення, вчинені у період з 01.03.2020 та до 01.08.2023, не застосовуються.

З оскаржуваного рішення та його розрахунку випливає, що відповідач застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 4 757,00 грн та нараховано пеню у розмірі 26 666,72 грн за період з 10.02.2018 по 25.07.2024, хоча період з 01.03.2020 по 01.08.2023 не мав включатись до розрахунку застосування штрафних санкцій та пені.

Суд зазначає, що суд позбавлений можливості встановити точні суми штрафу та пені, застосування/нарахування яких є правомірним та протиправним відповідно.

Верховний Суд у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19 вказав, що встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Водночас рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов`язання. Суд виключно досліджує прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.

Зважаючи на вказані обставини та те, що суд не вправі підміняти собою контролюючий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми санкцій, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення №0011377/03-20-24-06 від 09.04.2025 в цілому з наведених підстав належить задовольнити.

Враховуючи вищевикладене в сукупності суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №0011377/03-20-24-06 від 09.04.2025 прийняте відповідачем без дотримання вимог закону, а тому є наявними правові підстави для його скасування.

Разом з тим, враховуючи протиправність винесення рішення №0011377/03-20-24-06 від 09.04.2025, як наслідок слід скасувати податкові вимоги №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025.

Похідною від вимоги про скасування рішення №0011377/03-20-24-06 від 09.04.2025 є вимога про зобов`язання відповідача вилучити з інтегрованої картки платника (ІКП) єдиного внеску позивача суму неправомірно нарахованої пені в розмірі 31 423,72 гривень.

Відповідно до п.1 Розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

П.1 Розділу ІІ, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Оскільки рішення визнається судом протиправним, то і відповідні записи в ІКП, зроблені на його підставі, є неправомірними та підлягають вилученню (коригуванню) з метою повного відновлення порушених прав позивача.

Верховний Суд у своїх постановах (наприклад, від 19.02.2019 у справі № 825/999/17 та від 25.03.2020 у справі № 826/9288/18) зазначав, що відображення в ІКП відомостей про наявність заборгованості, з урахуванням встановлення протиправності її нарахування, створює негативні наслідки для платника, і контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо коригування таких даних. Ця вимога позивача також є обґрунтованою та підлягає задоволенню з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

В силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 19.08.2025 №15 та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у сумі 908,40 грн, що підтверджується квитанцією від 19.08.2025 №16.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області слід стягнути судовий збір у розмірі 2 119,60 грн.

Стосовно стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Суд, дослідивши докази, які підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат, дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн, з таких мотивів і підстав.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (стаття 132 КАС України).

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої, четвертої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті134 КАС України).

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьома статті 134 КАС України).

Гонорар адвоката формується з дотриманням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 самостійно адвокатом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статей 28, 29, 30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З`їздом адвокатів України 09.04.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 31.07.2025 №Д31/07/25-1, акт приймання-передачі наданих послуг від 19.08.2025, рахунок-фактура №19/08/25, квитанція від 19.08.2025 на суму 5 000,00 грн.

З вказаних документів вбачається надання правової допомоги адвоткаським об`єднанням «Преміум Сервіс» позивачу, ОСОБА_1 за його позовом до ГУ ДПС у Волинській області протиправним та скасування рішення №0011377/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 09.04.2025, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025, у вигляді представництва, складання і подання позовної заяви на суму 5 000,00 грн

Так, згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 19.08.2025 позивачу були надані наступні послуги: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з питань правомірності прийняття рішення №0011377/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 09.04.2025 , вимоги про сплату боргу недоїмки №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №ф-7034-0320-У від 23.06.2025 0,5 год.– 500,00 грн, підготовка заяви про забезпечення позову 2 год – 1000 грн, складання та формування позовної заяви про визнання протиправними та скасування рішення №0011377/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 09.04.2025, вимоги про сплату боргу недоїмки №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025 5 год. - 1 500,00 грн.

Суд зазначає, у пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що представник відповідача заперечив щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Відтак, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд виходячи із обставин справи, змісту позовних вимог вважає що, заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною, не відповідає обґрунтованості та пропорційності їх розміру наданим послугам. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Тобто з позиції суду підготовка позову та заяв про зміну предмету позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням заперечень відповідачів щодо обґрунтованості та співмірності розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими вимогами немайнового характеру, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 2 000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області №0011377/03-20-24-06 від 09 квітня 2025 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Визнати протиправним та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7034-0320 від 23.06.2025 та №Ф-7034-0320 У від 23.06.2025.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податку шляхом виключення з неї відомостей про суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 31 423,72 грн, яка виникла внаслідок нарахування штрафної санкції і пені, згідно рішення №0011377/03-20-24-06 від 09 квітня 2025 року.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2 199 (дві тисячі сто дев`ятнадцять) гривень 60 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43027, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Суддя В.В. Дмитрук