Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №205/13966/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4303/26 Справа № 205/13966/25 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Ідея Банк” на рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 02 грудня 2025 року у складі судді Остапенко Н.Г. у цивільній справі № 205/13966/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Ідея Банк”, треті особи — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, –

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, пред`явленим до АТ “Ідея Банк”, на предмет визнання виконавчого напису від 23 березня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом КМНО Гуревічовим О.М., зареєстрованого в реєстрі за №1236, про стягнення з позивача на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № Z75.00401.003619551 від 01 лютого 2018 року в загальному розмірі 42 918,48 грн, таким, що не підлягає виконанню, з підстав невідповідності його вимогам ЗУ “Про нотаріат” та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Міністерством юстиції України, та на підставі якого 14 червня 2019 року державним виконавцем Новокодацького ВДВС відкрито виконавче провадження №59272907 (а.с.1-3).

Рішенням Новокодацького районного суду м.Дніпра від 02 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М., Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1236 від 20 березня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № Z75.00401.003619551 від 01 лютого 2018 року в загальному розмірі 42 918,48 грн.

Стягнуто з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (а.с.55-58).

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того факту, що на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису позивач мала безспірну кредитну заборгованість саме такого розміру, який зазначений у виконавчому написі станом на час його вчинення, враховуючи, що позивач заперечує наявний розмір заборгованості, вказаний у виконавчому написі. Крім того, кредитний договір не є нотаріально посвідченим, а вчинення при цьому виконавчого напису суперечить вимог ЗУ “Про нотаріат” та Переліку документів, що подаються нотаріусу стягувачем, за якими стягування заборгованості проводиться у безспірному порядку, враховуючи висновки Київського апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.

Не погодившись з рішенням суду, АТ “Ідея банк” звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що 15 листопада 2023 року АТ “Ідея Банк” та ТОВ “ФК “Суперіум” уклали договір факторингу №15/11/2023, яким банк передав право вимоги до фактору згідно з додатком до договору факторингу, та, в силу ст. 512,514 ЦК України, усі права за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , передані саме цій юридичній особі. За таких підстав скаржник вважає, що у справі позивачем визначений неналежний відповідач, а у спірній категорії справ позов може бути пред`явлений до поточного кредитора, який має право на отримання коштів за кредитним договором, у тому числі і в порядку примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису. Скаржник вважає, що саме такі обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 65-67).

ОСОБА_1 та інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції за такою апеляційною скаргою.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис № 1236, про стягнення з позивача на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № Z75.00401.003619551 від 01 лютого 2018 року в загальному розмірі 42 918,48 грн. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус керувався ст.87 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ № 1172 від 29 червня 1999 року.

14 червня 2019 року державним виконавцем Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Васильєвою К.М. було відкрито виконавче провадження № 59272907 на підставі спірного виконавчого напису.

З`ясовуючи характер спірних правовідносин та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу невідповідності виконавчого напису, вчиненого 23 березня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Гуревічовим О.М., зареєстрованого в реєстрі за №1236, положенням діючого законодавства на момент його вчинення, що є наслідком визнання його таким, що не підлягає виконанню, виходячи також з обґрунтованості та доведеності позивачем позовних вимог.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 87 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-ХІІ (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Умови вчинення виконавчих написів визначені Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (Порядок, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень-письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.

Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 травня 2020 року, справа №320/7932/16-ц, Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц, у постанові від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17, у подібних правовідносинах, а також Верховного Суду України, викладеною в постанові від 05 липня 2017 року, справа №6-887цс17, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати та бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», що для нотаріуса підтверджується формальними ознаками: наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року, справа №310/9293/15-ц, зазначено, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З урахуванням приписів ст.15,16,18 ЦК України, ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №372/2174/22.

Колегія суддів у цій справі наголошує на тому, що суд першої інстанції вірно вважав недоведеним відповідачем безспірної суми заборгованості, яка існувала у позивача перед відповідачем на момент подання такої заяви відповідачем нотаріусу.

Також відповідач не надавав як суду першої інстанції, так і апеляційному суду будь-яких доказів наявної суми заборгованості позивача перед відповідачем на момент вчинення виконавчого напису, та доказів її безспірності.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що не спростовано скаржником, що останнім не надавалось того пакета документів, щоб відповідав чинному на час вчинення виконавчого напису переліку документів.

Колегія суддів наголошує, що, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком. Нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Таку позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові 17 березня 2021 року у справі №361/1488/19.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що скаржником не доведено ані безспірності суми заборгованості позивача перед відповідачем станом на день вчинення виконавчого напису, ані взагалі її наявності та дійсного розміру.

При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 червня 2023 року у справі № 187/1718/20, наголошено, що справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача.

Доводи скаржника про те, що ним у 2023 році відступлено право вимоги за кредитним договором, на підставі якого вчинено спірний виконавчий напис відносно боржника ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки доказів набуття ТОВ “ФК “Суперіум” статусу стягувача хоча б в рамках виконавчого провадження №59272907 скаржником надано не було, а виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом за заявою саме АТ “Ідея Банк” та на його користь.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наявність безспірної заборгованості позивача перед відповідачем на день вчинення виконавчого напису не доведена належними та допустимими доказами, як і не надано будь-яких доказів зміни стягувача відносно боржника ОСОБА_1 , щоб відповідало діючому законодавству, а скаржником не надано до апеляційної скарги інших письмових доказів на спростування цих встановлених фактів як судом першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги АТ “Ідея Банк”.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, N 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судам необхідно досліджувати кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не повинна бути поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін як на одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Ідея Банк” — залишити без задоволення.

Рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 02 грудня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “21” квітня 2026 року.

Повний текст постанови складено “27” квітня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров