Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №610/1064/26 — Балаклійський районний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

№ 610/1064/26 № 3/610/453/2026

м. Балаклія22 квітня 2026 року

Суддя Балаклійського районного суду Харківської області Стригуненко Володимир Миколайович, розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ,

в с т а н о в и в:

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Частиною 2 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.

Таким чином, об`єктивну сторону цього правопорушення складають певні дії (бездіяльність), реальне настання шкідливих наслідків та причинний зв`язок між ними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного вище Закону) - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі (або існувала реальна можливість їх настання).

В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.

А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст. 6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.

Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.

У рішенні у справі "Олег Колесник проти України" ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Виходячи зі змісту ст. 7, 245, 279, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі, після його складання особа вважається притягнутою до адміністративної відповідальності. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен чітко відповідати приписам ст. 256 КУпАП, особливо в частині викладення фабули правопорушення, яка, як зазначено вище, фактично є обвинуваченням.

При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом, до нього висуваються певні вимоги, а обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд, згідно загальних засад судочинства.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Встановлення та зазначення повних відомостей у протоколі про адміністративне правопорушення є прямим обов`язком особи, яка склала протокол відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Малофєєва проти Росії", серед іншого зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно зазначити опис обставин, установлених під час розгляду справи, навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За змістом ст. 279, 280 КУпАП справа про адміністративне правопорушення має розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 203269 від 11.03.2026 ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що:

«27.02.2026 о 14.00 год у будинку за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 позбавив свого сина ОСОБА_2 , 17.11.2019 планшету Samsung Galaxy Tab А 8.0 SM-T290, який він йому подарував на день народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , так як на його думку він ним не користується, вартість 1200 грн, чим вчинив домашнє насильство економічного характеру, вчинивши правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП».

В суді ОСОБА_1 вини у вчиненні інкримінованого йому правопорушення за наведених обставин не визнав. Стверджував, що планшет це не подарунок, на відміну від електромобіля, який він дійсно подарував на день народження сину, ОСОБА_3 на день народження ІНФОРМАЦІЯ_2 дав сину лише у користування. У січні 2026 привіз та дав сину новіший, більший планшет, а 27.02.2026 забрав назад свій старий планшет.

Потерпіла ОСОБА_4 в суді пояснила, що думала, що планшет це подарунок, бо ОСОБА_1 привіз та дав дитині його в день народження. Проте не чула, щоб він оголосив про його дарування. Визнала, що батько дав дитині планшет у користування, а взимку привіз та дав сину ще один, більший планшет. 27.02.2026 ОСОБА_1 забрав старий планшет без її відома, вона обурилася, оскільки дитина звикла до старого планшета. Хоча підтвердила, що дитину без засобу для навчання не залишилась, користувалася новішим планшетом від батька.

На підтвердження обвинувачення до суду надано протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього: копія рапорту поліцейського Земліна С.В. від 02.03.2026, відповідно до якого зі служби "102" надійшло повідомлення про те, що 02.03.2026 від ОСОБА_4 надійшло повідомлення про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство за адресою: АДРЕСА_3 ; копія протоколу прийняття заяви ОСОБА_4 про вчинене правопорушення від 02.03.2026, в якій просила притягнути до адміністративної відповідальності її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який 27.02.2026 забрав у їхньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , планшет, який він дарував йому на день народження, чим вчинив домашнє насильство економічного характеру; копія письмових пояснень ОСОБА_4 та самого ОСОБА_1 ; копія форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 щодо неповнолітнього ОСОБА_2 , за якою поліцейським визначено рівень небезпеки, як низький, терміновий заборонний припис не виносився; копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 та довідка МСЕК щодо нього, якою йому встановлено третю групу інвалідності по зору безстроково; копія консультативного висновку, відповідно до якого ОСОБА_2 встановлено діагноз: дитячий аутизм зі зниженням когнітивних функцій, грубим порушенням мови, гіперніпетичним розладом поведінки.

Обвинувачення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП зведено до вчинення ОСОБА_1 27.02.2026 домашнього насильства економічного характеру відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якого він забрав планшет.

З письмових пояснень ОСОБА_1 , наявних в матеріалах справи, встановлено, що він є батьком ОСОБА_2 , з матір`ю якого перебуває у стані розлучення. Планшет Samsung Galaxy Tab А 8.0 (2019) SM-T290 чорного кольору був придбаний ним за власні кошти для користування в сім`ї. Через деякий час дитина перестала користуватися цим планшетом, оскільки він придбав йому інший, більш сучасний планшет для його навчання та розвитку, після чого забрав перший планшет, який купував особисто та яким дитина фактично вже не користувалася. Намірів викрадати чуже майно у нього не було, оскільки вважає даний планшет своєю власністю. Більш того, будь-якого умислу завдати дитині психологічної, фізичної чи матеріальної шкоди він не мав, його дії не мали негативного впливу на дитину. Розбіжності між батьками щодо користування речами не можуть кваліфікуватися як домашнє насильство. Просив закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

З письмових пояснень ОСОБА_4 , наявних в матеріалах справи, встановлено, що вона проживає разом зі своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є інвалідом дитинства (аутизм). Інколи до них приїздить її колишній чоловік ОСОБА_1 , який 27.02.2026 у них вдома забрав у дитини його планшет, який дарував йому на 6 років. Через даний планшет дитина виходила на онлайн заняття та використовувала його для розваги. Вважала, що своїми діями ОСОБА_1 вчинив щодо сина домашнє насильство.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно 27.02.2026 забрав планшет, який давав у користування своєму сину, факт його дарування під час судового розгляду свого підтвердження не знайшов. При цьому у січні батько привіз дитині новіший та більший планшет, яким дитина також користувалась. Тобто, забравши перший планшет, батько не залишив дитину без засобу для навчання та розваг, не доведено, що такі дії ОСОБА_1 завдали дитині якихось виправданих страждань.

Крім того, викладене в протоколі формулювання обвинувачення не відповідає диспозиції ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, яка вимагає зазначення наслідків вчиненого домашнього насильства у вигляді завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а також конкретики щодо завданих наслідків у вигляді шкоди фізичному або психічному здоров'ю (побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, емоційна невпевненість, нездатність захистити себе або завдання шкоди психічному здоров`ю особи, психологічні страждання, погіршення якості життя, яке виразилося у формі втоми, фізичного дискомфорту, негативних переживань, втрати повноцінного сну, відпочинку, позитивних емоцій тощо).

Втім, жодних відомостей про те, в чому саме виразились наслідки та яку саме шкоду психічному здоров`ю неповнолітнього потерпілого було спричинено у протоколі не наведено, а лише є констатація абстрактного факту вчинення домашнього насильства економічного характеру. Тоді як встановлення та зазначення таких даних є прямим обов`язком органу, який склав протокол відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП, оскільки правова норма ст. 173-2 КУпАП є бланкетною. Такий формальний та спрощений підхід при складенні протоколу є абсолютно неприпустимим, а обвинувачення слід визнавати неконкретним, таким, що порушує право особи на захист.

У даному випадку наявність наслідків дій ОСОБА_1 у виді спричинення шкоди психічному або фізичному здоров`ю ОСОБА_2 не відображено у протоколі про адміністративне правопорушення та не конкретизовано їх, а тим більше, не доведено за стандартом поза розумним сумнівом, а відтак ці доводи ґрунтуються на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25).

У відповідності до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно із ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за п. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33-35, 247, 252, 280, 284-285 КУпАП,

п о с т а н о в и в:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня її винесення апеляційної скарги.

Суддя Стригуненко В.М.