Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №462/79/24 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 462/79/24

Провадження № 2/201/1227/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року місто Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Терновою А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, за участі третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

03 травня 2024 року до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за підсудністю з Залізничного районного суду міста Львова надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, за участі третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, в якій позивач просив суд:

?Стягнути з Держави України в особі Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області спричинену моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 17 жовтня 2022 року позивач, який проживає в АДРЕСА_1 , отримав Податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 06 червня 2022 року № 0011601-1309-0409 у якій зазначено, що у нього станом на 05 червня 2022 року існує податковий борг зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на суму 17 399,42 грн. Дану вимогу ним було оскаржено в судовому порядку. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/15916/22 податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 06 червня 2022 року № 0011601-1309-0409 було визнано незаконно. Станом на день подання позову відповідач не вчинив жодних дій направлених на виконання рішення суду в справі № 380/15916/22. Вказанні обставини є доказом зловживання службовим становищем посадовими особами ГУ ДПС України у Дніпропетровській області, моральним тиском на позивача, який вимушений витрачати свій час та зусилля на доведення своєї невинуватості, що створює незручності у його повсякденному житті, порушує нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми та настання інших негативних наслідків. В результаті тиску та систематичного переслідування представниками податкового органу, від тяжких переживань, які порушили нормальні життєві зв`язки позивач втратив здоров`я та з 09 листопада 2021 року є людиною з особливими потребами, інвалідом 11 групи, що свідчить про настання тяжких наслідків для нього (т. 1 а.с. 1-10).

22 травня 2024 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки в межах справи № 380/15916/22 платником податків ОСОБА_1 не заявлено вимог про виключення з інтегрованої картки платника податків податкового боргу, або вимог про визнання протиправними та скасування ППР на підставі яких винесено оскаржувану податкову вимогу. Окрім того зазначили що вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та недоведеними, а сума заявлено до відшкодування моральної шкоди є необгрунтованою (т. 1 а.с. 164-170).

23 травня 2024 року позивачем подано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 176-182).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями Залізничного районного суду міста Львова від 08 січня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Ліуш А.І. (т. 1 ас 41).

Ухвалою судді Залізничного районного суду міста Львова від 10 січня 2024 року матеріали позовної заяви було передано за підсудністю до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська (т.1 а.с. 42).

Не погодившись з вказаною заявою позивачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду про направлення справи за підсудністю, яка постановою Львівського апеляційного суду від 22 березня 2024 року залишена без змін (т. 1 а.с. 94-95).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 03 травня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т. 1 а.с. 105-106).

Ухвалою судді від 08 травня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, за участі третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди (т. 1 а.с. 107-108).

12 вересня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті (т. 2 а.с. 35-36).

23 вересня 2024 року позивачем подано заяву про відвід головуючому у справі (т. 2 а.с. 50-54), яка ухвалою судді від 23 вересня 2024 року визнана необгрунтованою та справа передана до канцелярії суду для вирішення питання про відвід судді (т. 2 а.с. 55-58).

Ухвалою судді Батманової В.В. в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді у цивільній справі позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, за участі третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовлено (т. 2 а.с. 62-63).

07 жовтня 2024 року третьою особою ОСОБА_2 подано заяву про відвід головуючому у справі (т. 2 а.с. 65-78), яка ухвалою судді визнана необгрунтованою та справа передана до канцелярії суду для вирішення питання про відвід судді (т. 2 а.с. 80-84).

Ухвалою судді Наумової О.С. в задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді у цивільній справі позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, за участі третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовлено (т. 2 а.с. 88-89).

01 липня 2025 року позовну заяву було залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача (т. 2 а.с. 200-205).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 01 липня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду скасовано, справу направлено до суду першої інстанції (т. 3 а.с. 27-31).

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до Довідки до акту огляду медико - соціальної експертною комісією Серія 12ААВ № 124363 від 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 встановлено з 04 листопада 2021 року другу групу загального захворювання безстроково (т. 1 а.с. 37).

06 червня 2022 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано податкову вимогу №0011601-1309-0409 форми «Ф», якою позивачу визначений податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 17399,42 грн. (т. 1 а.с. 21)

Постановою Восьмого адміністративного суду від 16 травня 2023 року справа № 380/15916/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 380/15916/22 – скасовано та ухвалено постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від червня 2022 №0011601-1309-0409 (т. 1 а.с. 12-15, ).

Згідно наданої відповіді ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16 листопада 2023 року за запит ОСОБА_1 , щодо надання дати виключення податковим органом з обліку картки платника податків ОСОБА_1 суми податку на нерухоме майно повідомили, що Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року по справі № 380/15916/22 визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 06 червня 2022 року № 0011601-1309-0409 на суму боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об?єктів нежитлової нерухомості у розмірі 17 399,42 гривень. Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 по справі № 380/15916/22 набрала законної сили 16 травня 2023року. Згідно вимог пункту 60.5 статті 60 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями, у випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день набрання законної сили відповідним рішенням суду. Враховуючі вищевикладене, податкова вимога ГУ ДПС Дніпропетровській області по ОСОБА_1 від 06 червня 2022 року №0011601-1309-0409 на суму заборгованості 17 399,42 грн вважається відкликаною. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року по справі № 380/15916/22 не прийнято рішення щодо внесення коригування в інтегровану картку платника податку ОСОБА_1 по коду бюджетної класифікації 18010300, тому ГУ ДПС не має можливості надати документ/довідку/інформацію або інше щодо дати виключення з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 боргу в розмірі 17 399,42 грн. по коду бюджетної класифікації 18010300, з причини відсутності (т. 1 а.с. 20).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року справа № 380/5812/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року у справі № 380/5812/24 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Зобов`язано Головне управління ДПС України у Дніпропетровській області на виконання судового рішення у справі № 380/15916/22, яке набрало силу закону, внести зміни в інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код КДБ 18010300), який сформований на підставі податкових повідомлень - рішень ППР № 0107270-5405-1303 від 29 травня 2020 року на суму 10684,63 грн, ППР № 0107268-5405-1303 від 29 травня 2020 року на суму 1045,44 грн, ППР № 0107269-5405-1303 від 29 травня 2020 року на суму 5669,33 грн. Зобов`язано Головне управління ДПС України у Дніпропетровській області надати копію інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сформовану по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код КДБ 18010300), з змінами внесеними відповідно до судового рішення у справі № 380/15916/22, а саме визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 06 червня 2022 року № 0011601-1309-0409 на загальну суму 17399,42 грн сформовану відповідно до ППР № 0107270-5405-1303 від 29 травня 2020 року на суму 10684,63 грн, ППР № 0107268-5405-1303 від 29 травня 2020 року на суму 1045,44 грн, ППР № 0107269-5405-1303 від 29 травня 2020 року на суму 5669,33 грн. В задоволенні решти позову – відмовлено.

Окрім задоволених позовних вимог ОСОБА_1 звертався з вимогами про стягнення моральної шкоди з Держави України в особі ГУ ДПС України у Дніпропетровській області в розмірі 400 000 грн., які були предметом розгляду та в задоволенні яких судом відмовлено (т. 1 а.с. 236-249).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 202/10602/22зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві майнової шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 зазначено, що "адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання".

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав психологічних страждань та розчарувань, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчиненню суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначив, що через неправомірні дії та рішення відповідача, які вже були визнані такими при розгляді адміністративних справ, ініційованих ним, він зазнав моральної шкоди. На його думку, такі дії та рішення порушили його права, завдали психологічного дискомфорту, спричинили емоційні переживання та вплинули на його соціальний статус.

З матеріалів справи відомо, що як підставу для відшкодування моральної шкоди позивач посилався на судове рішення в справі № 380/15916/22, яким визнано протиправною та скасовано податкову вимогу. Позивач вказує, що такі дії завдали йому моральної шкоди, оскільки порушили його права та законні інтереси.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 3, 4 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У п.53, п.54 постанови ВС від 27.11.2019 р. у справі №750/6330/17 вказано, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

У постанові ВС від 26.02.2020 р. у справі № 372/4399/15-ц вказано, що визначення розміру відшкодування, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду. Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень. З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У п. 6.21 постанови ВП ВС від 14.04.2020 р. у справі № 925/1196/18 вказано, що моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновки, що визначення факту заподіяння моральної шкоди, а також суми відшкодування здійснюється судом, виходячи із обставин справи, та керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості. У свою чергу, спростування факту завдання моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем, покладається на державний орган, що припустився неправомірних дій.

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

За змістом частини 4 статті 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Як зазначено у п.43, п.44 постанови ВП ВС від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц (ЄДРСР № 87640679), належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Органом державної влади, діями посадових осіб якого позивачу завдано моральну шкоду, у даному випадку було Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області.

На підтвердження своїх вимог позивач послався на обставини заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області з нарахування йому боргу зі сплати податкового боргу на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 17 399,42 грн., яке рішенням суду в справі № 380/105916/22 визнана незаконним та скасовано.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що захищає свої порушенні права він вимушений був звертатися до суду, що вимагало зусиль для організації його часу, в результаті тиску систематичного переслідування представниками відповідача він втратив здоров`я та з 04 листопада 2021 року є людиною з особливими потребами. Проте податкова вимога винесена 06 червня 2022 року та отримана ОСОБА_1 17 жовтня 2022 року, тобто майже через рік як позивачу встановлено 11 групу загального захворювання. На підтвердження спричинення моральної шкоди позивачем окрім довідки до акту огляду від 09 листопада 2011 року та індивідуальної програми реабілітації від 09 листопада 2021 року більше нічого не надано.

Суду також не надано будь-яких доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що стали наслідком протиправних дій відповідача.

Наявність судового рішення про визнання протиправною та скасування податкової вимоги не може бути підставою для задоволення позову, оскільки даним рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди.

Позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Крім того, позивач зазначає, що своїми незаконними діями відповідач спричинив йому моральну шкоду яку він оцінює в розмірі 500 000 грн., проте розрахунку чому саме до відшкодування підлягає саме така сума не надав.

Таким чином позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням та заявленою моральною шкодою в розмірі 500 000 грн., як і не обґрунтовано сам розмір моральної шкоди. Доказів того, що позивач зазнав моральних втрат у вигляді моральних страждань та у чому вони полягали суду не надано, у зв`язку з чим суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 76-78, 81, 141, 263-265,355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, за участі третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2026 року

Суддя С.О. Демидова