Постанова від 23 квітня 2026 р. у справі №462/7276/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/7276/25 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.

Провадження № 33/811/656/26 Доповідач: Романюк М. Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., з участю ОСОБА_1 , захисника – адвоката Галича П.О., потерпілої ОСОБА_2 , представника потерпілої – адвоката Гнідець О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 – адвоката Гнідець Олесі Миколаївни на постанову судді Залізничного районного суду м. Львова від 24 лютого 2026 року,

встановив:

вищенаведеною постановою провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Згідно з постановою судді, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №988039 від 06.09.2025 року, ОСОБА_1 06.09.2025 року о 17:20 год., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_2 у присутності дітей, а саме словесно ображав, голосно кричав, штовхав, що спричинило фізичну біль без нанесення тілесних ушкоджень, та була завдана шкода психологічному здоров`ю, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою представника потерпілої ОСОБА_2 – адвокат Гнідець О.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, скасувати постанову суду, та прийняти нову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрити провадження у справі у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП

Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що постанова суду прийнята 24.06.2026 року.

Звертає увагу на те, що згідно ч. 5 ст. 115 КПК України при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк. Відтак, строк на оскарження розпочинає свій відлік з 25.02.2026 року, останній (десятиденний) день строку припадає на 06.03.2026 року.

Зазначає, що 06.03.2026 апелянт звернулася до суду з апеляційною скаргою, однак 27.03.2026 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу було повернуто.

Вказує, що постанова апеляційного суду від 27.03.2026 року була доставлена до електронного суду 31.03.2026 та враховуючи, що вказана постанова не оскаржується, апелянта повторно звертається з апеляційною скаргою та просить визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк.

Крім цього вказує, що постанова районного суду від 24.02.2026 року, була доставлена до електронного суду лише 28.02.2026 року.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що постанова прийнята за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, суперечить принципу верховенства права, порушує право постраждалої від домашнього насильства на ефективний захист від насильства, гарантоване законом.

Звертає увагу на те, що суд застосував більш суворі стандарти оцінки доказів потерпілої порівняно з доказами особи, яка притягується до відповідальності.

Вказує, що суд дискредитував показання дитини-свідка, яка є потерпілою від насильства у власній родині, виключно на підставі її родинного зв`язку з матір`ю.

Зазначає, що суд посилається на попередні закриті провадження як додаткове підтвердження відсутності насильства – тоді як ЄСПЛ вказав, що системне закриття справ є саме по собі ознакою дискримінаційної судової системи.

Стверджує, що місцевий суд протиправно підміняє поняття «домашнє насильство» поняттям «обопільний конфлікт».

Звертає увагу на те, що місцевий суд систематично тлумачив усі неясності та суперечності у доказовій базі на користь особи, як притягується до відповідальності, вимагаючи від потерпілої ОСОБА_2 надання доказів, рівнозначних за якістю та кількістю матеріалам кримінального обвинувачення. При цьому суд відхилив висновки психологів, показання потерпілої ОСОБА_2 , показання малолітньої потерпілої ОСОБА_3 , показання свідка ОСОБА_4 ..

При апеляційному розгляді потерпіла ОСОБА_2 та її представник – адвокат Гнідець О.М. підтримали апеляційну скаргу та просили її задоволити

ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Галич П.О. заперечили апеляційну скаргу та просили залишити оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що пропущений на оскарження судового рішення строк необхідно поновити, а апеляційну скаргу залишити без задоволення із наступних підстав.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами у справах про адміністративні правопорушення, згідно з приписами ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суддею першої інстанції при вирішенні даної справи зазначені вимоги закону дотриманні.

Закриваючи провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суддя виходив з того, що в ході судового розгляду даної справи не встановлено в діях вчинених ОСОБА_1 06.09.2025 року щодо ОСОБА_2 всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та доказів щодо наявності саме домашнього насильства зі сторони ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з такими висновками судді з огляду на наступне.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.

Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» (далі Закон).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Відповідно до п.14 ч.1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи, а в п.17 ч.1 Закону визначено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Вказані положення закону окреслюють перелік дій, одна чи декілька із яких, можуть становити собою об`єктивну сторону (форму вираження) психологічного насильства.

У відповідності до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів, про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Як слідує зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №988039 від 06.09.2025 року, складеного відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП, йому у вину ставиться вчинення домашнього насильства за тих обставин, що він 06.09.2025 року о 17.20 год., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_2 у присутності дітей, а саме словесно ображав, голосно кричав, штовхав, що спричинило фізичну біль без нанесення тілесних ушкоджень та була завдана шкода психологічному здоров`ю.

Передумовою для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП має бути наявність сукупності доказів, які б безумовно та беззаперечно свідчили про вчинення ним об`єктивних дій, що мають ознаки домашнього насильства психологічного та фізичного характеру у розумінні положень Закону. У такому разі необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними діями ОСОБА_1 та настанням чи можливим настанням шкідливих наслідків саме для потерпілої, тобто у даному випадку для ОСОБА_2 .

Перевіривши матеріали справи, суд першої інстанції не встановив беззаперечних відомостей, які б поза розумним сумнівом указували про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, відносно дружини ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дійсні обставини події свідчать про те, що 06.09.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мав місце конфлікт на ґрунті різних підходів до виховання їх спільної дитини і поглядів на форми участі батька у цьому, з відсутністю наведених ознак домашнього насильства, в тому числі певного потерпілого, у якого б внаслідок психологічного чи фізичного насильства виникло побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, якому би було спричинено емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, могла бути чи була завдана шкода психічному здоров`ю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, судом першої інстанції, та пропонують надати перевагу окремим доказам без урахування їхньої перевірки та співставлення з іншими доказами у справі. Перевіркою матеріалів справи не встановлено, щоб суд першої інстанції допустив істотні порушення норм матеріального чи процесуального права або здійснив явно формальну чи логічно неприйнятну оцінку доказів.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в постанові, при розгляді апеляційної скарги не було здобуто, а обставини на які покликається апелянт, як невраховані судом першої інстанції, були в повній мірі враховані судом першої інстанції при винесенні постанови.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги і вважає, що підстав для скасування постанови судді немає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

поновити представнику потерпілої ОСОБА_2 – адвокату Гнідець Олесі Миколаївні строк апеляційного оскарження постанови судді Залізничного районного суду м. Львова від 24 лютого 2026 року.

Постанову судді Залізничного районного суду м. Львова від 24 лютого 2026 року, якою провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушеннязалишити без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 – адвоката Гнідець Олесі Миколаївни – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ф. Романюк