Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №495/5473/24 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/5473/24

№ провадження 2/495/1319/2026

З А О Ч Н Е р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

16 квітня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Чибукової О.В.

Справа № 495/5473/24

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород - Дністровському Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Старокозацька сільська рада об`єднана територіальна громада, орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей та визначення місця проживання дитини з батьком,

В С Т А Н О В И В:

12.06.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Старокозацька сільська рада об`єднана територіальна громада, орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей та визначення місця проживання дитини з батьком, уточнивши свої позовні вимоги, остаточно просить суд шлюб між ним та відповідачем укладений 17 серпня 2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 226, розірвати; стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3000 грн щомісячно на кожну дитину, починаючи з дати подання позову до суду та до їх повноліття; визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач свою заяву обґрунтовує тим, що 17 серпня 2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, був зареєстрований шлюб між ним та ОСОБА_2 , про що зроблено відповідний актовий запис №226.

Від спільного шлюбу мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з ним.

Спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення господарства.

З вини відповідачки сумісне життя і збереження шлюбу стало неможливим.

На сьогодні ОСОБА_6 виїхала за кордон.

Фактично шлюбні відносини між ним та відповідачем припинені понад рік.

За таких обставин вважає, що подальше спільне життя з відповідачкою та збереження шлюбу є неможливим і суперечить його інтересам.

Він, як батько дітей, усвідомлюючи особисту відповідальність за виховання та піклування про дітей, створення для них належних соціально - побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне визначити місце проживання їх дітей.

Мати повністю самоусунулась від своїх обов`язків.

Він має постійне місце проживання, не судимий, не має хронічних захворювань, на обліку в психоневрологічному та інших диспансерах не перебуває і не перебував, позитивно характеризується.

Переконаний, що діти повинні проживати з ним в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей.

Його неодноразові звернення до відповідачки про надання допомоги на утримання їх дітей було проігноровано.

Мати, яка є здорова та працездатна, зможе сплачувати аліменти на рівні 3000 грн на кожну дитину щомісячно, оскільки вона отримує чи немалі доходи за кордоном.

На підставі вищевикладеного позивач і звернувся з позовом до суду.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

14 червня 2024 року Ухвалою судді Савицького С.І. по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження, витребувані докази по справі.

24.12.2024 відповідно до розпорядження № 852 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.

24.12.2024 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначена суддя Анісімова Н.Д.

25.12.2024 Ухвалою судді Анісімової Н.Д. вказана справа прийнята до провадження судді.

23.06.2025 відповідно до розпорядження № 1558 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.

23.06.2025 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначена суддя Прийомова О.Ю.

27.06.2025 Ухвалою судді вказана справа прийнята до провадження судді з призначенням підготовчого розгляду справи.

15 вересня 2025 року Ухвалою суду здійснений виклик неповнолітніх дітей для з`ясування їх думки.

15 вересня 2025 року Ухвалою суду, підготовче провадження по справі було закрито з призначенням справи до її розгляду по суті.

27.10.2025 Ухвалою суду витребувані докази по справі, а саме: з Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

14.11.2025 витребувані докази надійшли на адресу суду.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та наполягають на їх задоволені.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день та час судового розгляду справи повідомлялася належним чином, причину неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи Старокозацької сільської ради в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача.

В судовому засіданні була з`ясована думка неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в присутності психолога - ОСОБА_7 , які пояснили, що бажають проживати з батьком, мама поїхала давно, не дзвонить, весь час проживають з батьком, дідусем та бабусею.

Зі згоди позивача та представника позивача, суд ухвалою на місці, перейшов до заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. ст. 280-281 ЦПК України.

Після оголошеної перерви в судовому засіданні від представника позивача, позивача, представника третьої особи надійшли заяви про закінчення розгляду справи за їх відсутності.

З урахуванням вищезазначених обставин справи, суд вважає за можливим закінчувати розгляд справи за відсутність належним чином повідомлених сторін, відповідно наданих заяв.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши позивача, представника позивача, з`ясувавши думку неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ретельно дослідивши надані докази до справи, судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що дійсно 17 серпня 2013 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, про що складений відповідний актовий запис № 226. (а.с. 7)

Позивач та відповідач є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 . (а.с. 8-10)

Відповідно до довідки Старокозацької сільської ради № 195 від 27.05.2024 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, видана виконавчим комітетом Старокозацької сільської ради, зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , також разом з ним проживають діти, які знаходяться на його утриманні: ОСОБА_4 , син, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка. (а.с. 15)

Відповідно до статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч.4).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

На виконання ухвали суду від виконавчого комітету Старокозацької сільської ради надійшов висновок про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 та надане рішення виконавчого комітету Старокозацької сільської ради № 226 від 10.09.2024 «Про визначення місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 ».

Обґрунтовуючи свій висновок службою у справах дітей зазначено, що між позивачем та відповідачем 17 серпня 2013 року був укладений шлюб.

Відповідач ОСОБА_2 фактично самоусунулася від виховання та ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду, не бачиться з дітьми, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до їх внутрішнього світу.

Батьківський потенціал матері на дуже низькому рівні, зв`язок з нею відсутній.

Сиротський разом з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно акту обстеження умов проживання, будинок відповідає всім нормам та придатний для виховування та проживання дітей.

На виконання ухвали суду від Державної прикордонної служби України 14.11.2025 надійшла інформація, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , о 10.00 годині виїхала за кордон. Іншої інформації немає.

Нормативне обґрунтування. Оцінка аргументів сторін, висновки суду.

Щодо позовних вимог позивача про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. ст. 21, 24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини - інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

На підставі викладеного, суд вважає, що можливість збереження сім`ї втрачена, подальше сумісне життя подружжя суперечило б інтересам позивача, тому його позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ст. 115 Сімейного кодексу України передбачено, що документом який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.

Так, частиною 1 статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (частина 2 статті 141 СК України).

Згідно статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до частин 1, 2 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Крім того, згідно приписів частини 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3 512 грн.

Також згідно приписів частини 1 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Частиною 2 статті 184 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Відповідно до частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Враховуючи усе вищевикладене, виходячи з загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів неповнолітніх дітей, враховуючи, що стаття 180 СК України покладає обов`язок утримувати дітей на обох батьків, прийнявши до уваги вікову категорію дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , їх потреби, суд приходить до висновку про доцільність в даному випадку стягнення з відповідача на користь позивача аліментів наступним чином: стягнути з ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі 9 000 грн, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову, тобто з 12.06.2024, до досягнення повноліття дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 , потім з 04 серпня 2028 року у твердій грошовій сумі у розмірі 6000 грн, щомісячно до досягнення повноліття дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 включно, потім з 10 січня 2023 року у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн до досягнення повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 включно, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з батьком, суд зазначає наступне.

З встановлених обставин вбачається, що правовідносини є сімейними й врегульовані ст.ст. 141, 160, 161 СК України та пов`язаними нормами, які наведені нижче.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків.

При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з положеннями ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах.

Батьки зобов`язані забезпечити дитині відповідні умови.

В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою.

Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо.

За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом.

Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.

Наведені норми та встановлені обставини вказують на те, що між сторонами не існувало спору, щодо визначення місця проживання дитини до досягнення чотирнадцяти років.

Після досягнення такого віку діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняли рішення проживати з батьком.

Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

За положеннями ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Поданий органом опіки та піклування висновок відповідає інтересам дітей, проте не може бути прийнятий судом, адже як встановлено вище спору між сторонами немає, діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно визначили місце проживання з позивачем.

Більше того, законом не передбачене вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини яка досягла чотирнадцяти років.

На час звернення з позовом до суду неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досяг 15-річного віку; дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 14-річного віку.

За положеннями ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що право позивача не було порушене, а тому немає підстав у застосуванні заходів судового захисту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції йому виповнилося 14 років. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення.

Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині. Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно було відмовити.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)».

Таким чином, на основі повно та всебічно досліджених доказів, у відповідності до вимог чинного законодавства та застосування його до фактичних обставин справи, з урахуванням висновків ВС, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог позивача в цій частині.

Щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч.1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього.

При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У відповідності до ч.2 ст. 161 СК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до частини другої статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Частиною першою статті 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу.

Зокрема, відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, дитина проживає з батьком, мати дитини проти цього не заперечує і не заперечувала, від позивача мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із нею суду не надавала.

На підставі викладених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у нього, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини не заперечувала щодо визначення його з батьком дитини.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

При з`ясуванні думки неповнолітньої дитини також не встановлено того, що мати заперечує проти того, щоб вона проживала з батьком.

Відповідно до правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року, справа № 127/16211/23 зазначено наступне: «суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла».

«Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.

З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача.

Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.»

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог позивача в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 109-110, 112, 115, СК України, ст. ст. 12, 13, 83, 258, 263, 264, 265, 268, 280-281, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Старокозацька сільська рада об`єднана територіальна громада, орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей та визначення місця проживання дитини з батьком - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , які мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 17 серпня 2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, про що складений відповідний актовий запис № 226- розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 9000 грн, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову, тобто з 12.06.2024, до досягнення повноліття дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 , потім з 04 серпня 2028 року у твердій грошовій сумі у розмірі 6000 грн, щомісячно до досягнення повноліття дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 включно, потім з 10 січня 2030 року, у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн до досягнення повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 включно.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Старокозацька сільська рада об`єднана територіальна громада, орган опіки та піклування, код ЄДРПОУ: 04378020, адреса: вул. Соборна, 34 с. Старокозаче, Білгород - Дністровського району Одеської області.

Повний текст рішення складений 27 квітня 2026 року.

Суддя: