Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №462/8308/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/8308/25

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 квітня 2026 року м.Львів

Суддя Залізничного районного суду м.Львова Колодяжний С.Ю., з участю потерпілої – ОСОБА_1 , представника потерпілої – Гнідець О.М., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_2 , розглянувши матеріали, які надійшли від ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, пенсіонера, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 від 20.10.2025 року ОСОБА_2 20.10.2025 року близько 08.45 год. перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї доньки ОСОБА_1 , а саме виражався в її сторону нецензурною лайкою, кричав та скрутив ліву руку, однак тілесних ушкоджень не заподіяв, внаслідок чого заподіяно шкоду психологічному здоров`ю потерпілій, про що відносно нього 20.10.2025 року складено протокол серії ВАД №988683 про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

У суді ОСОБА_2 своєї винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, не визнав, категорично заперечивши обвинувачення у вчиненні ним домашнього насильства. Пояснив, що у нього з донькою ОСОБА_1 часто виникають конфлікти, один із яких і відбувся 20.10.2025 року. Вважає, що його донька у такий спосіб намагається позбавити його житла.

Потерпіла ОСОБА_1 у суді пояснила, що 20.10.2025 року близько 8.30 год. її батько – ОСОБА_2 , за адресою їхнього проживання: АДРЕСА_1 , вчинив відносно неї домашнє насильство, а саме виражався в її сторону нецензурною лайкою, кричав та скрутив ліву руку. Також зазначила, що її батько неодноразово, в присутності її дітей, вчиняє відносно неї домашнє насильство.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя дійшов наступних висновків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка є джерелом права в Україні, кожному гарантовано право на справедливий суд.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством(ст.1 КУпАП).

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст.280 КУпАП).

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно з ст.251, 252 КУпАП приймаючи рішення у справі про адміністративне правопорушення, суд оцінює докази в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.2 ст.251 КУпАП обов?язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia»,рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Враховуючи наведене, суддя при розгляді даної справи виходить з того, що не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поряд з цим, відповідно до положень ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подавати докази. Виходячи зі змісту ст.269 КУпАП, таким правом наділений і потерпілий.

За таких обставин суддя не вчиняв жодних процесуальних рішень, ініціювання чи здійснення яких у змагальній судовій процедурі належало б до повноважень сторони обвинувачення. Відтак, суддею досліджено і дано оцінку лише письмовим матеріалам, наданим уповноваженим правоохоронним органом, доводам і доказам особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та потерпілої.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.08.2023 року в справі № 208/712/19.

Згідно з ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну

Частиною 1 ст.173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення тощо, а також від причинного зв`язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.

Розташування зазначеної статті у Главі 14 КУпАП «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» свідчить, що об?єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку і громадської безпеки.

Суб`єкт вказаного правопорушення загальний - фізична осудна особа, яка досягла 16- річного віку.

Суб`єктивна сторона даного правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Об`єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення.

Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо).

З аналізу вказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Організаційно-правові засади запобігання та протидіїдомашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначені Законом України №2229-VIII від 07.12.2017 року «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до ст.1 цього Закону домашнім насильством визнаються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Статтею 3 Закону № 2229-VIII визначено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім?єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.

Водночас у п. «b» ст.3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім?ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Стаття 3 Конвенція передбачає гендерно-нейтральну дефініцію домашнього насильства, що охоплює як жертв, так і кривдників обох статей.

Таким чином, термін «домашнє насильство» позначає один з різновидів гендерно-обумовленого насильства, а не окремий від нього вид насильства. Хоча пункт (b) статті 3 Стамбульської Конвенції сформульований у гендерно-нейтральних виразах, коли визначає види «домашнього насильства» та коло осіб, яких воно може стосуватися, однак це не змінює характеристики домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних, ознаках. Тож Конвенція заохочує держави-учасників застосовувати її положення до всіх жертв домашнього насильства, включаючи чоловіків, дітей та людей похилого віку, і лише проголошує принцип недискримінації до невичерпного переліку підстав, включаючи гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію, при застосуванні її положень.

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації, однак це жодним чином не свідчить про те, що міжнародні договори мали намір розглядати як «домашнє насильство» будь-яке насильство, що трапляється між членами сім`ї, але яке зумовлене іншими причинами.

Відповідно повертаючись до обставин цієї справи, суддя зауважує, що статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

У цьому випадку в протоколі іде мова про учинення домашнього насильства психологічного та фізичного характеру.

Відповідно до п.14 ч.1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров?ю особи, а в п.17 ч.1 Закону визначено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Таким чином, ст.173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності саме за вчинення домашнього насильства. Будь-яка суперечка чи конфлікт, які виникають у сім?ї чи щодо сімейних відносин, не можуть однозначно трактуватись, як домашнє насильство.

Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 від 20.10.2025 року, складеного відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП, йому у вину ставиться вчинення домашнього насильства за тих обставин, що він 20.10.2025 року близько 08.45 год. перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї доньки ОСОБА_1 , а саме виражався в її сторону нецензурною лайкою, кричав та скрутив ліву руку, що спричинило фізичну біль без нанесення тілесних ушкоджень та була завдана шкода психологічному здоров`ю.

В поданій 20.10.2025 року начальнику ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області заяві ОСОБА_1 просить вжити заходів щодо її батька ОСОБА_2 , який 20.10.2025 року близько 08.45 год. за адресою їхнього спільного проживання вчинив конфлікт, в ході якого ОСОБА_2 вчинив відносно неї психологічне та фізичне домашнє насильство, а саме виражався в її сторону нецензурною лайкою, кричав, погрожував, після чого скрутив їй ліву руку, при цьому тілесних ушкоджень не заподіяв.

Відповідно до долученої до протоколу копії форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 20.10.2025 року, рівень небезпеки ОСОБА_2 визначено як низький.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішеннів справі «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey no. 33401/02 від 09.06.2009) Європейський суд прийшов до висновку, що насильство в сім`ї не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також зазначив, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливішим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації.

Для того, щоб відрізнити насильство від конфлікту, необхідно звернути увагу на те, що насильство є результатом свідомих дій людини і характеризується такими основними ознаками: умисність; спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, економічних, чи пов`язаних з вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Насильство - це умисні дії однієї або кількох осіб, що спричиняють шкоду іншій особі, порушують права і свободи та відбуваються в умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, котра страждає від цих дій. Якщо у вказаних діях відсутня хоча б одна з наведених ознак, такі дії не є насильством.

При з`ясуванні обставин вчинення правопорушення та встановленні наявності або відсутності в діях особи ознак фізичного чи психологічного домашнього насильства, важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».

Сварку можна визначити як суперечку, емоційно неконтрольоване негативне спілкування, предметом якого найчастіше є неузгодження щодо дрібних побутових питань, яке полягає у доведенні кожною стороною власної правоти, із вживанням сторонами взаємних образ та звинувачень.

Конфліктом (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) є особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами; зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Відповідно, конфлікт - ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Дослідивши докази у даній справі, суддею не встановлено беззаперечних відомостей, які б свідчили про вчинення ОСОБА_2 20.10.2025 року домашнього насильства відносно своєї доньки – ОСОБА_1 .

Згідно письмових пояснень потерпілої ОСОБА_1 від 20.10.2025 року, долучених до матеріалів справи, вона проживає разом із дітьми та батьком – ОСОБА_2 , який систематично агресивно себе поводить, кричить, виражається нецензурною лайкою, погрожує, що вижене на вулицю. Також він постійно вживає алкоголь, чіпляється словесно та створює конфлікти. Забороняє вільно користуватися квартирою.

Таким чином, у ході судового розгляду факту того, що у конфліктній ситуації, у розумінні ст.1 Закону з боку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дій, які б підпадали під поняття психологічне чи фізичне насильство не установлено, як і факту того, що у цілому конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Матеріали справи не дають підстав констатувати в цій справі характеристику домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних ознаках.

А тому, дійсним є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння у цій родині відсутня. Конфлікти для членів сім`ї є буденним явищем, однак не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні норм Закону.

Не у компетенції суду урегульовувати конфліктні ситуації в родині у порядку норм КУпАП, так як не кожен конфлікт є домашнім насильством.

Наданий представником потерпілої висновок психолога ОСОБА_3 від 03.11.2026 року, з огляду на аналіз положень ст. 251, 269, 273 КУпАП, не може вважатись таким, що отриманий в порядку передбаченому законом, оскільки отримання і надання такого висновку самою потерпілою (її представником) виходить за межі прав, обумовлених її процесуальним статусом і суперечить вимогам КУпАП про призначення (залучення) експерта чи спеціаліста органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

Також, суддя не приймає до уваги долучений представником потерпілого відеозапис, оскільки такий стосується іншої події, а не події , яка відбулася 20.10.2025 року.

Протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 від 20.10.2025 року відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в такому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду. За відсутності інших об`єктивних доказів на підтвердження фактів вчинення правопорушення, такий документ не може слугувати доказом винуватості у вчиненні цього адміністративного правопорушення.

Таким чином, дійсні обставини події свідчать про те, що 06.09.2025 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 мав місце конфлікт, з відсутністю наведених ознак домашнього насильства, в тому числі певного потерпілого, у якого б внаслідок психологічного чи фізичного насильства виникло побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, якому би було спричинено емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, могла бути чи була завдана шкода психічному здоров`ю.

Окрім цього, суд зазначає, що постановою судді Залізничного районного суду м.Львова від 11.11.2025 року протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 від 20.10.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП з доданими до нього матеріалами було повернуто ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області, для доопрацювання, оскільки у вказаному протоколі викладена суть правопорушення, яка не відповідає ознакам складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

02.12.2025 року до Залізничного районного суду м.Львова після доопрацювання надійшли матеріали справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

До матеріалів адміністративної справи, після доопрацювання, долучено рапорт СПДН ВП ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області від 21.11.2025 року, згідно з яким інспектор доповідає про те, що під час складання протоколу по справі про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 ним було допущено механічну помилку, однак враховуючи, що протокол складено 20.10.2025 року, а відповідно до ст.254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення складається не пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, тому усунути недоліки зазначені у постанові не вбачається можливим.

Постановою судді Залізничного районного суду м.Львова від 12.01.2026 року протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 від 20.10.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП з доданими до нього матеріалами повторно було повернуто ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області, для доопрацювання, оскільки у вказаному протоколі викладена суть правопорушення, яка не відповідає ознакам складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

27.02.2026 року до Залізничного районного суду м.Львова після доопрацювання надійшли матеріали справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

До матеріалів адміністративної справи, після доопрацювання, долучено рапорт інспектор доповідає про те, що під час складання протоколу по справі про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 через поспішність та надмірне навантаження було допущено помилку, однак враховуючи, що протокол складено 20.10.2025 року, а відповідно до ст.254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення складається не пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, тому усунути недоліки зазначені у постанові не вбачається можливим.

Постановою судді Залізничного районного суду м.Львова від 16.03.2026 року протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 від 20.10.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП з доданими до нього матеріалами втретє було повернуто ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області, для доопрацювання, оскільки у вказаному протоколі викладена суть правопорушення, яка не відповідає ознакам складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

17.04.2026 року до Залізничного районного суду м.Львова після доопрацювання надійшли матеріали справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

До матеріалів адміністративної справи, після доопрацювання, долучено рапорт інспектор доповідає про те, що внаслідок протиправних дій кривдника, які полягали в образах, приниженні, криках та скручуванні лівої руки заявниці було завдано шкоди її психологічному здоров?ю. Зазначена шкода виразилась у виникненні емоційної напруги та відчуття тривоги, появі страху за власну безпеку, тому з її слів, вона не могла чітко повідомити про завдану її психологічну чи психічну шкоду.

Відповідно до ч.1 ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Стадія адміністративного розслідування завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення, що фактично є пред`явленням особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки саме в протоколі викладається суть та обставини правопорушення, а також кваліфікація діяння.

Натомість, рапорт працівника правоохоронних органів – офіційне письмове звернення працівника до вищої посадової особи з викладом питань службового чи особистого характеру і проханням у зв`язку з цим, та відповідно до п.2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС від 23.08.2012 року №747, належить до внутрішніх документів.

Таким чином законом передбачено викладення суті обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення виключно у протоколі про адміністративне правопорушення.

Відтак, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №988683 від 20.10.2025 року суть правопорушення не відповідає ознакам складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, оскільки у вказаному протоколі не зазначено про завдання шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_1 , а вказано, що заподіяно шкоду «психологічному» здоров`ю потерпілої, проте психічне і психологічне здоров`я є різними поняттями з відповідним змістом.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року по справі №335/6977/22, зазначила, що невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

З огляду на наведене,викладене в протоколі обвинувачення є недоведеним, не відповідає дійсним обставинам події, встановленим під час судового розгляду.

Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а.

У справі Бербера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії від 06.12.1998 ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 № 1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Салабіаку проти Франції від 07.10.1988 зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути та тлумачитись на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Враховуючи наведене, в ході судового розгляду даної справи не встановлено в діях вчинених ОСОБА_2 20.10.2025 року щодо ОСОБА_1 всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та доказів щодо наявності саме домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 .

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Виходячи з наведеного, з урахуванням вимог ч.1 ст.247 КУпАП, вважаю, що порушене відносно ОСОБА_2 провадження в справі про адміністративні правопорушення підлягає закриттю за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

постановив:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_2 закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Залізничний районний суд м. Львова.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: С.Ю. Колодяжний