Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №441/527/26 — Городоцький районний суд Львівської області

441/527/26 2/441/638/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

27.04.2026 Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого – Ференц О.І.

за участю секретаря судових засідань – Пеленської Х.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городок Львівської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Городоцької міської ради Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами за набувальною давністю

В С Т А Н О В И В:

06.03.2026 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що вони, будучи працівниками колгоспу «Дружба», в березні 1990 року вселилися в житловий будинок АДРЕСА_1 , при цьому жодних документів, які стосувалися правової підстави передачі їм вказаного будинку в користування їм надано не було. На той час спірний будинок був на балансі колгоспу «Дружба» та після розпаювання колективних сільськогосподарських підприємств у відповідності до положень ст.31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» мав перейти в комунальну власність Добрянської сільської ради, а згодом в Городоцьку ОТГ. У цьому житловому будинку вони з сім`єю проживають з 1990 року і до тепер, зареєстровані у ньому, іншого житла у них немає. За час проживання в цьому будинку вони постійно проводили поточні ремонти, утримували будинок в належному стані, сплачують комунальні послуги. Право власності на спірний будинок не зареєстровано ні за ким, на баланс Добрянської сільської ради воно не було передано з невідомих для них причин. Як вбачається із технічного паспорта на вказаний будинок, він 1990 року забудови, складається з трьох кімнат, п`яти коридорів, вітальні, кухні, ванни, вбиральні, комірки, господарського та допоміжного приміщень, загальна площа 212.8 м?, житлова 113.5 м?, біля будинку є сарай та криниця. Відтак, оскільки вони протягом тридцяти років добросовісно, відкрито, безперервно та без правових підстав володіють та користуються житловим будинком АДРЕСА_1 , вважають, що за ними слід визнати право власності на такий за набувальною давністю.

З огляду на наведені обставини просили суд ухвалити рішення, яким визнати за кожним із них право спільної часткової власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Сторони в судове засідання не з`явилися, від представника позивачів надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, 08.04.2026 року подав письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, не заперечує проти задоволення позовних вимог позивачів у разі встановлення судом усіх необхідних правових підстав для визнання права власності за набувальною давністю.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують та просять позов задоволити.

У зв`язку з неявкою в судове засідання усіх учасників справи, з дотриманням вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши підстави позовної заяви, оглянувши та оцінивши матеріали справи, дослідивши зібрані у справі докази, беручи до уваги позицію щодо заявлених позовних вимог представника відповідача, суд вважає, що позов слід задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.06.1989 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 17.08.1989 року зареєстровані на АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Згідно даних технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 , виготовленого станом на 23.02.2026 року, такий 1990 року забудови, загальна площа 212.8 м?, житлова 113.5 м?, складається з трьох кімнат, п`яти коридорів, вітальні, кухні, ванни, вбиральні, комірки, господарського та допоміжного приміщень (а.с.19-32).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна № 465829493 від 26.02.2026 року право власності на будинок АДРЕСА_1 не зареєстроване (а.с.41).

Довідкою КП ЛОР «Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 646 від 01.04.2026 року підтверджується, що згідно записів у реєстрових книгах та матеріалах інвентаризаційних справ Самбірського МБТІ житловий будинок АДРЕСА_1 незареєстрований. Інформаційною довідкою КП «Городоцьке бюро технічної інвентаризації» № 9 від 22.04.2026 року підтверджується, що інвентаризаційна справа на житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 , відсутня.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно положень Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», а саме ст.31 такого, об`єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 17 Наказу Міністерства аграрної політики України № 62 від 14.03.2001 року «Про затвердження Порядку розподілу та використання реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» встановлено, що підприємство-правонаступник здійснює заходи щодо передачі майна соціальної інфраструктури на баланс органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 п.1 Указу Президента України «Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств» № 398 від 09.03.2000 року протягом 2000 року безоплатній передачі у комунальну власність підлягали об`єкти соціальної інфраструктури, включаючи об`єкти житлового фонду. Аналогічні положення містили і Постанова КМУ від 05.09.1996 року № 1060 «Про поетапну передачу у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, сільськогосподарських переробних та обслуговуючих підприємств, установ, організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності», ст.19 Закону України «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі», Постанова КМУ № 1253 від 13.08.2003 року «Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників».

Таким чином після розпаювання майна колгоспу «Дружба» спірний житловий будинок мав бути переданий у комунальну власність територіальної громади с. Добряни, а згодом її правонаступнику – Городоцькій ОТГ в особі Городоцької міської ради Львівської області, однак станом на сьогодні право власності на таке майно не зареєстровано.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17, а також у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року в справі № 462/1720/21, від 16 квітня 2025 року в справі № 461/5075/23.

У постановах від 15 листопада 2022 року в справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року в справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року в справі № 756/6953/2017, від 04 квітня 2024 року в справі № 404/4939/22, від 29 травня 2025 року в справі № 127/38548/23, Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Враховуючи те, що з моменту розпаювання колгоспу «Дружба» житловий будинок АДРЕСА_1 не перебував ні на балансі Добрянської сільської ради, ні на балансі її правонаступника – Городоцької міської ради Львівської області, тобто на сьогодні є нічиїм, а позивачі зареєстровані та проживають у ньому з 1989 року, тобто більше тридцяти років добросовісно, відкрито та безперервно володіють ним, наявні передбачені законом підстави для визнання за ними в судовому порядку права власності на зазначений житловий будинок на підставі статті 344 ЦК України.

За клопотанням позивачів судові витрати слід залишити за ними.

На підставі ст. 16, 328, 344 ЦК України, керуючись ст. 10, 140, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право спільної часткової власності на частину житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами, що в АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право спільної часткової власності на частину житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами, що в АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий Ференц О.І.