Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №635/7325/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 635/7325/23

Номер провадження 22-ц/818/360/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Сластнікової Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 травня 2025 року в складі судді Даниленко Т.П. по справі № 635/7325/23 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражи Наталі Петрівни про встановлення факту, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області (далі - ХРНО) Гаражи Наталі Петрівни про встановлення факту, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона з січня 2012 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Соснівка Золочівського району Харківської області ОСОБА_3 помер під час проходження військової служби в військовій частині.

Після його смерті відкрилася спадщина. Окрім неї, спадкоємцями є його мати ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка від першого шлюбу ОСОБА_6 .

07 вересня 2022 року вона своєчасно звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Гаражі Н.П., проте постановою від 06 липня 2023 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки нею не було надано документа, що підтверджує факт шлюбних відносин зі спадкодавцем.

Вказувала, що вона має право на спадщину за законом, оскільки з 2012 року вона з ОСОБА_2 проживали з ним як подружжя однією сім`єю, мали взаємні права та обов`язки, вели спільний побут, народили та спільно виховували дитину.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 2012 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; скасувати постанову Приватного нотаріуса ХРНО Гаражі Н.П. про відмову у вчиненні нотаріальної дії за № 336/02-131 від 06 липня 2023 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом; зобов`язати Приватного нотаріуса ХРНО Гаражу Н.П. повторно розглянути її заяву з доданими документами про прийняття спадщини від 07 вересня 2022 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки.

Приватним нотаріусом ХРНО Гаража Н.П. подано відзив, в якому вона просила залишити позов без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що вона не є належним відповідачем у справі.

Вказувала, що позивачкою не залучено до участі у справі інших спадкоємців ОСОБА_2 , а саме матір спадкодавця - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочку спадкодавця - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які 02 грудня 2022 року подали заяви про прийняття спадщини; спадкоємців другої черги: рідної сестри спадкодавця - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка також 02 грудня 2022 року подала приватному нотаріусу Гаража Н.П. заяву про прийняття спадщини.

Встановлення судом юридичного факту спільного проживання не тягне для ОСОБА_1 будь-якого правового наслідку, оскільки не надасть позивачці, як спадкоємиці четвертої черги, права на спадкування за законом у зв`язку з наявністю спадкоємців попередніх черг, тобто першої та другої черги, які будуть закликані до спадкування за законом у порядку черговості.

ОСОБА_1 не зазначено, які саме вимоги чинного законодавства були порушені приватним нотаріусом при винесенні 06 липня 2023 року оскаржуваної постанови, на підставі яких суд міг би прийняти рішення про визнання цієї постанови незаконною та скасувати її.

Під час перевірки документів, доданих позивачкою до заяви від 07 вересня 2022 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом було виявлено відсутність підстав для закликання ОСОБА_1 до спадкоємства за законом, оскільки останньою не надано документів на підтвердження родинних та інших відносин зі спадкодавцем ОСОБА_2 , а тому підстави для видачу свідоцтва були відсутні.

ОСОБА_1 , у разі задоволення судом її позовної вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, не позбавлена можливості повторно звернутися до приватного нотаріуса Гаражи Н.П. з відповідною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом з наданням відповідного рішення суду.

Позовна вимога про зобов`язання прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, є не зрозумілою для виконання, а також у суду відсутні повноваження зобов`язувати нотаріуса приймати рішення всупереч чинному законодавству України.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 травня 2025 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги пред`явлені ОСОБА_1 до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем по справі є спадкоємці померлого ОСОБА_2 . Між тим, позов пред`явлено до приватного нотаріуса ХРНО Гаражи Н.П. Також, вирішуючи спір, судом першої інстанції не було встановлено порушень у діях відповідачки, яка діяла в межах чинного законодавства, та правомірно винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні

На вказане судове рішення 21 червня 2025 року через систему «Електронний Суд» представник ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сластнікова Ганна Олександрівна, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що справу розглянуто неповноважним судом.

Вказувала, що у зв`язку з порушенням розумних строків розгляду справи суддею Даниленко Т.П. нею було подано скаргу до Вищої ради правосуддя та заявлено відвід вказаній судді.

Проте, незважаючи на наявність дисциплінарної скарги на розгляді органу контролю суддею Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_8 відмовлено у задоволенні відводу.

«Суд в даній справі не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме не дослідив склад спадщини, зокрема, наявність рухомого майна на банківському рахунку спадкодавця - збереження, накопичені спадкодавцем за час сумісного проживання його із позивачкою. Право на отримання цих коштів має виключно позивачка на праві сумісної власності подружжя (ст. 368, 1226 ЦКУ, ст. 63, 68 СКУ, ст. 51 Конституції України)».

Мать померлого, сестра та інші спадкоємці були достеменно обізнані про наявність судового процесу, проте вони не з`явилися у судове засідання по справі № 635/7325/23, не заявили зустрічної позовної заяви та не просили залучити їх у якості відповідача, що свідчить про відсутність спору з іншими спадкоємцями у справі.

Посилалась на висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року по справі N 473/1878/19, провадження N 61-20469сво19, якими передбачено можливість залучення нотаріуса в статусі відповідача при оскарженні постанови про відмову вчинення нотаріальних дій.

Вказувала, що суд першої інстанції не дослідив та не встановив обставину щодо сумісного проживання її та спадкодавця однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з 2012 року по день смерті ОСОБА_2 та той факт, що між ними в цей період склалися усталені відносини подружжя.

ЇЇ право на спадкування спільної сумісної власності після цивільного чоловіка було порушено відповідачем шляхом відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, що свідчить про протиправність дій нотаріуса.

22 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» приватний нотаріус ХРНО Гаража Н.П., в інтересах якої діє адвокат Статівка Олександр Євгенович, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що у справі наявний спір щодо спадкування, а тому нотаріус не є належним відповідачем, оскільки позов мав бути пред`явлених до інших спадкоємців ОСОБА_2 .

Доводи позивачки про відсутність спору про право з іншими спадкоємцями є необґрунтованими, оскільки вказані особи не були залучені до участі у справі й не мали можливості висловити свою думку щодо вимог ОСОБА_1 .

Незалучення позивачкою у якості відповідачів спадкоємців першої та другої черги, вплине на їх права щодо отримання спадщини після смерті спадкодавця, а тому встановлення судом заявлено ОСОБА_1 факту, що має юридичне значення суперечить вимогам закону.

Також, ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2022 року по справі № 552/7666/22, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 вимовлено у відкритті провадження в справі в порядку окремого провадження за заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення сумісного господарства з ОСОБА_2 з 2012 року по 13 серпня 2022 року.

Вказувала про необґрунтованість заяви про відвід судді Даниленко Т.П., оскільки фактично вона зводиться до незгоди позивача з процесуальними діями та рішеннями судді під час розгляду справи.

Більша частина судових засідань по справі не була проведена та розгляд справи судом обґрунтовано відкладався з тих підстав, що представниця позивачки адвокат Сластнікова Г.О. до суду не з`являлася, або на відеозв`язок для участі у відеоконференції не виходила, у зв`язку з чим позивачка ОСОБА_1 клопотала перед судом про відкладення розгляду справи на інший день, оскільки без адвоката позивачка категорично не бажала брати участь у судовому засіданні.

Тобто, тривалість розгляду справи була обумовлена саме діями та поведінкою позивачки, що свідчить про відсутність підстав для відводу у зв`язку з порушенням строків розгляду справи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому позивачка не має будь-якого права на спадкування майна на банківському рахунку спадкодавця, оскільки вона не була дружиною померлого та на неї не поширюються вимоги ст. ст. 368, 1226 Цивільного кодексу України, ст. ст. 63, 68 Сімейного кодексу України та ст. 51 Конституції України.

ОСОБА_1 не зазначено, які саме вимоги чинного законодавства були порушені приватним нотаріусом ХРНО Гаража Н.П. при винесенні 06 липня 2023 року оскаржуваної постанови, а тому висновок суду першої інстанції , що нотаріус в даному випадку діяла в межах чинного законодавства, та правомірно відмовила у вчиненні нотаріальної дії.

Факт проживання чоловіка без реєстрації шлюбу можливо лише визнати та встановити виключно у судовому порядку судом, а тому приватний нотаріус Гаража Н.П. не наділена правом після прийняття від ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом встановлювати факт, що між заявником та спадкодавцем склалися усталені відносини подружжя.

У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_9 та її представник адвокат Статівко О.Є на з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 23 квітня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_9 отримано в електронному кабінеті 13 березня 2026 року (а.с. 231, т. 2);

Адвокатом Статівкою Олександром Євгеновичем, який діє в інтересах ОСОБА_9 , отримано в електронному кабінеті 13 березня 2026 року (а.с. 233, т. 2).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Сластнікову Г. О., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (том 1, а.с. 14).

07 вересня 2022 року з заявами по прийняття спадщини після його смерті звернулась ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах доньки ОСОБА_5 (том 1, а.с. 153, 154).

28 жовтня 2022 року заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 подала мати померлого ОСОБА_4 (том 1, а.с. 179).

02 грудня 2022 року ОСОБА_4 подано заяву про відмову від прийняття спадщини на користь сестри померлого ОСОБА_2 (том 1, а.с. 184)

В цей же день заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 подала донька померлого ОСОБА_6 та сестра померлого ОСОБА_2 (том 1, а.с. 186, 190).

Постановою приватного нотаріуса ХРНО Гаража Н.П. від 07 вересня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують факт шлюбних відносин зі спадкодавцем (том 1, а.с. 46).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя є шлюб (частина перша статті 36 СК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61- 20968сво21) зробив висновок, що слід розмежовувати сферу дії статті 74 СК України і статті 1264 ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини (сімейні та спадкові). Якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 06 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 07 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 07 серпня 2025 року у справі № 466/11802/21.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених статями 4, 43 та 49 ЦПК України, учасниками спірного матеріального правовідношення, є сторони. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі є те, що між ними виник спір про право, який вирішується у судовому порядку, після прийняття судом рішення, вони зобов`язані його виконати, тобто законна сила рішення суду поширюється на сторони.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 462/3355/16-ц (провадження № 61-17369св18) зробив висновок, відповідно до якого відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Також у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позов. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7. 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позов заявлений до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат».

Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах будь-якої особи - учасника нотаріальної дії.

Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Немає й процесуальної заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 325/1141/18).

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, провадження № 61-34234св18; від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, провадження № 61-19798св18; від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, провадження № 61-20505св19; від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18 провадження № 61-12859св21; від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, провадження № 61-4523св21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 925/440/18 звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально правова вимога позивача. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії ОСОБА_1 вказувала про порушення нотаріусом її спадкових прав оскільки вона має право отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_2 , з яким перебувала у фактичних шлюбних відносинах.

Матеріали справи свідчать, що з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , окрім позивачки, звертались його мати ОСОБА_4 , яка в подальшому відмовилась від прийняття спадщини, сестра померлого ОСОБА_2 та дочка померлого ОСОБА_6 .

Отже, фактично спір стосується щодо визнання права власності на спадкове майно, передумовою якого є вимога про встановлення факту спільного проживання позивачки зі спадкодавцем.

Тому відповідачем/відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, між тим, зазначені особи до участі у справі залучені не були.

Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки нотаріус не є відповідачем у справах, в яких виникають спори між учасниками цивільних відносин, пов`язаних з певною нотаріальною дією.

Доводи ОСОБА_1 про відсутність спору про право між спадкоємцями є необґрунтованими, оскільки вказані особи не брали участь у розгляді справи, не повідомлялись про існування спору, а тому не мали можливість подати заперечення щодо позову. Обставини незвернення з заявами в межах цієї справи беззаперечного не свідчать про обізнаність про існування судового провадження та погодження вимог ОСОБА_1 .

Доводи позивачки про розгляд справи судова колегія не приймає до уваги з огляду на таке.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Підстави для відводу (самовідводу) судді встановлено статтею 36 ЦПК України, згідно змісту якої суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 ЦПК України.

Відповідно до частини 4 статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Обґрунтовуючи заяву про відвід судді, Кравчук Т.С. вказувала про тривалість судового розгляду та порушення розумник строків її розгляду, оскільки по справі призначено 14 судових засідань, які неодноразово відкладались, що свідчить про навмисне затягування розгляду справи та упередженість судді. Вказувала, що у зв`язку з зазначеними діями нею було подано скаргу до Вищої ради правосуддя, що виключає можливість участі судді Даниленко Т.П. у розгляді справи.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сластнікової Г.О. про відвід судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. відмовлено та вказану заяву передано на розгляд іншому судді у порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2025 року у складі судді Назаренко О.В. у задоволенні заяви про відвід судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд керувався тим, що не доведено наявність обставин, які б вказували на необ`єктивність або упередженість головуючого судді.

Судова колегія погоджується з висновками, викладеними в ухвалах місцевого суду, що доводи заяви ОСОБА_1 про відвід судді не містять посилання на обставини, які б дали підстави для висновку про необ`єктивність та упередженість судді Даниленко Т.П. згідно зі статтею 36 ЦПК України, з огляду на їх оціночний характер та відсутність доказів фактичної упередженості.

Наявність скарги щодо судді (суддів) у провадженні Вищої ради правосуддя чи відкриття дисциплінарного провадження за такою скаргою не породжує конфлікту інтересів у діяльності судді (суддів) щодо розгляду конкретної судової справи та не є безумовною підставою для висновку про особисту упередженість судді (суддів) і як наслідок - відводу судді (суддів).

Доводи щодо вчинення суддею дисциплінарного правопорушення мають характер припущення та не становлять передбачених у статтях 36, 37 і 38 ЦПК України підстав для відводу судді.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права судом, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, зокрема, неповноважним складом суду.

Доводи апеляційної скарги про можливість залучення нотаріуса в статусі відповідача при оскарженні постанови про відмову вчинення нотаріальних дій є необґрунтованими та висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року по справі N 473/1878/19, провадження N 61-20469сво19 не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки зроблені судом касаційної інстанції за інших фактичних обставин.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина