Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №953/9603/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 953/9603/23

Номер провадження 22-ц/818/407/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Єрьоміної О. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року в складі судді Поліщук Т.В. по справі № 953/9603/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору, стягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору, стягнення суми.

Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею від 16,5 кв м до 19,5 кв м.

За договором продавець зобов`язався у майбутньому, в строк до 17:00 год. 31 березня 2023 року передати покупцю право власності на квартиру у спосіб, що не суперечить законодавству України. Ціна квартири визначається сторонами у розмірі, що еквівалентний 19 380 доларів США. Попередня оплата за договором у розмірі 19 380 доларів США сплачується покупцем наступними частинами: 444 890,00 грн, що дорівнює еквіваленту 17 000 доларів США, ще до підписання цього договору; еквівалент 2380 доларів США - за курсом на день оплати до 17:00 год 29 листопада 2021 року. При сплаті кожної частини попередньої оплати, окрім першої, підписується акт приймання-передачі грошей, який є невід`ємною частиною цього договору.

Вказав, що ним сплачено за договором 09 листопада 2021 року 17 000 доларів США та 29 листопада 2021 року ще 2380 доларів США, що підтверджується актом приймання-передачі грошей. Отже, він виконав всі умови договору.

Однак продавцем зобов`язання за договором не виконані: квартира не збудована, документи для укладання основного договору не підготовлені, основний договір не укладено, а тому зазначений договір підлягає розірванню в зв`язку з суттєвими порушенням його умов з боку відповідача.

Також з відповідача підлягає стягненню передоплата в розмірі 19 380 доларів США, що за курсом НБУ станом на час подачі позову складає 708 699,47 грн.

Крім того, з відповідача додатково підлягає стягненню 3 % річних від вказаної суми за період з 01 квітня 2023 року по 01 жовтня 2023 року у розмірі 10 717,87 грн.

Просив розірвати попередній договір від 09 листопада 2021 року без номеру купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею від 16,5 кв м до 19,5 кв м, укладений між ним та ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь передоплату за договором в розмірі 708 699,47 грн, що є еквівалентом 19 380 доларів США станом на дату подачі позовної заяви, та 3% річних від суми передоплати у розмірі 10 717,87 грн.

21 грудня 2023 року представником відповідача – адвокатом Бєлокриницьким А.О. подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відзив мотивовано тим, що зі змісту договору вбачається, що він має ознаки попереднього договору. Попередній договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню. Спірний договір нотаріально не посвідчений, а тому є нікчемним, та визнання такого правочину недійсним закон не вимагає. Нікчемний попередній договір не може створювати жодних юридичних наслідків, окрім двосторонньої реституції, з огляду на що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Крім того, посилався на форс-мажорні обставини у зв`язку з військовою агресією рф проти України, яка зумовила введення воєнного стану в Україні, що значно утруднює та фактично унеможливлює ведення будівництва.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 509 864,00 грн та 3 % річних у розмірі 7710,82 грн, а всього 517 574,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 5175,48 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами укладено попередній договір, який нотаріально не посвідчено, тому такий правочин є нікчемним і не підлягає розірванню, а сплачені за ним кошти підлягають поверненню позивачу згідно ст. 1212 ЦК України. Оскільки кошти згідно договору передавались у гривнях, тому з відповідача слід стягнути кошти у сумі 509 864,00 грн та 3% річних, нараховані на вказану суму.

На зазначене рішення суду через систему «Електронний суд» 02 липня 2025 року ОСОБА_1 та 03 липня 2025 року представник ОСОБА_2 – адвокат Бєлокриницький А.О. до суду апеляційної інстанції подали апеляційні скарги.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати частково та ухвалити нове рішення в частині стягнення з відповідача коштів у розмірі 19 380 доларів США та 3% річних від вказаної суми на момент ухвалення рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунок проводився у доларах США, що підтверджується договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру та актом приймання-передачі грошей, який є невід`ємною частиною цього договору, тому сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 , складає 19 380 доларів США та 3 % річних від вказаної суми.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірний договір нотаріально не посвідчений, а отже є нікчемним, тому не може створювати жодних юридичних наслідків, окрім двосторонньої реституції, з огляду на що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Нарахування 3% річних є неправомірним, враховуючи, що в умовах воєнного стану в України забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) інфляційних нарахувань. Військова агресія рф проти України, яка зумовила введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року, є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), що звільняє від відповідальності за порушення зобов`язання. Крім того, він неодноразово наголошував, що має обґрунтовані сумніви у тому, що він укладав та підписував договір б/н від 09 листопада 2021 року, та наполягав на призначенні судової почеркознавчої експертизи. Судом першої інстанції було призначено експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса». Втім, за проведення експертизи йому необхідно було сплатити 53 009,06 грн, що є очевидно завищеною сумою. Оскільки він не мав змоги сплатити таку суму, його представник звернувся до суду з клопотанням про проведення судової почеркознавчої експертизи у Одеському науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції України. Однак, ухвалою суду від 25 березня 2025 року йому відмовлено у задоволенні клопотання про зміну експертної установи та про призначення судової почеркознавчої експертизи. Також ухвалою суду від 29 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, повернення на стадію підготовчого провадження та призначення судової почеркознавчої експертизи. Для встановлення всіх обставин справи та підтвердження або спростування справжності його підпису необхідно провести судову почеркознавчу експертизу. У зв`язку з чим, до апеляційної скарги включаються заперечення на вказані ухвали суду першої інстанції від 25 березня 2025 року та від 29 квітня 2025 року.

В апеляційній скарзі та в окремому клопотанні від 03 липня 2025 року (а.с. 13-19 том 3) ОСОБА_2 просив поновити йому строк на подання клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи та призначити у цивільній справі № 953/9603/23 судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити таке питання: Чи виконано підпис від імені особи ОСОБА_2 у Договорі б/н від 09 листопада 2021 року, а саме: у розділі Договору № б/н від 09 листопада 2021 року «ПІДПИСИ СТОРІН» у графі «Продавець» ліворуч від тексту «/ ОСОБА_2 /», а також у графі «Продавець» у нижній частині кожного аркуша Договору № б/н від 09 листопада 2021 року тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? Проведення експертизи доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. У разі необхідності вирішити питання про витребування у позивача оригіналу договору б/н від 09 листопада 2021 року. На час проведення судової експертизи провадження у справі № 953/9603/23 зупинити.

Клопотання мотивовано тим, що підпис у попередньому договорі від 09 листопада 2021 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, тому для з`ясування цієї обставини необхідні спеціальні знання. Вже після подачі відзиву на позовну заяву він почав шукати серед своїх численних документів примірник договору, однак його не знайшов, у зв`язку з чим у нього виникли обґрунтовані сумніви в його підписанні. Призначення експертизи слід доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, оскільки судом першої інстанції було призначено експертизу, проведення якої доручено ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса», яким було визначено вартість експертизи в розмірі 53 009,06 грн, що є очевидно завищеною сумою.

Клопотання ОСОБА_2 про призначення експертизи колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення, оскільки ухвалою суду першої інстанції від 09 грудня 2024 року за клопотанням відповідача вже було призначено судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено експертам ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса». У подальшому відповідач неодноразово не з`являвся у судові засідання, хоча його явку було визнано обов`язковою, на виконання клопотання експерта про надання додаткових матеріалів жодних документів не надав та проведення експертизи не оплатив, у зв`язку із чим експертиза залишена без виконання. Отже, судом надавалась можливість та час стороні відповідача повноцінно здійснити свої процесуальні права, однак він такою можливістю не скористався, клопотання експерта не виконав. У подальшому ухвалами суду першої інстанції від 25 березня 2025 року та 29 квітня 2025 року було відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про зміну експертної установи, а також про поновлення строку на подання клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, повернення на стадію підготовчого провадження та призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвала про відмову у поновленні процесуального строку є об`єктом апеляційного оскарження згідно п. 10 частини першої статті 353 ЦПК України, однак відповідач її не оскаржував. З огляду на викладене та з урахуванням вимог ст. ст. 44, 367 ЦПК України, підстав для призначення судової почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного перегляду справи колегія суддів не вбачає.

15 серпня 2025 року через систему “Електронний суд” представник ОСОБА_2 – адвокат Бєлокриницький А.О. до суду апеляційної інстанції подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив відмовити у її задоволенні. Відзив мотивовано тим, що позивачем взагалі не зазначено, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду, не наведено, які саме норми матеріального права неправильно застосовані судом першої інстанції. ОСОБА_1 посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 (провадження № 14-81цс24), яка прийнята в інших правовідносинах і не підлягає застосуванню у даній справі. За нікчемним договором поверненню підлягає саме те, що сторона отримала на виконання цього договору у натурі.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу, проти скарги відповідача заперечував, представника відповідача адвоката Єрьоміну О. Ю., яка підтримала скаргу сторони відповідача, проти скарги позивача заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 листопада 2021 року у відповідності із ст. 635 ЦК України між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею від 16,5 кв м до 19,5 кв м, (а.с. 10-11 том 1).

За вказаним договором продавець зобов`язався у майбутньому, в строк до 17:00 31 березня 2023 року передати покупцю право власності на квартиру у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.4 договору ціна квартири визначається сторонами у розмірі, що є еквівалентом 19 380,00 доларів США.

Згідно з п. 2.5 договору попередня оплата за договором, у розмірі еквівалент 19 380,00 доларів США сплачується покупцем наступними частинами: 444 890,00 грн, що дорівнює еквіваленту 17 000,00 доларів США, ще до підписання цього договору; еквівалент 2380,00 доларів США за курсом на день оплати до 17:00 29 листопада 2021 року.

При сплаті кожної частини попередньої оплати, окрім першої, між сторонами підписується Акт приймання-передачі грошей, який є невід`ємною частиною цього договору.

Продавець зобов`язується підготувати за свій рахунок та в строк для укладання Основного Договору документи, необхідні для передачі Покупцю права власності на квартиру (п. 2.7 договору).

Сторони повинні виконати свої взаємні обов`язки за Основним Договором (продавець - передати квартиру, а покупець прийняти квартиру та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором) під час укладення Основного договору. Сума попередньої оплати, яка фактична сплачена Покупцем згідно п. 2.5 цього Договору, має бути зарахована продавцем в якості сплати грошової суми під час укладання Основного договору (п. 2.9 договору).

Сторони не заперечували, що за своєю природою укладений між ними 09 листопада 2021 року договір є попереднім договором, який не був нотаріально посвідчений.

29 листопада 2021 року сторонами підписано акт приймання-передачі грошових коштів до договору б/н від 09 листопада 2021 року, згідно якого ОСОБА_1 передав, а продавець – ОСОБА_2 прийняв грошові кошти у розмірі 64 974,00 грн, що дорівнює еквіваленту 2380,00 доларів США, які є попереднью оплатою вартості квартири АДРЕСА_1 (а.с. 12 том 1).

07 вересня 2023 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 було направлено лист, в якому він просив повідомити причини невиконання умов договору від 09 листопада 2021 року та строки його виконання (а.с. 13-14 том 1).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення вказаної статті ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17; постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19).

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див.: пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 зроблено висновок про те, що правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

До вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Конструкція статті 1212 ЦК України як і загалом норм глави 83 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) та від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) викладено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (зобов`язання із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

За змістом зазначеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений між сторонами попередній договір купівлі-продажу є нікчемним в силу закону. Оскільки укладення попереднього договору від 09 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому основного договору купівлі-продажу квартири, який згідно з частиною першою статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує на його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України.

Предметом спору є повернення суми, внесеної на виконання умов попереднього договору від 09 листопада 2021 року. Оскільки укладений між сторонами правочин нікчемний, то відсутні підстави вважати, що між сторонами наявні договірні правовідносини, відповідно, передані за таким правочином кошти не є авансом чи завдатком.

Встановивши нікчемність попереднього договору, суд першої інстанції самостійно перекваліфікував спірні правовідносини, що відповідає принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), застосував для вирішення спору належні приписи юридичних норм та дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача фактично отриманих ним за нікчемним правочином коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, а також процентів за користування чужими грошовими коштами по ст. 625 ЦК України.

Висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах, що викладені у постановах, зокрема, від 24 січня 2024 року у справі № 369/14377/19, від 14 лютого 2024 року у справі № 727/11573/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 308/3331/17, від 07 квітня 2025 року у справі № 751/2085/24, від 18 лютого 2026 року у справі № 367/942/17, в ухвалі від 14 лютого 2025 року у справі № 569/17313/22, та в інших.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що у зобов`язанні встановлено еквівалент у доларах США, тому сума, що підлягає поверненню йому, повинна визначатися за курсом долара на час звернення до суду, колегія суддів відхиляє.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (відповідна позиція викладена у постанові Великої Верховного Суду від 04 липня 2018 року, у справі №761/12665/14-ц).

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що укладений між сторонами договір є нікчемним правочином, тобто не створює правових наслідків. Вчинені позивачем платежі у розмірі 444 890,00 грн та 64 974,00 грн були здійснені у національній валюті України, що підтверджується змістом договору від 09 листопада 2021 року (п. 2.5) та акту приймання-передачі грошових коштів від 29 листопада 2021 року.

Доказів того, що на виконання договору були передані саме кошти у доларах США, а не у гривні, матеріали справи не містять.

Кошти, внесені за нікчемним правочином в національній валюті України - гривні, повертаються в національній валюті в тій же сумі, в якій вони були внесені, оскільки договором встановлено порядок виконання грошового зобов`язання саме у гривні.

У зв`язку з наведеним суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для перерахування безпідставно набутих коштів у еквівалент іноземної валюти - долар США, та стягнення відповідної суми за обмінним курсом на час подачі позову.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 211/2242/17 (провадження № 61-41773св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц (провадження № 61-34771св18), від 16 березня 2020 року у справі № 755/14119/16-ц (провадження № 61-849св18), від 28 травня 2025 року у справі № 638/8176/17 (провадження № 61-5273св24).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо того, що спірний договір є нікчемним, тому не може створювати жодних юридичних наслідків, окрім двосторонньої реституції, з огляду на що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, колегія суддів також відхиляє, оскільки, як зазначалось вище, кошти, отримані за таким договором, підлягають поверненню позивачу як безпідставно отримані згідно вимог ст. 1212 ЦК України.

Посилання ОСОБА_2 на те, що нарахування 3% річних є неправомірним, враховуючи, що в умовах воєнного стану в України забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) інфляційних нарахувань, є безпідставними.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Однак законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язання щодо повернення коштів, сплачених на виконання попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири.

Отже, в цій справі до спірних правовідносин, які не пов`язані із наданням позики чи кредиту, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню не підлягають (постанова Верховного Суду від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23, від 07 квітня 2025 року у справі № 751/2085/24).

Лист ТПП України від 28 лютого 2022 року, на який посилався ОСОБА_2 , яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію рф проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини – військову агресію рф проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань. Сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Як встановлено судом, між сторонами не виникло саме договірних зобов`язань, та відповідачем не надано доказів прямого причинного зв`язку між військовою агресією рф проти України та неповерненням безпідставно отриманих коштів ОСОБА_1 , тому його доводи щодо невиконання зобов`язання через обставини непереборної сили є необґрунтованими.

Доводи ОСОБА_2 щодо наявності у нього сумнівів у належності йому підпису у договорі від 09 листопада 2021 року, не можуть бути взяті до уваги, оскільки щодо цього не надано належних доказів. Судом першої інстанції було призначено почеркознавчу експертизу для з`ясування відповідних обставин, проте відповідачем не було її оплачено, він не з`являвся у судові засідання і не виконав клопотання експерта щодо надання додаткових матеріалів, у зв`язку з чим експертизу так і не було проведено. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє також заперечення відповідача на ухвали суду щодо відмови у зміні експертної установи, поновленні строку на подання клопотання і призначення експертизи. До того ж, ухвала про відмову у поновленні процесуального строку є самостійним об`єктом апеляційного оскарження згідно п. 10 частини першої статті 353 ЦПК України, однак відповідач її не оскаржував.

При цьому, відповідач не заперечує і не спростовує факт отримання ним коштів за попереднім договором від 09 листопада 2021 року, і такі кошти підлягають поверненню позивачу згідно ст. 1212 ЦК України як у разі нікчемності договору через недотримання його форми, так і у разі його неукладеності через відсутність підпису.

Отже, доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з оцінкою доказів та висновків суду не спростовують.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.

Апеляційні скарги сторін задоволенню не підлягають, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина