Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №346/4926/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/4926/25

Провадження № 22-ц/4808/770/26

Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Гудяк Х.М.,

з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене головуючою суддею Махно Н.В. 12 лютого 2026 року, повний текст якого складений 19 лютого 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року представниця ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме перебування на утриманні заявника трьох дітей віком до 18 років. В обґрунтування заяви зазначила, що заявник перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 . У подружжя народилися дві доньки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, у сім`ї проживає та виховується донька дружини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про батька якої внесені зі слів матері відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України. Згідно з актом виконкому Гвіздецької селищної ради від 19.09.2025 сім`я проживає спільно за адресою: АДРЕСА_1 . Представник заявника зазначила, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та має намір звільнитися зі служби на підставі закону як військовослужбовець, на утриманні якого перебувають троє і більше дітей до 18 років.

Зважаючи на викладене, просила суд заяву задовольнити.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 12 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту перебування на утриманні трьох дітей до 18 років, відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, представниця ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржниці, суд першої інстанції не дослідив всі наявні докази у справі та не звернув уваги на те, що заявник, звертаючись з цією заявою, не ставить питання про визнання факту одноособового утримання трьох дітей, не враховані пояснення зацікавленої особи - ОСОБА_8 , не враховано, що донька дружини не має взагалі батька, не враховано, що вся родина проживає разом за однією адресою.

Крім того, місцевий суд не взяв до уваги, що встановлення факту утримання трьох дітей віком до 18 років заявнику потрібно з метою захисту прав та інтересів дітей, а також своїх прав та інтересів, як батька, що займається вихованням та утриманням дітей.

Зазначає, що одним із документів, що надаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та військовим, що мають намір звільнитись на підставі абзацу 4 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», є рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст. 315 ЦПК України. Апелянт з посиланням на ст. 121, 180, 268 СК України, а також рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 вказує, що поняття сім`ї охоплює не лише шлюб чи кровну спорідненість, а й фактичні сімейні відносини, що підтверджуються спільним проживанням, спільним побутом та взаємною підтримкою.

Враховуючи наведене, просить оскаржене рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити, а саме: встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_9 23 грудня 2019 року; ОСОБА_10 06 лютого 2025 року; ОСОБА_11 22 березня 2022 року.

Представниця Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України в судове засідання не з`явилася, до суду подала заява про розгляд справи за відсутності заінтересованої особи. При розгляді справи та ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Заінтересована особа ОСОБА_3 та представник ІНФОРМАЦІЯ_5 у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце судового розгляду були повідомлені належно.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Представниця ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявник не довів належними та допустимими доказами факт самостійного та повного утримання трьох неповнолітніх дітей. Подані обставини підтверджують лише спільне проживання та виховання дітей, але не свідчать про їх перебування саме на утриманні ОСОБА_1 , а тому суд відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів не повністю погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 , та ОСОБА_12 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва серія НОМЕР_2 , виданого Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис 775 (а.с. 20).

Від шлюбу вони мають дочок: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.19, 25).

Окрім того, дружина заявника - заінтересована особа ОСОБА_3 має ще дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьками якої є ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.22).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відомості про батька зазначено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України відомості (а.с. 16, 21).

Відповідно до акту виконкому Гвіздецької селищної ради від 19 вересня 2025 року встановлено, що родина проживає разом за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15).

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Схожі критерії зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт виховання та перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_9 23 грудня 2019 року; ОСОБА_10 06 лютого 2025 року; ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Метою встановлення факту заявник визначив звільнення в подальшому з військової служби на підставі абз. 4 п.3 частини 20 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Апеляційним судом встановлено, що відомості про батька ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначені відповідно до частини першої статті 135 СК України (за вказівкою матері).

Отже, в цьому випадку біологічний батько дитини наразі юридично не встановлений і його залучення до участі у справі є неможливим.

Однак, як зазначила в засіданні апеляційного суду представник Дейнеки А.А., у неповнолітньої ОСОБА_15 є дід і баба, які проживають окремо. Слід зауважити, що саме у матері дитини та її діда, баби згідно зі статей 180, 265 СК України існує юридичний обов`язок утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.

Крім того, Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» передбачено призначення і виплата державної допомоги одиноким матерям.

В свою чергу вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім`єю.

Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов`язків щодо пасинка, падчерки.

Ураховуючи викладене, заявник ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , має право на участь у вихованні дочки дружини ОСОБА_7 (за умови проживання однією сім`єю).

При цьому обов`язок щодо її утримання у заявника (як вітчима) виникає за умови, якщо в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Отже, у ОСОБА_1 відсутній правовий обов`язок утримувати дочку дружини: малолітню ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і таке утримання ним здійснюється добровільно на підставі власного волевиявлення.

Законом не заборонено заявнику добровільно утримувати малолітню дитину, дбати про її всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про її духовний та фізичний стан, проте таке право заявника не породжує юридичного значення за наслідками встановлення факту, про який просить останній.

Крім того, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, а у разі відсутності домовленості між батьками щодо утримання дитини, кошти на утримання дитини (аліменти) можуть бути присуджені за рішенням суду.

Тобто обов`язок батька утримувати своїх малолітніх дітей передбачено чинним сімейним законодавством, а тому невиконання чи ухилення від виконання сімейного обов`язку одним із батьків може бути підставою для застосування наслідків, установлених Сімейним Кодексом України або домовленістю (договором) сторін (ч.4 ст.15 СК України).

Апеляційний суд звертає увагу, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Водночас суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , не звернув увагу на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання та утримання дітей, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі може вирішуватись у межах спору про право між батьками дітей за загальним правилом у позовному провадженні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23), постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 295/8334/24 (провадження № 61-8677св25).

Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні заявника трьох малолітніх дітей не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву слід залишити без розгляду.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване судове рішення скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Керуючись ст. 294, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 лютого 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

Є.Є. Мальцева

Повне судове рішення складено 27 квітня 2026 року.