Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №204/10840/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2229/26 Справа № 204/10840/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Ткаченко І.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ опіки та піклування Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ опіки та піклування Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав, припинення та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Коломоєць С.В. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином.

Позов мотивовано тим, що з 12 серпня 2014 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, який рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2023 року було розірвано. Крім того зазначила, що фактичні шлюбні відносини між подружжям було припинено ще з січня 2019 року. Від шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 не приймав участі у вихованні дитини, не здійснював матеріальне забезпечення сина. За рішенням суду від 19 грудня 2019 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , щомісячно у розмірі 10 000,00 грн. У зв`язку з військовою агресією проти держави України та введенням на всій території воєнного стану позивачка разом із своїм малолітнім сином була змушена покинути територію України.

В зв`язку із складною адаптацією малолітнього ОСОБА_4 у чужому незнайомому середовищі, мати дбаючи про здоровий психологічний, емоційний та духовний розвиток своєї дитини, була змушена звернутись до відповідача з проханням, щоб дитина проживала з ним, як з батьком дитини, та мав можливість спілкуватись знайомою йому мовою та перебував в знайомому середовищі. Після повернення, дитини до України за місцем проживання відповідача з кінця липня 2022 року, батько дитини створив перешкоди в спілкуванні з сином та перешкоджає (фізичному, телекомунікаційному) спілкуванні з дитиною та участі у його вихованні. Відповідач не надав можливості дитині в повному обсязі безперешкодно отримувати увагу та піклування своєї матері. Позивач вважає, що відповідач своєю поведінкою вчиняє перешкоди в прийнятті участі у вихованні та спілкуванні із її сином, чинить перешкоди в нормальному духовному розвитку дитини, в розвитку його особистості, оскільки нормальним розвитком дитини є таким в якому беруть участь не тільки батько, а й матір, тому перешкоди в спілкуванні з сином ОСОБА_4 є порушення прав дитини. У зв`язку з чим, остання вимушена звернутися до суду із відповідними позовними вимогами.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , припинення стягнення з нього аліментів з ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі частини від всіх видів її доходу.

В обґрунтуваннях позовних вимог зазначив, що з 12 серпня 2014 року він перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2023 року було розірвано. Крім того зазначив, що фактичні шлюбні відносини між подружжям було припинено з 13 липня 2019 року. Від шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_2 . За рішенням суду від 28 січня 2020 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 10 000,00 грн., щомісячно, починаючи з 23 вересня 2019 року і до повноліття дитини. У зв`язку з військовою агресією проти держави України та введенням на всій території воєнного стану, 02 березня 2022 року ОСОБА_2 разом з сином виїхали до Німеччини. Під час перебування за кордоном, ОСОБА_2 маніпулювала батьківськими почуттями та створювала умови, щоб батько з сином не спілкувались.

Крім того, зазначив, що його матір – ОСОБА_5 протягом всього часу підтримувала гарний зв`язок із ОСОБА_6 та приділяла багато часу зі своїм внуком ОСОБА_4 . В зв`язку із складною адаптацією та поганою поведінкою малолітнього, працівники школи порадили забрати дитину зі школи, через складнощі які можуть виникнути у майбутньому.

Також, вважає, що ОСОБА_2 не достатньо доглядала за сином, не турбувалася про його фізичний та психологічний стан, його здоров`я, дитина повернулася до країни запущеною. Постійно кричала та сварила сина, телефонувала йому, та повідомляла, що не може з ним впоратися. Дитина була неохайна та постійно хотіла їсти. Дані обставини можуть підтвердити свідки ОСОБА_5 , його мати, та свідок ОСОБА_7 . Кошти, які він відсилав, як сплату аліментів на дитину, ОСОБА_8 витрачала на свої потреби, не забезпечувала дитині належні умови, не купувала одяг, іграшки, тощо. Залишала сина наодинці. Крім того у неї виникали проблеми із соціальними службами, та у школі, щодо поведінки та виховання ОСОБА_4 . Перебуваючи у Німеччині, його мати ОСОБА_5 спостерігала за цим і тоді вони вирішили разом зі своєю матір`ю повернути сина в Україну. Його мати забрала дитину, згоду на перетин кордону надала саме ОСОБА_2 і вони повернулися до України.

З 30 жовтня 2022 року син ОСОБА_4 проживає з ним. Після повернення сина до України у Ореста було виявлено низку хронічних захворювань, дитина знаходилась на диспансерному обліку стоматолога, хірурга, гастроентеролога, лора, дерматолога, окуліста, психолога. Крім того він не міг читати, був педагогічно запущений, але завдяки його зусиллям та зусиллям бабусі наразі все нормалізувалося. Він намагався встановити спілкування сина з матір`ю, але син сам не хоче з нею спілкуватися. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2023 року визначено місце проживання дитини разом із батьком. За весь час перебування дитини з ним, ОСОБА_2 допомоги на утримання сина не надавала, постійно перебуває у Німеччині, на значній відставні, на території іншої держави, не зможе у достатній мірі в подальшому піклуватись про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Вона не зможе надавати допомогу у забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду, лікування.

Вважає, що поведінку ОСОБА_2 неможливо змінити у кращій бік, враховуючи зазначені обставини, просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина, припинити стягнення з нього аліментів та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина, а тому вимушений звернувся до суду із зустрічною позовною заявою.

Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково та ухвалено.

Усунути перешкоди у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом визначення матері ОСОБА_2 наступних способів участі у спілкуванні та вихованні сина:

- надавати можливість вільно спілкуватись з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто, а також засобами поштового, електронного та телефонного зв`язку, з урахуванням режиму дня дитини;

- надавати можливість ОСОБА_2 перебувати зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , один тиждень (сім днів) на три місяці за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов?язати ОСОБА_1 , забезпечити спілкування з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за допомогою засобів телекомунікаційних систем мобільного та/або стільникового зв?язку та відео-зв?язку, в період перебування ОСОБА_2 , за межами території держави України. В іншій частині позовних вимог відмовити. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково та ухвалено.

Припинити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів, які стягуються на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року (справа №204/6646/19) з дати звернення до суду із позовом, а саме, з 03 листопада 2023 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду щодо стягнення аліментів на утримання дитини. В іншій частині позовних вимог відмовити. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині відмови у позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 та припинення стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів, які стягуються на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року з дати звернення до суду з позовом, а саме з 03 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином; припинити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів, які стягуються на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року (справа №204/6646/19) з 30 жовтня 2022 року; позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 12 серпня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2023 року було розірвано (Т.1, а.с. 12, 66).

Від вказаних шлюбних відносин сторони мають малолітнього сина– ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданого 24 грудня 2015 року ( Т. 1, а.с. 13).

Після припинення сторонами шлюбних відносин у 2019 році дитина проживала разом із матір`ю, ця обставина не заперечувалась ОСОБА_1 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання його малолітнього сина – ОСОБА_3 , у розмірі 10 000,00 грн. щомісячно, починаючи з 23 вересня 2019 року та до його повноліття, в особі матері ОСОБА_2 (Т. 1, а.с. 67-68).

Відповідно до характеристики, наданої «Закладом дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу «Берізка» Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області» від 22 лютого 2023 року вих. № 23/01-40, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за час перебування в дитячому садку проявив себе як спритний, ініціативний та рухливий хлопчик. У вихованні дитини основну роль грала мати, приводила до дитячого садка, забирала та відвідували батьківські збори. Дитина завжди була доглянута та охайною. Батько дитини жодного разу не з`являвся до закладу. Інтелектуальний розвиток дитини відповідає віковій нормі (Т.1, а.с.22)

Відповідно до характеристики, виданої директором закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу «Дивосвіт» Слобожанської селищної ради Дніпровського районуДніпропетровської області від 27 лютого 2023 року вих. № 20 вбачається, що ОСОБА_3 є колишнім вихованцем групи молодшого дошкільного віку «Краплинки», який відвідував заклад дошкільної освіти з 30 серпня 2019 року по 19 серпня 2020 року. Крім того зазначено, що провідну роль у виховані дитини займала його мати – ОСОБА_2 . Мати приводила дитину до дитячого садка, забирала, відвідувала батьківські збори. Дитина завжди була доглянута, охайна. Орест прив`язаний до мами, яка проводила з сином весь вільний час. Батько, ОСОБА_1 , жодного разу не з`являвся до закладу. Окрім того в характеристиці зазначено, що для матері важливим у вихованні дитини є формування культурно-гігієнічних навичок, піклування про здоров`я сина. Про це свідчить гарне самопочуття дитини, усмішка та позитивний настрій хлопчика щодня. Мати активно співпрацювала з вихователями та вузькими спеціалістами щодо розвитку дитини, як у садочку так і за його межами. ОСОБА_2 любляча, уважна мати, яка надзвичайно відповідально ставилась до своїх батьківських обов`язків та сумлінно їх виконувала (Т.1, а.с.23).

Судом встановлено та сторонами не заперечувався той факт, що у зв`язку з військовою агресією проти держави України та введенням на всій території воєнного стану, ОСОБА_2 разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_3 виїхали за згодою батька до Німеччини.

Із наданих документів вбачається, що мати дитини ОСОБА_2 , надала письмову згоду на повернення в Україну малолітнього сина ОСОБА_3 , у супроводі бабусі ОСОБА_5 , яка посвідчена 24 жовтня 2022 року державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Янковою І.В. (Т. 1 а.с.14).

Як вбачається із матеріалів справ, 30 жовтня 2022 року малолітній ОСОБА_3 повернувся до України, де проживає разом із батьком ОСОБА_1 . Мати дитини залишилася за кордоном.

Відповідно до договору №01 від 04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 орендує квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38.5 кв. м, загальною площею 38,5 кв.м (т.1а.с.18).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 11 січня 2023 року встановлено, що за адресою по АДРЕСА_3 житло винаймається ОСОБА_1 . Санітарний стан житла задовільний, у квартирі є електро-, водо-, - газопостачання, маються необхідні меблі для проживання, побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створено умови: у дитини є окрема кімната, в якій є диван, шафа-купе, дитячий стіл, багато розвиваючих ігор, сезонний одяг. З 26 жовтня 2022 малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком. Мати дитини ОСОБА_2 на теперішній час перебуває за межами України. Вихованням дитини та матеріальним забезпеченням займається батько, по догляду за дитиною допомагає бабуся ОСОБА_5 .

Відповідно до висновку психолога Комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» від 11 жовтня 2023 року протягом шести місяців сім?я Оболонських отримувала індивідуальні та групові консультації психолога. ОСОБА_1 отримав рекомендації щодо виховання сина. ОСОБА_3 , не проявляє інтересу до спілкування з мамою. При згадуванні про неї намагається максимально швидко змінити тему бесіди. ОСОБА_9 при згадуванні про матір змінюється, але швидко нормалізується.

Згідно з характеристикою шахового клубу «Світогляд» від 11 квітня 2024 року ОСОБА_10 відвідував онлайн - уроки з шахів з жовтня 2023 по березень 2024 року. Батько та бабуся підтримують захоплення хлопчика, надають можливість розвиватися.

Відповідно до характеристики Міського комунального закладу культури «Дніпровська дитяча музична школа №9» від 11 квітня 2024 року ОСОБА_10 навчається музики з травня 2023 року у класі фортепіано. Батько пильно стежить за навчанням та розвитком сина, внески за навчання сплачує своєчасно в повному обсязі.

З довідки №617 від 22 листопада 2022 року, виданої КЗО Середня загальноосвітня школа №6 ДОР ОСОБА_1 - батькові дитини – ОСОБА_3 , вбачається, мати дитини ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує, на виклики до школи приходить тільки батько.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2023 визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 (т.1, а.с.171-172).

ОСОБА_2 в судовому засіданні у суді першої інстанції в режимі відеоконференції зазначала, що після проведення засідання комісії управління - служби у справах дітей Центральна адміністрація Дніпровської міської ради та надання згоди матері щодо проживання малолітнього сина з батьком, ОСОБА_1 , розпочав вчиняти перешкоди в спілкуванні матері з дитиною ОСОБА_3 .

З метою досудового врегулювання спору, ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_11 звернулась до Центральної адміністрації Дніпровської міської ради із заявою від 26 червня 2023 року, щодо усунення перешкод у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , шляхом визначення матері способів участі у спілкуванні та вихованні сина (а.с.33-34).

У відповідь на заяву ОСОБА_2 від 26 червня 2023 року, начальником Центральної адміністрації Дніпровської міської ради було надано відповідь від 26.06.2023 за № 03/17-1530, відповідно до якої значили, що Управління-служба у справах дітей не приймає рішення щодо участі батьків у виховані дітей, це повноваження суду або органу опіки та піклування (Т.1, а.с.36-37).

В наступній відповіді, головою адміністрації Центральної адміністрації Дніпровської міської ради від 03 липня 2023 року зазначено, що під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини, районна, районна у м.Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради подає до суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів які стосуються зазначеної справи (Т. 1, а.с.39-40).

Судом було встановлено, що малолітній ОСОБА_3 з 30 жовтня 2023 року проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того з урахуванням малолітнього віку та стану здоров`я дитини, конфліктної міжособистісної поведінки батьків, ставлення батька до виконання батьківських обов`язків, бажання та можливість піклування про здоров`я дитини батьків і те, що такий порядок не порушуватиме ніяким чином права хлопчика, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та встановлення можливості надавати вільно спілкуватись матері з дитиною ОСОБА_3 , особисто, а також засобами поштового, електронного та телефонного зв`язку, в період перебування ОСОБА_2 , за межами території держави України.

Задовольняючи частково позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 , враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд першої інстанції вважав за необхідне захистити порушене право ОСОБА_1 , шляхом припинення примусового стягнення на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , які стягуються на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року, аліменти підлягають припиненню з 03 листопада 2023 року, саме з дати звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, тому в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення аліментів, судом першої інстанції встановлено, що дитина проживає з батьком та знаходиться на його утриманні, що підтверджено рішенням суду та не заперечується відповідачкою. Мати дитини має можливість працювати, має задовільний стан здоров`я, тому має реальну можливість надавати матеріальну допомогу. ОСОБА_2 вказані факти визнані, у зв`язку з чим, з останньої на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів її доходу/заробітку щомісячно, але не менше ніж 50відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Стосовно відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав суд першої інстанції виходив з того, що що під час розгляду справи не було встановлено обставин, отримано належних доказів щодо свідомого ухилення матері від виконання батьківських прав. При цьому суд враховує що позивачка проживає окремо від дитини, а саме у різних країнах, виявляє бажання брати участь у спілкуванні та вихованні сина.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позиція апеляційного суду.

Стосовно позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року, у принципі 6 визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків; у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Статтю 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Частинами 2, 4 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Згідно п. 16 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

При розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав, є обов`язковою участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Згідно висновку органу опіки та піклування, затвердженого Головою Центральної адміністрації Дніпровської міської ради від 07 травня 2024 року визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з відсутністю доказів щодо систематичного неналежного виконання батьківських обов`язків (т.2, а.с.53-56).

У доводах апеляційної скарги позивач зазначає про те, що відповідач життям дитини не цікавиться, участі у її житті не приймає, матеріальної допомоги не надає, не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток та їх навчанням, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять достатніх докази того, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків..

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, тоді як ОСОБА_1 не доведено та не надано належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина.

Стосовно припинення стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_12 аліментів на утримання дитини.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За ч. 3 ст.181, ст.183 СК України- за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За змістом наведених правових норм аліменти присуджуються з метою утримання дитини на користь того з батьків, з ким проживає дитина, і який здійснює утримання цієї дитини.

Аналіз частини другої статті 181 СК України свідчить про те, що право на отримання аліментів на дитину має той з батьків, з ким проживає дитина, а відповідний обов`язок сплачувати аліменти на дитину той з батьків, хто проживає окремо від неї.

Таке тлумачення цієї норми міститься також в п. 17постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Стосовно стягнення аліментів колегією суддів встановлено, що дитина проживає з батьком та знаходиться на його утриманні, що підтверджено рішенням суду та не заперечується відповідачкою.

У зв`язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про припинення стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не правильно визначив дату припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 , а саме з дати звернення до суду з позовом, а не з дати, яку у своїй позовній заяві просив ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Стосовно незгоди апелянта з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_2 .

Відповідно до ч 1 ст.141 Сімейного кодексу Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом

У відповідності до ч.ч.1, 2ст.155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з приписами ч.ч.1, 2, 3ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства`зазначено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 15 даного Закону дитина, яка проживає окремо від одного з батьків, має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні, мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме її нормальному вихованню.

При встановленні способу та порядку спілкування суд має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склались неприязні відносини. Зазначений факт визнаний та підтверджений сторонами в суді першої інстанції.

Сторони не дійшли згоди щодо вирішення питання про визначення способу та порядку участі матері у вихованні сина у позасудовому порядку.

Згідно висновку органу опіки та піклування, затвердженого розпорядження головою адміністрації від 07 травня 2024 року визначено участь матері у вихованні дитини, шляхом визначення порядку ОСОБА_2 у вихованні сина - ОСОБА_3 , а саме: спілкування з сином за допомогою соціальних мереж, месенджеру Telegram, шляхом обміну повідомлення та аудіо, відеозв`язку кожного понеділка з 19 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. за Київським часом та підписано відповідний висновок №217-р від 07.05.2024 (Т. 2, а.с.58-59).

Свідки зі сторони позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 були допитані судом в судовому засіданні та надали свої пояснення, що після того як дитина опинилась у батька ОСОБА_1 , останній вжив заходів унеможливлення в спілкуванні та участі у виховані матері з дитиною, шляхом блокування її номера мобільного зв`язку, а також у мобільних додатків «Вайбер», «Телеграм», при перебуванні матері в місті Дніпро, не допускав до можливого очного спілкування, створивши перешкоду будь-якого контакту з дитиною, окрім того ОСОБА_1 , створив перешкоди у спілкуванні та прийнятті участі у вихованні бабусі ОСОБА_17 , дідусю ОСОБА_13 , прабабусі ОСОБА_18 , шляхом блокування їх номера мобільного зв`язку, а також мобільних додатків «Вайбер», «Телеграм», та безпосередньої перешкоди у фізичному контакті з дитиною.

Судом також було встановлено, що ОСОБА_13 та ОСОБА_14 також звертались до суду з позовом щодо усунення перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_3 за результатом розгляду судової справи, суд зобов`язав ОСОБА_1 , усунути відповідні перешкоди та станом на 09 вересня 2025 року, рішення суду, що набрало законної сили, в добровільному порядку батьком дитини не виконувалось, що стало підставою ОСОБА_13 та ОСОБА_19 , звернутись до державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду.

Таким чином, судом встановлено, що саме ОСОБА_1 чинить перешкоди у нормальному спілкуванні матері із сином, оскільки нормальним розвитком дитини є таким в якому беруть участь обоє батьків, якщо інше не встановлено судом, а тому перешкоди в спілкуванні дитини є порушення прав дитини.

З огляду на наведене, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта стосовно незгоди з твердженнями ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_1 чинив перешкоди у нормальному спілкуванні матері із сином.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови задоволенні позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 21 квітня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді І.Ю. Ткаченко

В.С. Городнича