Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №727/16193/25 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/16193/25

Провадження № 2/727/70/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

24 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Гавалешка П.С.

при секретарі Бринзилі Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозова Оксана Володимирівна, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговими розписками,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозова Оксана Володимирівна звернулися до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговими розписками.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 18 лютого 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було власноруч складено боргову розписку, згідно якої останній підтвердив, що того ж дня він отримав від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у борг (позику) грошові кошти у сумі 10000.00 (десять тисяч) доларів США.

Згідно умов вказаної вище боргової розписки Відповідач взяв на себе зобов?язання повернути Позивачу отримані в позику грошові кошти у сумі 10000.00 доларів США в строк до 18 серпня 2022 року (включно).

В середині 2022 року Відповідач повернув Позивачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США. На момент повернення боргу Відповідач просив Позивача продовжити йому строк повернення всієї суми боргу до 18 листопада 2022 року, про що було зазначено у борговій розписці ОСОБА_2 .

Надалі Відповідач повторно звернувся до Позивача та повернув йому ще одну частину боргу у сумі 2000.00 доларів США. Станом на день чергового повернення боргу Сторони знову домовились про продовження строків погашення заборгованості Відповідачем спершу по 18 березня 2023 року, а потім по 18 квітня 2023 року, в доказ чого Відповідач також зробив відповідний запис на борговій розписці та поставив власний підпис.

На початку 2023 року Відповідач звернувся до Позивача із проханням позичити йому ще 10000 доларів США. З огляду на прохання Відповідача, а також враховуючи його попередню поведінку щодо часткового повернення раніше отриманої позики, Позивач погодився надати Відповідачу в позику ще 10000 доларів США.

Так, 01 лютого 2023 року ОСОБА_2 було власноруч складено другу боргову розписку, згідно якої останній підтвердив, що отримав від ОСОБА_1 у борг (позику) грошові кошти у сумі 10000 доларів США.

Згідно умов вказаної вище боргової розписки від 01.02.2023 року, Відповідач взяв на себе зобов?язання повернути Позивачу отримані в позику грошові кошти у сумі 10000 доларів США в строк до 01 травня 2023 року (включно), тобто через місяць після повного погашення попередньої заборгованості за борговою розпискою від 18.02.2022 року у сумі 6000 доларів США.

Проте, після отримання від Позивача другої позики в сумі 10000 доларів США та станом по день подання даного позову до суду, Відповідач не виконав взяті на себе зобов?язання та не повернув Позивачу у повному обсязі отримані у борг (позику) грошові кошти в загальній сумі 16000 доларів США за двома борговими розписками.

На неодноразові усні прохання Позивача аби Відповідач повернув йому позичені грошові кошти останній не реагує, кошти (позику) не повертає. На даний час у Позивача відсутній зв?язок із Відповідачем.

Станом на момент звернення до суду із даною позовною заявою Відповідач свої зобов?язання за борговою розпискою від 01.02.2023 року взагалі не виконав, а за борговою розпискою від 18.02.2022 року Відповідач повинен повернути Позивачу грошові кошти в сумі 6000 доларів США.

Разом з тим Позивач визнає, що Відповідач повернув останньому грошові кошти в сумі 4000 доларів США.

На підставі вищевикладеного просить суд стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за борговою розпискою від 18 лютого 2022 року в розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США; стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за борговою розпискою від 01 лютого 2023 року в розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США; стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3% річних за прострочення виконання грошового зобов?язання за борговою розпискою від 01 лютого 2023 року в розмірі 789.04 (сімсот вісімдесят дев?ять) доларів (чотири) центи; стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати (судовий збір) та витрати на правничу допомогу у сумі 11000 грн.

19.01.2026 року суддя ухвалою у справі № 727/16193/25 відкрив провадження та призначив справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 17.02.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, однак його представник спрямувала до суду заяву, у якій просила справу розглядати без їх участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, до суду клопотання про відкладення розгляду справи або відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за наявності всіх наступних умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Позивач не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача.

У зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе слухати справу за відсутністю відповідача, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, встановленими наступні фактичні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що 18 лютого 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було власноруч складено боргову розписку, згідно якої останній підтвердив, що того ж дня він отримав від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у борг (позику) грошові кошти у сумі 10000.00 (десять тисяч) доларів США.

Згідно умов вказаної вище боргової розписки Відповідач взяв на себе зобов?язання повернути Позивачу отримані в позику грошові кошти у сумі 10000.00 доларів США в строк до 18 серпня 2022 року (включно).

Строк повернення коштів продовжено до 18.04.2023 року. Відповідач повернув Позивачу грошові кошти в сумі 4000 доларів США, про що зазначено в розписці від 18.02.2022 року.

01 лютого 2023 року ОСОБА_2 було власноруч складено другу боргову розписку, згідно якої останній підтвердив, що отримав від ОСОБА_1 у борг (позику) грошові кошти у сумі 10000 доларів США.

Згідно умов вказаної вище боргової розписки від 01.02.2023 року, Відповідач взяв на себе зобов?язання повернути Позивачу отримані в позику грошові кошти у сумі 10000 доларів США в строк до 01 травня 2023 року (включно).

Відповідач свої зобов`язання не виконав, борг в розмірі 16000 доларів США за борговими розписками від 18.02.2022 року та від 01.02.2023 року не повернув.

Згідно розрахунку 3% річних за прострочення виконання грошового зобов?язання за борговою розпискою від 01 лютого 2023 року становлять 789.04 (сімсот вісімдесят дев?ять) дол (чотири) центи США.

Згідно письмових пояснень свідка ОСОБА_3 судом встановлено, що він підтверджує надання коштів позивачем відповідачу, оскільки був присутнім під час укладення вищезазначених розписок та надання коштів у позику.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

З урахуванням конкретних обставин спору, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане.

Згідно ст. 526,527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок у зобов`язанні належним чином.

За змістом ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом України у численних своїх рішеннях, зокрема у постанові від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і у подальшому підтверджений Верховним Судом у постановах: від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792 св 18, та від 08 квітня 2021 року справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899 св 20 та інших. Отже, така судова практика є сталою і незмінною.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93) встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення: «валютні цінності»: валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України; іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Для цілей цього Декрету надалі під термінами: «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України; «іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах; «валютні операції»: операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за борговою розпискою від 18.02.2022 року в розмірі 6000 доларів США та за борговою розпискою від 01.02.2023 року в розмірі 10000 доларів США обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Також, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення на його користь 3% річних за прострочення виконання грошового зобов?язання за борговою розпискою від 01 лютого 2023 року в розмірі 789.04 (сімсот вісімдесят дев?ять) доларів (чотири) центи.

Розглядаючи зазначену позовну вимогу, суд зазначає таке:

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями частини першої статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Так, пунктом Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.

Згідно з пунктом 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вказані положення закону та межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов?язання за борговою розпискою від 01 лютого 2023 року в розмірі 789.04 (сімсот вісімдесят дев?ять) доларів (чотири) центи задоволенню не підлягає.

З огляду на викладені обставини, суд, встановивши, що відповідач у визначений договором позики строк кошти не повернув, приходить до обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми позики.

У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).

Разом із цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений судом строк.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач не спростував надані позивачем письмові докази на підтвердження доводів позовної заяви та не довів факт виконання грошових зобов`язань за розпискою.

За таких обставин, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Судом встановлено, що 17.12.2025 року між адвокатом Морозовою О.В. та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правничої допомоги.

Згідно акту наданих послуг від 19.12.2025, рахунку-фактури № 1 від 19.12.2025 року загальна вартість послуг складає 11000 грн.

Згідно довідки № 1 від 19.12.2025 року зазначено, що адвокатом отримана від позивача оплата по гонорару за правничу допомогу у розмірі 11000 грн.

Пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справ №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На думку суду, понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 11000 грн. є співмірними ціні позову, складності вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову та значення справи для сторони, з відповідача на користь позивача слід стягнути 11000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, ст. 526, 527, 530, 625, 626, 629,1049, 1050 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозова Оксана Володимирівна, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговими розписками задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за борговою розпискою від 18 лютого 2022 року в розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за борговою розпискою від 01 лютого 2023 року в розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витрати на правничу допомогу у сумі 11000 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у сумі 6748,36 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку в Чернівецькому апеляційному суді шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя П.С. Гавалешко