Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №642/8181/24 — Холодногірський районний суд міста Харкова

27 квітня 2026 року

Справа № 642/8181/24

Провадження № 2/642/413/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 квітня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гримайло А. М.,

за участю секретаря судових засідань - Антонян А. М.,

представника позивача - адвоката Смородської Л. І.,

відповідачки - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Парсентьєвої О. М.,

представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Яковенка О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

30.12.2024 ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

У обґрунтування позовних вимог вказала, що у АДРЕСА_1 розташований житловий будинок з надвірними будівлями, який на праві власності зареєстрований за ОСОБА_6 (у шлюбі - « ОСОБА_6 », дівоче прізвище - « ОСОБА_8 ») у 64/100 частини на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку; за ОСОБА_9 у 18/100 частин вказаного житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності, та 6/100 частин житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; за ОСОБА_10 у 6/100 частин вказаного житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; за ОСОБА_11 у 6/100 частин житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; усі зазначені співвласники житлового будинку є її родичами по лінії матері. Вказаний житловий будинок по АДРЕСА_1 було побудовано ОСОБА_6 (після шлюбу - ОСОБА_6 ) на земельній ділянці, відведеної їй для індивідуального будівництва, 09.07.1958 житловий будинок було прийнято до експлуатації.

Рішенням виконкому Ленінської районної ради депутатів № 7/22 від 14.01.1964 було передбачено внести зміни в усі правові документи на домоволодіння, належне ОСОБА_6 , з урахуванням зміни прізвища на « ОСОБА_6 » у зв`язку з одруженням.

06.01.1973 між ОСОБА_6 та її рідним братом

ОСОБА_14 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 продала йому 36/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 із визначеним порядком користування будинком, після чого їй стало належати 64/100 частини вказаного об?єкту нерухомого майна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько ОСОБА_14 , після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді 36/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_14 були його мати ОСОБА_10 , дочка ОСОБА_11 та дружина ОСОБА_9 , які спадщину прийняли та оформили право власності на 18/100 частин житлового будинку по 6/100 частин кожен, а також ОСОБА_9 оформила право власності на 18/100 частин житлового будинку як дружина спадкодавця, бо майно було придбано під час шлюбу.

ОСОБА_10 , яка оформила право на 6/100 частин вказаного житлового будинку після смерті свого сина ОСОБА_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є також матір?ю ОСОБА_6 та бабою позивачки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 6/100 частин зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 була її дочка, ОСОБА_6 , а також дочка ОСОБА_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за правом представлення у рівних частинах кожна, тобто по 3/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті своєї матері шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки мешкала та була зареєстрована разом зі спадкодавцем, її особисті речі перейшли до ОСОБА_6 у користування.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 67/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , з яких 64/100 частини їй належали на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, та 3/100 частини, які були фактично прийняті нею після смерті ОСОБА_10 , але у подальшому не оформлені.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 був її чоловік ОСОБА_16 , який прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, бо мешкав разом зі спадкодавцем у житловому будинку, був зареєстрований в ньому, але за час свого життя не встиг оформити спадщину після смерті дружини.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_16 , після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 67/100 частин вказаного житлового будинку, які були прийняті ним, але не оформлені після смерті дружини ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_16 позивачка прийняла спадщину шляхом звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом, інші спадкоємці відсутні.

28.11.2024 року нотаріусом Другої ХМДНК листом №1616/02-14 позивачці було відмовлено в оформленні права власності на 67/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , бо її родичі не оформляли до цього часу своїх прав у нотаріуса, частково не підтверджені у повному обсязі необхідними документами родинні зв`язки між ними. У листі причиною відмови зазначено, що ОСОБА_6 не переоформила правовстановлюючі документи на своє прізвище « ОСОБА_6 », не зважаючи на наявність рішення Ленінської районної ради депутатів від 14.01.1964 про надання дозволу на внесення змін в усі правові документи на домоволодіння, належне ОСОБА_6 , не скористалася цим правом та не отримала свідоцтво про право власності на 64/100 частини будинку на прізвище « ОСОБА_6 », у зв`язку з чим правовстановлюючий документ на вказану частину об`єкту нерухомості, а саме договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, оформлений на прізвище « ОСОБА_6 ». У оформленні права на 3/100 частини житлового будинку, які були прийняті ОСОБА_6 після смерті її матері ОСОБА_10 , а у подальшому прийняті її чоловіком ОСОБА_16 , але не оформлені, відмовлено за причини різного зазначення прізвища спадкодавця у документах, а саме « ОСОБА_10 » у свідоцтві про право на спадщину за законом та свідоцтві про смерть, хоча ОСОБА_6 до шлюбу та її рідний брат ОСОБА_14 мали прізвище « ОСОБА_8 ».

Журавель (після шлюбу - ОСОБА_6 народилася у Курській області рф, оригінал свідоцтва про її народження втрачений, у зв`язку з чим встановити факт родинних відносин між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 не вбачається можливим.

Відповідачем по справі вказана ОСОБА_4 , яка є сестрою дружини померлого ОСОБА_14 - ОСОБА_9 та також може претендувати на спадкове майно, бо ОСОБА_9 та ОСОБА_11 на час звернення з цим позовом померли, дітей у ОСОБА_11 не було, спадкова справа після її смерті відкрита у приватного нотаріуса ХМНО Вахрушевої О. О.

На підставі викладеного просила встановити факт родинних відносин та вважати, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також визнати за ОСОБА_3 право власності у порядку спадкування за законом на 67/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (житловий будинок літ.А-1, загальною площею 100,0 кв. м, житловою площею 65,4 кв. м,), після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_16 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яких у вказаному житловому будинку 64/100 частини зареєстровані за ОСОБА_6 (рос), 3/100 частини - за ОСОБА_10 .

17.02.2025 позивачка звернулася до суду з позовною заявою з уточненими позовними вимогами до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , просила встановити факт родинних відносин та вважати, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за нею, ОСОБА_3 , право власності у порядку спадкування за законом на 66/100 частин житлового будинку літ. А-1, загальною площею 100,0 кв. м, житловою площею 65,4 кв. м з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (64/100 частини зареєстровані за ОСОБА_6 (рос), 2/100 частини - за ОСОБА_10 ) після смерті її батька ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , який прийняв спадщину фактично після смерті дружини (її матері) ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка фактично прийняла спадщину у вигляді обов?язкової частки 2/100 частини вищевказаного житлового будинку після смерті своєї матері (баби позивачки) ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначила, що за життя ОСОБА_6 залишила заповіт, яким усе своє майно заповіла своїй онуці ОСОБА_11 (дочці сина ОСОБА_14 ), яка спадщину після смерті баби прийняла шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, бо була зареєстрована (на той час прописана) разом зі спадкодавцем на час її смерті.

При цьому, відповідно до вимог ст. 535 ЦК України 1963 року ОСОБА_6 мала право на обов?язкову частку у спадщині, тобто 2/3 частини від частки, яка б належала їй при спадкуванні за законом. На час смерті своєї матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , була непрацездатною, оскільки досягла пенсійного віку, а тому мала право на 2/3 частини від 3/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме на 6/300 або 2/100 частин вказаного житлового будинку.

ОСОБА_6 прийняла спадщину у вигляді 2/100 частин житлового будинку після смерті своєї матері ОСОБА_10 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, бо мешкала та була зареєстрована разом зі спадкодавцем, особисті речі перейшли до неї у користування.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 66/100 частин житлового будинку, з яких 64/100 частини вказаного житлового

будинку з надвірними будівлями належали їй на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, а також 2/100 частини, які були прийняті нею після смерті ОСОБА_10 у вигляді обов?язкової частки у спадщині, але у подальшому не оформлені.

За час свого життя ОСОБА_6 залишила заповіт, яким все своє майно заповіла своїй онуці ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є дочкою позивачки, яка спадщину після смерті своєї баби не прийняла, бо не була зареєстрована та не мешкала разом з нею на час смерті, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори у встановлений строк не подавала.

Таким чином, спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_6 був її чоловік

ОСОБА_16 , який прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, бо мешкав разом зі спадкодавцем у житловому будинку, був зареєстрований в ньому.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_16 , після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 66/100 частин вказаного житлового будинку, які були прийняті ним, але не оформлені після смерті дружини ОСОБА_6 , яку позивачка прийняла шляхом звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька, інші спадкоємці відсутні.

Право власності у порядку спадкування за законом на 66/100 частин житлового будинку за вказаною вище адресою: АДРЕСА_1 після смерті батька позивачка не може оформити у нотаріальній конторі, бо її родичі не оформили своїх прав у нотаріуса, частково не підтверджені у повному обсязі необхідними документами родинні зв?язки між ними, а тому позивачка змушена звернутися до суду із зазначеним позовом.

Також зазначила, що після отримання копії спадкової справи після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , від приватного нотаріуса ХМНО Вахрушевої О. О. стало відомо, що 29.06.2024 ОСОБА_9 залишила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Новіковим А. В., відповідно до змісту якого належне їй майно вона заповіла своїм племінникам (дітям відповідача ОСОБА_4 ) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у рівних частинах, які зазначаються відповідачами по цій справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 10.01.2025 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 13.01.2025 з Другої Харківської міської державної нотаріальної контори витребувано докази, а саме: належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ; належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 17.02.2025 витребувано докази, а саме: з Другої Харківської міської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; у приватного нотаріуса ХМНО Вахрушевої О. О. копії заповіту на ім`я ОСОБА_11 та копію заповіту на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , оформлені належним чином.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 17.02.2025 прийнято уточнену позовну заяву, вирішено у подальшому розглядати справи з урахуванням уточнених позовних вимог у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 12.06.2025 провадження у справі зупинено у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_5 до закінчення встановленого ст. 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини - 08.11.2025.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 20.11.2025 провадження у справі поновлено.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 24.12.2025 розгляд справи повернуто до стадії підготовчого провадження.

06.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що проти встановлення факту родинних відносин не заперечує та не підтримує, вважає неналежним відповідачем ОСОБА_4 , оскільки вона не є спадкоємцем після смерті рідної сестри ОСОБА_9 , спадкоємцями якої за заповітом є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які прийняли спадщину у встановленому законом порядку. ОСОБА_3 визнає та не оспорює факт наявності заповіту ОСОБА_10 та фактичне прийняття спадщини її онукою ОСОБА_11 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Щодо розміру обов`язкової частки зазначила, що ОСОБА_10 була нагороджена «Медалью Материнства», так як мала п`ятьох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5., ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_15., ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_12., ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_16., ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_17., при визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, тому не має права на визнання права власності на 66/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями; вважала, що позов задоволенню не підлягає у зв`язку з недоведеністю належними доказами (т. с. 3, а. с. 20-22).

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 11.02.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду.

Представник позивачки- адвокат Смородська Л. І. у судове засідання з`явилася, уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позовні вимоги задовольнити, надала пояснення аналогічні доводам уточненої позовної заяви, також пояснила, що ОСОБА_10 та ОСОБА_10 є однією особою та матір`ю ОСОБА_6 , її справжнім прізвищем є « ОСОБА_8 », однак при отриманні паспорту її прізвище було помилково зазначено як « ОСОБА_10 ».

Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Яковенко О. С. у судове засідання з`явилися, проти задоволення позовних вимог заперечували за їх недоведеністю та безпідставністю, надали пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позов, просили у позові відмовити у повному обсязі, додатково пояснили, що ОСОБА_10 мала 5 дітей, була нагороджена медаллю та грамотою материнства.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Парсентьєва О. М. у судове засідання з`явилася, пояснила, що проти встановлення факту родинних відносин не заперечує, все інше є доказовою базою позивача, відзиву на позов не надали, підтримала позицію відповідача ОСОБА_1 та її представника, просила прийняти об`єктивне рішення.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Яковенка О. С., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Парсентьєвої О. М., допитавши свідка, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з випискою з рішення засідання Виконкому Ленінської райради депутатів трудящих м. Харкова від 27.12.1955 « ОСОБА_6 » (російською мовою) надано право індивідуального будівництва на земельній ділянці під АДРЕСА_1 (т. с. 1, а. с. 30).

З довідки-посвідчення Ленінської районної ради депутатів трудящих від 16.02.1962 вбачається, що шлюб між ОСОБА_26 та ОСОБА_6 припинено, після припинення шлюбу дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_8 » (т. с. 1, а. с. 17).

06.10.1963 ОСОБА_16 та ОСОБА_6 одружилися, після реєстрації одруження дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 , виданим 06.10.1963 Ленінським райРАГС м. Харкова (т. с. 1, а. с. 19).

Рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 14.01.1964 визначено, що оскільки угода на будівництво індивідуального будинку оформлена на ОСОБА_6 , яка одружилася у 1963 році з ОСОБА_16 та прийняла його прізвище, а тому вирішено внести зміни до всіх правових документів на домоволодіння, належне ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , на прізвище ОСОБА_6 (т. с. 1 а. с. 32).

За даними свідоцтва про народження НОМЕР_2 , виданого 23.02.1964 року Ленінським Ленінським райРАГС м. Харкова, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , є ОСОБА_16 та ОСОБА_6 (т. с. 1, а. с. 13).

Рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 09.07.1968 затверджено акт прийомки побудованого ОСОБА_6 житлового будинку по АДРЕСА_1 (т. с. 1, а.с. 31, 33-36).

23.06.1972 Харківським міським бюро технічної інвентаризації міськради депутатів трудящих видано реєстраційне посвідчення про те, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому зареєстрований за « ОСОБА_6 » (російською мовою) на праві особистої власності на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку (т. с. 1, а. с. 28, 37).

Рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 27.09.1972 ОСОБА_6 у оформленні побудованого нею флігеля у належному їй домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено, дозволено його використання як літню кухню (т. с. 1, а. с. 29).

Як свідчить договір купівлі-продажу, посвідчений Десятою Харківською Державною нотаріальною конторою 06.01.1973, ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_14 купив 36/100 частин будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , договір містить примітку: у користування покупця ОСОБА_14 переходять кімнати № 1-2, розміром 11,2 кв. м, № 1-3, розміром 15,1 кв. м, № 1-4, розміром 7,4 кв. м, кухня № 1-5, розміром 8,7 кв. м, сіни № 1-1, розміром 6,0 кв. м, тамбур № 1-6, розміром 1,7 кв. м, половина льоху літ. «Г», убиральня літ. «Д», половина, згідно з поверховим планом за 1972 рік. (т. с.1, а. с. 25-26, 242-244).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 18.01.2024 ОСОБА_3 зареєструвала шлюб 09.03.1985 у Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції з ОСОБА_29 , прізвище змінено на « ОСОБА_5 », шлюб розірвано 08.09.1992. (т. с. 1, а. с. 12).

Зі свідоцтва про народження НОМЕР_3 , виданого 13.11.1985 Палацом одруження та новонароджених «Жовтневий» м. Харкова, вбачається, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , є ОСОБА_29 та ОСОБА_3 (т. с. 2, а. с. 141).

Як вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_4 , виданого 08.09.1992 Палацом «Жовтневий» м. Харкова, 08.09.1992 року шлюб між ОСОБА_29 та ОСОБА_3 розірвано, після розірвання шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 ». (т. с. 1, а. с. 15).

12.08.1994 ОСОБА_33 та ОСОБА_3 уклали шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_5 , виданим 12.08.1994 Палацом урочистих подій «Жовтневий» м. Харкова (т. с.1, а. с. 18).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 , виданим 25.07.1994 Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану, актовий запис № 1948 (т. с. 1, а. с. 113).

За даними архівної копії свідоцтва про народження № 561-24, виданого Николаевским ЗАГС Курской области (російською мовою), посвідченого 15.02.1995 Другою Харківською міської державною нотаріальною конторою, батьками ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , є ОСОБА_35 та ОСОБА_10 (т. с. 1, а. с. 226).

20.01.1995 Харківським міським бюро технічної інвентаризації видано довідку-характеристику про те, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за « ОСОБА_6 » (російською мовою) на праві власності у 64/100 частці на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку та у 36/100 частці за ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому Другою ДНК, р. № 1-333 (т. с. 1, а. с. 237).

Як вбачається зі свідоцтва про право власності, посвідченому 15.02.1995 державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори Алтуніною Л. А., зареєстрованим у Харківському міському БТІ 27.02.1995, ОСОБА_9 , яка є дружиною ОСОБА_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить право власності на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що становить 18/100 частин та знаходиться у АДРЕСА_1 , як частка у спільному майні, набутому подружжям під час шлюбу (т. с. 1, а. с. 150).

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15.02.1995 Другою Харківською нотаріальною конторою, вбачається, що спадкоємцями майна ОСОБА_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у рівних частках кожний є його мати ОСОБА_10 , дружина - ОСОБА_9 , дочка - ОСОБА_11 , що мешкають за адресою: АДРЕСА_1 ; спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з 36/100 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та належать померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому 10-ю Харківською Державною нотаріальною конторою 06.01.1973 (т. с. 1, а. с. 23-24).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_7 , виданим 10.07.1995 Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану, актовий запис № 11932 (т. с. 1, а. с. 112).

За змістом заповіту від 15.02.1995, посвідченого державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори Алтуніною Л. А., ОСОБА_10 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, вона заповіла своїй онуці - ОСОБА_11 (т. с. 1, а. с. 109).

Як вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_8 , виданого 25.07.2007 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, 25.07.2007 року шлюб між ОСОБА_33 та ОСОБА_3 розірвано, після розірвання шлюбу дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_3 ». (т. с. 1, а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_9 , виданим 23.05.2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 6932 (т. с. 1, а. с. 21).

За заповітом від 09.02.1999, посвідченим державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори Мороз Г. І., ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, вона заповіла своїй онучці - ОСОБА_5 (т. с. 1, а. с. 135).

Як вбачається з Довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомості, виданої 18.09.2024 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» ХМР, станом на 31.12.2012 житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстрований за « ОСОБА_6 » (російською мовою) у 64/100 частці на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівельника індивідуального житлового будинку на право особистої власності з кількістю кімнат від однієї до п`яти включно, посвідченого 18.02.1956 Другою Харківською нотаріальною конторою, р. № 2-2141 (приватна власність); за ОСОБА_9 - у 18/100 частці житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності, виданого 15.02.1995 Другою Харківською нотаріальною конторою, р. № 1-1222 (приватна власність), та у 6/100 частці житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15.02.1995 Другою Харківською нотаріальною конторою, р. № 1-1224 (спільна часткова власність); за ОСОБА_10 - у 6/100 частці житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15.02.1995 Другою Харківською нотаріальною конторою, р. № 1-1224 (спільна часткова власність); за ОСОБА_11 - у 6/100 частці житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15.02.1995 Другою Харківською нотаріальною конторою, р. № 1-1224 (спільна часткова власність) (т. с. 1, а. с. 22).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_16 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_10 , виданим 24.01.2023 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 899 (т. с. 1, а. с. 20).

01.02.2023 Другою Харківською міською державною нотаріальною конторою до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи після смерті ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі, на підставі заяви ОСОБА_3 про прийняття спадщини (т. с. 1, а. с. 14, 127).

Листом державного нотаріуса Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 28.11.2024 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 67/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за причин не підтвердження родинних відносин зі спадкодавцем ОСОБА_10 , після смерті якої її дочка ОСОБА_6 прийняла спадщину за фактом проживання та реєстрації за однією адресою, відсутності оригіналів документів, які посвідчують право власності на спадкове (нерухоме) майно за відсутності спадкової справи після смерті ОСОБА_10 та наявності великих розбіжностей у прізвищах, що позбавляє можливості встановлення родинних зв`язків (т. с. 1, а. с. 40).

З будинкової книги домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що у різні роки у домоволодінні були зареєстровані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5., ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_15., ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_12., ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_16., ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_17., які були рідними братами та сестрою, матір`ю яких була ОСОБА_10 (т. с. 1 а. с. 41-61, 171).

Як вбачається з технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленому 18.10.2024 ФОП ОСОБА_37 , житловий будинок літ. «А-1» складається з двох частин, відокремлених одна від іншої, викопіювання приміщень № І, 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 за станом обстеження 20.04.1988, датою побудови житлового будинку є 1968 рік, загальна площа житлового будинку літ. А-1, складає 100,0 кв. м, житлова площа 65,4 кв. м, самочинне будівництво відсутнє (т. с. 1, а. с. 48-55).

25.11.2024 ТОВ «Плутос-Арт» складено звіт про оціночну вартість майна - житлового будинку літ. А-1, загальною площею 100,0 кв. м, житловою площею 65,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з висновком якого ринкова вартість об`єкта оцінки з метою спадкування без урахування ПДВ складає 700000,00 грн., ринкова вартість 64/100 частин об`єкта оцінки становить 448000,00 грн., 3/100 частин об`єкта оцінки становить 31000,00 грн. (т. с. 1 а. с. 56-58).

ІНФОРМАЦІЯ_13 померла ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_11 , виданим 07.06.2024 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 7315 (т. с. 1, а. с. 116).

13.06.2024 приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи після смерті ОСОБА_11 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_13 , що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі (т. с. 1, а. с. 111).

Згідно з інформацією з реєстру територіальної громади м. Харкова про осіб, місце проживання/перебування яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 станом на 14.06.2024 були зареєстровані ОСОБА_9 та ОСОБА_11 (т. с. 1, а. с. 110).

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_12 , виданим 16.07.2024 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис № 711 (т. с. 1, а. с. 87).

Як вбачається з заповіту від 29.06.2024, посвідченому приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Новіковим А. В., ОСОБА_9 у присутності свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що всі її права та обов`язки майнового характеру та все своє майно, рухоме та нерухоме, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, і на що вона за законом бути матиме право, заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках кожному (т. с. 1, а. с. 99-100, 156).

13.09.2024 приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі, на підставі заяви ОСОБА_2 , якою він повідомив про прийняття спадщини (т. с. 1, а. с. 85, 93).

29.10.2024 приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. зареєстровано заяву від спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 . (т. с. 1, а. с. 102).

06.07.2018 ОСОБА_5 була направлена КЗОЗ «ХМПНД» № 16 на госпіталізацію у Психіатричну лікарню № 3 з діагнозом: F06.9 «Неуточнений психічний розлад, пов`язаний з ушкодженням та дисфункцією головного мозку або соматичною хворобою», F07.9 «Неуточнений органічний чи симптоматичний психічний розлад». (т. с. 2, а. с. 142).

ІНФОРМАЦІЯ_14 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_13 , виданим 10.05.2025 Четвертим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 604 (т. с.2, а. с. 140).

Згідно з довідкою державного нотаріуса Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.11.2025 ОСОБА_43 спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_14 , є її мати ОСОБА_3 , яка 10.06.2025 подала до контори заяву про прийняття спадщини, спадкова справа № 203/2025, інших заяв від спадкоємцем про прийняття спадщини, відмови від прийняття спадщини або усунення від спадщини не надходило, свідоцтво про право на спадщину не видавалось, що також підтверджується листом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори від 25.11.2025 (т. с. 2, а. с. 192, 201).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_44 пояснив, що з 2023 року є чоловіком ОСОБА_3 , знайомий з її родиною з 1967 року, оскільки був їх сусідом, ОСОБА_10 супроводжувала своїх онуків до школи, він до цього приєднав своїх дітей, потім допомагав ОСОБА_16 у перебудові будинку, між ними склалися дружні відносини; у 1985 році у ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_5 , за якою доглядали ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , доростили її до шкільного віку. Потім ОСОБА_5 отримала вищу освіту та поїхала працювати за фахом до Арабських Еміратів, до України вона не мала наміру повертатися. У 2011 році померла ОСОБА_6 , ОСОБА_16 жалівся, що онука відмовилась від заповіту, який на неї був написаний бабою ОСОБА_6 , а через 7 років ОСОБА_5 тяжко захворіла і повернулась в Україну у 2018 році. Хвороба була тяжкою, вона потребувала постійного стороннього догляду, який здійснювала її мати ОСОБА_3 , мешкали вони частково на вул. Панасівській та частково у квартирі по АДРЕСА_3 . У 2022 році тяжко захворів ОСОБА_16 , догляд за ним здійснювала його дочка ОСОБА_3 , він допомагав їм чим міг та після смерті ОСОБА_16 у 2023 році одружився з ОСОБА_3 . Факт того, що ОСОБА_6 є дочкою ОСОБА_10 підтвердив, кількістю дітей ОСОБА_10 не цікавився, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , складається з двох відокремлених половин, ОСОБА_10 проживала з сином ОСОБА_14 .

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 524 ЦК України у редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у ст. 21 цього Кодексу (ст. 525 ЦК України у редакції 1963 року).

Згідно зі ст. 527 ЦК України у редакції 1963 року спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в

рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до ст. 534 ЦК України у редакції 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Як вбачається зі ст. 535 ЦК України у редакції 1963 року неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 24.06.1983 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» при вирішенні спорів про право на обов`язкову частку в спадщині, судам необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 535 ЦК України у редакції 1963 року право на таку частку за іншими, окрім неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (включаючи усиновлення), непрацездатних дружини, батьків (усиновителів), особами, у тому числі онуками і правнуками, може бути визнано лише в разі, коли вони, будучи непрацездатними, перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Обов`язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, котра при відсутності заповіту закликалася б до спадкування, а також утриманців спадкодавців, які мають право на спадщину. При цьому береться до уваги вартість усього спадкового майна, незалежно від того, чи проживав хто-небудь із спадкоємців разом із спадкодавцем. Проте вклад спадкодавця, на який зроблено розпорядження на випадок смерті чи складено заповіт, врахуванню не підлягає.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5, яка діяла на той час, було визначено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений (ст. 541 ЦК України у редакції 1963 року).

За змістом ст. 548 ЦК України у редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Як вбачається з частин 1, 2 ст. 549 ЦК України у редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За вимогами ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини згідно зі ст. 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З частин 1, 2 ст. 1220 ЦК України вбачається, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Місцем відкриття спадщини відповідно до ст. 1221 ЦК України є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За вимогами ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Тобто, щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення» справи про встановлення фактів розглядаються, якщо відповідно закону такі факти тягнуть юридичні наслідки, а саме від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав громадян.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

Під родинними відносинами слід розуміти кровний зв`язок між особами, які походять одне від одного (пряма лінія родинних відносин) і кровний зв`язок між особами, які походять від спільного пращура (бічна лінія родинних відносин). У прямій лінії родинних відносин знаходяться: мати і син (або донька), батько і син (або донька), дід і внук (внучка), бабка і внук (внучка), прадід і правнук (правнучка), прабабка і правнук (правнучка). У бічній лінії родинних відносин знаходяться, наприклад: рідні брати і сестри, дядько і племінник (племінниця), тітка і племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри тощо. Розрізняють також ступені родинних відносин, які визначаються кількістю народжень, які відділяють народження одного родича від іншого. Родинні відносини є підставою для виникнення численної групи сімейних правовідносин (наприклад, між батьками і дітьми, братами і сестрами, бабкою, дідом і внуками).

Як вбачається з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Таким чином, суд вважає за можливе встановити факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною дочкою ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки цей факт не заперечується сторонами справи, підтверджується показами свідка.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Отже, відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував, що факт реєстрації місця проживання позивача за іншою адресою, ніж місце проживання й реєстрації спадкодавця, не має правового значення у таких спірних правовідносинах. Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17.

В ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17, зазначено, що тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті, так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц.

Отже, під час вирішення питання, чи прийняли спадкоємці спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, суд повинен досліджувати та встановлювати фактичне місце проживання спадкодавця на момент смерті та фактичне місце проживання його спадкоємців.

Таким чином, законодавець пов`язує факт прийняття спадщини як за ЦК України у редакції 1963 року, так і у редакції 2004 року не з реєстрацією осіб за однією адресою, а саме з вступом в управління чи володіння спадковим майном.

Як вбачається з матеріалів справи, показів сторін та свідка, 06.01.1973 ОСОБА_6 продала своєму братові ОСОБА_14 36/100 частин будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , житловий будинок літ. А-1 складається з двох відокремлених половин, у договорі купівлі -продажу зазначені приміщення та надвірні будівлі, які перейшли у користування покупця; ОСОБА_10 проживала з сином ОСОБА_14 у відокремленій частині будинку з окремим входом в одній кімнаті з онукою ОСОБА_11 , якій залишила заповіт на своє майно, тому факт реєстрації у домоволодінні за однією адресою не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту прийняття ОСОБА_6 , яка проживала окремо від матері, спадщини у виді обов`язкової частки як непрацездатною дочкою спадкодавця шляхом фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном її матері ОСОБА_10 , яке складалося з 6/100 частин домоволодіння за вказаною адресою, які були нею успадковані після смерті сина ОСОБА_14 , померлого у 1994 році, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині за недоведеністю.

За приписами ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Таким чином, в Україні діє презумпція психічного здоров`я, тобто це правовий принцип, згідно з яким кожна особа вважається психічно здоровою (такою, що не має психічних розладів), доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених законом.

Суду надано направлення КЗОЗ «ХМПНД» № 16 на госпіталізацію ОСОБА_5 у Психіатричну лікарню № 3 з діагнозом: F06.9 «Неуточнений психічний розлад, пов`язаний з ушкодженням та дисфункцією головного мозку або соматичною хворобою», F07.9 «Неуточнений органічний чи симптоматичний психічний розлад» від 06.07.2018, однак докази того, що ОСОБА_5 страждала на психічне захворювання на момент смерті баби ОСОБА_6 у 2011 році, була недієздатна чи обмежена у дієздатності, проживала разом зі спадкодавцем, відсутні, а тому суд виходить з того, що ОСОБА_5 спадщину за заповітом після смерті баби ОСОБА_6 не прийняла, спадщину прийняв ОСОБА_16 , який був зареєстрований разом з померлою, постійно проживав у домоволодінні разом з нею до її смерті та фактично вступив в управління та володіння спадковим майном дружини ОСОБА_6 , що тривало до його смерті.

Отже, спадкоємцем ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , який фактично прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_6 (дошлюбні прізвища « ОСОБА_6 », « ОСОБА_8 ») шляхом вступу в управління та володіння належними їй на момент смерті 64/100 частини будинку з надвірними будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1 , є його рідна дочка ОСОБА_3 , факт родинних відносин між спадкодавцем та спадкоємцем підтверджується копіями свідоцтва про народження, укладення шлюбу, розірвання шлюбу та витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть, про державну реєстрацію шлюбу, які містяться в матеріалах справи. Інших спадкоємців, що претендують на спадщину після смерті ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , судом не встановлено.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_3 є рідною дочкою спадкодавця, спадщину прийняла шляхом подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, тому як спадкоємець за законом 1 черги має право претендувати на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька у виді 64/100 частини будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи після смерті відповідача ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_14 , спадкоємцем є її мати ОСОБА_3 , яка 10.06.2025 подала до контори заяву про прийняття спадщини, у справі має місце універсальне правонаступництво, тобто правонаступник ОСОБА_3 набуває прав позивача та обов`язків відповідача одночасно, а тому спір втрачає свій предмет, у зв`язку з чим у цій частині суд закриває провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_4 є неналежним відповідачем, оскільки не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , та не є співвласником спірного домоволодіння; власниками частини домоволодіння є її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які прийняли спадщину за заповітом та які є належними відповідачами по справі.

У відповідності до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані в силу положень ст. 80 ЦПК України докази в їх сукупності, суд вважає за можливе позов задовольнити частково, встановивши факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною дочкою ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також визнавши право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно у виді 64/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок літ. А-1, загальною площею 100,0 кв. м, житловою площею 65,4 кв. м.) у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Задовольняючи частково позов, враховуючи приписи ст. 141 ЦПК України, Закон України «Про судовий збір», характер правовідносин, суд вважає за необхідне покласти судові витрати по сплаті судового збору на позивача, оскільки її права не порушуються відповідачами та правовідносини виникли у зв`язку з не оформленням у передбаченому законом порядку спадкових прав спадкодавцями позивачки.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 43, 76-78, 80-82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 315-319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Встановити факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною дочкою ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_14 , адреса: АДРЕСА_4 , право власності на 64/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок літ. А-1, загальною площею 100,0 кв. м, житловою площею 65,4 кв. м.) у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_16 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , який фактично прийняв спадщину після дружини ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Закрити провадження у частині позовних вимог до ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.04.2026.

Суддя - А. М. Гримайло