Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №184/605/25 — Покровський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 184/605/25

Номер провадження 2/184/96/26

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Томаш В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Михайлової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ спільного майна подружжя»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а за відповідачем - на квартиру АДРЕСА_2 , при цьому враховуючи той порядок користування нерухомим майном, який встановився після розірвання шлюбу. При цьому вартість, загальна та житлова площа квартири, яка залишається за відповідачем, є більшою. Проте, позивач не вимагає компенсації у різниці вартості між квартирами. Просить здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 05 травня 1990 року між ним та відповідачкою Виконкомом Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №21. 17 грудня 2016 року шлюб між ним розірвано Орджонікідзевським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Дніпропетровській області, про що складено актовий запис №46.

За період шлюбу подружжям було придбано нерухоме майно, яке зареєстровано на ім`я відповідача, а саме:

- квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 50,2 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, двокімнатна: коридор 1 = 8,6 кв. м, шафа 2 = 0,7 кв. м, ванна 3 = 2,5 кв. м, вбиральня 4 = 1,3 кв. м, кухня 5 = 7,5 кв. м, шафа 6 = 0,4 кв. м, житлова кімната 7 = 11,9 кв. м, житлова кімната 8 = 16,4 кв. м, балкон 0,9 кв. м. Реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав 1281005. Право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу. Згідно з Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості №201-20250324-0009350667 від 24.03.2025 року, виданої Фондом державного майна України, вартість квартири становить 323849,12 грн.;

- квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,1 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, двокімнатна: коридор = 48 кв. м, житлова кімната = 14,9 кв. м, шафа = 0,3 кв. м, житлова кімната = 14,5 кв. м, кухня = 6,7 кв. м, вбиральня = 1,0 кв. м, ванна = 2,0 кв. м, балкон = 0,9 кв. м. Реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав 387505912121. Право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу. Згідно з Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості №201-20250324-0009350645 від 24.03.2025 року, виданої Фондом державного майна України, вартість квартири становить 280571,87 грн.

Проте, вирішити спір про поділ майна подружжя в досудовому порядку немає можливості. Позивач неодноразово пропонував звернутися до нотаріуса та укласти договір про поділ майна подружжя, проте відповідач такий договір укладати бажання не має, вважає все набуте подружжям майно своєю особистою власністю. Тому вважає, що ефективним способом захисту своїх прав на поділ майна подружжя буде визнання права власності за кожним з подружжя на окрему квартиру. Такий спосіб захисту не створить передумов до нових спорів, які можуть виникнути у разі визнання права власності на частки у кожній квартирі за кожним з подружжя. Оскільки згоди щодо поділу майна подружжя після розірвання шлюбу між сторонами не досягнуто, позивач звертається до суду з даним позовом і спосіб захисту, визначений позивачем, полягає у визнанні права власності на 1/2 частку нерухомого майна.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просить суд розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причину своєї неявки суду не повідомила, відзив не надала. Окрім цього, на офіційному веб-сайті судової влади України розміщено оголошення про виклик до суду відповідача, з огляду на що відповідач, відповідно до п.11 ст.128 ЦПК України вважається таким, що отримав судову повістку.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст.280 ЦПК України суд ухвалює по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухавши пояснення позивача, свідків, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Виходячи зі ст.51 Конституції України, кожен з подружжя має рівні права та обов`язки у шлюбі та сім`ї.

У ст. 55 Конституції України зазначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00050117482 від 18.03.2025 року, наданого Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 05 травня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Виконкомом Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №21. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу – « ОСОБА_4 » (а.с.13).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 , виданого Орджонікідзевським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, про що складено відповідний актовий запис №46 (а.с.14).

За період шлюбу подружжям було придбано нерухоме майно, яке зареєстровано на ім`я відповідача, а саме:

- квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 50,2 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, двокімнатна: коридор 1 = 8,6 кв. м, шафа 2 = 0,7 кв. м, ванна 3 = 2,5 кв. м, вбиральня 4 = 1,3 кв. м, кухня 5 = 7,5 кв. м, шафа 6 = 0,4 кв. м, житлова кімната 7 = 11,9 кв. м, житлова кімната 8 = 16,4 кв. м, балкон 0,9 кв. м. Реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав 1281005. Право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу, ВЕТ №413940 р.н 2681, 23.07.2007, Кулик О.П., приватний нотаріус Орджонікідзевського міського нотаріального округу. Набуття права власності та технічні характеристики квартири підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав, номер інформаційної довідки 418311907 від 18.03.2025р.

- квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,1 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, двокімнатна: коридор = 48 кв. м, житлова кімната = 14,9 кв. м, шафа = 0,3 кв. м, житлова кімната = 14,5 кв. м, кухня = 6,7 кв. м, вбиральня = 1,0 кв. м, ванна = 2,0 кв. м, балкон = 0,9 кв. м. Реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав 387505912121. Право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3007, виданий 13.11.2015, видавник Бойко Л.П., приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу. Набуття права власності та технічні характеристики квартири підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав, номер інформаційної довідки 418308225 від 18.03.2025р.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 року у справі №404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

Як вбачається із змісту правової позицій викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі №61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2641цс15, норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до абзацу 1 п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11 сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також п.30 цієї ж Постанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

У відповідності до статті 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Подібні правовідносини були предметом неодноразового розгляду Верховних судом, яким сформовано практику правозастосування судами під час розгляду справ подібного роду, а саме: відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). Аналогічна позиція сформульована у постановах Верховного Суду: 1) від 06.02.2018 року у справі №235/9895/15-ц (провадження №61-2446св18); 2) від 05.04.2018 року у справі №404/1515/16-ц (провадження №61-8518св18); 3) від 04.03.2020 року у справі №761/22696/17 (провадження №61- 17209св19).

Судом встановлено, що спосіб захисту, обраний позивачем, що полягає у визнанні права особистої власності на 1/2 частку нерухомого майна подружжя, відповідає визначеному законодавством.

Згідно Постанови пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (п. 22). Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, діленими ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК - вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Практика Верховного Суду щодо способів захисту базується на двох основних взаємопов`язаних принципах: спосіб захисту має бути належним та ефективним; має дотримуватися принцип процесуальної економії. Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення — гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Крім того, судовий захист має бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Згідно з Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості №201-20250324-0009350667 від 24.03.2025 року, виданої Фондом державного майна України, вартість квартири АДРЕСА_2 становить 323849,12 грн. (а.с.16).

Згідно з Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості №201-20250324-0009350645 від 24.03.2025 року, виданої Фондом державного майна України, вартість квартири АДРЕСА_1 становить 280571,87 грн. (а.с.20).

Тобто, вартість квартир, набутих у власність подружжям, приблизно однакова. Обидві квартири двокімнатні, мають приблизно однакову загальну та житлову площу. Тому суд вважає, що ефективним способом захисту своїх прав позивача на поділ майна подружжя буде визнання права власності за кожним з подружжя на окрему квартиру. Такий спосіб захисту не створить передумов до нових спорів, які можуть виникнути у разі визнання права власності на частки у кожній квартирі за кожним з подружжя.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини та наведені норми чинного законодавства, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються зібраними у справі доказами, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ спільного майна подружжя» – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,1 квадратних метрів, житловою площею 29,4 квадратних мметрів, двокімнатна: коридор = 48 квадратних метрів, житлова кімната = 14,9 квадратних метрів, шафа = 0,3 квадратних метрів, житлова кімната = 14,5 квадратних метрів, кухня = 6,7 квадратних метрів, вбиральня = 1,0 квадратних метрів, ванна = 2,0 квадратних метрів, балкон = 0,9 квадратних метрів. Реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав 387505912121

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 50,2 квадратних метрів, житловою площею 28,3 квадратних метрів, двокімнатна: коридор 1 = 8,6 квадратних метрів, шафа 2 = 0,7 квадратних метрів, ванна 3 = 2,5 квадратних метрів, вбиральня 4 = 1,3 квадратних метрів, кухня 5 = 7,5 квадратних метрів, шафа 6 = 0,4 квадратних метрів, житлова кімната 7 = 11,9 квадратних метрів, житлова кімната 8 = 16,4 квадратних метрів, балкон 0,9 квадратних метрів. Реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав 1281005.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 3022,10 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, яким повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.04.2026 року.

Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш