Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №465/11973/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/11973/25

Провадження 2/465/908/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27.04.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді – Мартьянової С.М.

при секретарі – Штокало С.-М. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «СГ «ОБЕРІГ» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив суд ухвалити рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 25432,56 грн. з яких: сума виплаченого страхового відшкодування, що підлягає оплаті відповідачем в порядку регресу в розмірі 22000,00 грн, штрафні санкції, а саме: інфляційні витрати у розмірі 153,65 грн, пеня в розмірі 2989,58 грн, три відсотки річних в розмірі 289,32 грн., також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7300,00 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.10.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю Mercedes-Benz Sprinter д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та VOLKSWAGEN PASSAT д.н.з. НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Відповідно до повідомлення про ДТП (Європротокол) визначено, що ДТП сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху відповідачем.

Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-220509515.

Позивачем було здійснено врегулювання страхового випадку та обчисленого розмір страхового відшкодування відповідно до Закону № 1961-IV. Матеріали страхової справи містять документи щодо порядку обчислення страхового відшкодування, складових та кінцевого результату, ці документи наявні в додатках, які долучені як докази до позовної заяви.

Враховуючи матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило обчислення суми належної до виплати в якості відшкодування позивачем шкоди третій особі за полісом страхування №EP-220509515 у зв?язку з пошкодженнями внаслідок ДТП транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_5 , VIN-код НОМЕР_4 .

За полісом страхування №EP-220509515 було передбачено суму франшизи (за ризиком нанесенню шкоди майну третіх осіб - 0,00 грн.), яку було утримано з кінцевого розміру страхового відшкодування до виплати.

Належний кінцевий розмір страхового відшкодування за вирахуванням франшизи до виплати склав 44,000,00 грн.

Позивач, на виконання полісу страхування №EP-220509515, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 44,000,00 грн.

Відповідно до Розпорядження Нацкомфінпослуг №3631 від 31.08.2017 «Про затвердження змін до Положення про особливості укладення договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з 07.02.2018 року наявна можливість укладати договір обов`язкового страхування автоцивільної відповідальності в електронному вигляді.

Страхувальник самостійно, без участі представників ТДВ «СГ «ОБЕРІГ», уклав електронний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-220509515, щодо транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

Відповідно до полісу №EP-220509515 відносно транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 було невірно зазначено тип транспортного засобу (К1) та застосовано коригуючий коефіцієнт лише – К1=1,18.

Однак, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 встановлено, що транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 відноситься до типу «Спеціалізований вантажний фургон», та має повну масу 3500 кг (3.5т), а масу без навантаження 2000 кг (2 т) та має вантажопідйомність 1500 кг (1.5 т).

Відповідно до пп. 1 п. 4. розділу І таблиці «Коригуючі коефіцієнти та їх розміри під час укладення договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Розпорядження вантажні автомобілі вантажопідйомністю до 2 тонн (ключно) мають коригуючий коефіцієнт - K1=2.

Таким чином, полісом №EP-220509515 щодо транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 було застосовано коригуючий коефіцієнт К1=1,18, замість К1=2, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами.

Враховуючи винність відповідача у настанні ДТП, а також здійснення виплати страхового відшкодування, керуючись положеннями п. 38-1.1 ст.38-1 Закону № 1961-IV, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» отримало право звернутися до відповідача за компенсацією 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі: 44,000,00 грн. - 50% = 22.000,00 грн.

Досудову вимогу було направлено 28.05.2925, однак, станом на дату подання позовної заяви досудова вимога не була погашена відповідачем.

Розрахунок штрафних санкцій проводився за період з 03.06.2025 по 09.11.2025: розмір основного боргу 22000,00 грн., інфляційні втрати 153,65 грн., пеня 2989,59 грн., три відсотки річних 289,32 грн.

Отже, розмір основного боргу 22000,00 грн. + Інфляційні втрати 153,65 грн + Пеня 2989,59 грн. + Три відсотки річних 289,32 грн. = 25432,56 грн

У зв`язку з вищевикладеним позивач і був вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 30.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі. Призначено судове засідання.

27.04.2026 через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення від представника позивача, в яких вона, зокрема, посилалась на наступні обставини.

Так, страховик ніколи не має права відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору страхування оскільки діє пряма заборона п.14.2 ст.14 Закону України № 1961-IV. Страховик не має права проводити страхові розслідування в момент укладення договору страхування. Право на проведення страхового розслідування встановлено п. 34.1. ст. 34 Закону України № 1961-IV та виникає у страховика виключно після моменту, коли такий дізнався про подію, що має ознаки страхового випадку, тобто - ДТП за вже укладеним договором ОСЦПВ. Договір ОСЦПВ укладається на підставі наданої Страхувальником інформації, саме Страхувальник несе відповідальність за її достовірність та її підтримання в актуальному стані. Страховик не має права достроково припинити дію укладеного договору страхування щодо якого виявлено заниження страхового платежу або факт надання недостовірної інформації чи її приховування, оскільки закон не передбачає таких підстав. Тип транспортного засобу авто може передбачати значне збільшення страхового платежу, що зумовлено територіальним коефіцієнтом (K1): для легкових автомобілів він становить 1.0, тоді як для вантажного автомобіля — від 2.00. Це прямо регламентовано як чинним законодавством, так і внутрішніми правилами Страховика. Приховавши реальний тип транспортного засобу, Страхувальник позбавив Страховика його законного права - оцінити реальний ризик та отримати страховий платіж в повному підвищеному розмірі. Страхувальник зобов`язаний протягом строку дії договору повідомляти страховика про будь-які зміни істотних обставин ризику та інших обставин, що впливають на розмір премії. Тип транспортного засобу є саме такою суттєвою обставиною, оскільки вона прямо визначає розмір страхового платежу (через зміну коефіцієнта К1). Цей обов`язок діє безперервно впродовж усього строку страхування, а не лише на момент настання ДТП чи укладання договору. Адже ступінь ризику та відповідна йому ціна поліса розраховуються на весь період дії договору в цілому, а не відносно окремих проміжків часу». Страховик не має права відмовити потерпілому у виплаті страхового відшкодування навіть якщо страховий платіж за договором страхування є заниженим, страховик має обов`язок здійснити таку виплату, а лише потім набуває право вимоги у порядку регресу. Експлуатація транспортного засобу - складна діяльність, пов`язана з ризиком та розширеними обов`язками, а не «базове право людини». Право керувати транспортним засобом - це спеціальне право, яке надається лише після підтвердження відповідності певним критеріям (вік, стан здоров`я, спеціальні знання, наявність документів). Згідно з ст. 1187 Цивільного кодексу, використання транспортного засобу є джерелом підвищеної небезпеки, що встановлює особливу ступінь відповідальності. Таким чином, будь-які посилання, на те, що страхувальник, власник транспортного засобу не був повідомлений чи не мав достатньо знань є безпідставними, адже закон імперативно встановлює вимоги до водіїв транспортних засобів. ОСЦПВ є простим і зрозумілим видом видом страхування для кожного водія, який діє більше 20 років, тому жодним чином не можна стверджувати, що страховик перебував у більш вигідному становищі ніж страхувальник через необізнаність останнього. Страхувальник будучи добре обізнаним в умовах страхування та законодавстві скористався правом на страховий захист у вигляді виплати страхового відшкодування потерпілим особам коштом страховика, але жодним чином не виконував свої обов`язки щодо надання достовірної інформації на момент укладання договору страхування, впродовж строку його дії та сплати страхового платежу в повному обсязі, в тому числі з урахуванням зміни ступеня ризику. Наявність чинного протоколу ОТК є додатковим підтвердженням режиму експлуатації транспортного засобу у сфері підвищеного страхового ризику оскільки обов`язок проходження ОТК встановлений законодавством виключно для транспортних засобів, що використовуються у сфері підвищеного страхового ризику, зокрема для вантажних авто чи комерційних перевезеннях. Неправомірне заниження розміру страхового платежу дає можливість страхувальнику недоплачувати десятки тисяч гривень страхового платежу за декілька років, при цьому факт такої недоплати не буде мати для страхувальника ніяких негативних наслідків, якщо під час дії договору страхування не виникає страхового випадку (ДТП). Зазначене призводить до недоотримання страховиком страхових платежів, що порушує його права, суперечить вимогам законодавства та призводить до невиконання страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхового платежу у повному обсязі в тому числі з урахуванням зміни ступеня ризику. Дії Страхувальника свідчать про свідоме приховування та ненадання ним інформації щодо використання ТЗ задля зменшення розміру страхового платежу. Така поведінка є зловживанням правом, оскільки страхувальник бажає отримати повний страховий захист, сплативши меншу вартість послуги, тоді як фактично об`єкт страхування використовувався у іншому високоризиковому сегменті.

Представник позивача судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив суд проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Від відповідача в матеріалах справи міститься заява про те, що він заперечує проти задоволення позовних вимог, а також просив зменшити витрати на правничу допомогу, вважає їх надмірними, та просив проводити розгляд справи у його відсутність.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

16.10.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю Mercedes-Benz Sprinter д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та VOLKSWAGEN PASSAT д.н.з. НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Відповідно до повідомлення про ДТП (Європротокол) визначено, що ДТП сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху відповідачем ОСОБА_1 .

Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-220509515.

За полісом страхування №EP-220509515 було передбачено суму франшизи – 0,00 грн., зазначено тип транспортного засобу (К1) та застосовано коригуючий коефіцієнт лише – К1=1,18

Відповідно до Розпорядження Нацкомфінпослуг № 3631 від 31.08.2017 р. Про затвердження змін до Положення про особливості укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з 07.02.2018 року наявна можливість укладати договір обов`язкового страхування автоцивільної відповідальності в електронному вигляді. (Розпорядження втратило чинність на підставі Постанови Національного банку№ 163від 24.12.2024 р.).

Позивач зазначає, що Поліс укладався в електронній формі, однак протилежного суду не надано щодо укладання Полісу у паперовому виді з відповідними відмітками (підпис, печатка) ТзДВ «СГ «ОБЕРІГ».

19.11.2024 ОСОБА_2 звернувся до ТзДВ «СГ «ОБЕРІГ» із заявою про виплату страхового відшкодування по справі #52906, у зв`язку із настанням страхового випадку 16.10.2024 за договором страхування № ЕР-220509515 від 22.04.2024 року, належні йому виплати (за вирахуванням суми франшизи 0,00 грн.) страхове відшкодування 44000,00 грн.

ТзДВ «СГ «ОБЕРІГ» склала страховий акт #52906/1 від 27.11.2024 в рамках страхової справи #52906 про виплату суми страхового відшкодування у розмірі 44000,00 грн. (страхувальник ОСОБА_1 , договір страхування №ЕР-220509515 від 22.04.2024).

Згідно платіжної інструкції №32867 від 27.11.2024 за вказаним страховим актом ТзДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 44000,00 грн.

Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 відноситься до типу «Спеціалізований вантажний фургон», має повну масу 3500 кг (3,5 т), масу без навантаження 2000 кг (2 т) та вантажопідйомність 1500 кг (1,5 т), транспортний засіб належить ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що відповідач самостійно, без участі представників страховика, укладав Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в електронній формі за допомогою веб-сайту, не зазначивши тип транспортного засобу (К1) та застосовано коригуючий коефіцієнт лише – К1=1,18.

Як вбачається з Полісу № ЕР-220509515, вказано тип транспортного засобу В3, розмір коригуючого коефіцієнту - К1=1,18.

Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 9 липня 2010 року № 566 Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09 квітня 2019 року № 538) (надалі - Розпорядження) - страховики повинні застосовувати базовий страховий платіж та коригуючі коефіцієнти (крім коригуючого коефіцієнта бонус-малус) в розмірах, затверджених цим розпорядженням (Розпорядження втратило чинність на підставі Постанови Національного банку № 108 від 30 травня 2022 року).

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ. Розпорядження під час розрахунку страхового платежу положення пункту 13.2 статті 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі-Закон) застосовуються лише за наявності відповідних підтвердних документів.

Відповідно до п.1 розділу ІІІ таблиці Коригуючі коефіцієнти та їх розміри під час укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Розпорядження встановлено, що розмір коригуючого коефіцієнта 1.18 встановлюється для легкового автомобіля (2001-3000 (включно) кубічних сантиметрів), який використовується фізичною особою.

Відповідно до пп.1 п.4.розділу І таблиці Коригуючі коефіцієнти та їх розміри під час укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Розпорядження вантажні автомобілі вантажопідйомністю до 2 тонн (включно) мають коригуючий коефіцієнт - К1=2.

Таким чином можна дійти висновку, що полісом ЕР-220509515 щодо транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , застосовано коригуючий коефіцієнт К1=1.18, замість К1=2, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 2ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ч. 2 ст. 99 Закону України «Про страхування» страхувальник перед укладенням договору страхування зобов`язаний поінформувати страховика або страхового посередника про відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику (визначення ймовірності та вірогідності настання страхового випадку і розміру можливих збитків), та/або надати йому іншу інформацію, що має істотне значення для прийняття страховиком рішення про укладення договору страхування, у тому числі про наявність страхового інтересу, та/або про розмір страхової премії за договором страхування.

Пунктом 17.3ст. 17 Закону № 1961-ІV унормовано, що при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2статті 13 цього Закону(п. 7.1.ст. 7 Закону № 1961-ІV).

Відповідно до 38Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» №3720-ІХ, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов.

Відповідно до п. 38-1.1.ст. 38-1 Закону № 1961-ІVу разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2статті 13 цього Закону(при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди відповідно до статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-ІХ, а тому з відповідача на користь позивача підлягає компенсації 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі 22000,00 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Позивач, вказуючи, що відповідач порушив грошове зобов`язання, яке на його думку є підставою для нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних, надає письмову досудову вимогу #52906/1 від 23.05.2025 ТзДВ «СГ «ОБЕРІГ», адресовану ОСОБА_1 . Позивач вказує, що станом на дату подання позову відповідач не сплатив позивачу кошти.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Заст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (Постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що: наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тобто, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, на винну сторону нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2статті 625 ЦК України(ч.41).

Позивачем не доведено наявності між сторонами договірних відносин в частині встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання, як і не обґрунтовано вказану вимогу у позовній заяві.

При цьому, згідно з п. 36.5ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Отже, наслідки у виді сплати пені щодо несвоєчасної виплати страхового відшкодування законодавець покладає саме на страховика.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).

Відтак, суд вважає, що відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені.

За нормою ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлено законом.

З аналізу викладеного, слід дійти висновку, що страховик набуває право зворотної вимоги до страхувальника з моменту відшкодування шкоди, однак, строк виконання такого зобов`язання виникає з моменту пред`явлення вимоги до винної особи, з цього часу право вимоги страховика переходить в обов`язок страхувальника задовольнити вимоги страховика.

У постанові від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

В матеріалах справи міститься письмова вимога ТзДВ «СГ «ОБЕРІГ» #52906/1 від 23.05.2025, адресована ОСОБА_1 про сплату страхового відшкодування у розмірі 22000,00 грн.

Таким чином, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу грошові кошти у розмірі 22000,00 грн., тобто 50% виплаченого розміру страхового відшкодування.

Позивач вказує, що на дату звернення до суду відповідач не сплатив страхове відшкодування.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Відповідно до статті 509 ЦК зобов`язання виникають із підстав, установлених статті 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 ЦК.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, розрахунок яких відповідачем не спростовано, у розмірі 153,65 грн. та 3% річних у розмірі 289,32 грн. підлягає задоволенню

Що стосується розподілу судових витрат суд керується наступним.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1ст. 133 ЦПК України).

Частиною ч. 3ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 7 300,00 грн.

Відповідно до положення ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В інтересах позивача у справі діє адвокат Войціховський А.В.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1208 від 20.03.2020, копія довіреності №2025/Ю/5 від 17.07.2025, акт прийому-передачі наданих послуг №52906 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025 (14.11.2025)

Відповідно до п.4.4.1 Договору про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025, встановлено фіксовану суму гонорару - 7 300,00 грн. Відповідно до п. 4.5 Договору про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025, оплата здійснюється не пізніше 10 днів з дня отримання клієнтом від виконавця інформації щодо набрання законної сили судовим рішенням, яке ухвалено на користь клієнта, якщо інше не погоджено сторонами.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року; пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10 грудня 2009 року; пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12 жовтня 2006 року; пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), та те, що відповідач просив зменшити судові витрати, а також те, що позовна заява ТзДВ «Страхова група «ОБЕРІГ» підлягає частковому задоволено, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь ТзДВ «Страхова група «Оберіг» кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3650,00 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що документально підтверджено.

Оскільки позовні вимоги ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» задоволено частково, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2137,64 грн (22442,97х2422,40/25432,56 грн).

Керуючись ст. ст.12, 13, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» грошові кошти в розмірі 22000 (двадцять дві тисячі) грн. 00 коп., інфляційні втрати 153 (сто п`ятдесят три) грн. 65 коп., 3% річних 289 (двісті вісімдесят дев`ять) грн. 32 коп., а всього 22442,97 (двадцять дві тисячі чотириста сорок дві) грн. 97 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3650 (три тисячі шістсот п`ятдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» судовий збору розмірі 2137 (дві тисячі сто тридцять сім) грн. 64 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Найменування сторін:

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», місцезнаходження за адресою: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, б.14, ЄДРПОУ 39433769.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Мартьянова С.М.