Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №752/28054/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/28054/25

Провадження №: 2/752/1814/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27.04.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Кирильчук І.А.

при секретарі судового засідання - Сінчук І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у залі судового засідання в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу і трьох процентів річних від простроченої суми,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петришак Андрій Ярославович звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з цивільним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики в розмірі 2 000,00 дол. США, 3 відсотки річних за користування грошовими коштами в розмірі 168,16 дол. США, судові витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн та судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 , як єдиний спадкоємець за законом, прийняла спадщину померлого спадкодавця ОСОБА_3 , до складу якої входять зокрема, особисті майнові права спадкодавця, що виникли на підставі договору позики від 31 грудня 2021 року.

31 грудня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики у формі боргової розписки, згідно якої відповідач отримав від ОСОБА_3 позику в розмірі 2 000,00 дол. США зі строком повернення до 28 грудня 2022 року. Незважаючи на настання строку повернення позики, в порушення умов договору відповідач суму позики у розмірі 2 000,00 дол. США не повернув.

Таким чином, оскільки, позичальник добровільно не виконав умови договору позики та всупереч вимог цивільного законодавства, не повернув борг за вказаним договором позики, чим порушуються права позивача, як спадкоємця ОСОБА_3 вважає, що є достатні правові підстави для стягнення основної суми боргу та 3 відсотки річних за користування грошовими коштами.

У порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Кирильчук І. А.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадженням без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

26 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_2 - адвоката Булаєнка Ростислава Вікторовича подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Відзив мотивує тим, що ОСОБА_2 підтверджує складання ним 31 грудня 2021 року документу, що має вигляд розписки про отримання коштів у сумі 2 000,00 дол. США, які було запозичено для грошової допомоги третім особам, знайомим ОСОБА_2 , тобто отримання цих грошей відбувалось не в інтересах сім`ї та подружжя.Однак запозичені гроші було повернуто ОСОБА_3 наприкінці серпня 2022 року при перебуванні на території приватного будинку, в якому він проживав (житловий масив «Відрадний» в м. Києві). При цьому, повернення боргового документу (розписки) в цей день не відбулось, оскільки позикодавець не зміг знайти розписку ОСОБА_2 з причин того, що не пам`ятав де саме її поклав (вдома чи на роботі). Зазначає, що на поверненні розписки позичальник не наполягав, тому що з позикодавцем його поєднували дружні стосунки. Крім того, свідками передачі боргу були і інші особи.Відповідач визнає, що одержав від кредитора всю суму позики - 2 000,00 дол. США, однак наполягає на тому, що кошти були повернуті в повному обсязі.Крім того, вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат відповідно до наданих адвокатом послуг і підлягає суттєвому зменшенню у випадку задоволення або часткового задоволення позовних вимог.

30 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петришак Андрій Ярославович направив відповідь на відзив, у якій не погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що предметом цього позову є боргова розписка від 31 грудня 2021 року, а наявність оригіналу розписки у кредитора - позивача у справі свідчить про те, що зобов`язання за цим договором позики відповідачем не виконане. З відзиву, поданого відповідачем, вбачається, що останній не тільки не заперечує передання йому грошей, але й підтверджує наявність у нього боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 , правонаступником якого є позивач, на суму, вказану у позові.

Щодо твердження відповідача про те, що він сплатив заборгованість за договором позики від 31 грудня 2021 року, то вказані обставини підлягають доказуванню в загальному порядку, оскільки показами свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики (вчинення правочину), та факт виконання зобов`язань за ним.

05 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_2 - адвоката Булаєнка Ростислава Вікторовича подано заперечення на відповідь на відзив, які мотивує тим, що в даній справі, на думку сторони відповідача, є очевидним те, що позивач намагається скористатись тим документом та відносинами між особами, до яких вона безпосередньо відношення не мала і, відповідно, стороною правочину також не була. Навіть не була дружиною позикодавця. Тому така формальна ознака, як можлива наявність оригіналу боргового документу у ОСОБА_1 , в цьому випадку не має вирішального значення для того, щоб стверджувати, що грошовий борг за таким документом не було повернуто безпосередньо позикодавцю, до того як він помер.

Вважає, що вислови представника позивача про неможливість використання показів свідків, як доказів, були б доречними за наступних умов: наявності доказу того, що в період життя ОСОБА_3 до боржника були спрямовані вимоги (звернення) про повернення грошового боргу; на розписці ОСОБА_2 не було б зроблено дописів невстановлених осіб, начебто від імені ОСОБА_4 ; якщо в дійсності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на момент смерті ОСОБА_3 перебували у шлюбі і відповідно ОСОБА_1 була тією дружиною, відносно якої начебто зроблено допис про повернення й боргу.

26 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Булаєнком Ростиславом Вікторовичем подано клопотання про виклик свідків та призначення у справі посмертної почеркознавчої експертизи документу - розписки від 31 грудня 2021 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Булаєнка Ростислава Вікторовича про виклик свідків та призначення посмертної почеркознавчої експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу і трьох процентів річних від простроченої суми, відмовлено.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`ять днів з дня отримання ухвали. Роз`яснено позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви до визначеної дати, позовна заява буде залишена без розгляду. Підставою для залишення позовної заяви без руху було необхідність надати оригінал розписки, яка є підставою звернення до суду з указаним позовом.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року продовжено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу і трьох процентів річних від простроченої суми.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Булаєнка Ростислава Вікторовича про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 31 грудня 2021 року ОСОБА_2 власноручно написав розписку про отримання у ОСОБА_3 коштів у сумі 2 000 дол. США, зі строком повернення до 28 грудня 2022 року.

Як убачається із копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , на сторінці 10 міститься відмітка про зареєстрований Ватутінським в/ЗАГС м. Києва 23 серпня 1997 року шлюб останньої з ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 11917, свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 .

30 січня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Н.В. видано довідку № 10/01-16 про те, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , податковий номер НОМЕР_3 , що був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкову справу після померлого ОСОБА_3 заведено 28 серпня 2024 року приватним нотаріусом Дрозд Н.В., за №22/2024, та зареєстровано у спадковому реєстрі 28 серпня 2024 року за №72899987.

30 січня 2025 року та 05 лютого 2025 року ОСОБА_1 отримано свідоцтва про право на спадщину за законом, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Н.В., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 лютого 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №100, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 30 січня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрозд Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №71,витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі №79976983 від 05 лютого 2025 року.

Між сторонами виник спір щодо належного виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за договором позики.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх спадкових прав щодо неповернутого спадкодавцеві боргу.

Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з статтею 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (стаття 1278 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 621/272517, від 03 квітня 2020 року в справі № 561/910/18

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02 липня 2017 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм статті 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов`язковою.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

В такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».

Як встановлено судом, предметом розгляду є саме договір позики від 31 грудня 2021 року, який вважається укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки згідно з частиною другою статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

За умовами вказаного договору, відповідач отримав від ОСОБА_3 суму грошових коштів у розмірі 2 000,00 доларів США. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його власноручно написаною розпискою від 31 грудня 2021 року, щодо підтвердження отримання суми позики саме у розмірі 2 000, доларів США, оригінал якої було надано представником позивача суду та досліджено судом в межах розгляду справи.

Крім того, факт укладення між сторонами договору позики від 31 грудня 2021 року та отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 2 000,00 доларів США не заперечувалось представником відповідача у наданому відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

Представником відповідача в підтвердження повернення грошових коштів за договором позики від 31 грудня 2021 року суду доказів надано не було, а наданий представником позивача оригінал розписки від 31 грудня 2021 року свідчить про наявність боргового зобов`язання перед позивачем як кредитором, тобто про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що позичальник свої зобов`язання за договором позики від 31 грудня 2021 року, що є предметом розгляду справи не виконав, грошові кошти у розмірі 2 000,00 доларів США позивачу у встановлений договором строки, а саме до 28 грудня 2022 року не повернув.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором позики в сумі 2 000,00 доларів США.

Пред`являючи вимоги про стягнення позики, позивач просив, окрім суми основного боргу, стягнути на підставі статті 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми за період з 29 грудня 2022 року по 23 жовтня 2025 року у розмірі 168,16 доларів США.

Щодо вказаних вимог суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Таким чином, в разі укладення договору позики проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем доведено, що відповідач має перед ним грошове зобов`язання, яке виникло з договору позики від 31 грудня 2021 року.

В Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №910/10901/23, який, відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, застосовується судом під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 грошових зобов`язань, що випливають із договору позики, наявність яких та розмір констатовано вище, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 28 жовтня 2025 року.

Судовий збір сплачено в розмірі, встановленому статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнув з відповідача 2 000,00 доларів США, що становить 92,2% від ціни позову (2 168,16 доларів США), з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог, в розмірі 893,38 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з вимогами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

А обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 915/1654/19.

На підтвердження надання професійної правничої допомоги представником позивача надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги (юридичних послуг) від 23 жовтня 2025 року, укладеного між АО «КПД Консалтинг» та ОСОБА_1 . З урахуванням Заявки на надання послуг №1, виконавець зобов`язався надати клієнту юридичні послуги - комплексне представництво інтересів клієнта в суді першої інстанцій під час розгляду справи за позовом Клієнта до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (розписка від 13 грудня 2021 року), зокрема, але не обмежуючись, підготовка, подання позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву, пояснень, клопотань, заперечень, підготовка та подання будь-яких інших процесуальних документів у справі без обмеження їх кількості та обсягу, представництво інтересів клієнта в судових засіданнях без обмеження кількості та тривалості засідання, надання клієнту усних та письмових консультацій з питань цивільного, цивільного процесуального законодавства України без обмеження кількості, надання інших видів правової допомоги, необхідність яких виникне під час надання послуг.

Вартість послуг, визначена у пункту 1 Заявки на надання послуг №1 і складає 20 000,00 грн.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатом на надання послуг, їх види і обсяг, значення справи для позивача, суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу адвоката, що пов`язані з розглядом даної справи, у розмірі 20 000,00 грн є обґрунтованими і співмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надану правову допомогу.

В свою чергу, відповідачем не надано будь-яких обґрунтувань і доказів неспівмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу в цій частині.

Крім того, відповідно до висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18, витрати на професійну правову допомогу можуть відшкодовуватися незалежно від того, оплачені вони стороною до моменту подання вимоги про їх відшкодування, чи такі будуть оплачені в майбутньому.

Водночас, беручи до уваги те, що суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 92,2% від ціни позову, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеній частині позовних вимог, в розмірі 18 440,00 грн.

Керуючись статями 1, 2, 4, 12, 76, 78, ,95, 141, 263, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу і трьох процентів річних від простроченої суми - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 31 грудня 2021 року в розмірі 2 000 (дві тисячі) доларів США 00 центів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 893 (вісімсот дев`яносто три) грн 38 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 18 440 (вісімнадцять тисяч чотириста сорок) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду виготовлено 27 квітня 2026 року.

Суддя І.А. Кирильчук