Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №930/2190/25 — Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/2190/25

№2/930/208/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача - адвоката: Примакової В.В.

представника органу опіки та піклування

Немирівської міської ради: Тригуба В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , зацікавлена особа: Орган опіки та піклування Немирівська міська рада про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , заінтересована особа: орган опіки та піклування Немирівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_2 є його колишньою дружиною, шлюб з якою розірвано рішенням Немирівського районного суду від 28.08.2024.

Під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження.

З 03 грудня 2023 року обидва сини проживають разом із позивачем у м. Немирів. Відповідачка постійно проживає за межами України, її точне місце проживання позивачу невідоме; останнє відоме місце реєстрації - будинок її батьків у смт Брацлав.

Старший син є повнолітнім, молодший - перебуває на повному утриманні позивача, який самостійно займається його вихованням.

Ростислав навчається у 9 класі. Відповідачка не цікавиться його життям, не бере участі у вихованні, що підтверджується довідкою, виданою ліцеєм № 2 м. Немирова за підписом директора та класного керівника.

01 липня 2025 року відповідачка подала заяву до служби у справах дітей Немирівської міської ради про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Відповідачка не піклується про дитину, не проявляє зацікавленості в її житті, не цікавиться станом здоров`я, успіхами у навчанні та не забезпечує належних умов для її фізичного і духовного розвитку.

Згідно з висновком виконавчого комітету Немирівської міської ради № 415 від 09 серпня 2025 року, як органу опіки та піклування, визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначений висновок затверджено рішенням виконавчого комітету Немирівської міської ради від 19 серпня 2025 року № 415.

Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 12.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.12.2025 року по справі закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , його представник - адвокат Примакова В.В. та представник органу опіки та піклування Тригуб В.С. просили позовні вимоги задовольнити. Вказували, що відповідачка не приділяє належної батьківської турботи до свого сина та самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, а тому існують підстави для позбавлення її батьківських прав.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які дали покази, що відповідачка ОСОБА_2 фактично не бере участі у вихованні свого сина ОСОБА_4 , не цікавиться його життям, а неповнолітній на постійній основі проживає разом із батьком.

У судовому засіданні також був опитаний неповнолітній ОСОБА_4 у присутності представника органу опіки та піклування. Дитина пояснила суду, що з матір`ю не спілкується, проживає постійно з батьком, який здійснює його утримання та виховання.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. До суду надіслала заяву на електронну адресу суду про розгляд справи за її відсутності, у якій позовні вимоги визнала повністю, проти їх задоволення не заперечувала.

Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 березня 1997 року, який було розірвано рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2024 року.

Позивач та відповідач являються батьками неповнолітнього, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи проживають окремо.

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутнє спільне проживання, а неповнолітній син проживає разом із позивачем, який здійснює його фактичне утримання та виховання.

Разом з тим, оцінюючи доводи позивача щодо ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, суд враховує, що:

сам факт проживання дитини з одним із батьків не свідчить про автоматичне ухилення іншого з батьків від виконання батьківських обов`язків;

наявність періоду, протягом якого відповідач не брала активної участі у вихованні дитини, сама по собі не є безумовною підставою для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав;

матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач свідомо, умисно та систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків у розумінні статті 164 Сімейного кодексу України.

Згідно зі статтею 164 Сімейного кодексу України підставами для позбавлення батьківських прав є, зокрема, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Разом із тим позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правової відповідальності, який застосовується лише у виняткових випадках, коли доведено винну поведінку одного з батьків, що свідчить про свідоме та систематичне невиконання батьківських обов`язків.

Такий правовий підхід узгоджується з положеннями статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд бере до уваги показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом із батьком, а відповідачка участі у його вихованні фактично не бере.

Водночас ці показання лише підтверджують факт проживання дитини з позивачем і самі по собі не свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки не доводять свідомого та винного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Суд також враховує пояснення неповнолітнього ОСОБА_4 , надані в судовому засіданні у присутності представника органу опіки та піклування, про відсутність спілкування з матір`ю та проживання з батьком.

Разом з тим, ці пояснення оцінюються судом у сукупності з іншими доказами та не є самостійною підставою для висновку про наявність підстав, передбачених ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав не може застосовуватися формально чи виключно на підставі факту проживання дитини з іншим із батьків, а також не може ґрунтуватися на припущеннях чи суперечливих твердженнях сторін.

Крім того, відповідно до правових позицій Верховного Суду, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом впливу, що застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо, а інші заходи захисту прав дитини є недостатніми.

Суд також враховує, що відповідачка подала до суду заяву про визнання позову та відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав. Водночас така заява не є для суду безумовною підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до принципу пріоритету найкращих інтересів дитини, суд зобов`язаний самостійно перевірити наявність підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування № 415 від 09.08.2025 року також не має для суду наперед визначального характеру та підлягає оцінці разом з іншими доказами у справі.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд зазначає, що відповідно до вимог статті 19 Сімейного кодексу України та практики Верховного Суду такий висновок має рекомендаційний характер і не є обов`язковим для суду.

Суд оцінює зазначений висновок у сукупності з іншими доказами у справі та приходить до висновку, що він сам по собі не підтверджує наявність підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 204/2097/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 також зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Аналогічні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Суд також враховує принцип пропорційності втручання у сімейні правовідносини, який випливає із практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якого втручання держави у сімейне життя має бути необхідним та обґрунтованим, а позбавлення батьківських прав повинно застосовуватися лише у випадках, коли це є єдиним можливим способом захисту прав та інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України та ч. 6 ст. 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

На переконання суду, у даній справі позивачем не доведено, що подальше збереження правового зв`язку між матір`ю та дитиною суперечить інтересам дитини або створює реальну загрозу її життю, здоров`ю чи розвитку.

Відповідач до кримінальної відповідальності за ст. 166 КК України не притягувалась, як і не надано суду доказів, що відповідач понесла адміністративну відповідальність за невиконання батьківських обов`язків.

Та обставина, що відповідачка тимчасово чи тривалий час не бачиться з сином, не з`являється у навчальних закладах, де навчається дитина не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення матері спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України .

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків Відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

На переконання суду, позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є саме свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Орган опіки та піклування, який надав висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, не довів та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів неповнолітньої дитини шляхом позбавлення її матері батьківських прав.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

У подібних справах обов`язково мають досліджуватись інші обставини, а саме Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).

Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 259, 264-265, 354, 355 ЦПК України, ст.164 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , зацікавлена особа: Орган опіки та піклування Немирівська міська рада про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко