Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №607/2855/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.04.2026 Справа №607/2855/26 Провадження №2-а/607/159/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участі секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представника позивача, адвокатки Сабатюк Н. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 02 листопада 2025 року № 61/3323,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокатка Сабатюк Н. П., звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) від 02 листопада 2025 року № 61/3323.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02 листопада 2025 року, стосовно нього було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, № 61/3323 (далі - Постанова).

ОСОБА_1 не був присутній під час складання вказаної Постанови, та як наслідок, із згаданою Постановою позивача не було ознайомлено у встановлений законодавством спосіб. Даний факт підтверджується тим, що в оскаржуваній Постанові, у графі про отримання, відсутні будь-які позначення (дата, підпис тощо), а також відсутня відмітка про те, що вказана постанова надсилалась ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку.

Лише після того, як було заблоковано особисту картку позивача, останній дізнався про відкриття виконавчого провадження № 80004136 щодо виконання постанови № 61/3323 від 02 листопада 2025 року.

У зв`язку із чим, ОСОБА_1 28 січня 2026 року прибув у Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, написавши відповідну заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, і відповідно до відмітки на заяві 05 лютого 2026 року ознайомився (отримав) вказані документи (в т.ч. постанову № 61/3323 від 02 листопада 2025 року).

Згідно постанови № 61/3323 від 02 листопада 2025 року про адміністративне правопорушення, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , майором ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу у сумі 17 000,00 грн.

ОСОБА_1 не погоджується із інкримінованим йому правопорушенням, що передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки, будь-яких викликів (повісток) про потребу явки у ІНФОРМАЦІЯ_2 чи у будь-який інший ТЦК та СП для проходження ВЛК, що слугувало б підставою для притягнення його до відповідальності за ч. 3 ст.2 10-1 КУпАП, він не отримував, як і жодних сповіщень про наявність оформленого на його ім`я поштового відправлення від працівників Укрпошти, а відтак, умислу не виконувати вимоги повістки чи будь-якого іншого документу в нього не було.

Підсумовуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просить суд поновити строк на подання позовної заяви про скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 № 61/3323 від 02 листопада 2025 року; скасувати Постанову № 61/3323 від 02 листопада 2025 року та закрити провадження у адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Ухвалою судді від 10 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 02 листопада 2025 року № 61/3323 залишено без руху.

17 лютого 2026 року судом зареєстроване клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвокатки Сабатюк Н. П. на виконання ухвали суду від 10 лютого 2026 року.

Ухвалою судді від 20 лютого 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 02 листопада 2025 року № 61/3323; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокатка Сабатюк Н. П. в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час проведення судового засідання, своїм правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Отож, судом встановлено наступне.

За змістом постанови про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 02 листопада 2025 року № 61/3323, яку було винесено стосовно ОСОБА_1 , під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що громадянин ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 та порушником військового обліку з 30 липня 2025 року.

Із наявних даних у ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлено що громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, а саме: не з`явився по виклику до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження ВЛК. Відповідно до Закону України № 4235-IX від 12 лютого 2025 року про внесень зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», пункт 2 установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленого порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутись до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних орган України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військову-лікарську комісія для проходження медичного огляду.

У зв`язку із вказаним громадянин ОСОБА_3 здійснив правопорушення особливий період (особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 30-3/2014 «Про часткову мобілізацію» (набрав чинності з дня опублікування у газеті «Голос України» від 18 квітня 2014 року №49), який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VІІ та буде закінченим з прийняттям Президентом України відповідного рішення, щодо переведення всіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу), чим здійснив порушення.

Своїми діями громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Постановою по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 61/3323 від 02 листопада 2025 року, начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майора ОСОБА_2 , постановив визнати громадянина ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накласти штраф в розмірі 17 000,00 грн.

Відомості щодо надіслання чи отримання копії постанови відсутні.

ОСОБА_1 поновив свої дані в мобільному застосунку Резерв +, де вказано, що позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , також вказаний телефон, 30 жовтня 2025 року постановою ВЛК його визнано придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони, номер в реєстрі Оберіг 190120249309060400018.

ОСОБА_1 проведено медичний огляд «ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 » 30 жовтня 2025 року, що стверджується довідкою військово-лікарської комісії № 2025-1030-1037-2856-7 від 30 жовтня 2025 року.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив постанову до суду та просить її скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

За встановлених обставин, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанови, то суд виходить з наступного.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України. Відповідно до частини другої вказаної статті позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів із дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Строки на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності також визначені ст. 289 КУпАП. Відповідно до указаної статті скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів із дня винесення постанови. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Правова норма закріплена у частині другій статті 286 КАС України, передбачає, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Водночас, із встановлених судом обставин вбачається, що позивач оскаржувану постанову в день її прийняття не отримував, постанова не направлялася ОСОБА_1 оскільки відомості щодо направлення вказаної постанови у суду відсутні.

Відтак, у десятиденний строк з дня, коли ОСОБА_1 отримав копію постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, від 02 листопада 2025 року № 61/3323 відповідача (03 лютого 2026 року), позивач звернувся до суду з позовом про її скасування, яка була зареєстрована судом 06 лютого 2026 року.

Отож, причини пропуску позивачем встановленого законом процесуального строку є поважними, а тому суд доходить до переконання, що ОСОБА_1 слід поновити строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, від 02 листопада 2025 року № 61/3323.

Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, суд взяв до уваги позицію Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 (пункт 52), де зазначено, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо позовних вимог по суті, то суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення і скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-УІІІ (далі – Закон № 389-УІІІ).

У розумінні ст. 1 Закону № 389-УІІІ, воєнним станом вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Згідно із Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24 лютого 2022 року, оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували станом на дату винесення оскаржуваної позивачем постанови, та продовжують існувати на час розгляду справи № 607/20034/24). Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі за текстом Закон №4235-ІХ) були внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду». Закон №4235-ІХ набрав чинності 15 лютого 2025 року.

Аналіз п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX (Закону №4235-IX від 12 лютого 2025 року) дозволяє дійти висновку, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, тобто до 04 травня 2024 року, зобов`язані були до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Отже, законодавцем визначено два альтернативних шляхи виконання громадянином зазначеного обов`язку: 1) самостійне звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду; 2) самостійне звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

За приписами ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до змісту постанови про адміністративне правопорушення № 61/3323 від 02 листопада 2025 року, під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що громадянин ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 та є порушником військового обліку з 30 липня 2025 року

Однак, дослідивши зміст оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення № 61/3323 від 02 листопада 2025 року, суд встановив, що всупереч нормам ст. ст. 251, 280, 283 КУпАП, відповідачем не зазначено, на підставі яких документів встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка була визнана обмежено придатною до військової служби.

Як вбачається із довідки військово-лікарської комісії № 2025-1030-1037-2856-7 від 30 жовтня 2025 року та витягу з додатку «Резевр+» ОСОБА_1 визнано придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

Суд зазначає, що відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1, 4 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний довести правомірність свого рішення (постанови) про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач факт вчинення ним адміністративного правопорушення заперечив повністю.

Натомість представник відповідача не скористався своїм правом та не подав відзиву із доказами, якими б підтверджував свою позицію, та які були взяті до уваги суб`єктом владних повноважень при винесенні оскаржуваної постанови.

Суд приймаючи рішення у справі не може керуватися припущенням, що позивач був обмежено придатним до несення військової служби.

Суд зазначає, що принципи адміністративного судочинства визначено як загальні, фундаментальні положення, основоположні засади здійснення судового адміністративного процесу, норми, правила, якими керуються адміністративні суди у процесі вирішення адміністративних справ. Принципи адміністративного судочинства відображають не лише загальні засади і правила, але й особливості його здійснення, і це передусім стосується принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Суд повинен розглядати справи повно та об`єктивно, що означає всебічне, повне та неупереджене дослідження всіх обставин справи, оцінку доказів та дотримання законності, ретельно дослідити всі обставини справи, а не лише ті, що подані однією зі сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).

В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

За встановлених судом обставин, вина ОСОБА_1 , яка полягала у порушенні вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отож, підсумувавши встановлені обставини в сукупності із зібраними доказами, суд доходить до висновку про те, що постанову № 61/3323 від 02 листопада 2025 року якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн, слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

На підставі ст.ст. 7, 9, 210-1, 245, 247, 251, 258, 268, 279, 280, 288, 289 КУпАП, та керуючись ст.ст. 5, 9, 19, 20, 70, 72–77, 122, 242, 244–246, 257, 271, 286 КАС України, ст.ст. 62, 63 Конституції України, суд,

У Х В А Л И В :

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду щодо оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 02 листопада 2025 року №61/3323.

Позов задовольнити.

Постанову № 61/3323 від 02 листопада 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн – скасувати, а провадження у справі закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Головуючий суддя О. Герчаківська