Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №243/1994/26 — Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 243/1994/26

Провадження № 2/243/953/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2026 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Фаліна І.Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Мірошниченко В.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

До Слов`янського міськрайонного суду Донецької області через систему «Електронний суд» надійшла цивільна справа за позовною заявою заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі з 29.04.1995 року по 28.02.2023 року. У шлюбі народилися троє дітей. Після розлучення 28.02.2023 року, відповідно до Сімейного кодексу України, сторони мали право на поділ спільного майна. Було досягнуто усної домовленості щодо поділу майна, яку відповідач не виконав. Вона не має документів, окрім декларацій відповідача за 2022–2024 рр. (НАЗК), які підтверджують спільне майно та кошти. Автомобіль, що належав до спільного майна подружжя, був проданий у 2024 р. без її повідомлення. Дізналася про порушення свого права лише після ознайомлення з деклараціями відповідача у 2025 році. Вона зверталася до адвокатської компанії «Приходько і Ко» у січні 2025 року з метою укладення мирової угоди, проте відповідач відмовився укладати угоду. Так, вона не отримала належну їй частку у спільному майні подружжя, автомобіль було відчужено без її відома, а також у неможливості користування частиною майна, що знаходиться на тимчасово окупованій території. Крім того, грошові кошти, що належать до спільного майна, фактично використовувалися відповідачем. Відповідач не мав права здійснювати відчуження автомобіля без згоди співвласника, порушення цього права дає підстави для стягнення частки майна через суд. У зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію 1/2 вартості відчуженого автомобіля згідно декларації за 2024 рік та сукупних коштів 1/2 у загальному розмірі 825 000 грн. Врахувати під час розгляду справи наявність спільного майна подружжя, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки та 1/3 частки статутного капіталу ТОВ "ТАС" (ЄДРПОУ 32568690), що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , з метою можливого подальшого врегулювання її майнових прав після відновлення можливості користування зазначеним майном.

23.03.2026 позивачем подано до суду додаткові пояснення, в яких просила виходити з уточненого розрахунку, а саме, що грошові активи у сумі 330 000 грн та 550 000 грн становлять разом 880 000 грн, 1/2 частина яких становить 440 000 грн; дохід від відчуження рухомого майна у сумі 750 000 грн, 1/2 частина якого становить 375 000 грн. Таким чином, уточнена ціна позову становить 815 000 грн.

27.03.2026 від представника відповідача Прокопцева С.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не заперечує лише проти часткового задоволення позовних вимог позивачки. 11.05.2024 ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу 1452/2024/4570689 продав автомобіль марки HAVAL реєстраційний номер НОМЕР_1 за 750 000,00 грн. Наведене було відображене у Декларації за 2022 р. Зважаючи на це, він не заперечує проти виплати позивачці половини вартості проданого автомобіля, а саме: 375 000,00 грн. Так позивачка просить суд стягнути на її користь 1/2 частку «сукупних коштів» (300000 + 600000) = 450 000 грн. Однак у позовній заяві позивачка не конкретизувала, що це за кошти, що в її розумінні є «сукупними коштами», та чому вони підлягають поділу. Заслуговує на увагу те, що у Декларації відповідача за 2022 р. у рядку 12 «Грошові активи» були зазначені готівкові кошти у сумі 550 000,00 грн – власність ОСОБА_2 та грошові кошти 330 000,00 грн – власність дружини. ОСОБА_2 вважає, що ці кошти не підлягають поділу. Так шлюб між позивачкою та відповідачем був розірваний рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 28.02.2023 у справі №243/136/23. Сімейні (шлюбні) відносини між сторонами припинились ще у 2021 р., як про це зазначив ОСОБА_2 у позовній заяві про розірвання шлюбу, а ОСОБА_3 цього не заперечувала. Таким чином, кошти, що були зазначені ОСОБА_2 у Декларації за 2022 р., були надбані у період окремого проживання. Вважає, що позовна вимога про «врахування наявності спільного майна подружжя» суперечить чинному законодавству, а тому не підлягає задоволенню. У зв`язку з чим, просив задовольнити позовні вимоги позивача про поділ майна подружжя в частині стягнення половини вартості автомобіля HAVAL реєстраційний номер НОМЕР_1 у сумі 375 000,00 грн., в іншій частині позовних вимог – відмовити.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 будучи належним чином повідомленими про дату, час та спосіб слухання справи в підготовчому судовому засіданні участі не приймали. Від позивача надійшла заява щодо зменшення позовних вимог, в якій просила стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію 1/2 вартості відчуженого автомобіля згідно декларації за 2024 рік у розмірі 375 000 грн., та судовий збір. Також просила розглянути справу без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся належним чином про дату, час та місце проведення підготовчого судового засіданні, проте, в судовому засіданні не брав участі. В матеріалах справи міститься заява з проханням розглядати справу без його участі, за участі його представника, адвоката Прокопцева С.В.

Представник відповідача ОСОБА_5 повідомлявся належним чином про дату, час та місце проведення підготовчого судового засіданні, проте, в судовому засіданні не брав участі. Надав до суду заяву, в якій зазначив, що уточненні позовні вимоги ОСОБА_1 визнають у повному обсязі та просять їх задовольнити. Просив слухати справу без його участі та без участі відповідача.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи, визнання відповідачем позову, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити в підготовчому засіданні.

Суд дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 ».

Під час шлюбу сторонами був придбаний транспортний засіб HAVAL, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру декларацій та не оспорюється сторонами.

11.05.2024 ОСОБА_2 продав автомобіль марки HAVAL, 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 за 750000,00 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу 1452/2024/4570689 транспортного засобу та інформацією з Єдиного державного реєстру декларацій.

Вирішуючи вказаний спір суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року ?Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя?, вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ч.1 ст.69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми свідчать про презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до положень ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи наведене та той факт, що сторонами не заперечується, що автомобіль HAVAL, 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 був придбаний у період перебування сторін у шлюбі, а тому він є спільною сумісною власністю.

Згідно з ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 та ч.2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

За приписами статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Отже, виходячи з встановленого судом факту набуття спірного транспортного засобу в період зареєстрованого шлюбу та відсутність доказів, які б спростували поширення на вказаний транспортний засіб правового режиму спільного сумісного майна, суд доходить висновку, що дане майно є об`єктом права спільної сумісної власності сторін.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідачем відчужено спірний автомобіль за ціною 750000,00 грн., що не оспорюється сторонами.

Таким чином, враховуючи те, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем без згоди позивача та враховуючи те, що відповідач визнав уточнені позовні вимоги, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля в заявленому позивачем розмірі, а саме у сумі 375 000,00 грн.

Вимоги щодо поділу іншого майна в позові не заявлялися, а тому відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат між сторонами суд виходить з такого.

Відповідно до п. 8 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає розподіл судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом сплачений судовий збір у розмірі 8250,00 гривень.

Згідно заяви про зменшення позовних вимог ціна позову становить 375000,00 гривень.

Відповідно до п.п.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яку подано фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, оскільки позивач зменшила розмір позовних вимог, а тому сума судового збору за подання позовної заяви становить 3000,00 грн. (3750,00 грн. (1 відсоток ціни позову) * 0,8).

З огляду на викладене, позивачем надмірно сплачена сума судового збору за подання позову до суду становить 5250,00 гривень (8250,00 гривень – сума сплаченого позивачем судового збору - 3000,00 гривень - 1 відсоток ціни даного позову з застосування коефіцієнту 0,8), яка підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.

Водночас, ч. 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У зв`язку із цим, враховуючи визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, суд доходить до висновку про можливість повернення позивачці з державного бюджету 50 відсотків судового збору, що становить 1500,00 грн.

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позов задоволений у повному обсязі, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню залишкові 50% понесених нею судових витрат в сумі 1500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 368, 369, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 76-81, 141, 200, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 , компенсацію 1/2 частини вартості відчуженого автомобіля HAVAL у розмірі 375000 (триста сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок, понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 , з державного бюджету надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок та 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову, що становить 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок, на підставі квитанції про сплату №4946-9286-6431-1098 від 28.02.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 27.04.2026.

Суддя І.Ю. Фалін