Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №208/13956/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1288/26 Справа № 208/13956/25 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Руденко В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Дніпро

Суддя Дніпровського апеляційного суду Руденко В.В., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - Амельченка А.С., потерпілої ОСОБА_2 , представника потерпілої - адвоката Гусакової О.Б. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу захисника Амельченка Артема Сергійовича, подану в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,-

на постанову судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), -

В С Т А Н О В И В :

Постановою судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень 00 копійок.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665, 60 грн.

У постанові суду зазначено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 863489 від 09.10.2025, з 24.03.2025 з 10:00 години ОСОБА_1 , без погодження з матір`ю дитини ОСОБА_2 , без її згоди, забрав з місця мешкання їх спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та не дає з ним бачитися його матері ОСОБА_2 , обірвавши повністю соціальні зв`язки по 09.10.2025, чим вчинив домашнє насилля психологічного характеру за що передбачена відповідальність за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.

В апеляційній скарзі представник захисник порушує питання про скасування постанови як незаконної та необґрунтованої, винесеної з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, за неповно з`ясованих фактичних обставин справи, без дослідження та надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам і обставинам, оскільки суд першої інстанції підійшов упереджено та формально до їх вивчення, всупереч правовим висновкам викладеним у постановах Верховного Суду та усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, що потягло за собою необґрунтоване накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Посилається на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 863489 від 09.10.2025 відсутнє чітке формулювання суті правопорушення; відсутні відомості про настання наслідків, а саме про шкоду завдану фізичному або психічному здоров`ю малолітнього ОСОБА_3 , що прямо витікає з фабули ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та є обов`язковим елементом об`єктивної сторони правопорушення. Відомості про настання наслідків відсутні і у доданих до протоколу матеріалах (рапорті поліцейського, протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, поясненнях ОСОБА_2 ).

Також апелянт вказує, що із складеного у відношенні ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що останньому інкримінується вчинення домашнього насилля психологічного характеру, однак вчинення дій, внаслідок яких було заподіяно конкретну шкоду фізичному чи психічному здоров`ю малолітнього ОСОБА_3 „ у провину ОСОБА_1 не ставиться, що виключає наявність в його діях об`єктивної сторони інкримінованого правопорушення.

Однак, всупереч зазначеному, суд першої інстанції вийшов за межі протоколу про адміністративне правопорушення та вдався до оцінювання доведеності існування наслідків, які не ставилися у вину останньому.

Крім того захисник вказує, що суд першої інстанції фактично перебрав на себе функції обвинувачення свідчить, зокрема, наступне мотивування оспорюваної постанови: «суд також вбачає певні маніпуляцій батька відносно дитини та порушення його права на вільне спілкування з матір`ю та добровільного свого волевиявлення, що спричинює дитині психологічного стресу та переживань».

Отже, як стверджує сторона захисту, суд першої інстанції самостійно змінив зазначені в протоколі обставини правопорушення та встановив наявність наслідків дій для малолітнього ОСОБА_3 без достатніх доказів, а тому постанова судді місцевого суду підлягає скасуванню.

Крім того, визнаючи ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП суд першої інстанції покликається на ряд інших доказів, зокрема вказуючи, що факт вчинення правопорушення підтверджується поясненнями ОСОБА_2 , наданими нею під час складання протоколу, а також наданими нею безпосередньо в судовому засіданні, які в повній мірі підтверджують обставини, викладені в протоколі та факт того, що батько умисно приховує дитину, насильно, шляхом маніпуляцій, позбавляючи її можливості спілкуватися з матір`ю, що в свою чергу узгоджується з висновки психолога, викладеними у довідці від 05.03.2025.

Проте, на думку апелянта, пояснення ОСОБА_2 не являються беззаперечним доказом та містять виключно її суб`єктивне бачення ситуації, що склалася між колишнім подружжям ОСОБА_4 .

При цьому Довідка за результатами роботи з ОСОБА_3 від 05.03.2025 складена до настання подій, які стали підставою для складання протоколу серії ВАД № 863489 від 09.10.2025, а тому з цієї довідки об`єктивно не вбачається причинно-наслідковий зв`язок між подіями, зазначеними в протоколі та психологічним станом дитини.

Надані ОСОБА_2 відеозаписи не стосуються обставин, які стали підставою складання протоколу про адміністративне правопорушення від 09.10.2025, оскільки зафіксовані на них події відбулися після складання протоколу, у зв`язку з чим не можуть слугувати доказами у даній справі.

З матеріалів, долучених до справи про адміністративне правопорушення стороною захисту слідує, що з огляду на вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо її малолітнього сина, а також загрозу його емоційному і психологічному стану, з березня 2025 року ОСОБА_1 разом з сином переїхав до іншого населеного пункту України, а саме в місто Кам`янське. 21.05.2025 у зв`язку з введеним на території України воєнним станом та постійною загрозою ракетних ударів по Дніпропетровській області, ОСОБА_3 разом із своєю бабусею ОСОБА_5 виїхав за кордон з метою забезпечення власної безпеки та здоров`я. Виїзд за межі України відбувся у повній відповідності до вимог чинного законодавства - у супроводі бабусі, через офіційний пункт пропуску, де уповноважені співробітники Державної прикордонної служби України провели перевірку документів та надали дозвіл на перетин кордону, дитина в розшуку не перебувала, жодних обмежень щодо її переміщення не існувало.

Таким чином між колишнім подружжям ОСОБА_4 існує цивільний спір (конфлікт) щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , який наразі перебуває на розгляді Південного районного суду міста Кам`янського (цивільна справа № 205/6450/25). Сам лише факт наявності цивільного спору (конфлікту), що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а також документи, складені в процесі його розгляду, не можуть свідчити про вчинення психологічного насильства у розумінні положень ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відтак, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.ст. 245, 252, 280 КУпАП, не з`ясував усіх фактичних обставин справи та не встановив наявності всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_1 у його вчиненні.

На підставі наведеного апелянт просить постанову Заводського районного суду міста Кам`янського від 16.03.2026 скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Враховуючи думку захисника Амельченка А.С., який не заперечував проти розгляду апеляційної скарги за відсутності ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає можливим провести апеляційний перегляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до приписів ч.6 ст.294 КУпАП.

Захисник - адвокат Амельченко А.С. підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні та просив постанову Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року скасувати та закрити провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП.

Потерпіла ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гусакова О.Б. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали постанову суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП законною та обґрунтованою.

Додатково пояснили, що домашнє насильство психологічного характеру ОСОБА_1 полягає у тому, що він забрав від потерпілої ОСОБА_2 їх спільного малолітнього сина, та матір ОСОБА_1 - ОСОБА_5 вивезла малолітнього ОСОБА_3 за кордон, позбавивши можливість потерпілу бачитися та спілкуватися з її сином, що негативно впливає на фізичний та психологічний розвиток дитини. Вважають, що сімейного конфлікту між колишніми подружжями ОСОБА_4 із-за дитини не існує, а метою вчинення домашнього насильства зі сторони ОСОБА_1 є психологічний тиск на потерпілу за її розлучення та намагання спаплюжити репутацію потерпілої і відібрати дитину.

Крім того, потерпіла та її представник звертали увагу суду на наявність судового рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 25.03.2026, яким було задоволено цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини з матір`ю, а також виконавчого листа у цій справі, які особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його матір`ю не виконуються.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями ст.ст.245,252,280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому положеннями статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно вимог ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до вимог ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Апеляційний суд вважає, що наведених вимог закону місцевим судом не дотримано у повному обсязі.

Приймаючи рішення про доведеність вини ОСОБА_1 суд першої інстанції послався на досліджені матеріали справи, зокрема на: протокол про адміністративне правопорушення від 09.10.2025 року серії ВАД № 863498; електронний рапорт поліцейського від 09.10.2025, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 09.10.2025;акти державних виконавців щодо невиконання з боку ОСОБА_1 ухвал суду про надання відомостей про місце перебування дитини; відповідь відділу за захистом прав дитини Шяуляйського повіту державної служби захисту прав дитини та усиновлення при міністерстві соціального захисту і праці Республіки Литви; пояснення потерпілої ОСОБА_2 , наданими нею під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та у судовому засіданні; відеопокази, надані суду ОСОБА_2 та поясненнями захисника ОСОБА_1 - адвоката Амельченка А.С.

Вказані докази були перевірені та досліджені під час апеляційного розгляду.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №863489 від 09.10.2025, з 24.03.2025 з 10:00 години ОСОБА_1 , без погодження з матір`ю дитини ОСОБА_2 , без її згоди, забрав з місця мешкання їх спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не дає з ним бачитися його матері - ОСОБА_2 , обірвавши соціальні зв`язки по 09.10.2025, чим вчинив домашнє насилля психологічного характеру, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.

Вказано, що свідком події є ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Потерпілими є ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Правопорушенням матеріальної шкоди не заподіяно.

У протоколі у графі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначено "Домашнього насильства ні щодо дитини, ні щодо колишньої дружини не здійснював".

Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП, повідомлено місце та час розгляду справи, про що у відповідній графі наявний підпис ОСОБА_1 .

До протоколу додаються: рапорт, пояснення свідка.

Протокол підписаний працівником поліції, який його складав, особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_2 (т.1 а.с.1).

Відповідно до електронного рапорту працівника поліції Кам`янського РУП ГУНП у Дніпропетровській області, 09.10.2025 о 14:22 годин надійшло повідомлення на 102 про те, що 09.10.2025 о 14.22 годин за адресою: АДРЕСА_3 , заявниця ОСОБА_2 вказала, що вона зараз знаходиться в службі у справах дітей та саме туди прийшов її колишній чоловік, який не дає бачитися з дитиною. Зі слів заявниці для неї наявна психологічна загроза. Додає, що з 24.03.2025 колишній чоловік переховує дитину та не дає їм бачитися. По прибуттю за вказаною адресою до наряду поліції із заявою звернулась ОСОБА_2 , в якій просить вжити заходи до свого колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який з 24.03.2025 забрав без її згоди з дому за адресою місця мешкання: АДРЕСА_2 , їх спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та до теперішнього часу не повернув та не дає бачитися з дитиною. На місці було складено адміністративний протокол за ч.2 ст. 173-2 КУпАП серії ВАД № 863489 (т.1 а.с.2).

Згідно копії прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 09.10.2025, ОСОБА_2 звернулась до органу поліції із заявою, в якій просить вжити заходів щодо її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який у період часу з 24.03.2025 по теперішній час вчиняє домашнє насильство щодо заявниці та її сина ОСОБА_3 , не дає з ним бачитися та спілкуватися (т.1 а.п.3).

За письмовими поясненнями ОСОБА_2 , наданими нею 09.10.2025 працівникам поліції, убачається, що 24.03.2025 о 10.00 годин вона повернулась додому від своєї матері, на АДРЕСА_2 та виявила, що на той момент її чоловік - ОСОБА_1 вивіз її малолітнього сина ОСОБА_3 у невідомому напрямку без її відома та без її згоди. Вона звернулась до поліції, суду та органів опіки. Сьогодні, 09.10.2025 по пр. Сводоби, 2/1, у Службі у справах дітей проходить розгляд їхньої справи. Вона викликала поліцію, щоб на батька дитини склали протокол, оскільки він вчиняє над дитиною психологічне насилля, а саме з лютого 2025 року налаштовує дитину проти неї, перешкоджає спілкуванню з дитиною, переховує дитину, знехтував освітнім процесом, розвитком дитини та соціальними зв`язками дитини та хрещеними батьками. Він використовує дитину як об`єкт маніпуляцій для досягнення особистих цілей, а саме штучно збирає докази одноособового виховання дитини, повністю ізолює дитину та порушив права дитини на її розвиток. Батько відібрав у дитини матір (т.1 а.п.4).

З наданої суду першої інстанції довідки про результати роботи з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданої клінічним психологом ОСОБА_6 від 15.03.2025 за результатами проведеної психологічної консультації,

убачається, що малолітній ОСОБА_3 знаходиться у стані емоційної напруги та хронічного стресу, спричиненого тривалими конфліктами між батьками, епізодами фізичного та психологічного насильства в сім`ї. Дитина систематично спостерігає прояви психологічного насильства з боку батька по відношенню до матері дитини, а саме - маніпулятивний вплив на формування ставлення дитини до матері, обмеження свободи пересування (закриття у машині), а також нав`язування негативних переконань.

Враховуючи вік дитини (6 років), етап сепарації-індивідуалізації ще триває, але є ускладнення через відсутність безпечного середовища. Артем вимушено адаптується до сімейного конфлікту через механізми психологічного захисту (уникнення, заперечення, амбівалентність у ставленні до батьків). Конфлікт лояльності, який переживає дитина, підвищує її рівень тривожності, формує відчуття безпорадності та може негативно впливати на процеси формування самооцінки та автономії у майбутньому.

ОСОБА_7 також є свідком фізичної агресії батька щодо матері, що впливає на його емоційний стан та формування моделей взаємодії. У дитини спостерігається ознаки підвищеної тривожності, емоційної лабільності, страху за життя та здоров`я матері, а також наявність лояльності між батьками, що виражається в почуття провини, напрузі та необхідності адаптуватися до суперечливих вимоги кожного з батьків. Також у поведінці дитини спостерігаються ознаки психологічного насильства з боку батька, а саме: формування негативного ставлення до матері через висловлювання, які дискредитують її; маніпуляції, спрямовані на обмеження контакту з матір`ю; емоційний контроль та створення ситуацій, що змушують дитину відчувати страх або безпорадність; випадки фізичного обмеження свободи (закривання дитини в автомобілі під час конфлікту).

ОСОБА_7 демонструє ознаки емоційного виснаження, що проявляються у висловлюваннях про постійні сварки між батьками, потребу контролювати ситуацію та уникнення спогадів про травматичні події. З огляду на виявлені фактори, ситуація в сім`ї є психотравмуючою для дитини та може мати довгострокові негативні наслідки для його емоційного розвитку (т.1 а.п.27-30).

Відповідно до актів державних виконавців від 23.05.2025, 21.08.2025, 27.08.2025, 29.08.2025, 01.09.2025, 04.09.2025, 10.09.2025, 17.09.2025, 23.09.2025, 29.09.2025, 03.10.2025, 06.10.2025, боржником ОСОБА_1 не виконуються вимоги ухвал суду про надання відомостей про місце перебування дитини, якими в рамках забезпечення цивільного позову встановлені дні та години для спілкування дитини з матір`ю (т.1 а.с.33-46).

Згідно інформації, наданої відділом захисту прав дитини Шяуляйського повіту державної служби захисту прав дитини та усиновлення при Міністерстві соціального захисту і праці від 01.2026 за № 6SD, за результатом розгляду скарги ОСОБА_2 , поданої 15.12.2025, в якій вона просила вжити заходів щодо передачі їй ОСОБА_3 , спеціалісти Відділу, діючи з метою забезпечення найкращих інтересів ОСОБА_3 , вчинили законні дії, дотримуючись положень національного законодавства, 10.07.2025 встановили тимчасову опіку над малолітнім ОСОБА_3 , який залишився без батьківської опіки, в родині бабусі. 01.12.2025, після звернення до Відділу матері дитини - ОСОБА_2 , оцінки ситуації дитини, проведеної 27.11.2025, було скасовано розпорядження від 01.12.2025 про встановлення тимчасової опіки над малолітнім ОСОБА_3 його бабусею (т.1 а.с. 158- 174).

Потерпіла ОСОБА_2 суду першої інстанції пояснила, що з ОСОБА_1 проживала разом в шлюбі 15 років, після народження сина вона самостійно займалася його розвитком та вихованням, а чоловік працював. З часом стосунки між нею та чоловіком погіршилися, оскільки ОСОБА_1 почав застосовувати до неї домашнє насилля. Вона вирішила виходити на роботу та подавати на розлучення, однак ОСОБА_1 почав погрожувати їй, говорив, що забере дитину і все майно, а вона приповзе до нього на колінах, що в решті і зробив. 24.03.2025, коли вони ще перебували в шлюбі, вона повернулася увечері додому від своєї мами, однак сина з ОСОБА_1 вже не було. З чого часу дитину вона не бачила, ОСОБА_1 не повідомляв, де він та син, спілкуватися з сином не давав і постійно приховував його від неї. Вона зверталася до різних державних установ, щоб встановити місце перебування свого сина. Окрім того, в рамках забезпечення позову, Південним районним судом міста Кам`янського винесена ухвала про необхідність надання матері дитини для спілкування, яка ОСОБА_1 не виконується. За невиконання рішення суду відкрито кримінальне провадження. ОСОБА_1 постійно надавав неправдиві відомості про місце перебування дитини. Лише 17.11.2025 вдалося встановити, що дитина з червня перебуває з бабусею в Литві, де з березня 2025 року син пішов до 1-го класу, хоча в Україні рахується в 2-му класі та через її свого батька не відвідує навчання. Після того, як дізналася, де перебуває дитина, то відразу придбала квитки і вирушила до Литви, однак бабуся чинила всілякі перешкоди і не давала спілкуватися з дитиною. Однак після того, як органи опіки Литви перевірили її документи, їй було надано одну годину для спілкування із сином. Після спілкування в присутності працівників опіки було складено акт, де зазначено, дитина має з матір`ю теплі, люблячі відносини, стабільний психо-емоційний зв`язок, любить та не боїться. Дитина неодноразово висловлювала бажання жити з матір`ю, але бабуся, за вказівками ОСОБА_1 , продовжували чинити опір та не їй можливості спілкуватися з сином. Потім в Литві було ініційовано питання про зняття з бабусі тимчасової опіки та передачу дитини матері, однак у цей час бабуся вивезла ОСОБА_3 у Польщу. На її дзвінки бабуся не відповідає та заблокувала в усіх месенджерах. ОСОБА_1 не повідомляє місце перебування дитини і продовжує далі примусово обмежувати спілкування дитини з матір`ю. Справа про відібрання дитини, передача матері та встановлення місця проживання дитини судом ще не розглянута через неявку відповідачів. В Україні дитина школу не відвідує з 24.03.2025, оскільки батько вивіз її в невідомому напрямку. Школою було ініційовано комісію з викликом батьків сина, оскільки ОСОБА_1 хотів забрати документи зі школи та перевести сина до Добропільської школи Донецької області, оскільки там навчання проводиться дистанційно. На засідання комісії ОСОБА_1 не з`явився, тому школою було вирішено, що документи батькові не можуть бути віддані, оскільки він не може одноособово вирішувати питання про переведення дитини до іншої школи. ОСОБА_1 на рішення школи подав позов, який судом першої інстанції залишено без задоволення, однак на даний момент подано апеляційну скаргу. За фактом викрадення дитини відкрито кримінальне провадження. ОСОБА_1 чинить на дитину психологічний тиск, приховуючи його від матері, не даючи спілкуватися, позбавивши можливості вчитися в школі та нормально здобувати освіту.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях від 21.11.2025, наданих суду першої інстанції вказав, що його було запрошено на засідання Служби у справах дітей Кам`янської міської ради 09.10.2025 для вирішення питання визначення місця проживання сина - ОСОБА_3 . Це засідання комісії відбулося в рамках розгляду Південним районним судом міста Кам`янського цивільної справи, в якій між ним та його колишньою дружиною вирішується питання про визначення місця проживання їх спільного сина. Під час перерви в засіданні ОСОБА_2 кудись пішла, а через деякий час повернулась уже зі співробітниками поліції, які за її неправдивою заявою склали щодо нього протокол. Коли перерва у засіданні закінчилась, його з ОСОБА_2 знову було запрошено до комісії для продовження розгляду вищезазначеного питання. Зазначив, що ніякого домашнього насильства стосовно свого сина він не вчиняв і не міг вчиняти ніякого домашнього насильства, натомість сама ОСОБА_2 вчиняла відносно свого сина домашнє насилля, що в свою чергу підтверджується наданими суду постановами Дніпровського апеляційного суду. Вважає, що ОСОБА_2 шляхом подання неправдивих заяв до правоохоронних органів, намагається помститися йому і створити штучні докази з метою їх подальшого долучення до матеріалів цивільної справи про визначення місця проживання дитини (т.1 а.с.66).

Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, суддя місцевого суду дослідивши наявні докази, дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Апеляційний суд за такими висновками не можу погодитись, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідальність за ч.2 ст. 173-2 КУпАП настає за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Тобто, виходячи з тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний був при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим.

Відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.

Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Насильство у родині будь-якого характеру, відрізняється від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім`ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, тим, що при домашньому насильстві завжди дії того, хто допускає таке насильство, носять навмисний характер, з наміром досягнення бажаного результату, тягнуть спричинення шкоди; відбувається порушення прав і свобод людини; наявна значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.

Так, як зазначала потерпіла ОСОБА_2 у своїй заяві до правоохоронних органів та у письмових поясненнях від 09.10.2025, її колишній чоловік ОСОБА_1 з 24.03.2025 по теперішній час вчиняє домашнє насилля щодо неї та малолітнього сина ОСОБА_3 , не дає з ним бачитись та спілкуватись (т.1 а.п.3, 4).

Суду першої інстанції потерпіла пояснила, що 24.03.2025, коли вони ще перебували в шлюбі, вона повернулася додому, однак сина та її чоловіка - ОСОБА_1 вже не було вдома, з цього часу вона не бачила дитину. ОСОБА_1 не давав їй можливості спілкуватися з сином та переховував його. В рамках цивільного провадження Південним районним судом міста Кам`янського винесена ухвала про необхідність надання матері дитини для спілкування, яка ОСОБА_1 не виконується. За невиконання рішення суду відкрито кримінальне провадження. Справа про відібрання дитини, передачу матері та встановлення місця проживання дитини судом на даний час ще не розглянута. Також було відкрито кримінальне провадження за фактом викрадення дитини. ОСОБА_1 чинить на дитину психологічний тиск, приховуючи його від матері, не даючи спілкуватися, позбавивши можливості вчитися в школі та нормально здобувати освіту.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях суду повідомив, що в рамках розгляду Південним районним судом міста Кам`янського цивільної справи, в якій між ним та його колишньою дружиною вирішується питання про визначення місця проживання їх спільного сина, 09.10.2025 його було запрошено на засідання Служби у справах дітей Кам`янської міської ради. Під час перерви в засіданні ОСОБА_2 кудись пішла, а через деякий час повернулась уже зі співробітниками поліції, які за її неправдивою заявою склали щодо нього протокол. Зазначив, що ніякого домашнього насильства стосовно свого сина він не вчиняв і не міг вчиняти ніякого домашнього насильства, однак сама ОСОБА_2 вчиняла відносно сина домашнє насилля, що в свою чергу підтверджується наданими суду постановами Дніпровського апеляційного суду. Вважає, що ОСОБА_2 шляхом подання неправдивих заяв до правоохоронних органів, намагається помститися йому і створити штучні докази з метою їх подальшого долучення до матеріалів цивільної справи про визначення місця проживання дитини (т.1 а.с.66).

Згідно постанови Дніпровського апеляційного суду від 29.05.2025, постанову Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30.04.2025, якою провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за ч.2 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, - скасовано та ухвалено нову, якою ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення (т.1 а.с.59-61).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.08.2025 постанову Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24.07.2025 про закриття на підставі п.1 ч.2 ст. 247 КУпАП провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП - скасовано та ухвалено нову, якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП, та на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП закрито провадження у справі у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП (т.1 а.п.62-64).

На переконання апеляційного суду матеріали справи не містять доказів наявності в діях ОСОБА_1 ознак домашнього насильства психологічного характеру. З матеріалів справи вбачається, що у даному випадку має місце конфлікт між колишнім подружжям - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно визначення місця проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , можливості кожного з батьків спілкуватися з дитиною, який знайшов своє відображення у цивільному провадженні за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Цей висновок підтверджується і долученими представником потерпілої під час апеляційного перегляду справи, зокрема копіями: виконавчого листа від 26.03.2026, виданого Південним районним судом міста Кам`янського, згідно якого цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських права, визначення місця проживання дитини з матір`ю задоволено та ухвалено відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 від батька ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , повернути малолітню дитину ОСОБА_3 матері ОСОБА_2 , визначивши місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 за місцем її проживання: АДРЕСА_2 , допустити негайне виконання рішення в частині відібрання дитини і повернення її матері ОСОБА_2 ; постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.03.2026 серії ВП № 80636541.

Відтак, лише факт конфлікту чи цивільного спору між людьми не може свідчити про психологічне насильство в сім`ї у розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП.

Доказів завдання чи можливого завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_2 та малолітньому ОСОБА_3 , чи можливості завдання такої шкоди матеріали справи не містять. Долучена до матеріалів провадження Довідка від 15.03.2025 про результати роботи психолога з малолітнім ОСОБА_3 за результатами проведеної психологічної консультації (т.1 а.п.27-30) жодним чином не підтверджує факт вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 домашнього насильства стосовного свого сина та колишньої дружини у період з 24.03.2025 по 09.10.2025.

Враховуючи викладене, за результатами судового розгляду суд апеляційної інстанції дійшов до переконання про відсутність належних і достатніх доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Відповідно до положень ст.1 та ч.1 ст.2 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25).

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У той же час, у справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".

Таким чином слід дійти висновків про те, що судом першої інстанції, у порушення вимог ст.280 КУпАП, не було з`ясовано усіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення та суд дійшов передчасного висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, не доведена беззаперечними доказами, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи апеляційним судом мають бути витлумачені на користь останнього.

Апеляційний суд констатує, що у даній справі судом першої інстанції не доведено «поза будь-яким розумним сумнівом», що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чого потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 могла бути чи була завдана шкода фізичному чи психічному здоров`ю.

Тому апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи сторони захисту про відсутність доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, постанову судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.1732 КУпАП слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції, відповідно до ч.8 ст.294 КУпАП, має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) змінити постанову.

Підсумовуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга захисника Амельченка А.С. підлягає задоволенню, а постанова судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року підлягає скасуванню, із закриттям провадження на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку відсутністю у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП.

На підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, керуючись ст.294 КУпАП,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника Амельченка Артема Сергійовича, подану в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 16 березня 2026 року про визнання винним і притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДЯ ДНІПРОВСЬКОГО

АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В.В. РУДЕНКО