Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №570/6867/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Суд: Рівненський районний суд Рівненської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 05 квітня 2026 р.

Справа: №570/6867/25

Суддя: Кушнір Н.В.

справа № 570/6867/25

провадження № 2/570/904/2026

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 квітня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Мамай І.Є.,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради,

у с т а н о в и в:

покликаючись на порушення її права власності позивач у поданій до суду 30 грудня 2025 року позовній заяві просить визнати незаконим та скасувати незаконне рішення сільської ради.

23 січня 2026 року представник відповідача сільський голова Олександр Гуц у відзиві стверджує, що позивач, керуючись виключно власним бажанням, вказує необгрунтовані та не підтведжені жодними допустимими доказами розміри і площу земельної ділянки, яка не відповідає ні фактичному використанню, ні обліковим документам. Крім цього, зазначає, що у погосподарській книзі та земельно-кадастровій книзі відсутні будь-які графічні матеріали щодо площі і форми земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підставі яких могли б бути виготовлені такі викопіювання у відповідному форматі та змісті. Звертає увагу суду, що додані до позову викопіювання не можуть вважатися належними та допустимими доказами, оскільки не містять обов`язкових реквізитів офіційного документа, не мають посилання на джерело походження або первинну документацію, виконані у довільній формі. Вказує, що твердження позивача про те, що Олександрійська сільська рада проігнорувала всі його звернення не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Вважає, що позивач фактично самоусунувся від належної реалізації свого права на приватизацію, не забезпечивши приведення документації у відповідність до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім цього позивач не довела наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між затвердженням технічної документації ОСОБА_3 та неможливістю реалізації позивачем права на приватизацію. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 у письмових запереченнях позов не визнає, зазначає, що площа і конфігурація її земельної ділянки не змінювалася в процесі оформлення правовстановлюючих документів на землю, вся технічна документація відповідає вимогам законодавства у сфері землеустрою. Пояснює, що площа належної їй земельної ділянки становить 0,2365 га, що повністю відповідає відомостям Кадастрової Книги (під №61) та підтверджує, що розроблена технічна документація виготовлена з врахуванням меж фактичного користування земельною ділянкою. Звертає увагу суду, що позивач як суміжний землекористувач відмовилась ставити підпис у Відомостях про встановлені межові знаки, а тому вона була змушена звертатись до Олександрійської сільської ради, яка в рішенні №818 від 19 червня 2025 року «Про погодження відомості про встановлені межові знаки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 » зазначила про безпідставну та необгрунтовану відмову з боку ОСОБА_1 та погодила відомість про встановлені межові знаки земельної ділянки при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.2365 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_1 .

У суді позивач позов підтримала повністю і по аналогічних мотивах.

Стверджує, що в свій час вона доволі швидко побудувала будинок на виділених їй 8 сотках, а згодом їй надали ще 5 соток. Відповідач попросила її кусок дороги під город, обіцяючи, що згодом віддасть свій шматок дороги, але так цього і не зробила. Позивач зробила капітальну огорожу між будинками, а між городами межа є умовною. На даний час ширина її земельної ділянки лише 13 м, бо огорожа відповідача зміщена на 4 м. Коли відповідач почала приватизувати свою земельну ділянку, вона також вирішила це зробити, але відповідачу погодили проект, а їй ні. Дійсно, площа її земельної ділянки на даний час становить близько 15 соток і перевищує ту, яка обліковується за нею, але форма не відповідає плану відповідно до довідки, яку в свій час їй видали у сільраді.

Її представник, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стверджує, що затвердження відповідачу технічної документації впливає на право позивача на землю, оскільки між сторонами відбуваються конфлікти щодо форми земельної ділянки. Задоволення позову призведе до того, що все поверненться як раніше і нехай сторони вирішують питання приватизації своїх земельних ділянок знову. Погоджується, що задоволення позову спір сторін по суті не вирішує.

Відповідач позов не визнає.

По суті спору показала, що з 1978 року проживає у бувшій колгопній конторі. Свою документацію вона виробляла у межах фактичної земельної ділянки, якою користується ще з того часу. Межі порушив саме син позивача, який попросив замінити її старий дерев`яний забор на металічну сітку.

Представник відповідача позов не визнає, оскільки оспорюване рішення Олександрійської сільської ради від 06.11.2025 № 2993 прав позивача не порушує, так як жодним чином не впливає на його права, прийняте у межах повноважень та в порядку і спосіб, визначений законом.

Суд встановив такі обставини.

Згідно з даними земельно-кадастрової книги від 2013 року під №92 за позивачем ОСОБА_1 рахуються земельні ділянки: 0,1109 га (для ведення особистого селянського господарства), 0,4060 га (для ведення особистого селянського господарства) та 0,13 га (для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд).

29 вересня 2023 року позивач звернулася до ПП «Терра-ресурс» із заявою, в якій просила виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтованою загальною площею 0,1537 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в межах населеного пункту за адресою: АДРЕСА_2 .

У пояснювальній записці до технічної документації виконавець Андрій Сасько зазначив, що вона розроблена на підставі заяви власника житлового будинку на виготовлення технічної документації, Договору на виконання робіт №230929/2 від 29.09.2023 та завдання на складання технічної документації із землеустрою від 29.09.2023. У результаті проведених робіт виконавець встановив, що суміжна земельна ділянка з кадастровим номером 5624686500:05:023:0036 зареєстрована з помилками, так як вона створює "накладку" на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянки ОСОБА_1 . Власник суміжної земельної ділянки проінформований про необхідність виправлення даної помилки, але своєї згоди на проведення таких робіт не дає.

30 січня, 11 березня та 08 квітня 2025 року позивач зверталася з письмовими заявами про встановлення межі її присадибної ділянки до Олександрійської сільської ради, яка проінформувала, що посадові особи відділу земельних відносин, архітектури та містобудування сільських (селищних) рад не мають права здійснювати роботи по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

21 травня 2025 року позивач звернулась до Олександрійської сільської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0,16 га.

Згідно з відповіддю Олександрійської сільської ради №36 від 16.06.2025 земельна комісія з питань земельних відносин, будівництва, архітектури, планування територій, охорони навколишнього середовища Олександрійської сільської ради неодноразово рекомендувала розробити ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 згідно з межами існуючого використання.

На додаткову заяву позивача від 11.11.2025 Олександрійська сільська рада надала відповідь №211 від 18.11.2025, у якій вказала, що питання про затвердження вказаної технічної документації не розглядалося та не виносилося на сесію сільської ради, оскільки подані ОСОБА_1 матеріали не відповідають вимогам земельного законодавства.

06 листопада 2025 року рішенням сесії №2993 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення), меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передачу її у власність» Олександрійська сільська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2365 га (кадастровий номер 5624686500:05:023:0116) гр. ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 прийняте згідно існуючого використання земельної ділянки.

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористалася правовою допомогою.

Предметом даного спору є, зокрема, оцінка правомірності прийняття Олександрійською сільською радою Рівненського району Рівненської області рішення №2993 від 06.11.2025 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2365 га (кадастровий номер 5624686500:05:023:0116) ОСОБА_3 та передачі останній у приватну власність.

Згідно з ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Ст.152 Земельного кодексу України передбачає, що держава забезпечує громадяна та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.3 ст.152 3К України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

г) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Ч.1 ст.155 ЗК України встановлює, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону /ч.1,2 ст.319 ЦК України/. Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст.16 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи суд створив всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи. Разом з тим позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог. Крім цього, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження взаємозв`язку між діями відповідача ОСОБА_3 щодо затвердження технічної документації та порушенням прав та інтересів позивача на приватизацію належної їй земельної ділянки, і такі обставини суд не встановив.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 червня 2022 року, у справі № 599/1466/19, провадження № 61-12850 св 20, виснував, що: «…Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Аналіз вказаних норм вказує на можливість захисту права осіб на землю у будь-який спосіб, якщо такий спосіб є ефективним та не суперечить вимогам Закону.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1 ст.21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Виходячи із принципу ефективного способу захисту порушеного права слід зазначити таке.

Стаття 5 ЦПК України передбачає способи захисту, які застосовуються судом, а саме,що ???здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У? випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону

У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний спосіб захисту права повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права; 2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування; 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим); 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії; 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Одне право має захищатися одним позовом.

Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки. Гарантування ефективного поновлення в правах забезпечується, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, яке за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та здійснюється на основі принципу верховенства права; держава має запровадити таку процедуру перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Згідно із зобов?язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Україна, серед іншого, прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій, гарантує права людини і основоположні свободи, а також зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

Загальною декларацією прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

У статті 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов?язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

У статті 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, але за умови, що такий спосіб захисту прав, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв?язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред?явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

При цьому враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору залишаються на ньому.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у цивільному позові ОСОБА_1 до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області Ярмольчик Марії Іванівнипро визнання незаконним та скасування рішення сільської ради.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Олександрівська сільська рада Рівненського району Рівненської області, міцезнаходження, 35320, вул.Свято-Преображенська, 66 в с.Олександрія Рівненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 04387119.

Повне судове рішення виготовлене 16 квітня 2026 року.

Суддя Кушнір Н.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua