Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №395/1213/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2026 року м. Кропивницький

справа № 395/1213/25

провадження № 22-ц/4809/661/26

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л. М.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2025 року (суддя Забураний Р.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 23 грудня 2021 року між Акціонерним товариством «Банк Форвард» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 300015264, за умовами якого банк відкрив рахунок та надав кредит відповідачеві у сумі 40880 грн на строк з 23 грудня 2021 року по 23 січня 2026 року.

На виконання своїх зобов`язань за Кредитним договором, банк видав відповідачу кредит, що підтверджується випискою з рахунку.

У свою чергу позичальник не виконав умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно з детальним розрахунком заборгованості станом на 25 липня 2024 року, загальний розмір заборгованості складає 37835,27 грн, що складається з тіла кредиту в розмірі 5546,37 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 1,92 грн та заборгованість за комісією 32286,98 грн.

25 липня 2024 року Акціонерне товариство «Банк Форвард» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, Акціонерне товариство «Банк Форвард» набуло статус кредитора за кредитним договором № 300015264 від 23 грудня 2021 року.

Посилаючись на означені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 300015264 від 23 грудня 2021 року у розмірі 37835,27 грн, судовий збір 2422,40 та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7000 грн.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованість за кредитним договором № 300015264 від 23 грудня 2021 року у розмірі 37835,27 грн, судовий збір 2422,40 та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, які мають значення для її вирішення та неправильно застосував норми матеріального права, залишивши поза увагою положення Закону України «Про споживче кредитування».

Акцентувала увагу, що у кредитному договорі № 300015264 від 23 грудня 2021 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу, та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, а відтак, положення договору про встановлення щомісячної комісії з розрахунково касового обслуговування є нікчемним відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», тому відсутні підстави для стягнення нарахованої позивачем заборгованості по комісії у розмірі 32286,98 грн.

Окрім того, матеріали справи містять докази про сплату відповідачем заборгованості по кредиту.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечила щодо доводів та вимог апеляційної скарги, вказала що матеріали містять докази сплати відповідачем за інший кредит. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не виконувала покладені на неї договором зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих комісій, внаслідок чого утворилася заборгованість. Суд також зазначив, що сума заборгованості підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а відтак вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим.

Підтверджено матеріалами справи і не заперечувалось сторонами, що 23 грудня 2021 року між Акціонерним товариством «Банк Форвард» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 300015264, за умовами якого банк відкрив рахунок та надав кредит відповідачці у сумі 40880 грн на строк 1493 днів з 23 грудня 2021 року по 23 січня 2026 року.

На виконання своїх зобов`язань за Кредитним договором, банк видав відповідачу кредит, що підтверджується випискою з рахунку.

Згідно з детальним розрахунком заборгованості станом на 25 липня 2024 року, загальний розмір заборгованості складає 37835,27 грн, що складається з тіла кредиту в розмірі 5546,37 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 1,92 грн та заборгованість за комісією 32286,98 грн.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 23 грудня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до АТ «Банк Форвард», повідомила свої анкетні дані та вказала суму бажаного кредиту 40880 грн. Строк надання кредиту 1493 дні, з 23 грудня 2021 по 23 січня 2026 року. Ставка по кредиту 0.01 % річних, щомісячна комісія 1467,59 грн (а.с. 6-10).

З копії паспорту споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) встановлено, що відповідачу було відомо про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація тощо (а. с. 9).

Факт отримання відповідачкою кредитних коштів та користування ними підтверджується випискою банку з особового рахунку (а.с. 12 зворот-23).

Згідно з п. 57 розд. IV Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (далі - Положення № 75), інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Пунктом 62 Положення № 75 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

В силу ст. 9 Закону України ««Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» виписка є первинним документом, який підтверджує розмір та наявність заборгованості про що наголосив Верховний Суд у Постанові від 25 травня 2021 року по справі № 554/4300/16-ц.

У Постанові від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19 Верховний Суд роз`яснив, що у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі N 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже, надана позивачем виписка з рахунку є доказом видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача у розумінні вищевказаних вимог законодавства.

Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідач суду не надавала, як і доказів належного виконання кредитного зобов`язання на користь первісного кредитора.

25 липня 2024 року Акціонерне товариство «Банк Форвард» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача.

Таким чином відбулась заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», перейшло право вимоги за кредитним договором № 2035608197 від 12.02.2021, укладеним АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 .

Отже, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором.

Проте, колегія суддів не погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості з огляду на таке.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у № 204/224/21 викладено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу, та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, відповідно до пункту 3.1.3 кредитного договору № 300015264 від 23 грудня 2021 року позичальнику було встановлено комісію за обслуговування кредиту в розмірі 1467,59 грн щомісячно. Однак, договір не містить конкретних послуг, які надаються банком позичальнику за вказану плату. Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена також у графіку щомісячних платежів (а.с. 10).

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку послуг з обслуговування кредиту, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Тобто, в чому саме полягає комісія за обслуговування кредитної заборгованості, за які саме банківські послуги призначена та принципу її нарахування кредитний договір не містить.

Враховуючи, що ні первісний позичальник, ні його правонаступник не зазначили та не надали доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення пункту 3.1.3 в частині щомісячної комісії та графіку платежів щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 25 липня 2024 року, загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 складає 37835,27 грн, що складається з тіла кредиту в розмірі 5546,37 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 1,92 грн та заборгованість за комісією 32286,98 грн.

З виписки з рахунку ОСОБА_2 встановлено, що банк щомісяця нараховував і списував з рахунку комісію в загальному розмірі 1467,59 грн.

Відтак, нарахування відповідачеві заборгованості по комісії за кредитним договором є безпідставним, а тому позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача на його користь заборгованості за простроченими комісіями у розмірі 32286,98 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Більш того, апеляційним судом встановлено, що 15 вересня 2025 року відповідачем при наданні до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву, було долучено квитанції на загальну суму 53613 грн, де вказано призначення платежу - кредитний договір № 300015264 (а. с. 66-66 зворот).

Враховуючи загальний розмір заборгованості, заявлений позивачем -37835,27 грн, та заявлену суму комісії, яка не підлягає стягненню - 32286,98 грн, вбачається, що до сплати за кредитним договором належить - 5546,37 грн.

Оскільки сума загальних платежів відповідачки (53613 грн) за кредитним договором № 300015264 значно перевищує отриману суму кредиту, заборгованість відсутня.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За змістом частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, із позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 634 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 634 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л. М. Дьомич