Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №947/28114/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1932/26

Справа № 947/28114/24

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач – Іноземне підприємство «СЖС Україна»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2025 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси, у складі: судді Куриленко О.М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Іноземного підприємства «СЖС Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

06.09.2024 ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 3, 9, 43 Конституції України, ст. 40, 42, 47, 49-2, 116, 233, 235 КЗпП України просив:

- визнати незаконним та скасувати Наказ (розпорядження) №К/РЕ000455 від 24.07.2024 року про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 було звільнено з посади програміста в іноземному підприємстві «СЖС УКРАЇНА»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді програміста в іноземному підприємстві «СЖС УКРАЇНА» з 24 липня 2024 року;

- стягнути з іноземного підприємства «СЖС УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеною прогулу за період з 24 липня 2024 року по 23 серпня 2024 року у розмірі 58 536,77 гривень;

- стягнути з іноземного підприємства «СЖС УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 усі донесені судові витрати, у тому числі, витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 19 155 гривень (т. 1, а.с. 1-40).

05.11.2024 року представником відповідача - іноземного підприємства «СЖС Україна» подано Відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову (т. 1, а.с. 89-121).

08.11.2024 року представник позивача надав відповідь на відзив (т. 1, а.с. 122-140).

08.11.2024 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати Наказ (розпорядження) №К/РЕ000455 від 24.07.2024 року про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 було звільнено з посади програміста в іноземному підприємстві «СЖС УКРАЇНА»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді програміста в іноземному підприємстві «СЖС УКРАЇНА» з 24 липня 2024 року;

- стягнути з іноземного підприємства «СЖС УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеною прогулу за період з 24 липня 2024 року по 04 листопада 2024 року у розмірі 188335,70 гривень;

- стягнути з іноземного підприємства «СЖС УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 усі донесені судові витрати, у тому числі, витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 19 155 гривень (т. 1, а.с. 141-147).

Ухвалою суду від 20.11.2024 року суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у спрощеному провадженні проводиться з викликом сторін та призначено судове засідання (т. 1, а.с. 153).

16.12.2024 до суду надійшло клопотання відповідача Іноземного підприємства «СЖС України» про закриття провадження у справі, оскільки наразі відсутній предмет спору, так як підприємство скасувало наказ про звільнення позивача, поновило позивача на роботі, внесло відповідний запис у трудову книжку позивача, повідомило електронними засобами зв`язку та поштою позивача та його адвоката про поновлення позивача на роботі, виплатило позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 169953,94 грн за період з 25.07.2024 по 22.11.2024 (т. 1, а.с. 171-187).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2024 провадження у цивільній справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України – за відсутністю предмета спору (т. 1, а.с. 194-194зв.).

Не погоджуючись з даною ухвалою, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу (т. 1, а.с. 223-231).

Постановою Одеського апеляційного суду від 26.06.2025 апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2024 року скасовано, цивільну справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 2, а.с. 12-15).

Матеріали справи повернуті до суду першої інстанції 30 липня 2025 року (т. 2, а.с. 19) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М. (т. 2, а.с. 20).

Ухвалою судді від 31.07.2025 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до іноземного підприємства «СЖС Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Призначено розгляд даної справи у відкритому судовому засіданні на 02.10.2025 року о 14 год. 00 хв. (т. 2, а.с. 21).

01.10.2025 ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення по суті позовних вимог, в яких зазначив, що у зв`язку з наявністю неврегульованих питань, справа підлягає розгляду по суті заявлених позовних вимог, відповідно до висновків, викладених у постанові Одеського апеляційного суду від 26.06.2025, а питання судових витрат належить вирішити після ухвалення рішення по суті згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України. Тому, позивач підтримав позов у повному обсязі і просив розглянути по суті первісну позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за скороченням штату як такого, що прийнятий з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, оскільки з доданого витягу з Реєстру застрахованих осіб (електронної трудової книжки) вбачається, що останнім записом є звільнення за цим наказом, а відомості про скасування цього запису або внесення запису про поновлення на роботі відсутні (т. 2, а.с. 27-29).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до іноземного підприємства «СЖС Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задоволено частково.

Стягнуто з ІНОЗЕМНОГО ПІДПРИЄМСТВА «СЖС УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 19155 гривень (т. 2, а.с. 33-37).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить змінити рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.10.2025 як ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, за недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, з не дослідженням доказів, ненаданням належної оцінки змісту позовних вимог, виклавши мотивувальну частину рішення в новій редакції та зазначивши, що Наказ № РЕ000455 від 24.07.2024 про припинення трудового договору є незаконним, оскільки виданий з порушенням вимог ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, скасувати вказане в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53146 грн.

Доводами апеляційної скарги є відсутність належної правової оцінки законності наказу про звільнення позивача та про його поновлення на посаді програміста від 22.11.2024, неповне з`ясування обставин видання такого наказу та підстав цього, оскільки формулювання останнього свідчить про свідоме ухилення від виконання гарантій, передбачених ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, та формальне усунення порушень.

Судом не досліджено та не надано оцінки законності підстав та процедури звільнення, обмежившись лише добровільністю поновлення працівника, що не узгоджується із практикою Верховного Суду, а мотивувальна частина рішення не містить висновку в частині позовних вимог про незаконність оскаржуваного Наказу. Натомість, добровільне скасування відповідачем наказу про звільнення позивача в процесі судового розгляду не усуває необхідності судового визначення питання про законність самого звільнення, оскільки від цього залежить обсяг поновлених прав ОСОБА_1 , а судове рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України через не встановлення фактичних обставин та залежно від усього невизначеність належного способу захисту порушених прав позивача.

Також вважає необґрунтованим зменшення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки судом порушено вимоги ст. 133, 137, 141 ЦПК України та не взято до уваги понесення позивачем додаткових витрат у сумі 33991 грн, про що є відповідні докази, і які були викликані саме невизнанням відповідачем позову. Розмір витрат обґрунтовано складністю справи, великим обсягом фактично проведеної роботи, безпідставним задоволенням судом клопотання відповідача (т. 2, а.с. 39-52).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: Назарової М.В. (суддя – доповідач), Коновалової В.А., Сегеди С.М.) від 06.11.2025 та від 19.12.2025 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду (т. 2, а.с. 54, 58).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026 здійснено заміну судді Сегеди С.М, на учасника постійно діючого складу колегії – суддю Кострицького В.В.

У судовому засіданні 21.04.2026 представник позивача ОСОБА_1 – Литвиненко А.М. апеляційну скаргу підтримала, представник відповідача Іноземного підприємства «СЖС Україна» - Погорєлов І.С. заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 , який належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а саме у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судову повістку-повідомлення на 21.04.2026 отримав в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 17.02.2026 о 12:23:42, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (т. 2, а.с. 60), до судового засідання не з`явився, що в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору були вимоги позивача: скасувати наказ (розпорядження) №К/РЕ000455 від 24.07.2024 року (указаний наказ скасовано Підприємством); поновити позивача на посаді програміста з 24.07.2024 року (позивача поновлено на посаді програміста з 24.07.2024 року, що підтверджується наказом №262); стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (підприємство виплатило позивачеві середній заробіток).

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження по справі, суд апеляційної інстанції в Постанові від 26.06.2025 року, зокрема, зазначав, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко. Виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Тому, суд першої інстанції зазначив, що якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призведи до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Також послався на постанову Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, в якій виснувано про те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішити питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Тому питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення у разі вирішення питання про право є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

Жодного встановлення фактичних обставин справи, правовідносин сторін, норм права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин, висновків по суті заявлених позовних вимог на виконання вимог ст. 264, 265 ЦПК України оскаржуване рішення суду не містить.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції лише вирішив питання щодо розподілу судових витрат та стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19155 грн, врахувавши виконані роботи, а також принципи співмірності та розумності судових витрат.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частина перша статті 3 ЦПК України встановлює, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд має бути «встановлений законом», що відзеркалює принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої Конвенцією та протоколами до неї (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року у справі «Jоrgic проти Німеччини», № 74613/01, § 64).

ЄСПЛ в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. ЄСПЛ підкреслив, що суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27, 28).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції дає підстави виокремити, серед інших, таку складову поняття «суд, встановлений законом», як компетенційна, яка, зокрема, стосується не лише правильного застосування правил юрисдикції, а і використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

Процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також для того, щоб учасники судового провадження мали право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до всіх - не лише до сторін провадження, а й до національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України», пункт 47).

У вузькому значенні право на справедливий судовий розгляд називається правом на належну судову процедуру. Процесуальний закон надає учасникам судового процесу відповідні процесуальні гарантії, які забезпечують їм реалізацію права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в статті 6 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ від 09 січня 2013 рокуу справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) ЄСПЛ констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм.

Таким чином, суд, який не дотримується норм процесуального закону, не може в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ вважатися «судом, заснованим на законних підставах», що означатиме порушення права на справедливий суд.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Процесуальним законом чітко визначені повноваження апеляційного суду щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, апеляційний суд зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального і процесуального права відповідно до статті 375 ЦПК України. Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника.

Тобто апеляційний суд за апеляційною скаргою заявника не може погіршити його становище, досягнуте при розгляді позовної заяви, та, відповідно, скасувати рішення про часткове задоволення вимог, у тому разі і питання щодо вирішення судових витрат.

Межі розгляду справи апеляційним судом окреслені в частині першій статті 367 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини четвертої вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому системний аналіз процесуального законодавства, зокрема розділу У «Перегляд судових рішень» Глави 1 «Апеляційне провадження», а також ст. 14, 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить, що до повноважень апеляційного суду належить саме перегляд судових рішень суду першої інстанції як гарантій перегляду справи вищестоящим судом у системі судоустрою.

Отже, предметом апеляційного перегляду має бути вже відбуле судове рішення суду першої інстанції.

Натомість, по теперішній справі судом таке взагалі не вирішено. Будь-які висновки щодо суті позовних вимог як в описовій та мотивувальній, так і в резолютивній частині відсутні, на що цілком слушно вказує в своїй апеляційній скарзі заявник.

За змістом частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Оскільки судом не розглянуто позовні вимоги, вказане є підставою для направлення матеріалів справи за позовом ОСОБА_1 до Іноземного підприємства «СЖС Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до суду першої інстанції для виділення їх в окреме провадження та розгляду по суті.

Натомість, що стосується вирішення судом питання щодо судових витрат на правничу допомогу, то таке хоча і має вирішуватися лише у передбаченому ст. 141 ЦПК України порядку залежно від задоволення позовних вимог, проте не може бути погіршено становище заявника. Тому в цій частині колегія суддів рішення суду не скасовує, а питання щодо судових витрат має бути остаточно вирішено після розгляду судом спору по суті.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Хижняк Анастасії Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2025 року залишити без змін.

Матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Іноземного підприємства «СЖС Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити до суду першої інстанції для виділення їх в окреме провадження та розгляду по суті.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 24 квітня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький