Суд: Дубровицький районний суд Рівненської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України
Дата: 22 квітня 2026 р.
Справа: №949/708/26
Суддя: Отупор К.М.
Справа №949/708/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 квітня 2026 року м. Дубровиця
Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Дубровицьким РС УДМС України в Рівненській області від 28 січня 2016 року,
за ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
В С Т А Н О В И В:
22 квітня 2026 року до Дубровицького районного суду Рівненської області надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 1 статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338066 від 17 березня 2026 року встановлено, що 17 березня 2026 року близько 19 год. 00 хв. прикордонним нарядом "Контрольний пост" на окремому населеному пункті Рудня Сарненського району Рівненської області в 15 км до лінії державного кордону було виявлен, що громадянин України ОСОБА_1 , який рухавсяв бік державного корджону України з республікою білорусь та мав намір здійснити незаконний перетин державного кордону України.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги статті 9 Закону України «Про державний кордон України», тобто, за змістом протоколу, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали, приходжу до наступного висновку.
У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до початку розгляду справи подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник Державної прикордонної служби України у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини не явки суду не повідомив.
Згідно ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за його відсутності.
Дослідивши повно та об`єктивно обставини адміністративного правопорушення і матеріали справи, здійснивши їх всебічний та безпосередній розгляд, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, показаннями технічних засобів, що мають функції відеозапису, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна саме дана особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
При цьому суд виходить з того, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність у її діях події та складу адміністративного правопорушення, а також вину саме цієї особи, підтверджену належними, допустимими і достатніми доказами. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини особи, оскільки є лише процесуальним документом, у якому уповноважена особа викладає обставини, які, на її думку, свідчать про вчинення правопорушення.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як убачається з матеріалів справи, у справі містяться протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338066, копія паспорта ОСОБА_1 , копія посвідчення про право на пільги встановлені законодавством для ветеранів війни - учасників бойових дій, схема виявлення порушення, пояснення ОСОБА_1 та рапорт прикордонного наряду.
Основним письмовим доказом у справі є рапорт прикордонного наряду (а.с. 9). Із його змісту вбачається, що близько 19 год. 00 хв. 17.03.2026 в ході несення служби, було виявлено громадянина України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , який перебував в межах контрольованого прикордонного району без військово-облікових документів та документів, що посвідчують особу. Зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Також суд бере до уваги, що у цьому ж рапорті прямо зазначено: відсутність у ОСОБА_1 військово-облікового документа кваліфікована працівником прикордонної служби як порушення п. 8 Положення про прикордонний режим, тобто як адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП.
Отже, сам зміст рапорту свідчить про те, що первинно встановлена фактична обставина стосувалася саме порушення правил перебування у контрольованому прикордонному районі, а не безпосередньо спроби незаконного перетинання державного кордону.
Крім того, у рапорті зазначено, що під час первинного опитування ОСОБА_1 повідомив, що народився у с. Висоцьк Рівненської області, де і зареєстрований, проте на даний момент за місцем реєстрації не проживає. Слідує з м. Рівне в н.п. Висоцьк, з метою відвідування могил матері. В подальшому стало відомо, що він проходив службу в в/ч НОМЕР_2 (47-ма окрема механізована бригада « ІНФОРМАЦІЯ_6 », м.д. АДРЕСА_3 ) та 23.10.2025 самовільно залишив частину через конфлікт з вищим керівництвом. В ході взаємодії з представниками ІНФОРМАЦІЯ_7 , було отримано підтвердження інформації, що дана особа перебуває в розшуку ж за самовільне залишення частини.
Проте наведені відомості самі по собі не підтверджують, що ОСОБА_1 вчинив будь-які конкретні дії, безпосередньо спрямовані на незаконне перетинання державного кордону України.
Таким чином, із досліджених доказів убачається лише те, що у ОСОБА_1 (за змістом рапорту), був відсутній військово-обліковий документ та документи, що посвідчують особу. Разом з тим у матеріалах справи відсутні конкретні, належні та достатні дані, які б самі по собі або в сукупності беззаперечно підтверджували вчинення ним саме тих дій, які утворюють об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Частиною 1 ст. 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів чи з використанням підроблених документів.
Стаття 9 Закону України «Про державний кордон України», на яку зроблено посилання у протоколі, регулює порядок законного перетинання державного кордону України. Однак саме по собі посилання на цю норму не є достатнім для висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, без встановлення конкретних дій, безпосередньо спрямованих на незаконне перетинання державного кордону, та без доведення кваліфікуючої ознаки, передбаченої частиною другою цієї статті.
Таким чином, об`єктивна сторона вказаного правопорушення не може зводитися до загального перебування особи у контрольованому прикордонному районі чи відсутності у неї військово-облікового документа. Для висновку про наявність складу цього правопорушення необхідні конкретні фактичні дані про вчинення особою дій, які вже виходять за межі звичайного перебування у прикордонній місцевості і свідчать саме про реалізацію наміру незаконно перетнути державний кордон України. Так само і суб`єктивна сторона цього правопорушення має бути доведена належними доказами, а не виводитися лише з припущень або загальних міркувань про можливу мету поїздки.
Натомість в своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначає, що слідував з м. Рівне в напрямку с. Висоцьк, де останній народився та має зареєстроване місце проживання, з метою відвідування могили матері.
Оцінюючи досліджені матеріали саме в цій частині, суд виходить з того, що основним доказом, на який фактично спирається орган, що склав протокол за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, є рапорт прикордонного наряду.
При цьому суд звертає особливу увагу на те, що у цьому ж самому рапорті прямо зазначено, що відсутність у ОСОБА_1 військово-облікового документа утворює порушення п. 8 Положення про прикордонний режим, тобто адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 202 КУпАП.
Отже, сам документ, складений працівником прикордонної служби, спочатку фіксує конкретно встановлену поведінку як порушення правил перебування у контрольованому прикордонному районі, а вже потім окремо формулює висновок про намір осіб незаконно перетнути державний кордон України.
Крім того, сам по собі факт перебування за 15 км до лінії державного кордону не може безумовно свідчити про наявність у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. Така відстань свідчить лише про перебування осіб у контрольованому прикордонному районі, однак не доводить, що конкретно ОСОБА_1 вже перейшов до реалізації наміру на незаконне перетинання державного кордону України.
Також матеріали справи не містять відомостей про те, що він прямував безпосередньо до лінії державного кордону пішки, залишив транспортний засіб із цією метою, мав при собі будь-які засоби чи предмети, які б свідчили про підготовку до незаконного перетину, узгоджував спосіб такого перетину з іншими особами, вчиняв дії конспіративного характеру або іншим чином об`єктивно виявляв намір реалізувати незаконний перетин державного кордону.
Посилання у рапорті на те, що «дана особа підпадає під категорію осіб, які мають намір незаконно перетнути державний кордон України в республіку білорусь», а також що він «мав на меті намір незаконно перетнути державний кордон» за своїм змістом є оціночним висновком посадової особи, а не безпосереднім описом конкретних дій ОСОБА_1 . Такий висновок не підкріплений належними фактичними даними, які б свідчили про наявність саме у ОСОБА_1 об`єктивної сторони спроби незаконного перетинання державного кордону та прямого умислу на вчинення такого правопорушення.
За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 вчинив саме активні дії, безпосередньо спрямовані на незаконне перетинання державного кордону України, а також що він діяв із прямим умислом на вчинення такого діяння. Сам лише факт його перебування у контрольованому прикордонному районі, а також відсутність у нього військово-облікового документа та документів, що посвідчують особу, за версією рапорту не можуть бути достатніми для висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
За змістом досліджених матеріалів у цій частині висновок про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, ґрунтувався б не на безпосередньо встановлених фактичних даних, а на припущенні про можливий намір особи, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 62 Конституції України.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП за наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу, виноситься постанова про закриття справи.
Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, зважаючи на презумпцію невинуватості, суд доходить висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а тому провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 247, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
П О С Т А Н О В И В:
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду Отупор К.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua