Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №395/299/26 — Новомиргородський районний суд Кіровоградської області

Справа № 395/299/26 Провадження № 2/395/306/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Забуранного Р.А.

при секретарі Таран С.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди та просив суд стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.12.2025 до 10.12.2025 у розмірі 7 256 (сім тисяч двісті п`ятдесят шість) грн., 16 копійок; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн..

В обґрунтуванні позову, вказав, що він працював в Департаменті патрульної поліції з 06 березня 2018 року до 03 грудня 2025 року на посаді інспектора II категорії відділу кадрового забезпечення управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції (за основною посадою) та з 18 червня 2024 року до 03 грудня 2025 року на посаді водія автотранспортних засобів сектору транспортного забезпечення управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції за сумісництвом (0,5 ставки).

Його було звільнено з роботи в Національній поліції за власним бажанням з 03 грудня 2025 року наказами Департаменту патрульної поліції від 03.12.2025 № 2074о/с з основної посади та № 2075о/с — з посади за сумісництвом.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Проте, в день його звільнення 03.12.2025 відповідач не провів із ним повного розрахунку. Фактична виплата належних сум (заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки) у розмірі 37 864,38 грн. відбулася лише 10.12.2025 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Таким чином, затримка розрахунку склала 7 (сім) днів.

Окрім порушення термінів розрахунку, протиправні дії та бездіяльність відповідача проявлялася у свідомому створенні перешкод для реалізації права ОСОБА_1 конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, оскільки розбронювання позивача проведено відповідачем не у день його звільнення.

Несвоєчасна виплата належних ОСОБА_1 коштів на фоні штучного блокування його призову, вибіркове застосування відповідачем норм трудового законодавства призвела до почуття глибокої соціальної несправедливості та зневіри. Такі дії відповідача є проявом крайньої неповаги до громадянина, який добровільно виявив бажання захищати суверенітет України. Враховуючи характер порушень - цинічне ігнорування трудових прав та перешкоджання мобілізації в умовах воєнного стану - ОСОБА_1 вважає, що сума компенсації моральної шкоди має бути збільшена. Неправомірні дії відповідача підривають довіру до державних інституцій.

На підставі статті 237-1 КЗпП України, ОСОБА_1 оцінює заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 70 000 грн., що є розумною та справедливою компенсацією, яка у подальшому буде витрачена на покращення матеріально-технічного забезпечення підрозділу, в якому ОСОБА_1 проходе військову службу в теперішній час.

Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 12 лютого 2026 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

27.02.2026 року представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому Департамент патрульної поліції заперечує проти позовних вимог позивача в повному обсязі, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та незаконними, та просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, посилаючись на викладені обставини.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити в задоволенні такого у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у поданому до суду відзиві.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, вислухавши сторін, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 03 грудня 2025 року на підставі наказу Департаменту патрульної поліції №2074 по особовому складу ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора II категорії відділу кадрового забезпечення управління патрульної поліції в Кіровоградській області ДПП відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням).

03 грудня 2025 року на підставі наказу Департаменту патрульної поліції №2075 по особовому складу ОСОБА_1 звільнено з посади водія автотранспортних засобів сектору транспортного забезпечення за сумісництвом (0,5 ставки) УПП в Кіровоградській області ДПП відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням).

Відповідно до платіжної інструкції від 09.12.2025 №20810 проведено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , при звільненні з посади інспектора II категорії відділу кадрового забезпечення та з посади водія автотранспортних засобів сектору транспортного забезпечення управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції.

12 грудня 2025 року ОСОБА_1 , звернувся до Департаменту патрульної поліції з листом-вимогою щодо виплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. У листі він зазначив, що повний та остаточний розрахунок з ним не був проведений у день звільнення (03.12.2025). Затримка розрахунку склала 7 (сім) календарних днів.

Листом від 02 січня 2026 року Департамент патрульної поліції повідомив, що остаточний розрахунок із позивачем проведено після надходження бюджетних асигнувань на відповідні цілі. При цьому вказано, що у зв`язку з цим підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку відсутні.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Подібні висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).

Верховний Суд України у постанові від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15 вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Відповідно до статей 47, 116 та 117 Кодекс законів про працю України обов`язок роботодавця провести повний розрахунок у день звільнення пов`язується із наявністю вини у разі несвоєчасної виплати належних сум.

При цьому відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку настає виключно за умови встановлення вини роботодавця.

З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок із позивачем було проведено 09.12.2025 року після надходження відповідних бюджетних асигнувань. Департамент патрульної поліції як бюджетна установа здійснює виплати виключно в межах і після фактичного отримання бюджетного фінансування.

До моменту надходження коштів відповідач об`єктивно не мав правової та фактичної можливості здійснити відповідні виплати. Після надходження бюджетних призначень платіжні документи були оформлені та подані негайно, що підтверджується платіжною інструкцією №20810 від 09.12.2025 року.

Таким чином, відповідач діяв добросовісно, без зволікань, у найкоротший можливий строк після отримання фінансування. Затримка виплати становила 7 календарних днів, що є незначним строком та була зумовлена виключно об`єктивними бюджетними обставинами, а не протиправною поведінкою відповідача. У справі відсутні будь-які докази умисного ухилення від проведення розрахунку чи недобросовісності з боку Департаменту патрульної поліції.

Правові позиції Верховних Судів полягають в тому, що для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, необхідним є встановлення вини роботодавця.

У даному випадку така вина відсутня, оскільки затримка була спричинена незалежними від відповідача обставинами бюджетного фінансування. Крім того, позивачем не доведено наявності будь-яких негативних наслідків, істотного погіршення матеріального становища чи інших збитків, спричинених затримкою у 7 днів. Відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та будь-якою шкодою позивачу.

Стягнення середнього заробітку за весь період затримки за відсутності вини відповідача та за умов незначного строку затримки суперечитиме принципам розумності, справедливості та співмірності відповідальності.

З огляду на викладене, підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відсутні, отже позовні вимоги в частині стягнення компенсації за час затримки виплат є необґрунтованими.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували його моральні страждання, а також будь-яких доказів щодо порушення нормальних життєвих стосунків, пов`язаних саме з затримкою розрахунку при звільненні в 7 (сім) календарних днів та невчасного розбронювання позивача.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження причинного зв`язку між погіршенням стану здоров`я та можливими протиправними діями відповідача.

Оскільки всі твердження ОСОБА_1 про завдання йому моральних страждань ґрунтується тільки на його словах.

В деліктних правовідносинах саме на Позивача покладається обов`язок довести наявність усіх елементів цивільного делікту. Як уже зазначено вище, свої вимоги про відшкодування моральної шкоди Позивач обґрунтовував лише власними поясненнями щодо протиправності дій відповідача. Однак вказані обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими з огляду на відсутність факту встановлення судом протиправності дій відповідача, що підтверджено правовими висновками Верховного Суду викладеними щодо аналогічних правовідносин.

Позивач вживає абстрактні та загальні поняття, втім не наводить конкретного причинно-наслідкового зв`язку, з якого б вбачалось, що внаслідок винних дій відповідача йому було спричинено моральну шкоду та в чому вона полягає..

Аналогічна позиція наведена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 225/4384/16-ц від 21 лютого 2019 року.

Відповідно до принципу закріпленого у Європейській конвенції з прав людини стягнення моральної шкоди не повинно призводити до збагачення однієї особи за рахунок іншої.

В свою чергу, позивачем у порядку статті 81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, а також не було обґрунтовано наявність передбачених статтею 82 ЦПК України обставин, які б зумовлювали звільнення від доказування наявності наведених ним обставин.

Проте, позивачем не доведено вини відповідача в заподіянні йому моральних страждань будь-якого роду, не встановлено причинно-наслідкового зв`язку із заподіянням шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17 від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, а сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Однак, у позовній заяві ОСОБА_1 не доведено наявності протиправних дій відповідача, вини, причинно-наслідкового зв`язку та самого факту заподіяння моральної шкоди, а також не обґрунтовано її розмір.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Повний, всебічний аналіз вищевказаних беззаперечно встановлених у ході судового розгляду обставин, безсумнівно переконують суд у відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 258-259, 280, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішенням, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - http://reyestr.court.gov.ua.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Р. А. Забуранний

Повний текст судового рішення виготовлений 24 квітня 2026 року.