Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №300/9202/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/9202/24 пров. № А/857/26864/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.

Ільчишин Н. В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №300/9202/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції Панікар І.В., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 10 червня 2025 року),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач) в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за № 092750010886 від 02.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994, та період підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з 27.08.2024.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії, зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 21 рік 1 місяць 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вказав на те, що відповідачем до стажу роботи не зараховано період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994 та період підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказані періоди роботи, чим грубо порушив право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв`язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №300/9202/24 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за № 092750010886 від 02.09.2024 в частині не зарахування до страхового стажу період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.08.2024, із врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Відповідно до задоволених вимог стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно зі ст. 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Вік позивача 60 років 11 місяців 27 днів.

Страховий стаж становить 21 рік 1 місяць 16 днів, для визначення права з урахуванням підприємницької діяльності — 22 роки 3 місяці 12 днів.

Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного стажу 30 років. На обліку не перебуває, пенсію не отримує.

Між Україною і Латвійською Республікою укладений Договір про співробітництво в галузі соціального забезпечення підписаного 26.02.1998 в м. Києві та ратифіковано Україною 19.03.1999 відповідно до Закону України «Про ратифікацію Договору між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення» №525-ХГУ (далі - Договір).

Стаж набутий на території Латвійської Республіки до загального українського стажу зараховується до 01.01.1991 року відповідно до угоди між Латвією та Україною.

Суд І інстанції з помилкових міркувань відхилив доводи відповідача, що страховий стаж набутий після 01.01.1991 року на території Латвійської Республіки підтверджується на підставі документів про роботу у відповідній державі засобами зв`язку -формулярами.

Суд І інстанції не врахував, що позивачем не було надано відповідних підтверджуючих документів, отже відсутні підстави для зарахування оспорюваного періоду з 02.07.1984 по 29.04.1994 до страхового стажу.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за №092750010886 від 02.09.2024 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Зазначено, що не зараховано наступні періоди роботи: з 02.07.1984 по 29.04.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.08.1981 (зараховано частково з 02.07.1984 по 31.12.1990), оскільки стаж набутий на території Латвійської Республіки до загального українського стажу зараховується до 01.01.1991 відповідно до угоди між Латвією та Україною, страховий стаж набутий після 01.01.1991 на території Латвійської Республіки підтверджується на підставі документів про роботу у відповідній державі засобами зв`язку –формулярами; період ведення підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003 згідно довідки від 05.08.2024 (зарахований частково з 01.01.2003 по 31.12.2003 згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 092750010886 від 02.09.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у відповідності до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області без всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, є частково протиправним, а отже підлягає скасуванню в частині щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 по 29.04.1994.

Апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2023 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Як визначено частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок № 637), трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 позивач працював, зокрема: з 10.03.1989 – прийнятий на посаду матроса 1 клас в т/х «К.Сьенфуэгос» Латвійське морське пароплавство; з 09.11.1991 – прийнятий на посаду матроса в т/х «К.Сьенфуэгос»; з 29.04.2004 – звільнений з роботи за статтею 31 КЗпП ЛР за власним бажанням.

Між Україною і Латвійською Республікою укладений Договір про співробітництво в галузі соціального забезпечення (дата підписання: 26.02.1998; дата ратифікації: 19.03.1999; дата набуття чинності: 11.06.1999) (далі - Договір).

Статтею 2 Договору встановлено, що цей Договір регулює соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи Латвійської Республіки в галузі соціального забезпечення.

Підпунктом 5 пункту 1.1 частини 1 статті 3 Договору визначено, що цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Україні, зокрема, пенсії за віком.

Згідно з підпунктом 5 пункту 1.2 частини 1 статті 3 Договору цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Латвійській Республіці, зокрема, пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 16 Договору для встановлення права на пенсію, зумовлену накопиченням періодів страхування, в цілях підсумовування періодів зараховуються періоди страхування, накопичені згідно із законодавством обох Сторін за умови, що вони не збігаються повністю або частково у часі.

Як вбачається із матеріалів справи, не враховуючи позивачу до страхового стажу періоду роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 29.04.1994 при визначенні права на пенсію за віком відповідач посилався на відсутність формуляру підтвердження страхового стажу набутого на території Латвійської Республіки відповідно до умов Договору між Україною та Латвійською Республікою про соціальне забезпечення.

Частиною 3 статті 16 Договору визначено, що трудовий стаж (періоди) і прирівняні до них періоди, набуті на території України або Латвійської Республіки до 1 січня 1991 року особами, які проживають на території обох Сторін, складає страховий стаж, незалежно від сплати внесків соціального страхування, і враховується при призначені і нарахуванні пенсії на території обох Сторін за умови, що одна із Сторін вже не здійснює виплату пенсій за вказані періоди.

Згідно з статтею 17 Договору якщо право на пенсію згідно із законодавством Сторін виникає тільки в результаті підсумовування періодів страхування, набутих згідно із законодавством обох Сторін, розмір пенсії кожна Сторона обчислює і виплачує відповідно до страхового стажу, набутого на її території.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що оскільки Договором передбачено різні правила для врахування періодів роботи для визначення права на пенсію та для визначення розміру пенсії, при цьому, факт сплати чи несплати страхових внесків не має значення для зарахування страхового стажу позивача за спірний період. Тобто для визначення права на пенсію враховується весь стаж накопичений у Латвійській Республіці.

Трудовою книжкою позивача підтверджено спірний період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 29.04.1994.

А тому суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача у Латвійській Республіці.

Щодо можливості зарахування до загального страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 07.10.1994 по 31.12.2003, суд першої інстанції зазначив, що статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі по тексту також - Закон № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю.

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

За змістом пункту 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

- з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

- з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону №1058-IV за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

З урахуванням внесених змін, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 1 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 1 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом № 1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина 3 статті 20 Законом № 1058-IV).

Обов`язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.

Постановою правління Пенсійного Фонду України від 10.06.1994 за № 5-5 затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, де підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. Розділу ІІІ визначено тарифи обов`язкових внесків до Пенсійного фонду, а саме: для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно на їхній праці - 9 відсотків суми доходу.

Згідно пункту 3.3. Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за №16-6, ставка збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.

Виходячи із системного аналізу положень Інструкцій за № 5-5, № 11-1, № 4-6 і № 16-6, у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності був наявний обов`язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

З огляду на таке правове регулювання, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:

- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;

- до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків;

- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб – підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 – додатково лише за умови сплати страхових внесків;

- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою ОК-5).

За встановлених обставин справи колегія суддів погоджується, що період зайняття підприємницькою діяльністю з 07.10.1994 по 31.12.1997 може бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 лише за умови підтвердження спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків.

Суд встановив, що коментованих документів позивачем не надано ні пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії за віком, ні суду разом із позовною заявою, внаслідок чого, вірно зазначено судом, що позов у цій частині є безпідставним та не підлягає задоволенню.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як підтверджується матеріалами справи на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги у суду першої інстанції, позивачем надано Договір № 62 про надання правової допомоги від 14.11.2024, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 05.12.2024, Акт передачі-приймання виконаних робіт за № 62/1 від 05.12.2024, квитанція до прибуткового касового ордера № 62/1 від 05.12.2024.

Згідно пункту 4.1 Договору № 62 про надання правової допомоги від 14.11.2024 за послуги надані згідно цього Договору Замовник сплачує Виконавцю винагороду розмір якої складається з: надання інформаційно-консультаційних послуг фіксована сума 300 грн.; авансовий платіж у сумі 10000,00 грн., оплата якого враховується при остаточному розрахунку; 1000,00 грн. за одну годину участі Виконавця у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Пунктом 4.2 коментованого Договору зазначено, що остаточний розмір винагороди згідно цього Договору наводить в Акті наданих послуг.

За змістом Акту передачі-приймання виконаних робіт за № 62/1 від 05.12.2024 судом встановлено, що адвокатом надано наступні юридичні послуги, а саме: надання інформаційно-консультаційних послуг (1 год.) – 300 грн.; складання позовної заяви з додатками від 05.12.2024 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (5 год.) – 5000,00 грн.

У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордера № 62/1 від 05.12.2024 позивач сплатила адвокату за надання правової допомоги 5300,00 грн.

За таких обставин сума коштів 5300,00 грн. витрат позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Апеляційний суд враховує, що дана справа є справою незначної складності, оскільки існує численна судова практика із аналогічних правовідносин, розгляд справи здійснений в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим часом на надання таких послуг, суд апеляційної інстанції висновує, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5300 грн. є неспівмірним зі складністю справи, тому заявлена сума підлягає частковому задоволенню.

Отже, колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у сумі 2000 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що розрахунок правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн буде співмірним у співвідношенні до обсягу наданих позивачу послуг та складності справи.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №300/9202/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді О. М. Гінда

Н. В. Ільчишин