Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №161/1689/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1689/25

Провадження № 2/161/1588/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Антіпової Т.А.

за участю секретаря судового засідання Семенової І.М.

позивача ОСОБА_1 ,

представника Ліквідаційної комісії

ЖКП № 11 Гаврилюка С.В.,

представника відповідача ЛМР Стецюка О.О.,

представника відділу реєстрації бізнесу

Департаменту ЦНАП в м. Луцьку

Луцької міської ради Глущенко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу реєстрації бізнесу Департаменту ЦНАП у місті Луцьк Луцької міської ради, Житлово комунального підприємства № 11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Луцька міська рада, про припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України та зобов`язання вчинити реєстраційні дії, виплата компенсації по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В:

27.01.2025 позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просить припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та ЖКП №11 Луцької міської ради на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з дати визначеної судом; зобов`язати державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внести зміни до відомостей про юридичну особу ЖКП №11; стягнути з Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії в користь позивача компенсацію із заробітної плати в сумі 5333,33 грн. в місяць з 01 грудня 2022 року по дату його звільнення, визначену судом.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі листа Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради від 03.08.2020 року № 19.1-11/567, розпорядженням міського голови від 03.08.2020 року № 69-рг його було призначено виконуючим обов`язки директора ЖКП № 11.

У травні 2022 року відділ майна Луцької міської ради передав приміщення ЖКП № 11 у безоплатне використання для військових цілей. Виконання обов`язків директора ЖКП № 11та забезпечення зберігання майна комунальної власності стало неможливим. Позивачем 30.05.2022 року за № 101-05-01-18/3 на адресу Луцького міського голови була подана заява про звільнення, на яку він отримав відповідь заступника міського голови від 28.06.2022 року № 2-13/3171, в якій було повідомлення, що його звільнення буде можливим після створення ліквідаційної комісії.

Луцька міська рада відповідно до ст. ст. 110, 194 ЦК України, розділу 9 Статуту ЖКП № 11, 31.08.2022 року за № 34/63 прийняла рішення «Про ліквідацію житлово-комунального підприємства № 11» та створення ліквідаційної комісії. Вищевказаним рішенням передбачено завершити ліквідацію ЖКП № 11 до 31.12.2022 року. відповідно, 25.102022 року за № 101-05-01-18/5 він подав заяву про його звільнення з роботи на ім`я голови ліквідаційної комісії, проте на свою заяву не отримав відповідних розпорядних документів. Тому, 30.11.2022 року власним наказом № 1/1 звільнив себе з роботи в ЖКП № 11.

Проте, при зверненні в Департамент реєстрації для виключення його з реєстраційних даних, йому було відмовлено та роз`яснено про те, що для внесення змін повинно бути розпорядження уповноваженої особи, яка призначала посадову особу.

Тому, в грудні 2024 року він повторно написав заяву у відділ звернень на ім`я міського голови про звільнення з посади виконуючого обов`язки директора ЖКП № 11, але у відповіді від 24.12.2024 року № 6.7-6/3760/2024 за підписом заступника міського голови, йому було повідомлено про припинення виконання обов`язків, що не може бути підставою для внесення змін в реєстр юридичних осіб.

Враховуючи викладене, просив суд задовольнити його позовні вимоги.

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 11).

26.02.2025 року від представника Відповідача 2: ЖКП № 11 в особі Ліквідаційної комісії надані письмові пояснення по суті позовних вимог ОСОБА_1 , відповідно до яких повідомлено, що розпорядженням Луцької міської ради від 03.08.2020 року № 69-рг тимчасово, на період призначення керівника ЖКП № 11. Виконання обов`язків директора покладено на інженера з організації експлуатації та ремонту ОСОБА_1 .

Наказом в.о. директора ЖКП № 11 ОСОБА_1 від 03.08.2020 року № 3/83, у зв`язку з розпорядженням Луцької міської ради від 03.08.2020 року № 69-рг «Про виконання обов`язків директора ЖКП № 11», ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ЖКП № 11 з виплатою середньомісячної заробітної плати посади інженера з організації експлуатації та ремонту. З чого, на думку, відповідача, можна зробити висновок, що із ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір.

Рішенням Луцької міської ради від 31.08.2022 року № 34/63 «Про ліквідацію житлово-комунального підприємства № 11» таку юридичну особу було припинено шляхом ліквідації та створено ліквідаційну комісію. Згідно з ч. 4 ст. 105 ЦК України до ліквідаційної комісії з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Окрім цього, на думку відповідача, позивач скористався своїм правом на звільнення за власним бажанням, передбачене ст. 38 КЗпП України, шляхом розірвання трудового договору з керівником підприємства за власним бажанням та видав наказ за власним підписом № 10-05-01-18/6 від 30.11.2022 року «Про звільнення» про визнання себе таким, що звільнений за власним бажанням.

Додатково, представник відповідача посилався на те, що під час розгляду справи № 161/19012/23 за участю ОСОБА_1 , останній не ставив на вирішення суду питання про припинення трудових відносин з ЖКП № 11, оскільки вважав себе звільненим та не виконував з 30.11.2022 року обов`язків директора ЖКП № 11. Крім того, 03.05.2024 року у відповідь на запит голови ліквідаційної комісії ЖКП № 11 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 надав інформацію, з якої вбачається, що він вважає себе звільненим 30.11.2022 року, доступ до електронних кабінетів та рахунку підприємства для нього заблоковано (а.с. 21-23).

02.05.2025 року представником відповідача – ЖКП № 11 в особі Ліквідаційної комісії – Гаврилюком С.В. подано до суду заперечення на позовну заяву, які за своїм змістом аналогічні письмовим поясненням, наданим відповідачем до суду 26.02.2025 року. Додатково зазначено про те, що Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.06.2024 року, ухваленим по справі № 161/19012/23, стягнуто з ЖКП № 11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 71 900,00 грн. невиплаченої заробітної плати за період роботи з 01.01.2022 року по 30 листопада 2022 року. Відтак, судом позовні вимоги в частині компенсації по заробітній платі просить не розглядати та не надавати їм оцінку судом, оскільки спірні правовідносини між працівником та роботодавцем були врегульовані, та вважають ОСОБА_1 звільненим з 30 листопада 2022 року (а.с. 41-43).

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.12.2025 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Луцьку міську раду (а.с. 92).

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.02.2026 року задоволено клопотання позивача; замінено неналежного відповідача – Департамент реєстрації Луцької міської ради у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту реєстрації Луцької міської ради, Житлово комунального підприємства № 1 Луцької міської ради в особі ліквідаційної комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Луцька міська рада про припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КзпП України та зобов`язання вчинити реєстраційні дії, виплата компенсації по заробітній платі, на належного відповідача - Відділ реєстрації бізнесу Департаменту ЦНАП у місті Луцьк Луцької міської ради (а.с.124-125).

03.03.2026 року позивач подав до суду позовну заяву із збільшеними позовними вимогами, відповідно до вимог якої просив суд: 1) припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та ЖКП №11 Луцької міської ради на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з дати визначеної судом; 2) зобов`язати Відділ реєстрації бізнесу Департаменту ЦНАП у м. Луцьк Луцької міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запис про нього у графі «ПІБ керівника юридичної особи» та внести зміни до відомостей про юридичну особу ЖКП №11; 3) стягнути з Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 03.08.2020 року по 30.11.2022 року у кількості 56 робочих дні в сумі 26 940,10 грн. та компенсацію із заробітної плати в сумі 12 000,00 грн. в місяць з 01 грудня 2022 року по дату звільнення, визначену судом, але не менше ніж за півріччя в сумі 58536,59 грн., що разом становить 85476,69 грн. (а.с. 129-130). Підстави позову аналогічні раніше викладеному в позовній заяві.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням їх збільшення, просив позов задовольнити з підстав, в ньому викладених.

Представник відповідача Ліквідаційної комісії ЖКП № 11- Гаврилюк С.В., частково визнав позовні вимоги ОСОБА_1 .. Так, ними визнаються позовні вимоги в частині стягнення з Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 03.08.2020 року по 30.11.2022 року у кількості 56 робочих дні в сумі 26 940,10 грн. При цьому, сума компенсації представником відповідача не заперечувалась, власного контррозрахунку суми компенсації за невикористану відпустку позивача, представником відповідача надано не було.

Щодо вимог про припинення трудових відносин між позивачем та ЖКП №11 Луцької міської ради на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з дати визначеної судом, заперечував, оскільки вважає, що позивач вже є звільненим з 30.11.2022 року, відповідно до Наказу від 30.11.2022 року № 1/1. Тому, також ним заперечувались позовні вимоги позивача в частині стягнення на користь позивача компенсації за затримку в проведенні розрахунків при звільненні, оскільки, знов ж таки, вважає, що позивач є звільненим з 30.11.2022 року. Просив врахувати пояснення та позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Представник відповідача Відділу реєстрації бізнесу Департаменту ЦНАП у м. Луцьк Луцької міської ради, визнали позовні вимоги ОСОБА_1 в частині припинення трудових відносини між ОСОБА_1 та ЖКП №11 Луцької міської ради на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з дати визначеної судом та зобов`язання Відділ реєстрації бізнесу Департаменту ЦНАП у м. Луцьк Луцької міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запис про нього у графі «ПІБ керівника юридичної особи» та внести зміни до відомостей про юридичну особу ЖКП №11. Пояснили, що Рішення про припинення ЖКП № 11 Луцької міської ради було прийнято засновником 31.08.2022 року, а відомості про таке рішення внесені до ЄДРЮОФОПГФ 05.03.2024 року. Відповідно до ст. 105 ЦК України, учасники юридичної особи при прийнятті рішення про її припинення зобов`язані призначити ліквідаційну комісію або ліквідатора. Згідно з частиною 4 цієї статті, з моменту призначення ліквідаційної комісії (ліквідатора) до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Аналогічні положення передбачені ст. 111 ЦК України, яка визначає, що саме ліквідаційна комісія (ліквідатор) здійснює всі дії, пов`язані з управлінням юридичною особою в процесі її припинення, у тому числі, представляє її інтереси та здійснює звільнення працівників.

Разом з тим, на момент внесення до ЄДРЮОФОПГФ запису про рішення щодо припинення юридичної особи 05.03.2024 року, законодавство не містило норми, яка б прямо передбачала можливість виключення відомостей про керівника юридичної особи з Реєстру на підставі самого лише рішення про припинення і призначення ліквідаційної комісії. Правове регулювання порядку внесення змін до ЄДРЮОФОПГФ станом на 05.03.2024 року визначалось ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на той момент. Стаття 17 зазначеного Закону встановлювала вичерпний перелік документів, які подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, у тому числі, мін щодо керівника, а саме: заява про державну реєстрацію змін, рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну керівника, документ про сплату адміністративного збору. Таким чином, за відсутності рішення про звільнення керівника юридичної особи, державний реєстратор не мав правових підстав для виключення відповідних відомостей з ЄДРЮОФОПГФ. Окрім нормативного обмеження, існувала також технічна особливість функціонування ЄДРЮОФОПГФ: вкладка (розділ) щодо керівника юридичної особи не могла залишитися порожньою. Тобто, у Реєстрі обов`язково повинні були міститися відомості про особу, яка є керівником юридичної особи, і за відсутності передбаченого Законом механізму їх заміни на відомості про ліквідатора, державний реєстратор був позбавлений можливості виключити такі дані.

Відповідні зміни були внесені лише ЗУ № 3839-ІХ від 20.06.2024 року, яким статтю 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» доповнено ч. 27. Зазначеною нормою передбачено, що рішення про припинення юридичної особи або інший документ, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, є підставою для внесення до Єдиного державного реєстру замість відомостей про керівника юридичної особи відповідно відомості про голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) або ліквідатора юридичної особи, крім випадків, якщо відповідно до Закону після призначення голови комісії з припинення (ліквідаційної комісії) або ліквідатора повноваження керівника юридичної особи не припиняються. Зазначила, що станом на сьогодні, документи щодо зміни керівника ЖКП № 11 оформлені згідно статті 17 Закону до відділу реєстрації бізнесу не подавались. Тому, єдиною підставою для виключення відомостей про керівника ЖКП № 11 Гришка В.О., стане судове рішення, згідно з яким державного реєстратора буде зобов`язано вчинити відповідну реєстраційну дію та виключити з ЄДРЮОФОПГФ відомості про позивача, як керівника юридичної особи.

Представник третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Луцької міської ради - Стецюк О.О. частково визнав позовні вимоги, а саме в частині зобов`язання виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запис про позивача у графі «ПІБ керівника юридичної особи» та внести зміни до відомостей про юридичну особу ЖКП №11. В іншій частині позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 08 січня 2019 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту ЖКП № 11 з оплатою праці згідно з штатним розписом. Наведене підтверджено копією трудової книжки ОСОБА_1 із записом про підстави прийняття на роботу - наказ директора ЖКП № 11 № 2/1 від 08 січня 2019 року «Про прийняття на роботу інженера з організації експлуатації та ремонту» (а.с. 153-154).

Відповідно до Наказу Директора ЖКП № 11 С.Л. Потайчука № 2/19 від 31.07.2020 року «Про звільнення з роботи працівників» наказано звільнити ОСОБА_1 інженера з організації експлуатації та ремонту, з 31.07.2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 131).

З копії розпорядження Луцького міського голови № 69-рг від 03 серпня 2020 року встановлено, що у зв`язку із звільненням С.Потайчука виконання обов`язків директора житлово-комунального підприємства № 11 тимчасово, на період до призначення керівника підприємства, з 03 серпня 2020 року покладено на інженера з організації експлуатації та ремонту ОСОБА_1 з правом першого підпису у фінансових документах (а.с. 2, 132).

Відповідно до штатного розкладу керівників, спеціалістів і службовців апарату управління ЖКП № 11 з 01.09.2020 року встановлено посадовий оклад директора в розмірі 18000,00 (а.с. 142).

Рішенням Луцької міської ради № 34/63 від 31 серпня 2022 року ухвалено: 1) припинити юридичну особу житлово-комунальне підприємство № 11 шляхом ліквідації; 2) створити ліквідаційну комісію; 3) встановити місцезнаходження ліквідаційної комісії: 43026, Україна, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Федорова, 9; 4) встановити строк заявлення кредиторами своїх вимог до житлово- комунального підприємства № 11 два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи на електронних сервісах Міністерства юстиції України; 5) завершити ліквідацію житлово-комунального підприємства № 11 до 31 грудня 2022 року (а.с. 6, 137).

Установлено, що ОСОБА_1 30 травня 2022 року звернувся до міського голови ОСОБА_3 із заявою про звільнення. У вказаній заяві ОСОБА_1 , просив звільнити його 31 травня 2022 року з посади виконуючого обов`язки директора ЖКП № 11 у зв`язку з пенсійним віком (а.с. 3, 135).

Листом № 2-13/3171 від 28 червня 2022 року заступник міського голови Юрій Вербич надав ОСОБА_1 відповідь на вищевказану заяву, в якій повідомляє, що припинити його трудові відносини з житлово-комунальним підприємством № 11 буде можливо після створення ліквідаційної комісії, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється (а.с. 4, 136).

25.10.2022 року позивач звернувся до Голови Ліквідаційної комісії ЖКП № 11 Віктора Фіщука із заявою про своє звільнення, відповідно до якої просив звільнити ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора ЖКП № 11 у зв`язку з його ліквідацією (а.с. 5, 138).

В зв`язку із неотриманням відповіді та реагування на дану заяву, в.о. директора ЖКП № 11 В.О. Гришко, виносить Наказ № 1/1 від 30.11.2022 року «Про звільнення», з тексту якого вбачається, що у зв`язку з відсутністю розпорядчих документів власника на його заяви про звільнення від 30.05.2022 № 101-05-01-18/3 та від 25.10.2022 року № 101-05-01-18/5 на підставі рішення Луцької міської ради від 31.08.2022 року № 34/63 Про ліквідацію житлово-комунального підприємства № 11 наказує: 1) звільнити себе, ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки директора ЖКП № 11 з роботи 30.11.2022 року згідно ст. 40 п. 1 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства. 2) бухгалтерії провести повний розрахунок. Виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки з 03.08.2020 року по 30.11.2022 року 56 календарних днів (а.с. 7, 139).

29.11.2024 року ОСОБА_1 знов звернувся до міського голови ОСОБА_3 із заявою про звільнення, відповідно до якої просить звільнити його з посади в.о. директора ЖКП № 11 30.11.2022 року в зв`язку з роботою ліквідаційної комісії (а.с. 140).

На дане звернення, заступником міського голови І.Чебелюк було надано відповідь від 24.12.2024 року № 6.7-6/3760/2024, відповідно до якої повідомлено ОСОБА_1 , що, відповідно до ч. 5 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор), відповідно до законодавства про працю, здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи. Зважаючи на вищевикладене, обов`язки ОСОБА_1 , покладені відповідно до розпорядження міського голови від 03.08.2020 року № 69-рг «Про виконання обов`язків директора Житлово-комунального підприємства № 11» припинено. (а.с. 8, 141).

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 23.01.2025 року вбачається, що в полі «керівник» юридичної особи: Житлово-комунальне підприємство № 11 зазначений « ОСОБА_1 », виконання обов`язків директора (а.с. 9).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що розглядається, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, неодноразово роз`яснював сторонам їхні процесуальні права і обов`язки, а також наслідки вчинення або невчинення ними процесуальних дій. Суд сприяв учасникам справи в реалізації ними своїх процесуальних прав, в тому числі суд неодноразово оголошував перерву в судових засідання з метою забезпечення формування учасниками справи остаточної правової позиції, зібрання та подання суду доказів, що стосуються предмета спору. Позивачу ОСОБА_1 суд роз`яснював право на професійну правничу допомогу. На запитання суду учасники справи підтверджували, що розуміють природу спірних правовідносин та предмет доказування у справі.

Разом з тим, суд зазначає, що учасники справи, в тому числі позивач, не надали суду належних, допустимих та достатніх доказів, на підставі яких суд може дослідити організаційно-правові підстави діяльності ЖКП № 11, а також організаційно-правові підстави діяльності ліквідаційної комісії ЖКП № 11, їхні повноваження та обов`язки, а також розмір посадових окладів працівників ЖКП № 11, табель обліку робочого часу, довідки щодо розміру заробітної нарахованої та/або виплаченої заробітної плати, тощо. Зокрема, з наявних в матеріалах справи письмових доказів суд позбавлений можливості дослідити питання нормативно-правового регулювання порядку звільнення виконуючого обов`язки директора ЖКП № 11 та його функціональні обов`язки на займаній посаді.

Щодо позовних вимог про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ЖКП №11 Луцької міської ради на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України та зобов`язання Відділу реєстрації бізнесу Департаменту «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьк» Луцької міської ради вчинити реєстраційну дію щодо виключення відомостей про ОСОБА_1 , як керівника Житлово комунального підприємства № 11 Луцької міської ради у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Ознаки строкового трудового договору

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події [наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки у зв`язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи у зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)].

Строк, на який працівник наймається на роботу, зазначається у наказі про прийняття на роботу (призначення на посаду). Саме формулювання змісту наказу про прийняття на роботу працівника чи про призначення, наприклад, керівника (в. о. керівника) зазначається у письмовій формі домовленості сторін трудового договору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У згаданій нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленої події є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Правовий статус в. о. керівника підприємства.

Вирішуючи спір у цій справі, суд повинен визначити правовий статус в. о. керівника підприємства, який характер мають відносини, що виникли у зв`язку з призначенням позивача на посаду в. о. генерального директора.

Чинний КЗпП України не містить норм щодо тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою, відповідно не містить нормативного регулювання порядку призначення та звільнення виконувача обов`язків керівника підприємства. Проте окремими нормативно-правовими актами України встановлено спеціальні правила призначення працівників тимчасовими виконувачами обов`язків за певними посадами, зокрема, Законом України «Про вищу освіту» (частина четверта статті 42) та деякими іншими законами України, які регулюють питання проходження публічної служби, а саме «Про Національну поліцію» (стаття 69); «Про державну службу» (частина третя статті 31).

Аналіз існуючих нормативних актів України дозволяє дійти висновку, що потрібно розрізняти працівників, які тимчасово виконують обов`язки за тимчасово відсутнього працівника та які виконують обов`язки за вакантною посадою. У цій справі виконання обов`язків керівника юридичної особи є тимчасовим виконанням обов`язків за вакантною посадою.

Рішення про покладення виконання обов`язків за вакантною посадою керівника підприємства ухвалюється власником юридичної особи, має тимчасовий характер, оплата праці такого в. о. визначається у відповідному рішенні (наказі, рішенні загальних зборів) або відповідно до посадового окладу, який передбачений локальними актами.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що покладення виконання обов`язків керівника за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання обов`язків керівника такого підприємства в обмежений у часі термін, а призначення виконувача обов`язків за вакантною посадою є видом строкового трудового договору (див. постанови Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 640/20119/16-ц, від 09 серпня 2019 року у справі № 645/8927/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 28 червня 2023 року у справі № 456/1736/21).

Отже, трудові відносини з працівником, на якого покладено виконання обов`язків керівника підприємства за вакантною посадою керівника такого підприємства, мають характер строкових.

Визначення поняття керівник підприємства.

Керівник - це посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу працівників (службовців) і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним. Розрізняють керівників: лінійних - здійснюють комплексне управління об`єктом у цілому та всіма його підрозділами, функціональних - керують всередині організаційних структур виконанням певних функцій управління або елементами цих функцій.

Отже, категорія «керівник» є загальним поняттям, що вказує на особу, яка має функції управління.

Під поняття «керівник підприємства», враховуючи функціональні повноваження, підпадають особи, які виконують обов`язки організаційно-розпорядчі (керівництво трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності) чи адміністративно-господарські (обов`язки з управління або розпорядження державним майном).

Особа, яка тимчасово виконує обов`язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов`язків директора підприємства» так і особа, яка на постійній основі обіймає посаду керівника підприємства, тобто «директор (генеральний директор) підприємства» підпадають під загальне поняття «керівник підприємства».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 по справі № 127/27466/20 зазначила, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Положеннями статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому, якщо відсутнє усне чи письмове відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою. Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник.

Відтак, за змістом статті 38 КЗпП України праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим при звільненні директора існують деякі особливості, які полягають в тому, що таке звільнення відбувається за рішенням органу, який його призначив на посаду.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначає, що він фактично залишився єдиним працівником ЖКП № 11, яке не здійснювало господарської діяльності та не отримувало прибутку. Також він неодноразово звертався з відповідними заявами про своє звільнення до Луцького міського голови та до Голови Ліквідаційної комісії, однак питання про його звільнення вирішено не було. А тому, він вирішив звільнити сам себе, в зв`язку з чим видав наказ за власним підписом № 101-05-01-18/6 від 30 листопада 2022 року «Про звільнення».

Суд зазначає, що ОСОБА_1 , займаючи посаду інженера з організації експлуатації та ремонту ЖКП № 11 Луцької міської ради, та на якого тимчасово було покладено виконання обов`язків директора комунального підприємства, не мав повноважень вирішувати питання про своє звільнення. Звільнити ОСОБА_1 із займаної посади, а також звільнити його від виконання обов`язків директора ЖКП мав повноваження новопризначений на посаду директор ЖКП, власник комунального підприємства (Луцька міська рада) або Ліквідаційна комісія ЖКП № 11, яка здійснює управління житлово-комунальним підприємством.

З огляду на викладене, позивач як директор ЖКП № 11 Луцької міської ради не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади в.о. директора.

Разом з тим, встановлені у справі обставини, а саме: неодноразове написання позивачем заяв про звільнення, направлення таких заяв на адресу як Голови Луцької міської ради, так і Голови Ліквідаційної комісії ЖКП № 11 Луцької міської ради, які були повноважені вирішити це питання, про відсутність належного реагування на такі заяви позивача, свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади в.о. директора підприємства.

Отже, в випадку відсутності рішення керівника підприємства, директору, із метою захисту свої прав, надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Враховуючи наведене вище, оскільки не вирішення уповноваженими особами питання про звільнення працівника з посади директора є порушенням його права щодо вільного вибору праці, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання трудових відносин між позивачем та Житлово-комунальним підприємством № 11 Луцької міської ради припиненими, у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу вимоги про вчинення реєстраційної дії щодо виключення відомостей про позивача як керівника Житлово-комунального підприємства № 11 Луцької міської ради з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 в справі № 910/7164/19.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, виходячи із вище викладеного, суд доходить до висновку, що процедура звільнення директора (в.о. директора) із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з підприємством має супроводжуватись виключенням директора (в.о. директора) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ЖКП № 11 Луцької міської ради суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом вчинення реєстраційної дії щодо виключення відомостей про ОСОБА_1 як керівника ЖКП № 11 Луцької міської ради. Задовольняючи позов в цій частині, суд виходить з того, що реєстраційну дію щодо виключення з ЄДРПОУ відомостей про ОСОБА_1 , як в.о. директора ЖКП № 11 Луцької міської ради, може буди вчинено Відповідачем – Відділом реєстрації бізнесу Департаменту «Цент р надання адміністративних послугу місті Луцьк» Луцької міської ради, що забезпечить досягненню мети звернення з даним позовом, адже, Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує саме із моментом внесення відповідного запису до ЄДРЮОФОПГФ.

На підставі вищевикладеного, суд вважає законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про припинення трудових відносин ОСОБА_1 на посаді керівника Житлово комунального підприємств № 11 Луцької міської ради з дати набрання рішенням суду законної сили.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача - Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії грошову компенсацію за невикористану відпустку, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи, відповідач має заборгованість перед позивачем щодо здійснення з ним повного розрахунку при вирішенні питання щодо його звільнення.

Так, суми невиплаченої заробітної плати за період роботи з 01 січня 2022 року 30.11.2022 року були стягнуті з відповідача за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.06.2024 року (справа № 161/19012/23). Разом із тим, залишається невиплаченою і сума компенсації за невикористані дні відпустки.

Так, як вбачається з копії Наказу № 1/1 від 30.11.2022 року, ОСОБА_1 має невикористані дні щорічної відпустки з 03.08.2020 року по 30.11.2022 року – 56 календарних днів (а.с. 7).

Згідно з вимогами позовної заяви ОСОБА_1 , з урахуванням збільшених позовних вимог, сума до виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 03.08.2020 року по 30.11.2022 року у кількості 56 календарних днів становить 26940,10 грн. (18000 грн./30,42 дн. * 56 дн. – пдфо 18% - в.з.5%).

Згідно абз. 1 п. 2 Постанови КМУ № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 7 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Проте, суд звертає увагу на те, що жодної із сторін спору не надано суду доказів, на підстав яких суд міг би перевірити чи самостійно розрахувати суму компенсації за невикористані відпустки, відповідно до положень Постанови КМУ № 100 (табель обліку робочого часу, довідка про розмір нарахованої/виплаченої заробітної плати, штатний розпис, тощо)

Отже, суд констатує, що позбавлений можливості самостійно перевірити правильність обрахування позивачем даної суми компенсації, або ж зробити власний розрахунок такої компенсації.

Тому, з огляду на визнання відповідачем - Житлово Комунальним підприємством №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії позовних вимог ОСОБА_1 в частині виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 03.08.2020 року по 30.11.2022 року у кількості 56 робочих дні в сумі 26 940,10 гривень, враховуючи ненадання відповідачем власного контррозрахунку суми такої компенсації, суд вважає, що розрахунки суми компенсації, наведені позивачем, відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню та, відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача - Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, суд дійшов наступного висновку.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Оскільки, в даному випадку однією з позовних вимог позивача є саме визначення дати його звільнення (припинення трудових відносин із Житлово Комунальним підприємством №11 Луцької міської ради), в матеріалах справи міститься копія Наказу № 1/1 від 30.11.2022 року «Про звільнення», відповідно до якого в.о. директора ЖКП № 11 ОСОБА_1 звільнив себе, ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки директора ЖКП № 11, з роботи 30.11.2022 року згідно ст. 40 п. 1 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства (а.с. 7), і представник відповідача Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії даний Наказ визнає, то суд вважає, що в даному випадку датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 01.12.2022 року.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто редакції Закону № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Відтак, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом 01.12.2022 року по 01.06.2023 (шість місяців відповідно до редакції ст. 117 після набрання чинності Законом № 2352-ІХ).

З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку із позивачем у визначеніст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.

Проте, суд знов наголошує на тому, що позбавлений можливості здійснити розрахунок суми такої компенсації, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100, з огляду на ненадання сторонами процесу будь-яких доказів, відповідно до яких суд міг би розрахувати розмір середньомісячної заробітної плати.

Розрахунок компенсації, наданої позивачем, суд не приймає до уваги, оскільки позивачем зроблено розрахунок, виходячи з приписів ст. 113 КЗпП України (порядок оплати часу простою), що є помилковим.

Разом з тим, виходячи з приписів ч. 2 ст. 117 КУпП України, відповідно до якої при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача. Водночас, у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.

Суд зауважує, що важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За змістом обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних позивачу виплат за період з 01.12.2022 року, але не більше ніж за 6 місяців, в загальній сумі 40 000,00 грн., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, який був встановлений відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», в розмірі 6700,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Щодо стягнення судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Позивач звільнений від сплати судового збору. Проте відповідач пільг щодо сплати судового збору, визначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), не має.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI).

Суд звертає увагу на те, що відповідач не належить до жодної із категорій суб`єктів, яких стаття 5 Закону № 3674-VI звільняє від сплати судового збору незалежно від категорії спору та статусу у судовому процесі.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону № 3674-VIу редакції, що була чинною на час подання позову).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону № 3674-VI (у редакції, що була чинною на час подання позову) за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

За подання позовної заяви майнового характеру позивач мав би сплатити 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VIу редакції, що була чинною на час подання позову).

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, у якому позивач подав цивільний позов, становив 3 028,00 грн.

З огляду на вказані приписи мінімальний розмір судового збору становив 1211,20 грн (3 028,00 грн х 0,4 = 1 211,20 грн), а максимальний – 15 140,00 грн (3 028,00 грн х 5 = 15 140,00 грн).

Відповідно до статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції, що була чинною на час подання позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави в наступному розмірі.

За позовну вимогу про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 26 940,10 гривень, та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 40 000., що разом становить 66 940,10 грн., підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

За немайнову позовну вимогу - в розмірі 1211,20 грн., а всього з Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії в дохід держави підлягає до стягнення 2422,40 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354-355, 430 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу реєстрації бізнесу Департаменту ЦНАП у місті Луцьк Луцької міської ради, Житлово комунального підприємства № 11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Луцька міська рада про припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України та зобов`язання вчинити реєстраційні дії, виплата компенсації по заробітній платі, - задовольнити частково.

Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та ЖКП №11 Луцької міської ради на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язати Відділ реєстрації бізнесу Департаменту «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьк» Луцької міської ради вчинити реєстраційну дію щодо виключення відомостей про ОСОБА_1 , як керівника Житлово комунального підприємства № 11 Луцької міської ради у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Стягнути з Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 03.08.2020 року по 30.11.2022 року у кількості 56 робочих дні в сумі 26 940 (двадцять шість тисяч дев`ятсот сорок) гривень 10 копійок, та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Житлово Комунального підприємства №11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії в дохід держави 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України- з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Житлово комунальне підприємство № 11 Луцької міської ради в особі Ліквідаційної комісії (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Федорова, 9, ЄДРПОУ 30473500);

Відповідач: Відділ реєстрації бізнесу Департаменту «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьк» Луцької міської ради ( адреса: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Лесі Українки, ЄДРПОУ 38527410).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Луцька міська рада (43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204).

Повний текст рішення виготовлено 24 квітня 2026 року

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.А. Антіпова