Вирок від 22 квітня 2026 р. у справі №541/771/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/771/25 Номер провадження 11-кп/814/1023/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника потерпілої потерпілої захисників обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8 адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 листопада 2024 року за №12024170000000704, за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Миргород Полтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, телеоператора Міської телестудії "Миргород", не судимого,

визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_11 від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково й стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 500 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відмовлено в задоволенні інших позовних вимог.

Вирішено питання щодо арешту майна, процесуальних витрат і речового доказу.

За вироком місцевого суду ОСОБА_11 визнано винуватою та засуджено за те, що він 02 листопада 2024 року приблизно о 09 годині, керуючи автомобілем «RENAULT LAGUNA», н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Гоголя в м. Миргород Полтавської обл. зі сторони вул. Української в напрямку вул. Козацької та, проїжджаючи в районі будинку №154 вказаної вище вулиці, в порушення вимог п.п.12.4, 12.9 «б» ПДР України, перевищуючи максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті, яка складала від 90, 35 км/год до 112, 69 км/год, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , який перетинав проїзну частину справа наліво.

У результаті ДТП ОСОБА_12 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть.

В апеляційних скаргах:

прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, просить скасувати вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_11 покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції під час призначення покарання безпідставно застосував положення ст.75 КК України до обвинуваченого й призначив йому надто м`яке покарання, належним чином не мотивувавши своє рішення в цій частині та не врахувавши те, що ОСОБА_11 вчинив тяжкий злочин, грубо порушив вимоги ПДР України, що призвело до смерті людини, в той час як, наведені у вироку місцевого суду обставини не є достатньою підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки не зменшують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_11 злочину та його наслідки;

потерпіла ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, просить скасувати вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року в частині призначення ОСОБА_11 покарання та ухвалити новий вирок, яким виключити з оскаржуваного вироку посилання на обставину, що пом`якшує покарання ОСОБА_11 – щире каяття, призначити йому покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Такі вимоги обгрунтовує тим, що місцевий суд під час призначення обвинуваченому покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням у повній мірі не врахував: ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_11 злочину, його суспільну небезпеку, грубий характер допущених ним порушень вимог ПДР України та наслідки злочину; те, що каяття обвинуваченого не було щирим, а мало вимушений характер.

обвинувачений ОСОБА_11 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року та пом`якшити йому основне покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, в іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції під час призначення покарання належним чином не врахував те, що: він вчинив злочин із необережності, з моменту вчинення злочину визнав свою винуватість, позитивно характеризується за місцем роботи та за місцем проживання, не судимий, раніше не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення вимог ПДР України; на обліку в лікаря-наркоголога не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, вживав заходи щодо відшкодування шкоди, вибачився перед потерпілою, має обставини, які пом`якшують покарання – щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, не має обставин, які обтяжують покарання; під час ДТП пішохід ОСОБА_12 порушував вимоги п.п.4.7, 4.10, 4.14 «а» ПДР України; він ( ОСОБА_11 ) перевищував дозволену швидкість руху, оскільки хвилювався за життя дружини та дитини, яка мала народитись цього дня (день ДТП) і для чого потрібно було терміново привезти до пологового будинку ліки.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку прокурора, потерпілої та її представника на підтримку апеляційних скарг прокурора та потерпілої, позицію обвинуваченого та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого й заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої, дослідила й вивчила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційних скарг та дійшла висновку про таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_11 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Посилання потерпілої в апеляційній скарзі на відсутність обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, у вигляді щирого каяття є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_11 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин, які викладені в обвинувальному акті, визнав у повному обсязі, надав критичний осуд своїй протиправній поведінці та вживав заходи, спрямовані на відшкодування шкоди потерпілій.

Що стосується доводів прокурора й потерпілої про безпідставне застосування першою судовою інстанцією положень ст.75 КК України до обвинуваченого та необхідності призначення йому додаткового покарання в максимальному розмірі, та доводів ОСОБА_11 щодо зниження йому розміру основного покарання, колегія суддів зауважує наступне.

Виходячи з п.3 ч.1 ст.407, п.4 ч.1, ч.2 ст.409, п.4 ч.1 ст.420 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

У силу п.2 ч.1 ст.413, ст.414 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність визнається застосування закону, який не підлягає застосуванню. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

З аналізу приписів ст.75 КК України вбачається, що при застосуванні даної норми кримінального закону всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

За змістом оскаржуваного вироку місцевий суд при призначенні покарання зазначив про врахування характеру, обставин, ступеню тяжкості й суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення, поведінки обвинуваченого до, під час та після ДТП, особи ОСОБА_11 , який не судимий, одружений, має малолітню дитину, працевлаштований, за місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога не перебуває, має міцні соціальні зв`язки, згідно з довідкою від 08 листопада 2024 року йому було встановлено діагноз – розлад адаптації, тривожна реакція внаслідок ДТП, спроб обвинуваченого відшкодувати шкоду потерпілій, яка відмовилась отримувати відшкодування, даних досудової доповіді про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, наявності обставин, які пом`якшують покарання – щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та відсутності обставин, що обтяжують покарання.

З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_11 покарання відповідно до санкції ч.2 ст.286 КК України у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами та, пославшись на ті ж самі обставини, звільнив обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку й покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Проте місцевий суд під час призначення ОСОБА_11 покарання та застосування до нього положень ст.75 КК України не виконав вимоги ст.ст.50, 65 КК України, належним чином не мотивував свого рішення в цій частині, так як повною мірою не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку щодо можливості виправлення обвинуваченого без відбування покарання й те, яким чином перераховані в оскаржуваному вироку обставини впливають на тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, тобто характеризують саме цей злочин, а не тільки особу винного, належним чином не врахував те, що ОСОБА_11 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, значно перевищуючи максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті, наражаючи на небезпеку невизначене коло осіб (інших учасників дорожнього руху), вчинив, хоча і з необережності, але тяжкий злочин шляхом грубого порушення одночасно декількох вимог ПДР України, вчинивши наїзд на пішохода, що призвело до непоправних наслідків - смерті ОСОБА_12 .

Наведені вище обставини значно підвищують, як суспільну небезпечність учиненого злочину, так і особи обвинуваченого.

Зазначені ж обвинуваченим в апеляційній скарзі мотиви перевищення швидкості та обставини руху пішохода не звільняли його від контролю дорожньої ситкації та не спростовують грубий характер допущених ним порушень вимог ПДР України, високу суспільну небезпеку вчиненого ним злочину, оскільки саме значне перевищення ОСОБА_11 дозволеної швидкості руху, що є одним із найбільш грубих порушень вимог ПДР України, й перебуває в прямому причинному зв`язку із вчиненою ним ДТП, яка спричинила загибель людини.

Також суд першої інстанції не дав оцінки тому, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України належить до категорії двооб`єктних злочинів, основним безпосереднім об`єктом якого є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, додатковим об`єктом - життя і здоров`я особи, через це, думка сторони потерпілої, хоча і не є вирішальною в ході прийняття рішення про застосування положень ст.ст.50, 65 і 75 КК України, разом з тим, підлягає обов`язковому врахуванню в сукупності з іншими обставинами справи.

У цьому кримінальному провадженні потерпіла висловила позицію про необхідність призначення ОСОБА_11 основного покарання у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям та додаткового покарання в максимальному розмірі.

ПДР України регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, у зв`язку з чим уникнення ОСОБА_11 справедливого основного й додаткового покарання з визначеним способом його виконання негативно вплине й на сприйняття суспільством, зокрема, іншими водіями, необхідності суворо дотримуватись Правил дорожнього руху.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що наслідки у виді смерті людини не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виді.

Більше того, місцевий суд урахував одні й ті ж обставини при призначенні ОСОБА_11 покарання та в ході вирішення питання щодо його звільнення від відбування покарання з випробуванням, що є явно недостатнім.

Таким чином, наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, у вигляді щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, певні дані про особу обвинуваченого та його поведінку, наведені в оскаржуваному вироку, з огляду на викладені вище конкретні обставини цього кримінального провадження в їх сукупності, не свідчать про можливість досягнення мети заходу примусу без призначення ОСОБА_11 основного покарання з реальним відбуттям та без позбавлення його права керування транспортними засобами на максимальний строк, не є достатньою та мотивованою підставою для застосування до нього положень ст.75 КК України, але обґрунтовано впливають на необхідність призначення йому основного покарання в мінімальному розмірі відповідно до санкції ч.2 ст.286 КК України, а не посередині санкції цієї норми кримінального закону.

На підставі викладеного вище, колегія суддів уважає, що призначення ОСОБА_11 позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки є явно несправедливим через м`якість та застосування щодо нього положень ст.75 КК України - неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення обвинуваченому невиправдано м`якого заходу примусу, який не є справедливим і пропорційним ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу ОСОБА_11 , оскільки не сприяє меті покарання - виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень.

Тому оскаржуваний вирок у частині призначення ОСОБА_11 покарання належить скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

При призначенні покарання суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості, конкретні обставини й високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення, а саме те, що обвинувачений, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, значно перевищуючи максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті, наражаючи на небезпеку невизначене коло осіб (інших учасників дорожнього руху), вчинив, хоча і з необережності, але тяжкий злочин шляхом грубого порушення одночасно декількох вимог ПДР України, вчинивши наїзд на пішохода, невідворотні наслідки у вигляді смерті пішохода ОСОБА_13 , особу й посткримінальну поведінку ОСОБА_11 , який не судимий, раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, одружений, має на утриманні малолітню дитину, працевлаштований, вибачився перед потерпілою, за місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, не знаходиться на обліку в лікаря-нарколога, перебуває на обліку в лікаря-психіатра з діагнозом – розлад адаптації, тривожна реакція, внаслідок ДТП, заходи обвинуваченого, спрямовані на відшкодування шкоди потерпілій, яка відмовилась отримувати відшкодування, дані досудової доповіді, в яких зазначено про середні ризики вчинення ОСОБА_11 повторного кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства, думку потерпілої про необхідність призначення обвинуваченому основного покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям та додаткового заходу примусу - позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний строк, наявність обставин, що пом`якшують покарання – щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Ураховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що обвинуваченому повинно бути призначене основне покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальному розмірі за санкцією ч.2 ст.286 КК України, але з реальним його відбуттям, і додатковий захід примусу - позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний строк.

З огляду на відсутність декількох обставин, які би не тільки пом`якшували покарання а й водночас істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, то підстави для застосування щодо обвинуваченого положень ст.69 КК України також є відсутніми.

Саме таке покарання буде законним, справедливим та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_11 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Отже, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_11 задовольнити частково.

Апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року в частині призначення ОСОБА_11 покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_11 покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк покарання ОСОБА_11 обчислювати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.

В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4