Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №285/3494/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/3494/25 Головуючий у 1-й інст. Коцюба О. М.

Номер провадження №33/4805/858/26

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Зав`язун С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року. Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді Зав`язуна С.М.,

за участю: секретаря Дем`янчук Н.Д.,

захисника - адвоката Задорожньої В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м.Житомирі апеляційну скаргу захисника Задорожньої Вікторії Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

зазначеною постановою ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Згідно постанови суду, ОСОБА_1 , 26.05.2025 року о 16 год 39 хв, на вул. Дружби, м. Звягель, Житомирської області керувала автомобілем Renault Symbol, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння (поведінка, яка не відповідає обстановці, почервоніння очей, зіниці, що не реагують на світло), від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у найближчому медичному закладі відмовилась, чим порушила п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду, захисник Задорожня В.О., просить її скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що зупинка транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 була безпідставною та незаконною, оскільки факт порушення ПДР не доведений жодним належним доказом. Вважає, що суд проігнорував власні ж висновки та обставини, встановлені за результатами дослідження законності дій поліції під час тієї самої зупинки ОСОБА_1 26.05.2025 року, події за ст.122, 126 КУпАП та ст.130 КУпАП відбувались безперервно в часі під час одного інциденту. Наголошує на тому, що в матеріалах провадження відсутній відеозапис та не забезпечено у зв`язку з його відсутністю присутність двох свідків відповідно до положень ч.2 ст.266 КУпАП. Зазначає, що безпідставним є посилання суду на відео з реєстратора автомобіля, оскільки даний пристрій лише фіксує дорожню обстановку попереду транспортного засобу, але не здатний зафіксувати процес спілкування поліцейського з водієм, наявність або відсутність ознак сп`яніння, факт надання пропозиції пройти огляд у встановленому законом порядку. Звертає увагу на порушення судом вимог ст.280, 283 КУпАП з огляду на те, що рішення суду не містить індивідуалізованої оцінки дій ОСОБА_1 та містить посилання на сторонніх осіб. Мотивує свої вимоги тим, що місцевий суд не надав оцінки доказам з точки зору їх належності та допустимості, не проаналізував чи був дотриманий поліцейськими порядок проходження огляду. Наголошує на тому, що протокол не є самостійним доказом вини, будь-які пояснення записані в протоколі з урахуванням незаконної зупинки є недопустимим доказом. Крім того, за відсутності відеозапису процесу роз`яснення прав наявність підпису в типовій розписці не може вважатися належним доказом дотримання прав ОСОБА_1 .

Заслухавши пояснення захисника Задорожньої В.О. на підтримку своєї апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що постанову суду першої інстанції слід скасувати, а провадження в справі закрити з таких підстав.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно з вимогами ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

За змістом п.42 рішення Європейського суду з прав людини "Бендерський проти України" від 15.11.2007 року зазначається, що право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені.

На переконання апеляційного суду, суддя місцевого суду не дотримався зазначених норм закону та дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, підтверджується її власноручно наданими поясненнями, викладеними у протоколі серії ЕПР1 № 342428 від 26.05.2025, а також відеозаписом із реєстратора поліцейського автомобіля, який, на думку суду, підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Однак апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що останній не надав належної оцінки доказам, наявних в матеріалах справи з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а також не оцінив їх у сукупності щодо достатності для ухвалення рішення про визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, з огляду на таке.

Першочергово апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення не встановив самостійно фактичні обставини справи, а використав формулювання «із вказаних матеріалів випливає», фактично відтворивши зміст протоколу про адміністративне правопорушення.

Водночас відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Тобто суд зобов`язаний не обмежуватися посиланням на матеріали справи, а самостійно конкретно встановити та надати оцінку фактичним обставинам на підставі досліджених доказів.

Натомість у даному випадку використане формулювання свідчить про те, що суд першої інстанції не здійснив належного встановлення обставин справи, а фактично погодився із викладеним у протоколі описом події без їх самостійної перевірки, що суперечить вимогам ст. 280 КУпАП та принципам всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи.

Відповідно до вимог ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно з приписами ст.251 КУпАП доказами у справах про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Частиною першої статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Об`єктивна сторона зазначеного правопорушення виражається, зокрема, у формі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан, зокрема, наркотичного сп`яніння.

Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 342428 від 26.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 26.05.2025 року о 16 год 39 хв, на вул. Дружби, м. Звягель, Житомирської області керувала транспортним засобом Renault Symbol, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння (поведінка, яка не відповідає обстановці, почервоніння очей, зіниці, що не реагують на світло), від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у найближчому медичному закладі відмовилась, чим порушила п. 2.5 ПДР.

Пункт 2.5. ПДР України передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок проходження огляду на стан сп`яніння встановлений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1103 від 17 грудня 2008 року «Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (далі Порядок) та «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою спільним наказом МВС та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року (далі Інструкція).

Відповідно до ч.2 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом на стан наркотичного сп`яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п.7 Розділу І Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.

Згідно положень ч.5 ст.266 КУпАП огляд особи на стан наркотичного сп`яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Проте, як убачається з матеріалів справи, під час проведення працівниками поліції огляду ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння та складання за його результатами протоколу про адміністративне правопорушення не було дотримано зазначених вимог закону, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Так, у п. 10 протоколу про адміністративне правопорушення зазначено, що процес складання адміністративних матеріалів був повністю зафіксований технічними засобами відеозапису № 857836.

Водночас зі змісту рапорту начальника САП Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області Лібіченка О. вбачається, що у зв`язку з технічними несправностями та проведенням регламентних робіт на сервері зберігання відеозаписів неможливо отримати та скопіювати відеозапис із портативних відеореєстраторів поліцейських, який здійснювався під час складання адміністративних матеріалів за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Оцінюючи зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність відеозапису не є істотним порушенням, а залучення свідків не було необхідним, оскільки під час складання протоколу передбачалося застосування технічних засобів відеофіксації.

Колегія суддів апеляційного суду частково погоджується з таким висновком. Зокрема, у частині відсутності необхідності залучення свідків, оскільки під час проведення огляду та складання адміністративних матеріалів здійснювалася відеофіксація, а тому на момент вчинення відповідних процесуальних дій у працівника поліції були підстави вважати, що вимоги закону щодо фіксації процедури дотримані. При цьому поліцейський об`єктивно не міг передбачити подальшу технічну неможливість збереження та відтворення відповідного відеозапису.

Разом з тим, інші висновки суду першої інстанції апеляційний суд оцінює критично. Відсутність відеозапису як одного з ключових доказів у справі істотно впливає на можливість повної та всебічної перевірки обставин проведення огляду, дотримання встановленої процедури та належності отриманих доказів.

Зокрема, фактична відсутність відеозапису означає, що суд позбавлений можливості перевірити ключові обставини справи, а саме: чи була особі запропонована можливість пройти огляд у визначеному законом порядку, чи мала місце усвідомлена, чітка та добровільна відмова, чи були належним чином роз`яснені її права та наслідки відмови від проходження такого огляду, чи мала місце саме відмова у розумінні закону, а не інші обставини, які могли бути неправильно інтерпретовані працівниками поліції, а також чи не допускалися працівниками поліції порушення або неправомірний вплив. За таких умов висновки про дотримання процедури є необґрунтованими та фактично ґрунтуються на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що відсутність відеозапису з бодікамер не є підставою для визнання доказів недопустимими, оскільки відеофіксація нібито здійснювалася, але не збереглася з технічних причин. Однак такий підхід суперечить суті доказування у справах про адміністративні правопорушення, оскільки закон вимагає не формального посилання на здійснення відеозапису, а фактичної наявності відповідного доказу з можливістю його безпосереднього дослідження судом.

Крім того, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що письмові пояснення особи у протоколі підтверджують факт відмови від проходження огляду. Такий підхід фактично підміняє належну процесуальну фіксацію суб`єктивною інтерпретацією змісту документа, складеного працівником поліції. За відсутності відеофіксації або інших незалежних доказів неможливо перевірити, у яких умовах надавались ці пояснення, чи були вони повними, чи правильно відображені у протоколі, а також чи відповідали дійсному волевиявленню особи.

За таких обставин апеляційний суд позбавлений можливості підтвердити або спростувати відомості, викладені у письмових поясненнях ОСОБА_1 , викладених в протоколі про адміністративне правопорушення (а.с.1), а також в рапорті патрульного поліцейського Левчука Я.В. (а.с.9), оскільки зазначені документи не підтвердженні об`єктивними матеріалами відеофіксації.

За відсутності відеозапису, який відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП є обов`язковим елементом фіксації проведення огляду, наявний у матеріалах справи відеозапис із реєстратора поліцейського автомобіля, на який послався суд першої інстанції, підтверджує лише факт керування транспортним засобом, однак не містить відомостей щодо проведення огляду на стан сп`яніння або факту відмови від його проходження у порядку, визначеному законом, а відтак не може замінити собою обов`язкову відеофіксацію, передбачену ст. 266 КУпАП, та не є достатнім доказом на підтвердження складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд, надаючи правову оцінку законності прийнятого районним судом рішення беззаперечно враховує, що суд має обґрунтовувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, як процесуальний документ, не є беззаперечним доказом вини особи, а викладені у ньому відомості підлягають обов`язковій перевірці та підтвердженню іншими належними і допустимими доказами. Водночас у даній справі такі докази відсутні.

Окремо апеляційний суд вважає за необхідне зазначити про необґрунтованість посилання суду першої інстанції на те, що недотримання встановленої процедури є лише формальним порушенням, яке не потягло за собою порушення конституційних чи конвенційних прав особи. Такий підхід є помилковим, оскільки процесуальна форма у справах цієї категорії має визначальне значення і спрямована на забезпечення справедливості розгляду та достовірності доказів. Ігнорування встановлених законом гарантій під приводом боротьби з «формалізмом» фактично нівелює саму процедуру доказування та створює ризик притягнення особи до відповідальності без належних правових підстав.

Посилання суду першої інстанції на положення ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» також є безпідставним, оскільки відповідальність поліцейського за порушення вимог закону жодним чином не замінює і не усуває обов`язку суду перевірити допустимість та достатність доказів у конкретній справі. Можливе притягнення працівника поліції до дисциплінарної чи іншої відповідальності є самостійним правовим наслідком його дій, однак воно не легітимізує докази, отримані з порушенням закону, і не створює підстав для притягнення іншої особи до відповідальності без належного доказового підґрунтя.

Фактично позиція суду першої інстанції зводиться до того, що недоліки у діяльності органу, який здійснює провадження у справі, можуть бути компенсовані шляхом ігнорування процесуальних гарантій особи, притягуваної до відповідальності. Такий підхід є неприйнятним, оскільки суперечить принципу верховенства права та порушує баланс між публічним інтересом і правами людини.

Негативні наслідки втрати або незбереження доказів не можуть покладатися на таку особу, а повинні оцінюватися на її користь, виходячи з принципу презумпції невинуватості та обов`язку доведення вини у встановленому законом порядку.

Також не можуть бути прийняті до уваги міркування суду першої інстанції щодо необхідності забезпечення безпеки дорожнього руху та застосування принципу невідворотності відповідальності як підстави для підтвердження вини особи. Беззаперечно, забезпечення безпеки дорожнього руху є важливим суспільним інтересом, однак його реалізація не може здійснюватися шляхом ігнорування вимог закону та процесуальних гарантій. Принцип невідворотності відповідальності не може підміняти собою обов`язок доведення вини особи у встановленому законом порядку, а тим більше виправдовувати використання недопустимих або неналежних доказів.

Фактично суд першої інстанції вийшов за межі оцінки доказів та перейшов до припущень щодо очевидності вини особи, що є неприпустимим з огляду на принцип презумпції невинуватості. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з відсутністю належних доказів або недотриманням процедури їх отримання, повинні тлумачитися на користь такої особи.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернуто увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягують до відповідальності.

В справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, зокрема: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпеченню права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпеченню доведеності вини, змагальності сторін і свободі в поданні ними доказів та доведенні їх переконливості.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції не сприяв повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи, безпідставно визнав доведеними обставини, які фактично не підтверджені належними і допустимими доказами, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не врахував імперативний характер вимог ст. 266 КУпАП та фактично переклав негативні наслідки недоліків у діяльності органу, що склав протокол, на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинності.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, апеляційний суд доходить висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП не доведена належними, допустимими та достовірними доказами.

За таких обставин, апеляційний суд вважає необхідним постанову суду скасувати, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу даного адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2021 року, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_2 – закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Житомирського

апеляційного суду С.М. Зав`язун