Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №160/34597/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/34597/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року (суддя Ремез Катерина Ігорівна) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії від 20.11.2025 № 045650023990; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981, з 05.07.1982 по 20.09.1985, з 21.10.1985 по 04.01.1988 року, з 04.01.1988 по 01.02.1992, з 01.02.1992 по 03.11.1992 та період безробіття - 09 місяців 20 днів; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом та зарахованих періодів роботи і безробіття.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії від 20.11.2025 № 045650023990. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981, з 05.07.1982 по 20.09.1985, з 21.10.1985 по 04.01.1988, з 04.01.1988 по 01.02.1992, з 01.02.1992 по 03.11.1992. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 14.11.2025 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення № 045650023990 від 20.11.2025 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що до стажу не враховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 10.02.1980, оскільки перша сторінка не засвідчена печаткою підприємства, що є порушенням вимог п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Крім того за періоди роботи в Узбекистанській PCP, не дотримано вимоги Постанови № 562. Додатково потребують уточнення періоди роботи з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981 та з 04.01.1988 по 01.02.1992 (записи про звільнення засвідчені печатками, на яких не проглядається назва підприємства).

Вважаючи протиправним вказане рішення, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Станом на час початку ведення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).

Згідно з підпунктами 2.10, 2.11 пункту 2 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Надалі порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.12 Інструкції № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

При цьому відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні норми містяться й у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301, якою передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок правильного ведення трудової книжки на адміністрацію підприємства, у зв`язку з чим недотримання відповідного порядку останньою не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу.

З огляду на наведені норми права, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо порядку її заповнення. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не зарахування періодів роботи позивача згідно з трудовою книжкою позивача, оскільки перша сторінка незасвідчена печаткою підприємства є протиправним.

З цих же підстав є протиправним та не обґрунтованим не зарахування позивачеві періоди роботи з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981 та з 04.01.1988 по 01.02.1992, оскільки записи про звільнення засвідчені печатками, на яких не проглядається назва підприємства.

Колегія суддів зауважує, що позивач, як працівник, не може відповідати за якість проставленого відтиску печатки підприємства.

Щодо зауважень відповідача, що за періоди роботи в Узбекистанській PCP, недотримано вимоги Постанови № 562, судом першої інстанції було встановлено, сторонами не заперечується, що позивач працювала в Узбекистанській PCP з 01.02.1980 по 03.11.1992.

Колегія суддів зазначає, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 за № 562, яка набрала чинності 20.05.2025.

Пунктом 1 Постанови № 562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (надалі по тексту також Порядок № 562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком.

Порядок № 562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

За змістом пункту 3 Порядку № 562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку № 562 визначено, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Колегія суддів зауважує, що відповідач ані в оскаржуваному рішенні, ані в апеляційній скарзі не наводить конкретних обґрунтувань недотримання позивачем вимог Постанови № 562.

Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 1.8 Порядку № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Отже, при вирішенні питання про призначення пенсії, за умов відсутності необхідних документів, відповідач повинен був письмово повідомити позивача про необхідність надання додаткових документів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, адже остання не спростовує правильність висновків суду першої інстанції, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року в адміністративній справі № 160/34597/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з 23 квітня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 23 квітня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Головко

суддя А.В. Суховаров

суддя Т.І. Ясенова