Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №480/8568/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року Справа № 480/8568/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Соп`яненко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8568/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою і просить суд:

- визнати протиправними відмову Військової частини НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.10.2025 щодо звільнення з військової служби молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії ОСОБА_1 на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 - П`ятий Прикордонний загін Державної прикордонної служби України звільнити ОСОБА_1 з військової служби за абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інтиму членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-сопіальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 . Позивачем було подано відповідачу рапорт про звільнення зі служби у зв`язку з необхідністю постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи. Натомість відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу у звільненні зі служби. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11.11.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.56-58), в якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Окремо зазначає, що позивачем не надано належних документів, які б підтверджували відсутність інших осіб, які мають можливість здійснювати догляд. Більше того, поданими документами вбачається наявність таких осіб, зокрема повнолітній син позивача та рідна сестра позивача.

Крім цього, наполягаючи на відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю, Позивач вказує про потребу в постійному догляді за його сестрою - ОСОБА_2 .

При цьому, посилається на довідку №467 від 02.09.2025, про те що ОСОБА_3 встановлено діагноз: Розлад особистості та поведінки внаслідок ушкодження гол. мозку (2008)... Також вказано наступне: За станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду та нагляду.

Проте дана довідка не може вважатися належним доказом, яким підтверджується потреба в постійному догляді.

Зокрема абзац 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлює вид документа, яким підтверджується потреба в постійному догляді - ВИСНОВОК ЛКК.

Проте позивачем долучено не висновок, а довідку невстановленої форми та зразка.

Долучену позивачем до рапорту довідка неможливо визнати належною підставою для застосування п.п. "г" п. 2 ч. 4, абзацу 13 п.3 ч.12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ і, як результат, звільнення позивача із військової служби за сімейними обставинами, оскільки такі не відносяться до документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами. (а.с.20)

10.09.2025 позивачем було подано відповідачу рапорт про звільнення його зі служби на підставі норми абз.12 п.3 ч.12 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок та військову службу", у зв`язку необхідністю здійснювати догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи. (а.с.31-32)

Листом від 20.10.2025 №08/19375/25-Вих надо відповідь на рапорт відповідно до якого повідомлено, що рапорт розглянуто та підстави для його задоволення та звільнення зі служби відсутні. Причиною відмови у звільнення є те, що позивачем не підтверджено відсутність у матері позивача інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або що вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

(а.с.35)

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" закріплено, що:

- особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, оскільки Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 було оголошено часткову мобілізацію (оприлюднений 17.03.2014), особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014. В той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, а Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Таким чином, з приведеного вбачається, що особливий період в Україні діє з 17.03.2014, тоді як воєнний стан введено лише 24.02.2022 та він діє по сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами другою, третьою та п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

При цьому, частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 13 "Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України", затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

Відповідно до п. 288 Положення № 1115/2009, у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до п. 270 Положення № 1115/2009, звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", здійснюється начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Згідно п. 279 Положення № 1115/2009, військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Згідно п. 307 Положення № 1115/2009, з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а строк військової служби (дія контракту) продовжується на строк, визначений статтею 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Як встановлено судом, позивач реалізуючи визначене нормами чинного законодавства своє право на звільнення, звернувся з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, через такі сімейні обставини, як необхідність постійного догляду за своєю матір`ю особою з інвалідністю І групи.

Обов`язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за вказаною підставою є:

- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що мати позивача - ОСОБА_4 з 18.07.2025 є особою з інвалідністю І групи та потребує постійний сторонній долгяд (п.17.1.3), що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29.07.2025 № 239/25/1371/В (а.с. 33-34)

Після отримання Акту обстеження сімейного стану, 20.10.2025 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні рапорту мотивуючи тим, що не підтверджено відсутність у матері позивача інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення та підтверджує наявність у неї повнолітнього онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є для неї членом сім`ї другого ступеня споріднення. (а.с.35)

У Законі України "Про військовий обов`язок та військову службу" на підставі, якого бажає звільнитись зі служби ОСОБА_1 , конкретно в тій нормі, на яку він посилається, відсутнє тлумачення "члена сім`ї", однак є тлумачення "члена сім`ї" в іншій нормі, а саме ч. 4 ст. 21-4 (право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця мають члени сім`ї, батьки загиблого (померлого) військовослужбовця. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України)

Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Згідно з ст.266 Сімейного кодексу України повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

Поняття "обов`язку утримання" та "обов`язку здійснення догляду" не є тотожними.

Так, утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Згідно долученого Акту обстеження сімейного стану від 09.10.2025 вбачається, що зі змісту повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, щодо актового запису про народження, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до Реєстру 06.03.2013 р. внесено актовий запис №424 про народження сина - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином ОСОБА_1 має повнолітнього сина, який є членом сім`ї другого ступеня споріднення ОСОБА_4 . (зворот.стор. а.с.77-78)

Водночас, відповідно до відповіді №2626590 від 20.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.80) адресою місця проживання ОСОБА_5 є: АДРЕСА_1 , в той час як адреса місця проживання мати позивача ОСОБА_4 є: АДРЕСА_2 . (а.с.13)

Окремо, судом встановлено, що згідно із вказаного витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян, долученого до акту обстеження сімейного стану вбачається, що датою народження сина позивача - ОСОБА_5 є 22.10.1998, а не 17.11.1998, як помилково зазначає відповідач. (а.с.79)

При цьому, у вказаному Акті взагалі відсутня інформація, що при обстеженні житлових умов було встановлено, що ОСОБА_5 (онук) проживає спільно з ОСОБА_4 , в тому числі веде з нею спільне господарство, пов`язаний побутом, тобто є членом сім`ї у тлумачені Сімейного кодексу України.

При цьому, суд враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою. Здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

Крім того, посилання в Акті на рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99, суд вважає неможливим застосовувати в даній справі, оскільки в зазначеному рішенні інші правовідносини, які пов`язані із тлумаченням терміну "член сім`ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу пожежної охорони при наданні пільг щодо оплати користування житлом і комунальними послугами.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд вважає, що відповідачем не в повному обсязі дослідженні обставини, на які посилається позивач у своєму рапорті.

Враховуючи наведене, наявні правові підстави до задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби суд відмовляє, оскільки вирішення питання про звільнення позивача з військової служби відноситься до компетенції відповідача і наразі у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем буде вирішено спірне питання у спосіб інший ніж бажає позивач та без урахування висновків суду у даній справі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких підстав, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 ч.ч 1, 3 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрат на професійну правничу допомогу віднесено до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 139 ч. 1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат на правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 27.10.2025, квитанцію №109 від 27.10.2025, ордер. Відповідно до квитанції гроші в розмірі 15 000,00 грн. були отримані адвокатом від ОСОБА_1 (а.с. 46-49).

Згідно п.п.4.2 Договору всього гонорар Адвокатського об`єднання складає 15000,00 грн. та складається із вартості консультування, вивчення документів для підготування участі у справі, участь у судових засіданнях, складання, направлення та подання документів по суті спору тощо. При визначенні розміру гонорару також враховуються терміновість надання адвокатських послуг та важливість справи для сторони.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №580/3324/19.

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідачем надано заперечення, в яких зазначає, що адвокатом не надано акту виконаних робіт /наданих послуг, в якому було б деталізовано перелік виконаної роботи. Також не надано будь-якого фіскального чи банківського документа про отримання коштів від позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що адвокатом Молібог Ю.М. на виконання умов Договору складено та підписано позовну заяву.

Таким чином, суд, оцінивши надані докази, доходить висновку, що заявлена сума до відшкодування є завищеною з огляду на те, що ця справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, матеріали справи не містять великого обсягу, подана представником позивача відповідь на відзив не є заявою по суті в такій категорії справ, оскільки згідно з ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив, тому заявлена до відшкодування сума є не співмірною із складністю справи.

Відтак, враховуючи критерій обґрунтованості понесених позивачем витрат, заперечення відповідача щодо визначеної суми, беручи до уваги, що позовні вимоги задоволенні частково, суд вважає що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 5000,00 грн, що відповідає критерію розумності та співмірності.

Відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Від сплати судового збору позивач звільнений, на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", оскільки є учасником бойових дій. (а.с.7)

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) від 20.10.2025 щодо звільнення з військової служби молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії ОСОБА_1 на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 10.09.2026 про звільнення з військової служби за абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині судового рішення.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Соп`яненко