Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №200/1126/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року Справа№200/1126/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі – відповідач), про:

- визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 18.03.2023 по 27.04.2023 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

- стягнення недоотриманої частини грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 15 298,15 грн за період з 18.03.2023 по 27.04.2023, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

- постановлення ухвали про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- ухвалення додаткового рішення про стягнення компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вважає, що за період з 18.03.2023 по 27.04.2023 відповідач неповністю виплатив грошове забезпечення, внаслідок того, що розрахунок здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2018 року, в той час як належало застосовувати прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня календарного року, в якому проводилось нарахування та виплата грошового забезпечення.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року відкрито провадження у справі № 200/1126/26 за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

06 березня 2026 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що п. 4 Постанови № 704 у первинній редакції та подальших редакціях є чітко визначеним, з посиланням на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, тому Військова частина нараховувала та виплачувала позивачу грошове забезпечення відповідно до діючого законодавства України. Також, відповідач вказує на пропущення позивачем строку звернення до суду. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

09 березня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач вважає, що за період з 18.03.2023 по 27.04.2023 відповідач неповністю виплатив грошове забезпечення, внаслідок того, що розрахунок здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2018 року, в той час як належало застосовувати прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня календарного року.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За ч.4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1.

Відповідно до п. 4 Постанови №704 станом на дату її прийняття установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов, що додаються. В п. 3 постанов Кабінету Міністрів України, в які вносяться зміни, передбачено у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165) пункт 4 викласти в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, зміст змін, які внесено в п. 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Основним питанням цього спору є можливість використання редакції нормативного правового акту, яка діяла до внесення в нього змін, що в подальшому були скасовані судовим рішення.

Суд зазначає, що за обставин цієї справи окремими положеннями Постанови №103 змінено окремі положення Постанови №704, однак в подальшому згадані положення Постанови №103 були скасовано. Скасування таких положень Постанови №103 призводить до анулювання їх дії, при цьому повністю нівелює їх вплив на положення Постанови №704.

Так, попри чинність в спірний період Постанови №103 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 11.08.2023 року у справі №380/103/22).

Також суд зазначає, що з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21. Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи №380/10103/22, в т.ч. Касаційним адміністративним судом.

Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 Постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно, відповідач діяв протиправно, обчислюючи розмір грошового забезпечення позивача з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року.

При цьому не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення грошового забезпечення у конкретній сумі з огляду на те, що визначення розміру грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Щодо посилань представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19 липня 2022 року застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.

У зв`язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Доказів вручення позивачу грошового атестата з датою отримання суду не надано, отже позивачем не пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 18.03.2023 по 27.04.2023 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби за вказаний період, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.

Щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч. 1 вказаної статті, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (ч. 1 ст. 383 КАС України).

Отже, з вищенаведеного вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах є правом суду, а не обов`язком.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного рішення.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.

За унормуванням ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За унормуванням ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2025 між ОСОБА_1 (далі – Клієнт) та ТОВ «Юридична компанія «Біленко та партнери» (далі – Юридична компанія) було укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) №10/2025-09.

28.10.2025 Клієнт та Юридична компанія підписали акт приймання-передачі наданих послуг до Специфікації від 21.10.2025 (Додаток № 2) до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 21.10.2025 № 10/2025-09.

24.02.2026 Клієнт та Юридична компанія підписали акт приймання-передачі наданих послуг до Специфікації від 28.10.2025 (Додаток № 5) до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 21.10.2025 № 10/2025-09.

Розмір понесених Клієнтом витрат на професійну правничу допомогу складає 5000,00 гривень та підтверджується наступними документами: Договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 21.10.2025 № 10/2025-09; Специфікація (Додаток №2) від 21.10.2025 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 21.10.2025 № 10/2025-09; Акт № А/10/2025/09-02 від 28.10.2025 приймання – передачі наданих послуг за Специфікацією від 21.10.2025 (Додаток № 2) до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 21.10.2025 № 10/2025-09; Специфікація (Додаток №5) від 28.10.2025 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 21.10.2025 № 10/2025-09; Акт №А/10/2025/09-04 від 24.02.2026 приймання – передачі наданих послуг за Специфікацією від 28.10.2025 (Додаток № 5) до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 21.10.2025 № 10/2025-09; Службова записка адвоката від 13.02.2026.

Витрати на правничу допомогу складаються з: встановлення факту порушення прав Клієнта щодо належного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період 18.03.2023 по 27.04.2023 – 3000,00 грн, відновлення порушених прав Клієнта щодо належного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за 2023 рік - 2000 грн.

Частиною 7 статті 139 КАС України обумовлено: розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Боттацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вважає необхідним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на наступне.

Предмет спору у цій справі не є складним, не потребує складних правових досліджень, вивчення обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Більш того, до суду подано численну кількість ідентичних позовів.

З огляду на викладене, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 5000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

З урахуванням наведеного, суд вважає підтвердженими витрати на суму 2000 грн. за надання професійної правничої допомоги у цій справі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відповідно до п. 1, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів – задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 18.03.2023 по 27.04.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 18.03.2023 по 27.04.2023 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби за вказаний період, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.

4. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Судове рішення складено та підписано 24 квітня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.М. Чучко