Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №140/15060/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15060/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Костюкевича С.Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не винесення наказу про звільнення зі служби в поліції; зобов`язання прийняти рішення про звільнення зі служби в поліції згідно з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» у формі наказу - за власним бажанням з 08.10.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.09.2025 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 08.10.2025, однак листом ГУНП у Волинській області №148679-2025 від 06.10.2025 з посиланням на норми Положення №114 повідомлено, що рішення про звільнення позивача може бути прийнято не раніше 3-х місячного терміну з дати подання рапорту на звільнення.

Вказав, що 17.10.2025 з метою отримання відповіді про результати розгляду рапорту за №114/25 до ГУНП у Волинській області надіслано запит, проте листом №148679-2025, роз`яснено законодавство України, але не повідомлено про рішення по суті рапорту та не винесено відповідного наказу про звільнення.

ОСОБА_1 , вважаючи таку бездіяльність протиправною, за захистом своїх прав звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні посилаючись на те, що підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону Про Національну поліцію № 580, зокрема, пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580 визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Крім того, Згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Постановою КМУ від 12.06.2013 № 413 затверджено «Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу», яким визначено, що особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, у тому числі: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Зазначила, що пунктом 68 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Вказала, що 30.09.2025 до управління кадрового забезпечення ГУНП надійшов рапорт старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 про звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 08.10.2025.

Зауважила, що враховуючи дату написання і подачі рапорту 29.09.2025, а також дату, з якої позивач просив звільнити його зі служби 08.10.2025, ОСОБА_1 не дотримався строків (не пізніш як за три місяці до дня звільнення), протягом яких він мав попередити прямого начальника про прийняте ним рішення про звільнення зі служби, при цьому, листом ГУНП у Волинській області №148679-2025 від 06.10.2025 позивача повідомлено, що його рапорт про звільнення зі служби в поліції суперечить вимогам, установленим пунктом 68 Положення №114.

Крім того, вважає, що оскільки наявність поважних причин, які перешкоджають проходженню публічної служби позивач у рапорті ОСОБА_1 не вказував та відсутня домовленість передбачена пунктом 68 Положення № 114, начальником ГУНП у Волинській області не була надана згода на звільнення позивача зі служби в поліції за вказаною ним датою.

У відповіді на відзив позивач підтвердив свої доводи, зазначені у позовній заяві та просив у задовольнити його позовні вимоги.

Інших заяв по суті справи чи клопотань на адресу суду від учасників справи не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

03.10.2024 наказом ГУНП у Волинській області №400о/с ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого 3-го відділу (міжрайонного) управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП у Волинській області.

24.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУНП у Волинській області із рапортом про звільнення за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 08.10.2025.

06.10.2025 листом ГУНП у Волинській області №148679-2025 з посиланням на норми Положення №114 повідомлено позивачу, що рішення про звільнення позивача може бути прийнято не раніше 3-х місячного терміну з дати подання рапорту на звільнення, а домовленість про дострокове звільнення проводиться за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Вважаючи такі дії ГУНП у Волинській області, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі-Закон №580).

Відповідно до частин 1, 3 4, статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (Закон №580) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580 визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Законом від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Суд зазначає, що зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01.05.2022, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку, зокрема, припинення служби в поліції.

Тому, позивач помилково вважає, що до спірних правовідносин застосовуються норми ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (Положення № 114), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.

Згідно із пп. «ж» п. 63 Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Пунктом 68 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Оскільки до спірних правовідносин застосовуються приписи п. 68 Положення №114 як спеціального нормативно-правового акта у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.

При цьому, у межах передбаченого п. 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.02.2021 у справі №160/3607/19, від 14.01.2021 у справі №822/1093/18, від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 31.01.2024 у справі №520/16737/21.

Відтак, поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці після подачі ним відповідного рапорту про звільнення, за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом.

Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції та дискреції відповідного суб`єкта владних повноважень.

Крім того, норми чинного законодавства не містять імперативної вказівки звільняти поліцейських зі служби в поліції за власним бажанням у випадку зазначення у рапорті конкретної дати звільнення, тобто у строк, коротший ніж три місяці.

У даному ж випадку між сторонами не було досягнуто домовленості щодо звільнення позивача у коротший строк ніж 3 місяці.

Таким чином, відмова у звільненні позивача зі служби у строк, коротший ніж 3 місяці, відповідає положенням чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Варто зауважити, що обов`язковою умовою для звільнення за п.п. «ж» п. 64 Положення №114 є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу».

Згідно із положеннями Постанови №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості.

Як вбачається із дослідженого судом рапорту ОСОБА_1 від 24.09.2025 (отримано управлінням кадрового забезпечення ГУНП 30.09.2025) про звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 08.10.2025, ОСОБА_1 не дотримався строків (не пізніш як за три місяці до дня звільнення), протягом яких він мав попередити начальника про прийняте ним рішення про звільнення зі служби, що суперечить вимогам, установленим пунктом 68 Положення №114.

Суд не бере до уваги твердження позивача про проставлення на рапорті резолюції «не заперечую» начальником управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП у Волинській області як безпосереднім начальником ОСОБА_1 як підставу погодження зазначеної в рапорті дати звільнення, оскільки управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП у Волинській області - є структурним підрозділом ГУНП у Волинській області, начальник якого здійснює контроль за діяльністю підрозділу та не має повноважень на прийняття та звільнення поліцейських зі служби в поліції та є безпосереднім керівником старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 як оперуповноваженого 3-го відділу (міжрайонного) управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП у Волинській області, а начальником ГУНП у Волинській області така згода на звільнення позивача зі служби в поліції за вказаною ним датою надана не була.

Крім того, ОСОБА_1 у рапорті про звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 08.10.2025 не вказав наявність поважних причин та не надав відповідних доказів на підтвердження обставин, які перешкоджають проходженню ним публічної служби.

Відтак, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано вимоги Положення №114 та Постанови №413, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення позивача у строк коротший ніж три місяці.

Аналогічна позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі №600/172/25-а.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частина перша статті 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, на переконання суду, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич