Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №544/414/26 — Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/414/26

пров. № 2/544/548/2026

Номер рядка звіту 38

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 квітня 2026 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Ощинської Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Пірогова В.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у м. Пирятин у приміщенні суду по вул. Ярмарковій, 17 цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

у с т а н о в и в:

23 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» до Пирятинського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заява обґрунтована тим, що 26.12.2024 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено Договір №1981945 про надання споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до Розділу 1 Кредитного договору , ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» надає Позичальнику (Споживачу) кредит в гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 360 дні (-в), стандартна процентна ставка становить 1 % в день. ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту. 30.09.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС було укладено ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ № 01.02-39/25, відповідно до умов якого Клієнт відступає (передає) Фактору Права вимоги, а Фактор набуває Права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та у строки встановлені цим Договором. Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ № 01.02-39/25 від 30.09.2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №1981945 складає: 118 872,75 грн. Враховуючи вищевикладене просить стягнути з ОСОБА_1 на користь TOB «СВЕА ФІНАНС» заборгованість у розмірі 118 872,75 грн. та судові витрати, пов`язані з розглядом позовної заяви.

27 лютого 2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив у якому остання зазначила, що з позовними вимогами не погоджуться, вважає суму боргу завищеною, оскільки нею частково сплачено суму боргу у розмірі 33 000 грн., тіло кедито погашено майже повністю. Проте позивач подає позов на суму 118872,75 грн, що більше ніж у тричі перевищує суму отриманого нею кредиту. Просить суд відмовити позивачу у стягненні з неї суми пені та штрафу, постлаючись на Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», оскільки їх нарахування здійснювалося у періож дії воєнного стану, тому вони є незаконними та такими, щоне підлягають стягненню. Просить відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з неї на користь штрафів та пені, врахувати здійснені нею платежі у розмірі 33 000,00 грн. У разі задоволення позову надати розстрочку виконання рішення.

Ухвалою від 25 лютого 2026 року відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, на адресу суду надіслав заяву у якій просив справу слухати у його відсутність, позов підтримує у повному обсязі, також зазначив, що у разі неявки у судове засідання відповідача, не заперечує проти розгляду справи з винесенням заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, просила слухати справу у її відсутність, проти задоволення позову заперечила з підстав викладених у відзиві, про що нада суду відповідну заяву.

Відповідно до ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідно відповіді № 2378318 від 24.02.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , зареєстрована у АДРЕСА_1 .

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Статтями 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26.12.2024 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено Договір №1981945 про надання споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до Розділу 1 Кредитного договору , ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» надає Позичальнику (Споживачу) кредит в гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 360 дні (-в), стандартна процентна ставка становить 1 % в день. ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку Позичальник вказав при оформленні кредиту., що підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», ліцензія на послуги з переказу коштів без відкриття рахунку №21/788-рк від 01.05.2023 видана Національним Банком України. Таким чином Позичальником було отримано кредит у загальній сумі 39 400,00 грн.

Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячно платежі не у повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

30.09.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» було укладено ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ № 01.02-39/25, відповідно до умов якого Клієнт відступає (передає) Фактору Права вимоги, а Фактор набуває Права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та у строки встановлені цим Договором.

Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ № 01.02-39/25 від 30.09.2025, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №1981945 складає: 118872,75 грн.

Оскільки Додаток 1 (Реєстр Боржників) до Договору факторингу є досить об`ємним документом і містить дані щодо кількох тисяч позичальників, на підтвердження вищенаведеного надаємо копію власне Договору факторингу, копію першої і останньої сторінки Додатку 1 до договору факторингу (зазначаючи про наявність оригіналу відповідного Додатку 1 у Позивача) і копію Витягу з Додатку 1, який містить дані стосовно саме заборгованості ОСОБА_1 за договором №1981945.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість за Договором №1981945 від 26.12.2024 становить 118872,75 грн. з яких: заборгованість по тілу - 34919,95 грн., заборгованість по відсотках - 64252,80 грн., пеня - 19700,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за договором.

Відповідачем було частково погашено суму кредиту у розмірі 38326,05 грн., з яких тіло кредиту – 4480,05 грн., відсотки за користування кредитом – 33846,00 грн.

Нормою п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4, 5 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного Кодексу України.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а в ч. 1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Таким чином, за результатами дослідження та оцінки доказів у справі, суд вважає, що позивач отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки у грошовому зобов`язанні, зазначені за кредитним договором №1981945 від 24.12.2024.

Доказів належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором відповідачем не надано.

Щодо вимог позивача про стягнення пені суд зазначає наступне. З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. 15 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено новими пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На підставі вищевикладеного, вимога в частині стягнення пені за неналежне виконання зобов`язання у сумі 19700,00 грн з відповідача задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що відповідачем не надано доказів на підтвердження належного повного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, лише частково сплачено тіло кредиту у розмірі 4480,05 грн., тому суд дійшов висновку, що звідповідача на користь позивача слід стягну заборгованість за тілом кредиту у сумі 30 419,95 грн.

Однак, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача відсотків, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 справі № 679/1103/23, вважаючи зокрема, що за певних обставин суми, нараховані за договором, можуть бути зменшені судом з огляду на принципи справедливості, розумності та пропорційності.

Загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 94 672,75 грн., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 30 419,95 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків 64 252,80 грн.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 34 900,00 грн., а всього у розмірі 65 319,95 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Таким чином заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Як встановлено судом, при зверненні до суду позивачем було сплачено 2662,40 грн. судового збору (а.с. 5), проте, оскільки позов задоволено частково (на 54,94%), зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до заявлених позовних вимог, а саме у сумі 1462,72 грн.

В частині поставленого у відзиві питання про розстрочення виконання рішення суду суд враховує наступне.

За загальним правилом, питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення вирішується за заявою сторони, поданої після ухвалення рішення в порядку, передбаченому ст. 435 ЦПК України, якою встановлено, що підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України, якою встановлено вимоги до змісту рішення, передбачено, що у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Таким чином, положеннями ЦПК України допускається вирішення судом питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду при його ухваленні.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Горнсбі проти Греції»). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.

У постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №796/43/2018 зазначено, що підставою для застосуванняст.435 ЦПК України та ст.33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Такі обставини повинні виникнути після ухвалення судового рішення та мають бути об`єктивними та такими, що не залежать від волі сторін.

Підстави, які зумовлюють необхідність розстрочки виконання рішення, мають оціночний характер, так як законодавцем не надано його вичерпного переліку.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підстав для розстрочення виконання рішення суду відповідачкою не наведено.

Тому, наявність поточної та простроченої заборгованості за кредитним договорами на стадії їх виконання, сама по собі не є достатньою підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Також суд враховує ступінь вини відповідачки у виникненні спору, відповідачкою не надано будь-яких доказів щодо розміру її доходів, наявного на праві власності майна, з яких можливо було б зробити висновки щодо реального матеріального стану відповідачки, не надано доказів про можливе тяжке захворювання, стихійне лихо, інші обставини, що роблять одночасне виконання неможливим.

В зв`язку з цим, у розстрочення виконання рішення суду по справі відповідачці слід відмовити, що не перешкоджає можливості подальшого звернення до суду для вирішення відповідного питання в порядку, передбаченому ст. 435 ЦПК України.

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 141, 247, 263–265, 267, 279, 352, 354 ЦПК, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за Договором №1981945 від 26.12.2024 у розмірі 65 319 ( шістдесят п`ять тисяч триста дев`ятнадцять) гривень 95 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» судовий збір у розмірі 1462 (одна тисяча чотириста шістдесят дві) гривні 72 копійок.

Відмовити відповідачці ОСОБА_1 у розстроченні даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавської апеляційного суду в 30-ти денний строк з дня його підписання.

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС», адреса місця знаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6, ЄДРПОУ 37616221.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Суддя Ю.О.Ощинська