Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №358/2354/25 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/2354/25 Провадження № 2/358/322/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Романенко К.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Шпак К.М.,

представника позивача Одноволик І.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом адвоката Одноволик Ірини Валеріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Одноволик І.В. звернулася до Богуславського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визнати за ОСОБА_2 право власності у порядку поділу спільного майна подружжя на 1\2 частку квартири загальною площею 63,0 кв.м., житлова площа 39,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку поділу спільного майна подружжя на 1\2 частку квартири загальною площею 63,0 кв.м., житлова площа 39,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути із відповідача на користь позивача судовий збір.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 27 квітня 1996 року. Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 5 березня 2025 року шлюб розірвано. У період шлюбу за договором купівлі-продажу сторони придбали трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій і проживали. Проте враховуючи, що право власності на квартиру зареєстровано на відповідача ОСОБА_1 , змушена звернутися до суду.

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Романенко К.С. від 5 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 11 березня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Одноволик І.В. позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнав частково, зазначив, що спірна квартира дійсно придбана ним та позивачем у період перебування у шлюбі, відтак позовні вимоги у частині визнання права власності на половину квартири визнав, але категорично заперечив проти покладення на нього судових витрат.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 27 квітня 1996 року, зареєстрованому виконавчим комітетом Білинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 10 січня 2025 року (а.с. 12).

Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 28 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Білик М.В., ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Квартира має розмір загальної площі площі 63,0 кв.м., розмір житлової площі 39,6 кв.м. Згідно п. 10 договору покупець ОСОБА_1 діяв за згодою дружини ОСОБА_2 (а.с. 13-14).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на вищевказану квартиру 28 липня 2015 року зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 15-16).

Згідно з висновком про оціночку вартість нерухомого майна – квартири АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 та наданого представником позивача, станом на 3 грудня 2025 року вартість квартири становить 200 тис. грн. (а.с. 57).

Відповідач проти наданої представником позивача оцінки не заперечував, власних доказів щодо оцінки спірного майна суду не надавав.

Як вбачається з копії рішення Богуславського районного суду Київської області від 5 березня 2025 року у справі 358/122/25 – шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 7 квітня 2025 року (а.с. 17-18)

Згідно з матеріалів справи, місце проживання і позивача, і відповідача значиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-10, 41, 45-46).

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду України у справі №6-843цс17 від 24.05.2017 року.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №161/14048/19, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. ст. 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність та взаємозв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено у судовому засіданні, сторони перебували у шлюбі з 27.04.1997-07.04.2025. Спірна квартира набута сторонами 28.07.2015, тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі, а відтак відповідно до статей 60,61,70 Сімейного кодексу України є об`єктом права спільної сумісної власності продружжя.

Відповідач у ході розгляду справи визнав позовні вимоги у частині поділу між ним та позивачкою квартири, що не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 206 ЦПК України суд приймає визнання позову відповідачем у цій частині та вважає за можливе позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема, питання, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач під час звернення до суду із позовною заявою сплатила 1211,20 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією від 05.12.2025, позовні вимоги суд задовольнив, відтак із відповідача на її користь підлягає стягненню сплачений судовий збір.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 70, 71 СК України, ст. 4, 10, 18, 44, 76, 81, 88, 95, 133, 141, 223, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності у порядку поділу спільного майна подружжя на 1\2 частку квартири загальною площею 63,0 кв.м., житлова площа 39,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності у порядку поділу спільного майна подружжя на 1\2 частку квартири загальною площею 63,0 кв.м., житлова площа 39,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судових витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя К. С. Романенко