Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №161/3754/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/3754/26

Провадження № 2/161/3363/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого – судді Мазура Д. Г.

за участі секретаря судового засідання Дручок О. М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітніх дітей,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітніх дітей.

Позов обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року розірвано. В шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак, з огляду на стан здоров`я дітей виникла необхідність в обстеженні та лікуванні їх у лікаря-стоматолога. Вартість такого лікування склала 54700,00 грн.

Враховуючи те, що лікування зубів є необхідними для дітей та виникло саме через необхідність в лікуванні їх незадовільного стану здоров`я зубів, що є додатковими витратами у розумінні ст. 185 СК України та на думку позивачки, відповідач повинен брати участь у вказаних додаткових витратах на утримання дітей, однак добровільно компенсовувати понесені нею витрати відмовляється, що є підставою для звернення з означеним позов до суду.

У зв`язку з наведеним, позивачка просить суд стягнути на її користь з ОСОБА_1 фактично понесені додаткові витрати на малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в загальній сумі 27350,00 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.

25 лютого 2025 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

09 березня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що не визнає позовні вимоги та вважає його не обгрунтованим, пояснює що позивачем не надано документів, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, а також документи, які свідчили про необхідність додаткових витрат на лікування та наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дітей. Вказує, що офіційно працевлаштований у ТОВ «Модерн-ЕКСПО» та сплачує офіційно аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 від доходу. Окрім того, між сторонами була усна домовленість про те що він буде більше виходити на робочі зміни для отримання більшого доходу, і відповідно сплачувати більшу суму аліментів, яка мала піти в тому числі на оплату стоматологічних послуг для дітей. Також заперечує, щодо стягнення витрати на професійну правничу допомогу та судового збору на користь позивача, оскільки вважає такі витрати не підтвердженими та необгрунтованими.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 щодо задоволення позову заперечив, просив відмовити з підстав наведених у відзиві.

Від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 травня 2008 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року.

Під час шлюбу у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із матір`ю.

Також суд встановив, що батько дітей ОСОБА_1 офіційно сплачує на утримання дітей аліменти у розмірі 1/3 від доходу.

Посилаючись на те, що розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_1 , є недостатніми для покриття витрат на лікування, позивач звернулася до суду з даним цивільним позовом, у якому, просить стягнути з ОСОБА_1 додаткові витрати на дітей, які складаються з 27350,00 грн. відшкодування половини вартості лікування в стоматологічній клініці.

Частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Згідно ч.2 ст.185СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Таким чином, додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини, вони необхідні для того щоб за певних обставин можна було забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину та обґрунтовуватися відповідними документами, а відтак і підтверджувати наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати і свідчать про їх необхідність.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Оскільки тягар доказування покладено на позивача, то заявляючи додаткові витрати, позивач в будь-якому випадку повинен їх обґрунтувати та надати беззаперечні докази на їх підтвердження. Додаткові витрати, на відміну від аліментів, мають бути викликані саме особливими обставинами.

Якщо стягнення аліментних зобов`язань викликане необхідністю дитини у вихованні, освіті, харчуванні, одязі та забезпеченні елементарних умов життя і враховуються при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, то додаткові витрати заявляються саме у зв`язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров`ям дитини, або у разі обставин, які пов`язані з розвитком здібностей дитини.

Відповідні правові висновки щодо застосування ст. 185 СК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 638/13860/16-ц; від 16.10.2019 у справі № 219/1766/18; від 26.08.2020 у справі № 336/1488/19; від 25.02.2020 у справі № 521/4397/17; від 01.04.2020 у справі № 521/16268/18.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до змісту п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України№ 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у якій судом касаційної інстанції роз`яснено схожі правовідносини, до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Дана стаття СК України закріплює правило, відповідно до якого, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами. Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається даною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Розмір коштів, що стягуються на додаткові витрати, не може бути більше самих додаткових витрат. Суд вирішує, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний приймати участь в цих витратах, виходячи з матеріального та сімейного стану сторін та інших інтересів та обставин, що мають істотне значення, що визначаються так само, як і стягнення аліментів відповідно до ст. ст.181,182 СК. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, додаткові витрати можуть бути компенсовані лише частково.

Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище сторін і дитини, наявність у сторін інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, до прикладу, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (до прикладу, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

В поданому до суду позові Позивачем пред`явлено вимоги про стягнення з Відповідача фактично понесених додаткових витрат на дитину, які пов`язані з лікуванням дітей в стоматологічній клініці.

На підтвердження існування додаткових витрат на утримання неповнолітніх дітей, в матеріалах справи містяться фіскальні чеки, довідка про лікування в стоматологічній клініці (а.с.8-13, 41). Зі змісту наданих документів вбачається факт оплати ОСОБА_2 відповідних витрат.

Обов`язок того із батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у додаткових витратах на дитину (окрім сплати аліментів на утримання дитини), є таким, що випливає з наявністю саме особливих обставин хвороби дитини (не сезонних хвороб, як, наприклад, респіраторних захворювань тощо), наявність у неї підтверджених особливих здібностей, які потрібно розвивати або інших особливих обставин, які не охоплюються сплатою аліментів.

Витрати на лікування дитини у стоматолога (а.с.8-13, 41), заявлені до стягнення ОСОБА_2 , суд відносить до додаткових витрат на дитину, оскільки вони пов`язані з стоматологічним лікуванням дитини, що не вважається сезонним захворюванням, а характеризується більш серйозними та стійкими ознаками.

Дані витрати позивачки ОСОБА_2 стосуються особливих обставин, а саме необхідності стоматологічного лікування дітей, і такі витрати є додатковими, оскільки зумовлені негативними (стоматологічна хвороба) фактами.

Надані стороною позивача докази в цій частині не спростовані стороною відповідача.

Доводи сторони відповідача про те, що понесені витрати були узгоджені з ОСОБА_2 , таким чином, що за рахунок збільшення ним робочих змін, збільшується його заробітна плата, з якої він сплачує аліменти на дітей, не можуть бути прийняті в якості підстав для відмови у задоволенні позову в цій частині, оскільки така норма не має імперативного характеру, вказані обставини не впливають на висновки суду щодо обов`язку батька брати участь у додаткових витратах на дитину в частині стоматологічного лікування, яке було необхідним для них.

Разом з тим, ОСОБА_1 не спростував належними та допустимими доказами відсутність необхідності у проведеному лікуванні та доцільності здійснення ОСОБА_2 відповідних заходів, спрямованих на лікування дітей у стоматолога.

Окрім того, суд критично оцінює доводи відповідача щодо недоцільності та передчасності проведення стоматологічного лікування дітям, оскільки такі доводи є припущеннями та ґрунтуються виключно на його суб`єктивному баченні, без надання належних і допустимих доказів на їх підтвердження. Водночас сам факт понесення витрат на лікування дітей підтверджується матеріалами справи, а характер таких витрат свідчить про їх спрямованість на забезпечення належного стану здоров`я дітей.

Отже, заперечення відповідача з цих підстав не спростовують заявлених позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину та не є підставою для відмови у їх задоволенні.

З огляду на положення ст. 180, 185 СК України, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків (ст. 141 СК). Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 7 СК України, кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

В ході розгляду справи представником Відповідача не доведено існування обставин, що мають істотне значення, які би могли враховуватися при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Суд зауважує, що несення додаткових витрат на дітей є обов`язком обох батьків, та повинні ділитися між ними порівну.

А тому суд приходить до висновку, що половину витрат на лікування неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у стоматолога, в сумі 27350,00 грн., слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, та підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 1-3 статті 131 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Разом з цим, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст.15 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.11.2023 року по справі № 519/24/20 (провадження № 61-7804св23), від 08.11.2023 року по справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23), від 01.11.2023 року по справі № 202/3681/16 (провадження № 61-10719 св 23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Оскільки позивачем не надано договору про надання (правової) допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат пов`язаних із наданням правової допомоги, у суду відсутня змога встановити дійсний розрахунок понесених позивачем вказаних витрат, у зв`язку з чим підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.

Згідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», тому з відповідача слід також стягнути на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 150, 180, 185, 196 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 2, 4, 76-81, 89, 133, 141, 210, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітніх дітей - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткових витрат на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 27350 (двадцять сім тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) гривню 20 копійок судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Дата складення повного тексту рішення 24 квітня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Д.Г. Мазур