Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №155/2018/25 — Горохівський районний суд Волинської області

Справа №155/2018/25

Провадження №2/155/148/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2026 м. Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді – Сметани В.М.,

при секретарі судового засідання – Воронюк Н.М.,

за участю законного представника ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом законного представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_8 , про визнання договору дарування недійсним

УСТАНОВИВ:

Позивачі 15 грудня 2025 року звернувся до суду з позовом до відповідачів третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_8 , про визнання договору дарування недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовує, що вироком Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 , як представника неповнолітньої ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 250000,00 гривень та відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_9 в сумі 2000,00 гривень, щомісячно починаючи з 01 січня 2021 року до досягнення ОСОБА_1 18 років, а у випадку продовження нею навчання до закінчення навчання. Також, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 250000,00 гривень. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 червня 2022 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 16 березня 2023 року вказаний вирок в частині стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням з боку ОСОБА_3 залишено без змін.

Зазначає, що на виконанні Горохівського ВДВС у ЛРВО Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувають виконавчі провадження №69744363, №69744491, №69746051, щодо примусового стягнення із ОСОБА_3 коштів для виконання вищезазначеного вироку. Проте, було встановлено, що ОСОБА_3 систематично ухиляється від виконання судового рішення, не сплачує жодних коштів на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, ігнорує виклики та вимоги державного виконавця, не надає інформації про свої доходи чи майно та не здійснює жодних дій для добровільного погашення боргу за вчинені ним діяння. В результаті чого, вони змушені були самостійно проводити пошуки його майна з метою виконання законного вироку суду та відшкодування шкоди.

Вказує, що було встановлено, ОСОБА_3 з метою уникнення відповідальності та приховування майна, уклав фіктивний договір дарування земельної ділянки, яка була його власністю, після вчинення злочину, але до остаточного набрання чинності вироку суду. Враховуючи наведене просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 0720887700:01:001:1388), укладений 08 липня 2021 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , серії та номер договору 947, що посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним Сергієм Анатолійовичем.

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 18 грудня 2025 року було відкрито провадження в справі та постановлено розгляд справи поводити в порядку загального позовного провадження.

На адресу суду 02 січня 2026 року від відповідача ОСОБА_7 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позов не визнає, вважає, що укладений договір дарування нерухомого майна, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним С.А. є законним та таким, що відповідає вимогам ЦК України. З своєї сторони, прийнявши в дар майно вона жодних нормативно правових актів не порушила. Також зазначає, що на момент укладання договору не існувало жодного рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості, вона не є учасником жодного виконавчого провадження, не існувало жодних законодавчих обмежень для укладання договору дарування та його нотаріального посвідчення. Також зазначає, що вона підставі договору дарування вона стала власником майна, яке використовує близько 4 років та офіційно здає його в оренду і отримує доходи від використання вказаного майна.

На адресу суду 05 березня 2026 року від законного представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій зазначає, що їй стало відомо про конкретні обставини державної реєстрації права власності за ОСОБА_7 зокрема про наявність рішення державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації речового права, реквізити такого рішення та внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки право власності відповідача на спірну земельну ділянку виникло виключно на підставі договору дарування, який є правовою підставою проведення державної реєстрації, визнання такого договору недійсним обумовлює необхідність скасування державної реєстрації права власності, здійсненої на його підставі, з метою усунення юридичних наслідків незаконного набуття речового права та відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача. Наразі існуючі позовні вимоги не забезпечують повного та ефективного захисту прав позивачів, у зв`язку із чим виникла необхідність у їх збільшення. З врахуванням зазначеного, просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 0720887700:01:001:1388), укладений 08 липня 2021 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , серія та номер договору: 947, що посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним Сергієм Анатолійовичем. Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Волошина С.А., від 08 липня 2021 року №42890180 про державну реєстрацію права власності. Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на земельну ділянку кадастровий номер 0720887700:01:001:1388, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену на підставі договору дарування від 08 липня 2021 року №947.

Протокольною ухвалою суду від 09 березня 2026 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача та законний представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні просили задовольнити збільшенні вимоги, з мотивів викладених в позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимог.

Позивач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, заперечує щодо задоволення позову та просить відмовити, оскільки на момент здійснення дарування майна, він вважався невинуватим і не мав законодавчих обмежень у відчуженні майна.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити в задоволені позову, заначив, що на час укладення договору дарування відповідач вважався невинуватим у вчинені злочину, не існувало будь яких боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед позивачами. Також заначив, укладення договору дарування не мало на меті удаваного відчуження майна, а лише намір батька подарувати своїй дочці земельну ділянку для отримання останньою доходу. Крім того, в той саме день, дружина ОСОБА_3 подарувала також іншій дочці земельну ділянку.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася, причини неявки суд не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, дійшов до наступного висновку.

В частині 1 статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до копії вироку Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2022 року, 28 грудня 2020 року приблизно о 16 годині 06 хвилин, ОСОБА_3 , знаходячись в приміщенні виробничого цеху ПП «Злагода», що по вулиці Центральна, буд. 1, в с. Шклинь Луцького району, в ході словесного конфлікту із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи значення та суспільно небезпечний характер власних дій, з мотивів особистої неприязні, викликаної згаданим конфліктом, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, умисно, направив останньому в ділянку обличчя струмінь води з апарату високого тиску (міні-мийки) марки «Karcher» моделі «НD 1000 SEі», в результаті чого заподіяв ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження у вигляді пошкодження ясен, м`яких тканин та органів ротоглотки, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи №81 від 25 лютого 2021 року знаходяться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті потерпілого ОСОБА_9 . В результаті чого ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Цивільний позов ОСОБА_5 , яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 1 гривні. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 250000,00 гривень. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 250000,00 гривень. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 , яка діє в інтересах в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_9 в сумі 2000,00 гривень щомісячно, починаючи з 01 січня 2021 року до досягнення нею вісімнадцяти років, а у випадку продовження нею навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення двадцяти трьох років (а.с.11-34).

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, вищезазначений вирок залишено без змін (а.с.35-41).

Постановою Верховного суду від 16 березня 2023 року, вищезазначений вирок змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_3 з ч.2 ст.121 КК України на ч.1 ст.119 КК України. Призначено ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. В решті судові рішення залишено без змін (а.с.42-49).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (а.с.50).

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (а.с.51).

Як вбачається з копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , 20 грудня 1999 року ОСОБА_9 зареєстрував шлюб з ОСОБА_10 , після реєстрації шлюбу її прізвище змінилось на « ОСОБА_11 » (а.с.52).

Відповідно до інформації яка зазначена в копії листа №2602/03-11/2-25 від 16 вересня 2025 року, виданого Горохівською міською радою Луцького району Волинської області, ОСОБА_3 на підставі розпорядження Горохівської райдержадміністрації від 03 жовтня 2008 року №366 був виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №338614 площею 2,819га, кадастровий номер 0720887700:01:001:1388. Горохівською міською радою будь які рішення, що стосуються вищенаведеної земельної ділянки не приймалися. Крім того повідомили, що на даний час земельна ділянка з кадастровим номером 0720887700:01:001:1388, згідно даних Реєстру речових прав перебуває у приватній власності ОСОБА_7 (а.с.53).

Відповідно до копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №338014, ОСОБА_3 на підставі розпорядження Горохівської РДА №366 від 03 жовтня 2008 року є власником земельної ділянки площею 2,8190, яка розташована на території Терешківцівської сільської ради Горохівського району Волинської області, цільове призначення земельної ділянки – особистого селянського господарства. Кадастровий номер 0720887700:01:001:1388 (а.с.81).

Згідно з інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №264901611 від 08 липня 2021 року, земельна ділянка з кадастровим №0720887700:01:001:1388 на підстав держаного акта серії ЯД №338614 належить ОСОБА_3 , яка перебуває з 08 січня 2020 року в оренді в ТзОВ «Волинь Нова», строком на 10 років. Відомостей щодо заборон відчужень відсутні (а.с.82).

Відповідно до копії договору дарування земельної ділянки від 08 липня 2021 року, ОСОБА_3 передав безоплатно у власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2,8190 гектари, кадастровий номер 0720887700:01:001:1388 (а.с.79).

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини 5 статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша – намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Така правова позиція сформована у постанові ВСУ від 9 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16.

Згідно ч.ч.2,3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Разом з тим, відчуження відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки шляхом укладення договору дарування не може використовуватися ним, як учасником цивільного обороту для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки відчуження майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 06 березня 2019 року у справі №61-156св17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а тому така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

Судом установлено, що під час розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.121 КК України, 13 квітня 2021 року ОСОБА_5 та в інтересах ОСОБА_5 13 квітня 2021 року подано цивільні позови. Відповідачу ОСОБА_3 було достовірно відомо про можливе виникнення в майбутньому боргового зобов`язання перед позивачами.

Однак, під час розгляду кримінального провадження, ОСОБА_3 , 08 липня 2021 року уклав оспорюваний договір дарування.

Отже, на думку суду, позивачем доведено умисел відповідача ОСОБА_3 на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання судового рішення в майбутньому.

Судом взято до уваги, що було встановлено з пояснень представника відповідача, після укладення договору дарування, земельна ділянка залишилась в незмінному стані, а саме продовжувала перебувати в оренді, лише змінився її власник.

За викладених вище обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 підлягають до стягнення на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 понесені останніми витрати по сплаті судового збору в сумі по 1211,20 гривень з кожного.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.202, 203, 215, 216, 234, 717 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 0720887700:01:001:1388), укладений 08 липня 2021 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , серія та номер договору: 947, що посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волошиним Сергієм Анатолійовичем.

Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Волошина Сергія Анатолійовича, Луцький районний нотаріальний округ, Волинська область від 08 липня 2021 року №42890180 про державну реєстрацію права власності.

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на земельну ділянку кадастровий номер 0720887700:01:001:1388, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену на підставі договору дарування від 08 липня 2021 року №947.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок по 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок по 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони у справі є:

Позивач: Законний представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , жителька АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Позивач: ОСОБА_6 , житель АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомо.

Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Волошин Сергій Анатолійович, місцезнаходження:Волинська область, Луцький район, місто Горохів, вулиця Гетьманська, 5.

Дата складення повного тексту рішення – 23 квітня 2026 року.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області В.М. Сметана