Додаткове рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №509/4443/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-з/813/40/26

Справа № 509/4443/23

Головуючий у першій інстанції

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , відповідач – Міністерство аграрної політики та продовольства України, треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі свого представника Кулініч Віти Миколаївни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу

у справі за апеляційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі свого представника Кулініч Віти Миколаївни

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року, ухвалене Овідіопольським районним судом Одеської області у складі: судді Кочко В.К. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , до Міністерства аграрної політики та продовольства України, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та визнання права власності,

в с т а н о в и в:

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправної та визнання права власності – задоволено.

Визнано бездіяльність суб`єкта владних повноважень – Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо неприйняття рішення про приватизацію державного житла, у якому проживають позивачі, та ненадання їм вичерпної відповіді з питання приватизації - протиправною.

Визнано за кожним із позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у порядку приватизації право власності по 1/4 частини квартири, яка позначена у технічному паспорті під № 1, що становить 59/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судовий збір в загальній сумі 5488,28 гривень з яких по 1364,57 гривень на кожного, крім ОСОБА_1 на користь якої разом з 30,00 грн сплачених нею банківських послуг стягнуто 1394,70 грн.

Стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги в сумі 40000,00 гривень.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, Міністерство аграрної політики та продовольства України в особі свого представника Кулініч Віти Миколаївни звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року, повний текст якої складено 10 жовтня 2025 року, апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі свого представника Кулініч Віти Миколаївни задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року в частині вирішення позову про визнання права власності на квартиру у порядку приватизації скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Відмовлено у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у порядку приватизації право власності по 1/4 частини квартири, яка позначена у технічному паспорті під №1 та яка складається з приміщень: літ. «а» - прибудова 1-1 коридор площею 7,9 кв.м., 1-2 житлова кімната площею 26,1 кв.м.; літ. «а1» - прибудова 1-3 кухня площею 13,7 кв.м., 1-4 котельня площею 5,2 кв.м., 1-5 коридор площею 2,3 кв.м., 1-6 житлова кімната площею 10,0 кв.м., 1-7 санвузол площею 3,5 кв.м.; з літ. «А» - житловий будинок 1-8 житлова кімната площею 13,1 кв.м., 1-9 житлова кімната площею 16,5 кв.м; літ «а2» - підвал 1-10 підвал площею 3,8 кв.м.; загальною площею 102,1 кв.м., житловою площею 65,7 кв.м.; літ «а3» тамбур; господарські будівлі та споруди: літ. «Б» - гараж, літ. «В» - сарай; літ «Г» - сарай, літ «Д» - навіс , літ «Е» - навіс, 1-9 споруди, що становить 59/100 частини житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення залишено без змін.

20.10.2025 від представника Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі свого представника Кулініч Віти Миколаївни надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат.

Колегія суддів, дослідивши заяву Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі свого представника Кулініч Віти Миколаївни про стягнення судових витрат, вважає за необхідне зазначити таке.

Правила розподілу судових витрат між сторонами визначені у статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. (частина третя статті 270 ЦПК України).

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апеляційним судом не було вирішено питання щодо судових витрат, і у відповідності до вимог п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 270 ЦПК України таке має бути вирішено, оскільки із відповідною заявою заявник звернувся протягом строку на виконання судового рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви позивачами сплачено судовий збір у розмірі 5488,28 грн.

Порядок сплати, розмір судового збору визначається у відповідності з Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» (№ 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позовна заява подана до суду у 2023 році та містить вимогу майнового характеру (ціна позову складає 545827,29 грн) та 1 вимогу немайнового характеру.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684 грн.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подачі позовної заяви) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою – підприємцем, ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.п. 2 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подачі позовної заяви) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто судовий збір, що підлягав сплаті за подання позовної заяви складав 6561,88 грн (2684*0,4+545827,29*1%).

За подання апеляційної скарги судовий збір, що підлягав сплаті, становив 7874 грн (6561,88*150%*0,8).

Апеляційна скарга задоволена частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року в частині вирішення позову про визнання права власності на квартиру у порядку приватизації скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. В частині задоволених позовних вимог про бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною апеляційна скарга залишена без задоволення, а рішення суду - без змін. Тому з відповідача необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви в частині вимог про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною у розмірі 1073,60 грн, за подання апеляційної скарги з позивачів на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за позовні вимоги про визнання права власності 6585,93 грн. Шляхом взаємозарахування, з позивачів на користь відповідача належить до стягнення по 1378,08 грн з кожного (6585,93-1073,60)/4)).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 40000 грн.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

За п. 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги. Порядок його обчислення, зміни та умови оплати визначаються у договорі про надання правової допомоги. Основні форми адвокатського гонорару включають: фіксований розмір (фіксована оплата): Встановлення конкретної суми за весь обсяг послуг або за окрему процесуальну дію (наприклад, підготовка позовної заяви, участь у засіданні); погодинна оплата: розрахунок здійснюється на основі часу, витраченого адвокатом на виконання доручення клієнта (ставка за годину роботи).

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому слід ураховувати, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачами на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України було заявлено про попередній розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 40000 грн та надано відповідні докази у заяві по суті справи – позовній заяві.

Одночасно на підтвердження понесених витрат представником відповідача надано:

- ордер серії ВН № 1270317 від 29.07.2023 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Овідіопольському районному суді Одеської області адвокатом Батуріним С.Є., виданий на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 05.03.2021 (а.с. 61);

- квитанцію від 05.03.2021 про оплату на суму 28000 грн за договором про надання правової допомоги від 05.03.2021 (а.с. 62).

Проте, позивачами не надано суду договір про надання правової допомоги, який би містив умови про фіксований або погодинний розмір оплати правової допомоги, без чого неможливо правильно застосувати вимоги ст. 137 ЦПК України щодо розрахунку витрат, надати відповідні заперечення іншої сторони, тощо.

При цьому, позивачем не надано і інших доказів щодо погодженого стонами фіксованого розміру гонорару або детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Наданий представником ОСОБА_1 – адвокатом Батуріном С.Є. після ухвалення оскаржуваного рішення договір про надання правової допомоги від 05.03.2021, не міг бути взятий до уваги судом першої інстанції як підстави для стягнення гонорару та покладений в основу рішення, оскільки наданий лише 24.11.2023.

Натомість, без вказаного договору вирішити питання про стягнення судових витрат на правову допомогу позивачу не уявлялося можливим, оскільки вищезазначені Ордер та квитанція не свідчать у своїй сукупності як про розмір погодженого сторонами договору про надання правової допомоги гонорару, так і про порядок його формування. (т. 1 а.с. 218)

За таких обставин слушними є доводи заяви відповідача про не вирішення апеляційним судом питання щодо судових витрат, у тому разі і витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих сторонами доказів та вимог ст. 137, 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 133, 137, 270, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Заяву Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі свого представника Кулініч Віти Миколаївни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року в частині стягнення з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнення судового збору та витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Міністерства аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ: 37471967) судовий збір по 1378,08 гривень з кожного.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Дата складення повного тексту додаткової постанови - 21 квітня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.В. Кострицький

В.А. Коновалова