Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №519/527/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2612/26

Справа № 519/527/24

Головуючий у першій інстанції Далеко К. О.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»

представник позивача – Рудницький Юлій Ігорович

відповідач - ОСОБА_1

представник відповідача – Чирка Ольга Олегівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Чирки Ольги Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Далеко К.О., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

установив:

Короткий зміст позовних вимог.

АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 501408286 у розмірі 130 268,94 грн з яких: - 98268,81 грн. заборгованість по тілу кредиту, - 32000,13 грн. – заборгованість по відсотках, а також судові витрати які складаються із судового збору у розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 17 грудня 2021 року відповідач уклав з АТ «Альфа Банк», яке у подальшому змінило своє найменування на АТ «Сенс Банк», угоду про надання споживчого кредиту № 501408286, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а ОСОБА_1 - в порядку та на визначених умовах повернути його, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та інші передбачені договором платежі. Банк належним чином виконав умови договору, однак через порушення відповідачем своїх зобов`язань виникла заборгованість у розмірі 130268,94 грн, яку позивач просить стягнути на його користь разом з понесеними судовими витратами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Пересипського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2025 року позов акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що встановлені судом обставини під час розгляду справи та наведені у цьому рішенні, підтверджують факт звернення ОСОБА_1 до позивача 17.12.2021 та отримання ним кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов`язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит» і спростовують висновки суду про недоведеність даних обставин.

При цьому, суд зазначив, що відповідач, заперечуючи проти позовних вимог не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування вищенаведених обставин, на які посилається АТ «Сенс Банк», як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши, в свою чергу, на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.

Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає до задоволення шляхом стягнення із ОСОБА_1 користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованості за Угодою про надання кредиту № 501408286 від 17.12.2021р. у розмірі 130 268,94 грн.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, представник відповідача подала апеляційну скаргу в якій просила суд скасувати рішення Пересипського районного суду від 16.10.2025 по даній справі та винести нове рішення про відмову у позові.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Зокрема, суд не встановив належним чином факт порушення відповідачем прав позивача, а також не перевірив, чи підтверджуються такі обставини належними та допустимими доказами та висновки суду про наявність заборгованості зроблені без належного доказового підґрунтя, що суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства щодо обов`язку сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються.

Матеріали справи не містять належних доказів укладення між сторонами кредитного договору, відсутній підписаний відповідачем договір, а також відсутні докази використання електронного підпису, які б дозволяли ідентифікувати особу позичальника та надані позивачем документи (оферта, акцепт, паспорт кредиту тощо) не містять підтвердження їх підписання відповідачем у встановленому законом порядку, а відтак не можуть вважатися належними доказами укладення правочину.

Крім того, позивачем не надано жодних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт надання кредитних коштів відповідачу, а наявний у матеріалах справи меморіальний ордер не відповідає вимогам до первинних документів, оскільки не містить необхідних реквізитів, що виключає можливість визнання його належним доказом здійснення господарської операції.

Також матеріали справи не містять доказів фактичного зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, що є обов`язковою умовою виникнення зобов`язань за кредитним договором, а сам по собі розрахунок заборгованості, складений позивачем, не може вважатися належним доказом її існування.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача, обмежившись формальним їх викладенням, без зазначення мотивів їх відхилення та фактично мотивувальна частина рішення дублює позицію позивача, що свідчить про порушення принципу змагальності сторін та обов`язку суду надати оцінку всім доказам у їх сукупності.

За таких обставин висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим відповідно до вимог процесуального закону.

Отже, відсутність належних і допустимих доказів укладення кредитного договору та факту надання кредитних коштів свідчить про безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час, місце та дату судового засідання, представники сторін надали суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту №501408286, із наступними основними умовами: тип кредиту «Кредит готівкою»; сума кредиту 100 000,00 грн; процентна ставка 35,00 % річних, тип ставки фіксована; строк кредиту 60 місяців; дата повернення кредиту 17.12.2026 року; порядок повернення кредиту графік платежів: до 17 числа кожного місяця у розмірі мінімального щомісячного платежу 3549,04 грн., для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № UA023003460000029096501408286, відкритий у Банку.

Вказане підтверджується: офертою на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501408286 року, додатком № 1 «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг», паспортом споживчого кредиту; анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

Угода підписана позичальником електронним підписом, укладена з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - веб-сайту АТ «Альфа Банк», який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем позивача, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Позивач належним чином виконав зобов`язання за кредитним договором, надав відповідачу в користування кредитні кошти у розмірі 100 000,00 грн, перерахувавши їх на рахунок відповідача, що підтверджується меморіальним ордером N 786004404 від 17.12.2021 року та випискою по рахунку НОМЕР_1 .

Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним.

Загальна заборгованість відповідача за договором, становить 130 268,94 грн., з яких: за кредитом: 98268,81 грн., по відсотках: 3200,13 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

06 листопада 2023 року позивач направив досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте відповідач не вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості.

Відповідно до Протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» №2/2022 від 12.08.2022р., вирішено змінити найменування Банку з Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК». Відповідно до листа Національного банку України № 27-0010/83901, 01.12.2022 Національним банком України на виконання вимог абзацу другого пункту 226 глави 24 розділу IV Положення про ліцензування внесено запис до Державного реєстру банків щодо зміни найменування АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АЛЬФА-БАНК» (скорочене найменування - АТ «АЛЬФА-БАНК») на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК» (скорочене найменування - АТ «СЕНС БАНК»). Відповідний запис було внесено на підставі повідомлення про державну реєстрацію змін до Статуту АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СЕНС БАНК» (далі - Банк) у зв`язку зі зміною найменування Банку з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АЛЬФА-БАНК» на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК» та приведенням деяких положень Статуту Банку у відповідність до вимог чинного законодавства України.

Як вбачається з витягу з державного реєстру банків, 01.12.2022 Національний банк України вніс запис до Державного реєстру банків щодо зміни найменування АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Альфа-Банк» (скорочене найменування - АТ «АЛЬФА БАНК») на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК» (скорочене найменування - АТ «СЕНС БАНК»).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Альфа Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

З огляду на наведене, твердження відповідача, щодо того, що AT «Альфа Банк» не надано доказу того, що договір підписаний між ним та банком є безпідставними та спростовуються електронним підписом відповідача: Оферти, Додатку № 1 до Угоди, Довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, Заяви (Акцепт) про прийняття пропозиції укласти договір страхування та Паспортом споживчого кредиту (без якого проведення будь-яких операцій є неможливим, в тому числі отримання кредиту).

Зазначені обставини щодо підписання Акцепту та Оферти підтвердженні матеріалами справи, та не спростовані відповідачем.

Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами, які можуть підтверджувати наявність кредитної заборгованості боржника перед банком та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 16.09.2020 при розгляді цивільної справи № 200/5647/18.

Згідно меморіального ордеру № 786004404 та виписки по особовому рахунку за період з 17.12.2021 по 21.02.2023 АТ «Сенс Банк», (АТ «Альфа Банк») на виконання умов Договору № 501408286 від 17.12.2021, перерахував кошти на рахунок № НОМЕР_2 відповідача ОСОБА_1 .

З виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідач неналежним чином не виконував свої зобов`язання за Договором, внаслідок чого у нього виникла прострочена заборгованість, яка станом 22.01.2023 складає 130 268,94 грн.

У вищевказаних документах містяться всі істотні умови договору, у тому числі умови про процентну ставку, пеню, штрафи, умови та строк повернення кредиту згідно із ст.12 Закону України Про споживче кредитування.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, відповідач використовував кредитні кошти, втім, станом на 22.01.2023р. допустив заборгованість по кредитному договору.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75 бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації. Банк самостійно визначає систему організації операційної діяльності залежно від його структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій. Банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій. Оброблення інформації про операції та її зберігання мають виконуватися на серверах та/або іншій комп`ютерній техніці, які/яка повинні/а фізично розташовуватися на території України, за винятком збереження резервних копій, захищених із використанням відповідних засобів технічного та/або криптографічного захисту, а виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання.

Відтак, суд приходить до висновку про необхідності врахування зазначених доказів, які свідчать про користування ОСОБА_1 кредитними коштами, оскільки відповідачем вказана обставина не була спростована.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням наданого АТ «Сенс Банк» розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також виписки по руху коштів по картці, суд вважає, що підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 501408286, яка станом на 22.01.2023 року складає 130 268,94 грн.

Отже, встановлені судом обставини під час розгляду справи та наведені у цьому рішенні, підтверджують факт звернення ОСОБА_1 до позивача 17.12.2021р. та отримання ним кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов`язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит» і спростовують висновки суду про недоведеність даних обставин.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач, заперечуючи проти позовних вимог не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування вищенаведених обставин, на які посилається АТ «Сенс Банк», як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши, в свою чергу, на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.

Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає до задоволення шляхом стягнення із ОСОБА_1 користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованості за Угодою про надання кредиту № 501408286 від 17.12.2021р. у розмірі 130 268,94 грн.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Так, посилання представника відповідача на те, що судом не встановлено факту отримання відповідачем кредитних коштів та не надано належних доказів укладення кредитного договору, є необґрунтованими, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження заявлених вимог надано належні та допустимі докази, зокрема: довідку про ідентифікацію клієнта, яка містить персональні дані відповідача та ідентифікаційний код; підтвердження підписання кредитного договору аналогом електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»; первинні бухгалтерські документи, а саме виписку по рахунку та меморіальний ордер, які підтверджують факт перерахування кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів отримання кредитних коштів також є безпідставними, оскільки матеріали справи містять належні первинні бухгалтерські документи, зокрема виписку по рахунку та меморіальний ордер, які підтверджують фактичне нарахування та зарахування грошових коштів на користь відповідача. Вказані документи відповідають вимогам законодавства та є належними і допустимими доказами здійснення фінансової операції.

Доводи про те, що меморіальний ордер не є належним доказом, спростовуються тим, що вказаний документ досліджувався судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами та підтверджує здійснення господарської операції - зарахування коштів на рахунок відповідача. При цьому законодавство не встановлює виключного переліку документів, якими може підтверджуватися така операція, а визначає необхідність оцінки доказів у їх сукупності.

Посилання на відсутність підписаного кредитного договору також є безпідставними, оскільки укладення договору в електронній формі із використанням одноразового ідентифікатора прямо передбачене чинним законодавством та прирівнюється до письмової форми правочину (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Відсутність окремого файлу у форматі .p7s або протоколу перевірки ЕЦП не свідчить про неукладення договору, якщо інші докази підтверджують факт волевиявлення сторін.

Крім того, колегія суддів враховує, що сам відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції підтвердив факт отримання грошових коштів, що є самостійною підставою для висновку про існування кредитних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру заборгованості також не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем надано розрахунок заборгованості, відповідачем не подано жодного належного та допустимого доказу на спростування зазначеного розрахунку, не оспорено ані суму основного боргу, ані порядок її нарахування належними доказами.

Також будь яких доказів на спростування позовних вимог відповідачем до суду надано не було.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не надав оцінки його доводам, спростовується змістом оскаржуваного рішення, в якому судом надано оцінку всім доказам у їх сукупності з дотриманням вимог статей 76–81, 89 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Чирки Ольги Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко