Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №514/543/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1257/26

Справа № 514/543/25

Головуючий у першій інстанції Кравченко П. А.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач – Акціонерне товариство «Акцент-Банк», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» в особі свого представника Омельченка Євгена Володимировича

на заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року, ухвалене Тарутинським районним судом Одеської області у складі: судді Кравченко П.А. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за Кредитним договором № АВН0СТ155101719842802830 від 01.07.2024 року в розмірі 63009,82 гривень, судовий збір в розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 01.07.2024 року, будучи клієнтом банку, уклала з банком кредитний договір № АВН0СТ155101719842802830 щодо надання кредиту в розмірі 50000,00 гривень строком на 59 місяців, а саме до 30.06.2029 зі сплатою відсотків у розмірі 85,00 щорічно та комісії в розмірі 0.00 гривень.

Відповідачка не виконувала умови договору, не сплачувала кожного місяця обов`язковий мінімальний платіж, внаслідок чого станом на 16.04.2025 виникла заборгованість в розмірі 63009,82 грн, яка складається з: 38635,72 грн – заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту); 22250,76 грн – заборгованість за процентами; 2123,34 грн – заборгованість за пенею.

Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року позов АТ «Акцент-Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» загальну суму заборгованості за кредитним договором № АВН0СТ155101719842802830 від 01.07.2024 року в розмірі 60886,48 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» суму судових витрат в розмірі 2340,77 гривень.

В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк» в особі свого представника Омельченка Є.В. просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в даній частині нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24.01.2024 року, оскільки ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 року + 30 днів, тобто до 23.01.2024 року, а з 24.01.2024 року заборона вже відсутня.

При цьому, скаржником зауважено, що ЦК України в даному випадку є не спеціальною, а загальною нормою законодавства, тому і не підлягає застосуванню, адже спеціальною нормою є ЗУ «Про споживче кредитування», що передбачено ст. 1054 ЦК України ч. 3 особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Зазначає, що договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, згоду на використання якого відповідач надала у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 63009,82 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за пенею у сумі 2123,24 грн, в іншій частині рішення не переглядається.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачка ОСОБА_1 звернулася до позивача АТ «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву від 01.06.2024 року. (а.с. 7)

01.07.2024 року ОСОБА_1 будучи клієнтом банку, уклала з банком кредитний договір № АВН0СТ155101719842802830 щодо надання кредиту в розмірі 50000,00 гривень строком на 59 місяців, а саме до 30.06.2029 зі сплатою відсотків у розмірі 85% щорічно та комісії в розмірі 0.00 гривень. (а.с. 12-13)

АТ «Акцент-Банк» свої обов`язки за кредитним договором № АВН0СТ155101719842802830 від 01.07.2024 року виконав, що підтверджується меморіальним ордером №TR.37642342.237651.65455 від 01.07.2024 року. (а.с. 16)

Згідно з наданого розрахунку заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 16.04.2025 року складає 63009,82 грн, в тому числі: 38635,72 грн -загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 22250,76 грн – загальний залишок заборгованості за процентами; 0,0 грн – загальний залишок заборгованості за комісією; 2123,34 грн – загальний залишок заборгованості за пенею. (а.с. 15зв).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 2123,24 грн не підлягають задоволенню з огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки на момент укладення договору та розгляду цієї справи згідно з Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на території України діє воєнний стан, на підставі п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України позивач не мав права нараховувати відповідачу пеню, а отже заборгованість за пенею у сумі 2123,34 грн є необґрунтована, тому задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з положень ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Згідно з Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

При цьому, згідно правових висновків Верховного Суду викладених в постанові від 18.10.2023 року у справі № 706/68/23 «на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України. Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто, з огляду на викладене, законодавцем на рівні акту цивільного законодавства, а саме п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, передбачено спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню) безпосередньо в період в періоді існування особливих правових наслідків, в даному випадку наявність введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року воєнного стану.

При цьому, слід зауважити щодо висновків Верховного Суду викладених в постанові від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц, в якій зазначено, що основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони.

Положеннями Закону України «Про споживче кредитування», на який міститься посилання скаржника в апеляційній скарзі, а саме п. 6 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Тобто, наведені положення на які посилається скаржник регулюють правовідносини щодо звільнення від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит, пов`язаними в свою чергу із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Натомість, правове регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі визначено положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому доводи апеляційної скарги в даній частині відхиляються апеляційними судом.

Будь-яких інших доводів, спрямованих на спростування висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, апеляційна скарга не містить.

Посилання скаржника на факт підписання боржником кредитного договору за допомогою електронного підпису, згоду на використання якого відповідач надала у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, не впливають на викладені в рішенні суду першої інстанції висновки щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки вказаний факт не заперечується відповідачем та не спростовано в судовому порядку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що судом першої інстанції в повному обсязі встановлено всі фактичні обставини справи та правильно визначено з характером спірних правовідносин та нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню в даному випадку та з огляду на встановлені обставини справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» в особі свого представника Омельченка Євгена Володимировича залишити без задоволення.

Заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови - 21 квітня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

В.В. Кострицький