Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №736/994/20 — Корюківський районний суд Чернігівської області

Справа № 736/994/20

Номер провадження 3-в/736/20/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року м. Корюківка

Суддя Корюківського районного суду Чернігівської області Пархомчук Т.В., за участі секретаря Крапивної Г.В., розглянувши подання, що надійшло від в. о. начальника Корюківського РС №3 філії державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області Дмитра Билименка про звільнення від покарання у зв`язку з закінченням строків давності виконання судового рішення відносно ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

В. о. начальника Корюківського РС №3 філії державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області Дмитро Билименко звернувся до суду з поданням про звільнення від покарання у зв`язку з закінченням строків давності, відносно ОСОБА_1 на якого постановою від 12.10.2020 накладено адміністративне стягнення у вигляді виконання суспільно корисних робіт на строк 120 годин.

В обґрунтування подання зазначив, що вищезазначена постанова перебуває на виконанні в Корюківському РС №3 філії державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області з 19.11.2020. З порядком та умовами відбування стягнення правопорушник був ознайомлений та неодноразово направлявся до КП «Благоустрій» для відбування суспільно корисних робіт. Також вказав на те що, за невиконання суспільно корисних робіт на ОСОБА_1 було складено протокол та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності. ОСОБА_1 неодноразово був засуджений за невиконання суспільно корисних робіт, однак до виконання порушник так і не приступив. На даний час ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 онбТро і не перебуває за постійним місцем проживання. З огляду на викладене просив застосувати аналогію права, а саме положення ст. 80 КК України, та звільнити від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт у зв`язку із спливом 2-х річного строку.

В судове засідання представник органу пробації не з`явився, про час слухання справи повідомлений належним чином.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився про час слухання справи повідомлений належним чином шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті «Судова влада України».

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення №736/994/20 суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що постановою Корюківського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.183-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді суспільно-корисних робіт строком 120 годин.

Згідно ч. 4 ст. 299 КУпАП України, постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Вказана постанова перебуває на виконанні з 19.11.2020.

Згідно зі ст. 304 КУпАП питання, пов`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову. Порядок та процедура виконання постанов про накладення усіх видів адміністративних стягнень детально регламентується розділом V (ст.ст. 298-330) КУпАП, глава 25 якого містить основні (загальні) положення, а принцип обов`язковості виконання таких постанов для державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян закріплений у ст. 298 цього Кодексу.

Так, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України, і звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову (ч.ч. 1, 4 ст. 299 КУпАП), а згідно ч.ч. 1-2 ст. 300 цього Кодексу така постанова виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Стадія виконання постанови про накладення адміністративних стягнень є заключною і зазвичай проходить у два етапи: 1) звернення постанови до виконання і 2) безпосереднє виконання постанови про накладення адміністративних стягнень.

Під зверненням постанови до виконання у ст. 303 КУпАП необхідно розуміти своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати, в даному випадку до органу пробації, і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови, що дотримано судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 КУпАП, строк давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень є загальним і не залежить від виду стягнення, що було призначено правопорушнику. Сутність строку давності виконання відповідних постанов полягає в тому, що він є граничним періодом у часі, протягом якого мають бути вчинені всі необхідні дії, спрямовані на виконання стягнення. Перебіг такого строку, розпочинається від моменту звернення постанови до виконання. Постанова вважається звернутою до виконання, коли орган, який її виніс, вручає або надсилає її копію відповідній особі або надсилає органу, уповноваженому безпосередньо її виконувати. Таким чином, своєчасне направлення постанови для виконання (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) визнається єдиним юридичним фактом, що має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови.

А у встановленому статтею 303 КУпАП строку давності виконання постанов про накладення адміністративного стягнення не зазначена процедура процесуального вирішення цього питання.

Системний аналіз основних положень КУпАП, в тому числі і розділу V, дає суду підстави для висновку, що, незважаючи на власну назву ст. 303 КУпАП, законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання, що в свою чергу надає надзвичайно широкі можливості для зловживань у процесі виконання цих судових рішень, необґрунтовано обмежує права, свободи і законні інтереси осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності та взагалі нівелює завдання КУпАП і зводить нанівець певні засади судочинства, які закріплені у ст.ст.1, 7, 39, 245, 246, 268, 298, 300, 303, 305 і 326 КУпАП;розділ I ЗУ "Про судоустрій і статус суддів"; ст.ст.3, 24, 55, 124, 129, 129-1 Конституції України.

Таким чином, законодавець залишив поза сферою свого регулювання питання щодо давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ставлячи осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності в явно невигідну правову ситуацію в порівнянні з тими, хто вчинив більш тяжке правопорушення (злочин) відповідно до обвинувального вироку.

Фактична "безстроковість" виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується ЄСПЛ при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а "необмежений строк виконання" своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації N R (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов`язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю.

Припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах КУпАП можливе лише за наявності обставин, зазначених у п. 5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення), 6 (скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність) і 9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) ст. 247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302 КУпАП).

Однак вказана норма має іншу правову природу і не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді суспільно корисних робіт, а тому у даному конкретному випадку застосована бути не може.

Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як "кримінальні" у розумінні норм Конвенції.

Так, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 р. зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що "одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями" (абз. 3 п. п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 той же Суд вказав, що "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (абз. 2 п. п. 5.4 п. 5).

Крім того, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що "не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям "правопорушення", а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним". У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, суд приходить до переконання, що зазначена справа про адміністративне правопорушення щодо накладення стягнення у виді суспільно корисних робіт, може бути прирівняна до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ можливо застосувати аналогію закону, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема КК, яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення, що є невід`ємним правом (правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції), а для суддів усіх інстанцій важливим елементом законного і справедливого правосуддя, оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання.

Такою нормою у КК України ст. 80, яка міститься у розділі XII "Звільнення від покарання та його відбування" і регламентує звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Згідно ч. 1 цієї статті особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, і відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п. 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. (ч. 3 ст.80КК України).

Україна є соціальною, правовою державою; людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії.

КСУ у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зауважив, що "верховенство права" це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення" (абз. 2, 3, 4 п. п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини).

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідно до принципу верховенства права давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді суспільно корисних робіт в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному праві, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.

Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні з вказаним законодавством і судовою практикою, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді арешту повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішенням законної сили, та в усякому разі не перевищувати 2-х років.

Відповідно до положень ст. 304, 305 КУпАП контроль з правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом. Питання, пов`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Також, суд враховує висновки, що викладені у постанові ВП ВС від 2лютого 2023року у справі №735/1121/20, де зазначено, що реалізація принципу гуманізму під час тлумачення та застосування конкретного положення закону про кримінальну відповідальність здійснюється за правилом: якщо відповідне положення містить елемент невизначеності й вона не може бути усунута з урахуванням інших конкретних чи загальних положень, таке положення має застосовуватися за найбільш сприятливим для особи варіантом з усіх можливих.

Також, судом враховано й висновки, викладені у постанові від 5 квітня 2021 року ОП ККС ВС у справі № 328/1109/19, згідно яких перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. Одночасно факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в ч. 1 ст. 49 КК України.

Судом встановлено, що за період з часу винесення постанови та набрання її законної сили до часу розгляду матеріалів подання щодо вирішення питання про давність виконання судового рішення, у суді, постанова суду про накладення адміністративного стягнення на правопорушника у виді суспільно корисних робіт не виконана за обставин, які не свідчать про його ухилення від її виконання.

Положеннями п. 13.13 Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт, виправних робіт та суспільно корисних робіт, затверджених наказом Мінюсту № 474/5 від 19 березня 2013 року (зі змінами ) (далі - Порядок), встановлено право уповноваженого органу з питань пробації звернутися до суду з поданням, про вирішення питань пов`язаних з виконанням постанови, у разі відсутності порушника за місцем свого постійного проживання, місце його перебування невідоме та наявні підстави, що унеможливлюють виконання постанови суду.

Таким чином, вказаним Порядком передбачено право на звернення до суду з зазначеним поданням у разі наявності сукупності факторів - відсутність порушника за місцем свого постійного проживання та наявність підстав, що унеможливлюють виконання постанови суду. Зупинення провадження у справі, а також оголошення у розшук особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, нормами КУпАП не передбачено.

У п. 3.4 і 3.6. свого рішення від 11.10.2011 р. (справа № 10-рп/2011) Конституційний Суд України, аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить регулювання певної частини питань, пов`язаних з примусовим виконанням адміністративного стягнення, зокрема строків давності виконання судового рішення.

З врахуванням вказаного, є необхідним застосувати аналогію закону, а саме норми ст. 80 КК України, яка передбачає звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Так, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки, зокрема, два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.

Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні із вказаним законодавством і судовою практикою, дає підстави вважати, що строк давності виконання постанови суду про накладення адміністративного стягнення повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішенням законної сили і в усякому разі не перевищувати двох років.

Отже, оскільки постанова Корюківського районного суду Чернігівської області від 12.10.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП набрала законної сили та вчасно направлена до Корюківського РС №3 філії державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області до виконання, однак через об`єктивні причини згадана постанова не була виконана протягом двох років з дня набрання нею чинності, в той же час дана постанова не може знаходитися на виконанні безстроково, а тому строк для її виконання з об`єктивних причин закінчився, у зв`язку з цим, ОСОБА_1 слід звільнити від відбування адміністративного стягнення у зв`язку із закінченням строків давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Керуючись ст. 304, 305 КУпАП, ст. 80 КК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Подання в. о. начальника Корюківського РС №3 філії державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області Дмитра Билименка про звільнення від покарання у зв`язку з закінченням строків давності виконання судового рішення відносно ОСОБА_1 - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт, накладеного постановою Корюківського районного суду Чернігівської області від 12.10.2020, у зв`язку із закінченням строку давності виконання судового рішення.

Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до Чернігівського апеляційного суду.

Суддя Т.В.Пархомчук