Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №757/59639/25-п — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 757/59639/25-п Апеляційне провадження № 33/824/1705/2026Головуючий у суді першої інстанції - Гридасова А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Нежура В.А., при секретарі Цуран С.С. розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Борщевською Інною Олександрівною на постанову Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2026 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 05.02.2026, ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та призначено їй адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн 00 коп (вісімсот п`ятдесят гривень 00 коп).

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 12.11.2025 о 13 год 43 хв у м. Києві, вул. Василя Тютюнника, буд. 22/26, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом не впевнилась в безпечності та скоїла наїзд на припаркований транспортний засіб марки BMW, д.н.з. НОМЕР_2 , також не врахувала дорожньої обстановки, не дотрималась безпечного бокового інтервалу та скоїла наїзд на припаркований транспортний засіб марки BMW, д.н.з. НОМЕР_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження, з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 , порушила вимоги п. 10.9 та п. 13.1 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність ст. 124 КУпАП.

Не погоджуючись із постановою суду ОСОБА_1 , через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, постановити нову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи постанову у справі, дійшов передчасних та необґрунтованих висновків про наявність у діях ОСОБА_1 порушення п. 10.9 Правил дорожнього руху, у зв`язку з чим її було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Зазначає, що з таким висновком вона не погоджується, оскільки судом не було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Наголошує, що матеріали справи свідчать про те, що фактичні обставини події належним чином не встановлені. Зокрема, суд не з`ясував механізм виникнення дорожньо-транспортної пригоди, не встановив послідовність дій учасників події, а також не дослідив умови, за яких здійснювалось паркування транспортного засобу. Висновки суду фактично ґрунтуються на припущеннях, а не на належних та допустимих доказах.

Особливу увагу також звертає на те, що паркування транспортного засобу здійснювалось за безпосередньої участі паркувальника, який перебував на місці події, керував процесом розміщення автомобілів та надавав відповідні вказівки водіям. В`їзд на паркувальний майданчик без його допомоги фактично був неможливий. Таким чином, ОСОБА_1 діяла не самостійно, а виконувала вказівки особи, яка організовувала паркування, що свідчить про відсутність у її діях порушення вимог п. 10.9 Правил дорожнього руху.

Також, у своїй скарзі наголошує на тому, що працівником поліції не було вжито необхідних заходів для належного збирання доказів, як того вимагає ст. 255 КУпАП. Зокрема, не було опитано ключового свідка - паркувальника, який безпосередньо був очевидцем події та координував дії водія. Також не було належним чином зафіксовано пояснення самої ОСОБА_1 . Більше того, з відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що пояснення фактично надавались під диктовку працівника поліції, який формував власну версію подій та нав`язував її особі, що притягається до відповідальності. Це свідчить про порушення принципів об`єктивності та неупередженості при фіксації доказів.

В апеляційній скарзі також зазначено, що пояснення потерпілих також не можуть вважатися належними доказами, оскільки вони не були очевидцями події та дізналися про неї вже після її настання, що прямо підтверджується матеріалами справи та відеозаписом. Відтак їх показання не містять жодних фактичних даних щодо обставин правопорушення.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 - адвокат Борщевська І.О.,яка підтримала подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просила її задовольнити

Перевіривши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Як зазначено в статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Статтею 124 КУпАП передбачають відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Тобто, умовою відповідальності за вказаною нормою є сукупність наступних обставин: встановлення факту порушення особою ПДР, наслідки у вигляді пошкодження транспортного засобу (засобів) чи іншого майна, а також причинно-наслідковий зв`язок між порушенням ПДР і виявленими пошкодженнями, вина особи, яка притягується до відповідальності.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху України затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР України) передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п. 2.3 б ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до п. 10.9 ПДР України під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

Відповідно до пункту 13.1 водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , 12.11.2025 о 13 год 43 хв за адресою: м. Київ, вул. Василя Тютюнника, буд. 22/26, керуючи транспортним засобом Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом не впевнилась в безпечності та скоїла наїзд на припаркований транспортний засіб марки BMW, д.н.з. НОМЕР_2 , також не врахувала дорожньої обстановки, не дотрималась безпечного бокового інтервалу та скоїла наїзд на припаркований транспортний засіб марки BMW, д.н.з. НОМЕР_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 , порушила вимоги п. 10.9 та п. 13.1 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність ст. 124 КУпАП.

Суд першої інстанції вирішуючи питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності зазначив, що вина такої підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 510958 від 12.11.2025, схемою місця ДТП, письмовими поясненнями учасників ДТП та відеозаписом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції.

Таким чином, виходячи із встановлених обставин події ДТП, яка мала місце 12.11.2025 вбачається, що саме невиконання водієм ОСОБА_1 п. 10.9 та 13.1 ПДР України знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з ДТП та наслідками, що настали у виді пошкодження транспортних засобів, оскільки під час руху заднім ходом водій ОСОБА_1 була зобов`язана переконатися у безпечності виконання маневру та дотриматися безпечного інтервалу щодо нерухомих об`єктів, у тому числі припаркованих транспортних засобів, чого не було забезпечено, внаслідок чого допущено зіткнення.

Доводи апеляційної скарги про передчасність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції саме по собі не свідчить про їх неправильність. Суд оцінює докази за внутрішнім переконанням на підставі їх сукупності.

Посилання скаржника на те, що суд не встановив усі обставини події, не спростовує факту адміністративного правопорушення. Для притягнення за ст. 124 КУпАП ключовим є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями водія і настанням ДТП. Висновок суду про те, що саме дії водія під час руху заднім ходом під час паркування призвели до пошкодження транспортних засобів, грунтується на досліджених доказах і не спростований доводами апеляційної скарги.

Доводи скаржника про те, що паркувальник приймав участь та керував діями ОСОБА_1 при паркуванні, не звільняє водія від відповідальності. Відповідно до ПДР, водій зобов`язаний самостійно забезпечити безпеку руху та контролювати транспортний засіб. Вказівки третіх осіб (у тому числі паркувальників) мають допоміжний характер і не перекладають відповідальність за можливі наслідки. Водій повинен переконатися у безпечності маневру, навіть якщо діє за чиїмись рекомендаціями.

Зауваження щодо окремих недоліків під час збирання доказів працівниками поліції самі по собі не свідчать про незаконність постанови, якщо такі недоліки не вплинули на встановлення фактичних обставин справи та правильність її вирішення.

Твердження про те, що працівники поліції диктували скаржнику, що потрібно писати у її ж поясненнях, то сам по собі суб`єктивний висновок про тиск з боку поліцейського не означає недопустимості доказу, якщо особа підписала пояснення без зауважень і не заявляла про примус у встановленому порядку.

Посилання апеляційної скарги на те, що потерпілі не були безпосередніми очевидцями моменту зіткнення, є безпідставними, так як самі потерпілі у своїх поясненнях не заперечують того факту, що вони були відсутні під час події, однак їх пояснення підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, зокремо з урахуванням характеру пошкоджень транспортних засобів та їх розташувань.

Отже, доводи апеляційної скарги зводяться переважно до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду, але не містять переконливих підстав, які б однозначно свідчили про неправильне застосування норм права чи істотні порушення, які безумовно були підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Інших доказів на спростування висновків районного суду апелянтом у апеляційній скарзі не наведено, матеріалами справи не встановлено, і в ході апеляційного розгляду не здобуто.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною, вмотивованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Борщевською Інною Олександрівною залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду