Постанова від 23 квітня 2026 р. у справі №357/8457/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/8457/25 Головуючий у 1 інстанції: Цуранов А.Ю.

Провадження № 22-ц/824/9160/2026 Доповідач: Шебуєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026року м. Київ

Київський апеляційний суд в складіколегії суддів:

судді-доповідача Шебуєвої В.А.,

суддів Кафідової О.В., Оніщука М.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Чехун Юлії Віталіївни, яка діє від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року, ухвалене в м.Києві в складі судді Цуранова А.Ю., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

В червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 26 вересня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 26.09.2023-100002183. Відповідно до умов договру ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 10 000,00 грн. строком на 112 днів з процентною ставкою у розмірі 1% за 1 день користування кредитом. ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання у повному обсязі, однак відповідач в кредит у визначений строк не повернув.ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 26.09.2023-100002183 від 26 вересня 2023 року у розмірі 20 271,52 грн., з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 9 799,91 грн. - заборгованість за процентами та 471,61 грн. - заборгованість по комісії.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр».

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Споживчий центр`просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимогТОВ «Споживчий центр». Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. апелянта суд першої інстанції у даній справі встановив незвично високий та заздалегідь недосяжний стандарт доказування, нехтуючи принципами змагальності і рівності сторін, та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Споживчий Центр» у зв`язку з недоведеністю надання ОСОБА_1 кредиту. ТОВ «Споживчий Центр» було перераховано суму кредиту на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу Liqpay, на підтвердження чого було надано відповідну квитанцію з всіма необхідними реквізитами. При оформленні заявки відповідач зазначив повний номер картки, але відповідно до чинного законодавства позивач не мав права зазначати в договорах повний номер особистого платіжного засобу відповідача. Зважаючи на норми чинного законодавства, у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до кредитного договору (оферти) між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 № 26.09.2023-100002183 від 26 вересня 2023 року ТОВ «Споживчий центр» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 000 грн строком на 112 днів за процентною ставкою у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит, комісія за надання кредиту - 1500 грн. За змістом вказаного договору він був укладений шляхом підписання одноразовим ідентифікатором Р124, надісланим смс-повідомленням на номер телефону НОМЕР_1 . В заявці про надання кредиту зазначено реквізити для перерахування коштів: НОМЕР_2. До кредитного договору було долучено паспорт споживчого кредиту, пропозицію про укладення договору (оферта), додаток до анкети позичальника, підтвердження укладення кредитного договору, графік платежів.

ТОВ «Споживчий центр» порушило питання про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 26.09.2023-100002183 від 26 вересня 2023 року, яка згідно довідки-розрахунку становить 20 271,52 грн., з яких: 10 000 грн. - заборгованість за кредитом, 9 799,91 грн. - заборгованість за процентами, 471,61 грн. - заборгованість по комісії.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр». Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Кредитор, який заявляє вимоги про стягнення коштів за кредитним договором, зобов`язаний надати суду докази на підтвердження надання позичальнику кредиту, наявності та розміру заборгованості.

При цьому, за правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 26.09.2023-100002183 від 26 вересня 2023 року ТОВ «Споживчий центр» надало копію квитанції Liqpay, ID операції: 2370617181, ідентифікатор еквайра: АТ КБ «ПриватБанк», сума та валюта операції: 10 000 грн., дата та час операції: 26 вересня 2023 року, номер платіжного інструменту НОМЕР_2.

Разом з тим, з наданої квитанції Liqpay неможливо встановити кому саме перераховувалися кошти та на який саме рахунок. Також у матеріалах справи відсутні докази належності рахунку НОМЕР_2 саме відповідачу та надходження на його рахунок грошових коштів на підставі кредитного договору № 26.09.2023-100002183 від 26 вересня 2023 року.

Клопотання про витребування відповідних доказів у банку, який відкрив рахунок та емітував відповідну картку, ТОВ «Споживчий Центр» в суді першої інстанції не заявляло. Таких доказів та клопотання ТОВ «Споживчий Центр» не подавало і до суду апеляційної інстанції.

Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором складена самим позивачем ТОВ «Споживчий Центр» і не може бути достатнім доказом факту надання відповідачу кредиту.

Статтею 13 ЦПК України передбачено принцип диспозитивної цивільного судочинства.

Частиною 1 вказаної статті визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було надано належну оцінку наданим позивачем доказам. Відтак, апеляційна скарга представника ТОВ «Споживчий центр» підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Чехун Юлії Віталіївни, яка діє від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Шебуєва В.А.

Судді Кафідова О.В.

Оніщук М.І.