Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №760/33748/24 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2026 року місто Київ

справа № 760/33748/24

апеляційне провадження № 22-ц/824/4631/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Верховської Наталі Олегівни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Кицюк В.С., у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь:

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 86919,06 грн;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1947,89 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 60728,13 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 29,37 грн;

заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 37,25 грн;

заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 22,08 грн.

Позов обгрунтовано тим, що з 01 травня 2018 року позивач є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з 01 листопада 2021 року з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 року споживачами послуг з ТЕ/ПГВ.

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 від послуг з ТЕ/ПГВ, у встановленому чинним законодавством порядку, не відмовлявся (не відключався)

У порушення вимог законодавства, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути солідарно.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 86 919,06 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1 947,89 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 60 728,13 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 29,37 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 37,25 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 2 208 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 з кожного на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір по 1 514,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Верховська Н.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд ухвалюючи рішення вийшов за межі позовних вимог, адже в частині стягнення заборгованості по платі за абонентське обслуговування за постачання гарячої води стягнув з відповідачів 2 208 грн., тоді як позивач просив стягнути 22,08 грн.

Вказує, що суд взагалі не надав оцінки доказам, доданим до відзиву на позовну заяву, які повністю підтверджують, що у період опалювальних сезонів 2020-2021, 2021-2022, 2022-2023 років відповідачі не споживали теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , а натомість користувалися електричними побутовими приладами для обігріву площі квартири. Так, судом не враховано акт № 03139 опломбування вузла розподільного обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення від 12.11є.2021 року, в якому вказано, що станом на 24.12.2019 року показання енергії на вузлі обліку становило 58,513 М Wh, а також акт № 2309120 опломбування вузла розподільного обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення від 05.12.2023 року, де вказано, що станом на 22.11.2023 року показання енергії на цьому ж вузлі обліку становили 58,896 М Wh. Тобто, в період з 24.12.2019 року по 22.11.2023 року відповідачі спожили лише 0,383 М Whтеплової енергії.

Посилається на те, що відповідачі своєчасно оплачували виставлені позивачем рахунки-повідомлення, однак докази такої оплати у них збереглися не в повному обсязі. У суді першої інстанції заявлялися клопотання про витребування в АТ «ОщадБанк» інформації про суми зарахувань на рахунок позивача від відповідачів у період з 01.05.2018 року по 01.09.2024 року за спожиті послуги, однак суд такі клопотання проігнорував, відмовивши суто формально у їх задоволенні.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Верховська Н.О. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача КП «Київтеплоенерго» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належно, надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення відповідача та представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що з 01 травня 2018 року позивач є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з 01 листопада 2021 року з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

На підставі типового договору опубліковано договір про надання послуг в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло та водопостачання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами правильності нарахування позивачем заборгованості за послуги, а також не надано власного розрахунку заборгованості.

Колегія суддів не погодилася в повній мірі з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами першою та сьомою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, при цьому суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених законом.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані сплачувати житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися. При цьому, наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та обґрунтованість їх розміру.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що у відповідачів за період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року наявна заборгованість з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 947,89 грн., за період з 01.11.2021 року наявна заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 29,37 грн. та заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 22,08 грн.

Визначений позивачем розмір заборгованості, відповідачами не спростовано, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для її стягнення солідарно з відповідачів.

Разом з тим, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про стягнення з відповідачів заборгованості за постачання теплової енергії.

Статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що у Акті №03139 опломбування вузла розподільного обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення від 12.11.2021 року, вказано, що станом на 24.12.2019 року показання енергії на вузлі обліку становило 58,513 M Wh.

У Акт №2309120 опломбування вузла розподільного обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення від 05.12.2023 року, вказано, що станом на 22.11.2023 року показання енергії на цьому ж вузлі обліку становили 58,896 M Wh.

Тобто, в період з 24.12.2019 року по 22.11.2023 року відповідачі спожили лише 0,383 M Wh теплової енергії.

Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання», теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань вузлів обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду, однак, всупереч вимогам закону, такий перерахунок позивачем здійснено не було. Натомість, позивач нарахував відповідачам заборгованість за послуги, які фактично не були спожиті.

Відповідачі здійснювали оплату за фактично спожиті послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується розрахунком заборгованості та квитанціями про оплату послуг.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів нарахованої позивачем заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, оскільки її наявність було спростовано відповідачами доказами, які наявні в матеріалах справи, однак безпідставно не були враховані судом першої інстанції.

Щодо строку позовної давності, заявленої відповідачами в суді першої інстанції.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року Перехідні та прикінцеві положення ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVІD -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України до 30 червня 2023 року.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 зазначено, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30 червня 2023 року.

У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21 було зроблено висновок, що з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що позивач пропустив строк давності для звернення до суду із цим позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених обставин справи, рішення суду на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України необхідно скасувати, та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 1 947,89 грн.; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 29,37 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 22,08 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням розміру заявлених вимог позову до суду першої інстанції, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення, ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі по 19,68 грн. з кожного, а з позивача на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 482,95 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Верховської Наталі Олегівни - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 1 947,89 грн.; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 29,37 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 22,08 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору у розмірі по 19,68 грн. з кожного.

Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 482,95 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: