Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №361/8870/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7684/2026

Справа № 361/8870/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Гізатуліної Н.М. у м. Бровари 29 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 5160716 від 14 травня 2021 року у розмірі 75402,63 грн. та судові витрати.

Позов мотивував тим, що 14 травня 2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір № 5160716, за умовами якого відповідач отримала 20000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів, повернення кредиту та сплати комісії і процентів відповідачем внесено не було. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну суму, відповідач зі свого боку не виконала умов кредитного договору.

Укладаючи кредитний договір, відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії, визначені ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Підтвердженням добровільного укладення відповідачем даного договору є анкета-заява на кредит № 5160716 від 14 травня 2021 року, заповнена відповідачем.

29 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір про відступлення прав вимоги № 76-МЛ, відповідно до умов якого відбулося відступлення прав вимоги і за кредитним договором від 14 травня 2021 року № 5160716. Сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором були передані позивачу від первісного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги. Сума заборгованості відповідача становить 75402,63 грн., з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту 16822 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків 56580,63 грн., прострочена заборгованість за комісією 2000 грн. Відповідачу було направлено письмову претензію про погашення кредитної заборгованості № 21370952/2295 від 13 червня 2025 року.

Вказував, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2025 року в позові відмовлено.

Позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, покласти на відповідача судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав, що відповідно до Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан», щоб подати заяву на отримання кредиту, заявник має зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства через заповнення відповідної реєстраційної форми на вебсайті або шляхом направлення необхідних для реєстрації даних через встановлені канали передачі інформації. На підставі реєстраційних даних інформаційно-телекомунікаційна система Товариства здійснює реєстрації заявника, створює обліковий запис (аккаунт/профіль) та особистий кабінет заявника/позичальника.

Подаючи заяву за кредитним продуктом, що передбачає надання кредиту шляхом переказу суми кредиту на картковий рахунок, заявник має зареєструвати в особистому кабінеті банківську картку, на яку будуть зараховані кошти при позитивному рішенні по заяві, якщо така банківська картка не була зареєстрована заявником у особистому кабінеті раніше. Товариство здійснює верифікацію доданої позичальником банківської картки. Для цього заявнику пропонується зробити відповідну перевірочну операцію по карті. У призначенні такої операції міститься код верифікації картки, який заявник має ввести на веб-сайті Товариства у тому разі, якщо в процесі здійснення перевірочної операції не застосовувалася технологія 3DSecure (введення відповідного коду з смс-повідомлення на веб-сторінці банку-емітенту платіжної картки). Таким чином, Товариство перевіряє, що банківська картка активна та заявник має доступ до управління картковим рахунком.

Товариство не отримує повні реквізити банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картках товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси.

Інформаційно-телекомунікаційна система Товариства здійснює реєстрацію заяви на кредит, за процесом розгляду якої заявник може слідкувати через особистий кабінет заявника.

Рішення про надання кредиту приймається Товариством на підставі обробки інформації про заявника, отриманої від нього та/або третіх осіб протягом періоду не більше ніж три робочих дні з часу отримання повністю належним чином оформленої заяви.

Застосовані Товариством процедури встановлення особи підтверджують, що заява надана заявником/позичальником. Сума, строк, розмір процентної ставки та інші умови кредиту визначаються, виходячи з оцінки Товариством платоспроможності заявника та з урахуванням інших обставин. Товариство може запропонувати заявнику кредит на умовах, відмінних від вказаних ним у заяві. Заявник може прийняти таку пропозицію товариства, підтвердивши свою згоду на зміну умов кредиту у заяві або не прийняти. У разі неприйняття заявником пропозиції Товариства про зміну умов кредиту за заявою протягом двох днів, подальший розгляд заяви припиняється.

У випадку прийняття рішення про надання кредиту Товариство укладає з заявником кредитний договір, для цього Товариство розміщує в особистому кабінеті пропозицію заявнику/позичальнику про укладення кредитного договору (оферту).

Приймаючи пропозицію про укладення кредитного договору, позичальник підтверджує ознайомлення з інформацією, викладеною в паспорті споживчого кредиту.

Відповідь про прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (акцепт) надається заявником/позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (смс) на номер заявника/позичальника, а заявник/позичальник використовує одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті.

Електронна форма індивідуальної частини укладеного кредитного договору надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника у форматі, що унеможливлює зміну її первинного змісту.

Відповідно електронна ідентифікація заявника здійснюється при вході в особистий кабінет шляхом перевірки Товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого Товариством на номер мобільного телефону або електронну пошту заявника, що були вказані при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Тож, для отримання кредитних коштів від ТОВ «Мілоан» відповідач після реєстрації на сайті товариства, вказавши свої персональні дані, заповнила анкету-заявку на кредит, зазначивши бажані умови кредитування, свій РНОКПП, паспортні дані, номер мобільного телефону та інші персональні дані.

Після погодження надання кредитних коштів ТОВ «Мілоан» направило проект договору в особистий кабінет відповідач, яка в свою чергу, ознайомившись з умовами договору, підписала його за допомогою електронного підпису, шляхом використання одноразового ідентифікатора U48378, що передбачено ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Наводив зміст ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 11, 3 Закону України «Про електронну комерцію», пояснював, що позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від відповідача, прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто договір укладено відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Вказував, що договір про споживчий кредит № 4978688 був укладений 08 липня 2021 року до набрання чинності постановою НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» № 113 від 03 листопада 2021 року, а тому не було обов`язку підписання згідно даної постанови.

Пунктом 15.4 Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» встановлено, що за окремим зверненням позичальника Товариство може надати копію кредитного договору у паперовій формі, однак відповідач не надала до суду доказів такого звернення.

Вказував, що на підтвердження позовних вимог про стягнення заборгованості із відповідача надано копію відповідного договору та додатків, розрахунок заборгованості та платіжне доручення.

Наводив зміст ст. 54, 40, 27 Закону України «Про платіжні послуги», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», п. 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит)», затвердженого постановою Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113 щодо формату рахунку споживача ХХХХ ХХ* **ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Зазначав, що платіжне доручення № 46234411, надане позивачем разом з позовом, укладене в електронній формі та має наступні реквізити: дату складання, назву платника, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, підпис та печатку первісного кредитора, призначення платежу, рахунок кредитора з частково відкритим номером картки.

Зазначав, що ТОВ «Мілоан» надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Оскільки банк не має правових підстав на розкриття ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» як вторинному кредитору банківської таємниці стосовно рахунків відповідача, тому позивач позбавлений можливості самостійно звернутися до банку для отримання документа про перерахування ТОВ «Мілоан» коштів за договором про споживчий кредит на рахунок відповідача.

Враховуючи ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відповідач наділена правом отримання доступу до банківської таємниці за своїм банківським рахунком і могла би звернутися до банку та отримати інформацію, яка спростує чи підтвердить факт надходження коштів на її рахунок відповідно до договору про споживчий кредит.

Зазначав, що відповідачем не надано доказів на спростування укладення кредитного договору.

Наводив зміст ст. 129 Конституції України, ст. 12, 13 ЦПК України щодо засад змагальності сторін, вказував, що на підтвердження своїх вимог позивачем надано копію договору про споживчий кредит, довідку, надану первісним кредитором про укладення з відповідачем договору про споживчий кредит, анкету-заявку на кредит, платіжне доручення, відомість про щоденні нарахування та погашення, виписку з особового рахунку за кредитним договором, договір відступлення права вимоги, копію платіжної інструкції та витяг з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги, копію направлення боржнику претензії.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості, оскільки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надало жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 14 травня 2021 року ОСОБА_1 на сайті miloan.ua заповнила Анкету-заявку на кредит № 5160716 та надала свої персональні дані, відомості про адресу реєстрації, проживання, місце роботи, дохід, указала бажану суму кредиту, строк кредиту та повернення (а. с. 25).

Відповідно до умов договору про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», кредитодавець зобов`язувався надати позичальнику кредит у розмірі 20000 грн., загальним строком на 30 днів, з 14 травня 2021 року, а позичальник зобов`язувалася повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом за пільговий та поточний період (а. с. 13 - 21).

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок (п. 2.1 Кредитного договору).

Пунктом 6.1. кредитного договору визначено, що договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Відповідно до п. 6.3. кредитного договору приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у тому числі Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил; вся інформація надана кредитодавцю, в т. ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту є повною, актуальною та достовірною.

Згідно п. 6.4. кредитного договору укладення кредитодавцем цього договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Згідно п. 7.1. кредитного договору договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.

Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором на користь третіх осіб, без згоди позичальника (п. 3.2.6. кредитного договору).

Невід`ємною частиною Договору про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716 є Графік платежів за цим договором (Додаток № 1) та Паспорт споживчого кредиту (Додаток № 2).

Згідно із довідкою ТОВ «Мілоан» від 12 червня 2025 року № б/н. ОСОБА_1 , з якою укладено договір про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716 ідентифікована ТОВ «Мілоан». Акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором U48378, 14 травня 2021 року 16:54, номер телефону НОМЕР_2 (а. с. 24).

На підтвердження перерахунку коштів за Договором про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716 ТОВ «Мілоан» надало копію платіжного доручення від 14 травня 2021 року № 46234411, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 20000 грн. на карту НОМЕР_3 , призначення платежу: кошти згідно з договором № 5160716. Зазначене платіжне доручення містить відбиток печатки ТОВ «Мілоан» та підпис (а. с. 27).

Крім того, ТОВ «МІЛОАН» надало відомості про щоденне нарахування та погашення за кредитним договором від 14 травня 2021 року № 5160716 за період з 14 травня 2021 року по 31 серпня 2021 року (а. с. 29 - 30).

Згідно з документом під назвою «Виписка з особового рахунку за кредитним договором від 14 травня 2021 року № 5160716», який підписано представником ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», станом на 23 червня 2025 року заборгованість за кредитним договором у розмірі 75402,63 грн. ОСОБА_1 не погашена (а. с. 31).

29 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги № 76-МЛ, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, зокрема і за кредитним договором від 14 травня 2021 року № 5160716, який укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем (а. с. 32 - 48).

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги від 29 вересня 2021 року № 76-МЛ сума заборгованості ОСОБА_1 становить 75402,63 грн., з них: залишок по тілу кредиту становить 20000 грн.; залишок по відсотках 56580,63 грн., залишок по комісії 2000 грн. (а. с. 49).

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направляло ОСОБА_1 письмову претензію про погашення кредитної заборгованості від 13 червня 2025 року вих. № 21370952/2295 (а. с. 50).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження законності позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало копію договору про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716, копію графіку платежів за цим договором, паспорт споживчого кредиту, а також копію анкети-заявки на кредит від 14 травня 2021 року № 5160716.

Досліджуючи подані позивачем докази, суд першої інстанції зазначив, що ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» не надало суду належних та допустимих доказів надсилання електронного повідомлення на укладення електронного договору, вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, реєстрації, створення особистого кабінету та проведення ідентифікації ОСОБА_1 при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Суд першої інстанції дослідив надану до позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» довідку ТОВ «Мілоан» від 12 червня 2025 року № б/н, яка підтверджує, що ОСОБА_1 , з якою укладено договір про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716 ідентифікована ТОВ «Мілоан», акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором U48378, 14 травня 2021 року 16:54, номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор, +380638742658, та дійшов висновку, що вказана довідка була сформована самим кредитодавцем ТОВ «МІЛОАН» і не може вважатися безспірним доказом укладення договору.

Апеляційний суд в цілому погоджується з такими висновками, враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а саме з використанням електронного підпису або електронного цифрового підпису; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису).

З наявного в матеріалах справи договору про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716 вбачається, що у п. 10 «Реквізити сторін» зазначено прізвище, ім`я та по батькові ОСОБА_1 , РНОКПП, реквізити паспорту, адреса місця реєстрації, номер телефону та електронної пошти, підписи сторін відсутні (а. с. 20).

На першій сторінці договору наявна відмітка, що договір підписано ОСОБА_2 , ТОВ «Мілоан» (а. с. 13).

На а. с. 22 - 23 знаходиться копія паспорту споживчого кредиту № 5160716 від 14 травня 2021 року, у якому наявна графа для підпису споживача (електронний підпис одноразовим ідентифікатором), у якій не проставлено одноразового ідентифікатора.

Саме по собі зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі. Довідка ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію ОСОБА_1 , у якій зазначено про направлення ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора, не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору, враховуючи, що кредитний договір та паспорт споживчого кредиту цим одноразовим ідентифікатором не підписані.

Оскільки докази підписання відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 5160716 від 14 травня 2021 року у спосіб, передбачений ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в матеріалах справи відсутні, а у розділі 10 «Реквізити сторін» договору інформація про накладення електронного підпису не зазначена взагалі, факт укладення договору ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 є недоведеним.

Апеляційний суд зауважує, що докази накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором є не технічним реквізитом, відсутність якого не впливає на сутність домовленості сторін, а підтвердженням підписання договору, тобто існування такої домовленості взагалі.

Доводи апеляційної скарги, що Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит», затверджене постановою Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113, яким встановлено вимоги до форми та змісту оригіналу договору, що укладається у вигляді електронного документа, набрало законної сили лише 05 листопада 2021 року, а тому обов`язку підписання кредитного договору на час його укладення 14 травня 2021 року не було, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на те, що вимоги до підписання кредитного договору, в тому числі електронного, були передбачені загальними положеннями ст. 207 ЦК України щодо письмової форми правочину, ст. 1055 ЦК України, згідно якої кредитний договір укладається в письмовій формі, а також ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно якої електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, що відповідач вчинила дії, визначені ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а також решта доводів апеляційної скарги, які стосуються обставин ідентифікації позичальника та укладення кредитного договору № 5160716 від 14 травня 2021 року, із посиланням на відповідні норми матеріального права, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Крім того, суд першої інстанції правомірно виснував, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надало суду належних та допустимих доказів надання ОСОБА_1 коштів за договором про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Станом на 14 травня 2021 року здійснення безготівкових розрахунків регулювалось відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Згідно додатку 3 до Інструкції № 22, платіжне доручення містить обов`язкові реквізити про дату одержання платіжного доручення банком та дату проведення, з підписом банку.

З Додатку 9 до Інструкції № 22 слідує, що датою надходження є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік отримання банком платника розрахункового документа, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. Датою виконання є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік списання коштів з рахунку платника, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Так, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підтвердження перерахунку коштів за Договором про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716 надало платіжне доручення від 14 травня 2021 року № 46234411, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 20000 грн. на карту НОМЕР_3 , призначення платежу: кошти згідно з договором № 5160716. Зазначене платіжне доручення містить відбиток печатки ТОВ «Мілоан» та підпис.

Дослідивши зазначений доказ, суд першої інстанції встановив, що копія вказаного платіжного доручення не може вважатися належним доказом надання ОСОБА_1 кредиту на підставі вказаного договору, оскільки вона не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу.

У матеріалах справи також відсутні докази того, що рахунок, на який згідно з вказаного платіжного доручення здійснювалося перерахування коштів, належить саме ОСОБА_1 .

Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надало жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору про споживчий кредит від 14 травня 2021 року № 5160716, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачці.

Доводи апеляційної скарги, що копія платіжного доручення № 46234411 від 14 травня 2021 року містить всі передбачені законом реквізити і є належним та допустимим доказом, що підтверджує видачу кредитних коштів, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, є необґрунтованими за умови відсутності на платіжному дорученні відмітки про дату отримання та виконання банком платіжного доручення ТОВ «Мілоан», та відхиляються апеляційним судом.

При цьому надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення, а також документ під назвою «Виписка з рахунку» (фактично розрахунок заборгованості), не є банківськими виписками з рахунків позичальника та не є належними доказами, які підтверджують отримання відповідачем коштів та користування ними.

Вказані розрахунки із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документами, що створені самим позивачем та первісним кредитором, тобто внутрішніми документами фінансової установи, а відтак, інформація, зазначена в цих доказах, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Не звільняють позивача від обов`язку довести факт надання позичальникові грошових коштів і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції посилання позивача на п. 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, яким встановлено формат відображення номеру особистого електронного платіжного засобу споживача (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу), і що на виконання цих вимог платіжне доручення № 46234411 від 14 травня 2021 року містить рахунок кредитора з частково відкритим номером картки.

Доводи апеляційної скарги, що банк не має правових підстав на розкриття ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» як вторинному кредитору банківської таємниці стосовно рахунків відповідача, тому позивач позбавлений можливості самостійно звернутися до банку для отримання документа про перерахування ТОВ «Мілоан» коштів за договором про споживчий кредит на рахунок відповідача, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України, а саме відповідної інформації від банку-емітента, проте зазначеною можливістю на власний розсуд не скористався.

Апеляційний суд не приймає необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що відповідач наділена правом отримання доступу до банківської таємниці за своїм банківським рахунком і могла би звернутися до банку та отримати інформацію, яка спростує чи підтвердить факт надходження коштів на її рахунок відповідно до договору про споживчий кредит, і що відповідачем не надано доказів на спростування укладення кредитного договору.

Зазначені доводи суперечать принципу змагальності, який передбачає покладення тягаря доказування на сторони, і водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» як недоведеного.

Неподання стороною позивача на підтвердження своїх позовних вимог належних і допустимих доказів укладення кредитного договору та надання кредитних коштів відповідачу стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.

Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.