Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №367/9111/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7425/2026

Справа № 367/9111/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області, постановлену у складі судді Карабази Н.Ф. в м. Ірпені 06 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про стягнення судових витрат, понесених відповідачем, просив при вирішенні питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду стягнути з позивачів солідарно на користь відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20600 грн.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 06 січня 2026 року в задоволенні заяви відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 січня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на його користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20600 грн., а також за підготовку апеляційної скарги в розмірі 2500 грн. та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження або залишення позову без розгляду відповідач має право на компенсацію витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача, і Верховний Суд у своїх постановах (наприклад, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18) неодноразово наголошував, що необґрунтованість дій позивача полягає у зверненні до суду з позовом, який не має підстав, або у відмові від позову/залишенні без розгляду без досягнення мети позову, якщо це потягло витрати відповідача.

Пояснював, що у даній справі позивачі залишили позов без розгляду не тому, що спір було вирішено мирно чи відпали підстави для його подання, а тому що усвідомили неминучість відмови у задоволенні позову, а також настання інших негативних наслідків (наприклад, викриття підроблення документів, складання депутатом акту без виходу за адресою обстеження житлових умов тощо) після активного вжиття відповідачем та його представником процесуальних заходів.

Посилання позивача на нібито «хворобу відповідача» як причину залишення позову без розгляду вважав нічим не підтвердженою безпідставною маніпуляцією, оскільки відповідач не захворів під час розгляду справи, і взагалі хвороба сторони не є правовою підставою для припинення спору про право власності (перешкоди у його реалізації).

Суд першої інстанції звів оцінку необґрунтованості дій позивачів виключно до формального висновку про відсутність відповідного судового рішення по суті спору, та не досліджував обґрунтованість поданого позову, що є неправильним та суперечить правовій природі зазначеної норми.

Зазначав, що необґрунтованість дій позивачів полягає у поданні заздалегідь необґрунтованого позову без належних та допустимих доказів, використанні судового процесу не для захисту права, а як способу тиску або помсти, поданні заяви про залишення позову без розгляду після того, як відповідач поніс значні судові витрати.

Вказував, що завідома необґрунтованість та штучність позову підтверджується сукупністю обставин справи, а саме: позовна заява про усунення перешкод в користуванні власністю була подана позивачами до суду після настання конкретної події, а саме факту незаконного вирощування позивачкою снотворного маку, про що відповідач повідомив до поліції в червні 2024 року. 20 червня 2024 року на підставі його заяви правоохоронними органами було виявлено, що ОСОБА_3 на подвір`ї за адресою АДРЕСА_1 вирощувала мак - рослину, яка належить до виду снотворних та містить наркотичні та психотропні речовини, і постановою Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/7842/24 від 09 серпня 2024 року було доведено вину ОСОБА_3 у вирощуванні снотворного маку, її було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення у вигляді штрафу.

Вважав, що це може пояснювати, що мотивами подання позову стала не наявність реальних перешкод з боку відповідача у користуванні власністю позивачами, адже дані обставини є повністю безпідставними та не доводяться жодними доказами, а даний позов подано з підстав особистої помсти чи неприязні, а саме щоб ускладнити життя відповідача необхідністю участю в судових засіданнях (залишати роботу та їхати в судові засідання, звертатися до адвоката за правничою допомогою, подавати докази, щоб спростовувати безпідставні звинувачення тощо) та відповідно понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, та, ймовірно, з метою завадити відповідачу повідомляти в майбутньому про факти вирощування позивачем заборонених рослин чи про інші протиправні дії.

Вказував, що після притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 106-2 КУпАП від позивачів на адресу відповідача почали надходити звинувачення, образи та погрози заподіяння шкоди його домашнім тваринам та майну, провокуватися сварки та конфлікти. Через такі погрози відповідач змушений був звернутися до поліції для вжиття заходів реагування, зокрема із заявою від 22 липня 2024 року.

Звертав увагу, що саме після притягнення позивача до адміністративної відповідальності, з очевидною метою помсти та створення для відповідача правових проблем позивачами був поданий абсолютно безпідставний позов про усунення перешкод у праві користування власністю. Жодних реальних перешкод у користуванні житлом з боку відповідача не існувало та не було доведено. Позов не містив належних доказів, а подані матеріали не підтверджували заявлених вимог.

Вказував, що в якості доказів позивачами було додано акт депутата Ірпінської міської ради від 05 серпня 2024 року, постанову суду у справі № 367/2402/24, якою було закрито провадження в справі відносно відповідача по факту нібито вчинення ним домашнього насильства, копію постанови суду у справі № 367/7842/24, якою було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за незаконне вирощування снотворного маку, а також рахунки на оплату природного газу.

Стверджував, що аналіз даних доказів повністю підтверджує безпідставність поданого позову, адже жоден з них не може доводити наявність будь-яких перешкод з боку відповідача.

Звертав увагу, що акт обстеження депутата від 05 серпня 2024 року був складений за декілька днів до судового розгляду справи № 367/7842/24 про притягнення позивача ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, що може свідчити про намір позивача використати цей акт депутата як доказ не у справі про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме у справі по притягнення до адміністративної відповідальності для підтвердження факту нібито відсутності у позивача доступу до городу, на якому вирощувався мак.

Зазначав, що позивачі звернулися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, однак після вчинення представником відповідача активних процесуальних дій - подачі детального відзиву, яким спростовується кожне твердження позивачів, надання фотодоказів необґрунтованості позовних вимог, заявлення клопотання про виклик депутата, яка склала сумнівний акт, та свідків, які підписали цей акт, позивачі визнали безперспективність своїх вимог, можливість настання для них та для депутата негативних наслідків і раптово подали заяву про залишення позову без розгляду.

Вказував, що суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що необґрунтованість дій позивачів не доведено, проте з яких підстав суд зробив такий висновок, достеменно невідомо, адже суд не взяв до уваги, що позивачі ініціювали штучний та безпідставний судовий процес, змусили відповідача нести значні витрати на правовий захист, відлучатися з роботи для відвідування судових засідань (розгляд справи тривав більше року та містив 7 судових засідань), а потім самоусунулися від розгляду справи, подавши заяву про залишення позову без розгляду саме тоді, коли їхні аргументи були повністю спростовані, а суд мав викликати депутата та свідків для підтвердження хибних аргументів.

Вважав, що така поведінка позивачів свідчить про необґрунтованість їх дій, зловживання процесуальними правами та використання судового процесу не за його призначенням.

Зазначав, що суд не врахував підтверджений та співмірний характер витрат на професійну правничу допомогу у фіксованій сумі 20600 грн., що підтверджується договором про надання правової допомоги та додатком до нього, яким погоджено фіксовану вартість послуг (гонорар) у розмірі 20600 грн., платіжними документами про повну оплату послуг, актом прийому-передачі наданих послуг, яким підтверджено здійснення оплати. Відповідачем надано детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги адвоката. Суд першої інстанції не встановив надмірності витрат на правничу допомогу, не спростував факту понесення, однак безпідставно відмовив у їх стягненні.

Повідомляв про понесення ним додаткових судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2500 грн.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштові адреси.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивачів, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що у вересні 2024 року позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , просили усунути перешкоди у володінні та користуванні власністю, зобов`язавши відповідача ОСОБА_1 припинити вчиняти умисні, протиправні дії, а саме порушувати правила добросусідства, перешкоджати вільному користуванню та володінню їхньою власністю, зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їм перешкод у користуванні земельною ділянкою, належними їм надвірними спорудами, не чинити перешкод в проведенні ремонтних робіт фасаду будинку та газових труб, демонтувати замки та побудовані відповідачем паркани з фіртками, що перешкоджають їхньому вільному доступу як до належних їм надвірних споруд, так і земельної ділянки, як на сьогоднішній день, так і в майбутньому.

Позов мотивували тим, що вони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , який розташовано на належній їм земельній ділянці, відповідач ОСОБА_1 є їхнім сином, який за їхньою згодою проживає в зазначеному будинку. З відповідачем тривалий час склалися неприязні стосунки, вони не спілкуються, постійно виникають конфлікти і сварки. Відповідач облаштував паркан із хвірткою, яка постійно зачинена, ключі знаходяться у відповідача. Він не дозволяє позивачам проходити до надвірних будівель і користуватися ними, не дозволяє проводити ремонтні, обслуговуючи роботи стін будинку, труб газопостачання, що підтверджується актом депутата від 05 серпня 2024 року та постановами Ірпінського міського суду від 19 березня та 09 серпня 2024 року, фототаблицями.

Відповідач не сплачує за користування газом в приміщеннях, які займає із своєю сім`єю, не допускає позивачів до лічильника газу, в зв`язку з чим допустив заборгованість на значну суму, що підтверджується рахунками за сплату використаного газу та його доставку, квитанціями, копії яких додаються.

Вказували, що відповідач вважає, що оскільки надвірні споруди розташовані з сторони частини будинку, яку він займає, то земельною ділянкою і цими спорудами він має користуватися лише сам. На прохання позивачів припинити свої неправомірні дії нехтування нормами співжиття та сусідської взаємоповаги не реагує, тому вони вимушені за захистом своїх прав звертатися до суду.

Разом з позовною заявою позивачами подано копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом, копії витягів про державну реєстрацію, копію договору дарування, копію техпаспорта, копію витягу із Державного земельного кадастру, копію акта депутата від 05 серпня 2024 року про обстеження умов проживання, копії постанов Ірпінського міського суду Київської області від 19 березня 2024 року у справі № 367/2402/24 та від 09 серпня 2024 року у справі № 367/7842/24, копії фототаблиць, копії квитанції, копії повідомлень про заборгованість (а. с. 6 - 39).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого засідання на 07 жовтня 2024 року (а. с. 61).

07 жовтня 2024 року ОСОБА_3 подала через канцелярію суду заяву щодо допиту свідка ОСОБА_6 , явку якого забезпечить в судове засідання (а. с. 73).

25 жовтня 2024 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, у якому відповідачем викладено власні доводи на спростування аргументів позовної заяви щодо перешкоджання користування земельною ділянкою, щодо доступу до газового лічильника та оплати за газ, надано власну оцінку доказам, долученим до позовної заяви, та долучено до відзиву на позовну заяву власні докази - фотознімки облаштованого позивачами навісу, звернення до відділу поліції від 22 липня 2024 року та від 02 вересня 2024 року, фотознімки газових лічильників, копії квитанцій про оплату за спожитий газ за липень-вересень 2024 року (а. с. 82 - 93).

28 листопада 2024 року ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 подав до суду клопотання про допит свідків - депутата Ірпінської міської ради ОСОБА_7 , яка складала акт обстеження від 05 серпня 2024 року, а також ОСОБА_6 , ОСОБА_8 як сусідів, які підписали цей акт, посилаючись на те, що за переконанням відповідача, викладені у акті відомості не відповідають дійсності і акт складено без виходу по місцю проживання сторін (а. с. 96).

06 березня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду додаткові пояснення, у яких викладав власні аргументи щодо наявності грубих порушень при складанні та неправомірність акту обстеження депутата від 05 серпня 2024 року, звертав увагу, що позовна заява про усунення перешкод в користуванні власністю була подана позивачами до суду після настання певної події, а саме факту незаконного вирощування позивачем снотворного маку, про що відповідачем було повідомлено до поліції, наслідками чого стало притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Вважав, що позов подано з мотивів особистої помсти. Вказував, що позивачами у якості доказу було долучено до матеріалів справи неповний текст постанови суду у справі № 367/7842/24 від 09 серпня 2024 року. який не має жодного відношення до даної справи і ніяк не підтверджує наявність створення перешкод з боку відповідача, а тільки доводить вину ОСОБА_3 у вирощуванні нею заборонених законом рослин, які містять наркотичні засоби та психотропні речовини (а. с. 102 - 110).

31 березня 2025 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із клопотанням, в якому підтримала своє попереднє клопотання про виклик свідка та просила призначити справу до судового розгляду (а. с. 111).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 31 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 30 квітня 2025 року (а. с. 115).

Справа неодноразово знімалася з розгляду з об`єктивних на те причин, а саме: 07 жовтня 2024 року справа була знята з розгляду з у зв`язку із перебуванням судді на розгляді іншої справи (при цьому 04 жовтня 2024 року представником відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подано заяву про перенесення розгляду справи, призначеної на 07 жовтня 2024 року), (а. с. 70, 75), 28 листопада 2024 року справа була знята зі складу у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді (а. с. 95), 30 квітня 2025 року в судовому засіданні оголошено перерву (а. с. 122), 30 червня 2025 року справа була знята зі складу у зв`язку із відсутністю секретаря судових засідань (а. с. 130), 30 вересня 2025 року справа була знята зі складу у зв`язку із перебуванням судді у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню (а. с. 136).

24 жовтня 2025 року від позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надійшла до суду заява про залишення позову без розгляду (а. с. 141).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2025 року позов залишено без розгляду з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (а. с. 143).

31 жовтня 2025 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про стягнення судових витрат, понесених відповідачем, просив при вирішенні питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду стягнути з позивачів солідарно на користь відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20600 грн.

Обґрунтовуючи подану заяву, наводив зміст ч. 5 ст. 142 ЦПК України, згідно якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Повідомляв, що між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Шульгою Ю.В. було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 18/03/2024 від 18 березня 2024 року. Додатком № 1 від 10 жовтня 2024 року до договору сторони погодили, що вартість послуг адвоката (гонорар) по наданню правничої допомоги замовнику як відповідачу у даній справі є фіксованою та складає 20600 грн. До гонорару входять послуги з юридичного консультування, підготовки та подачі заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, представництво інтересів замовника в судових засіданнях при розгляді справи судом першої інстанції, незалежно від кількості судових засідань та їх тривалості, а також всі супутні витрати адвоката (транспортні витрати, поштові тощо).

Оплата вартості послуг адвоката здійснюється замовником одним платежем або частинами в безготівковій формі на банківський рахунок адвоката.

Вказував, що ОСОБА_1 оплатив послуги адвоката у встановлені договором строки, а саме 04 жовтня 2024 року було оплачено 8200 грн., 13 жовтня 2024 року - 8200 грн., 27 листопада 2024 року було оплачено 4200 грн. 19 березня 2025 року сторонами було підписано акт приймання-передачі наданих послуг № 1 до договору, яким також підтверджується здійснення оплати витрат правничої допомоги за договором. 31 жовтня 2025 року адвокатом було складено детальний опис наданих послуг по справі № 367/9111/24.

Від позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надійшло клопотання, в якому позивачі просили відмовити у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про стягнення з них судових витрат в сумі 20600 грн. в повному обсязі. Посилалися на те, що відповідачем не наведено доказів, що вони необґрунтовано звернулися до суду із вказаним вище позовом. Жодних доказів необґрунтованості позову ні в поясненнях, ні у відзиві подано до суду не було. Більш того, вони як позивачі, які є батьками відповідача ОСОБА_1 , звернулись до суду із вказаним позовом обґрунтовано: з доданням акту депутата, заявою про виклик свідків, що підтверджувало неправомірність дій саме відповідача ОСОБА_1 , який перешкоджав їм користуватися належною їм на праві власності нерухомістю та земельною ділянкою. Вони є особами похилого віку, отримують невелику пенсію за віком і потребують підтримки та захисту. Відповідач ОСОБА_1 же не тільки такої допомоги їм не надає, але й створює всілякі конфліктні ситуації, ображає їх та перешкоджає користуватися належною їм нерухомістю. Однак, дізнавшись про хворобу останнього, позивачі звернулися із заявою про залишення судової справи без розгляду. Крім того, зазначають, що судові витрати залежать від складності справи, транспортних витрат, тощо. Виходячи із матеріалів названої вище справи, відповідачем ОСОБА_1 та його представником не було надано доказів складності даної справи, із семи зазначених дат судових засідань відбулося лише одне за попереднім слуханням і воно було перенесено на іншу дату, а у вказані в заяві дати засідань, відповідач і представник не були присутніми. Відповідач та його представник мешкають і знаходяться у м. Ірпені, недалеко від розташування суду, доказів про транспортні витрати суду не надали. На підставі викладеного вище, вважали, що відповідачем ОСОБА_1 була подана необґрунтована і нічим не підтверджена заява про стягнення судових витрат на суму 20600 грн. Вона по своїй суті є для них образливою та підтверджує його неприязне ставлення до них - його батьків, які є особами похилого віку, пенсіонерами за віком та потребують як матеріальної так і фізичної допомоги (а. с. 189 - 190).

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Шульгою Ю.В. подано заяву про задоволення заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій зазначено, що аргументи позивачів не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. Обсяг наданих адвокатом послуг є документально підтвердженим та відповідає складності справи. Відповідач реально поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у фіксованій сумі 20600 грн. Усі підтверджуючі документи подані до суду. У фіксовану вартість правничої допомоги адвоката у розмірі 20600 грн. входив повний комплекс правничої допомоги по справі №367/9111/24, обсяг якої зазначений у детальному описі послуг, і включав, зокрема: ознайомлення зі справою та юридичну консультацію; підготовку та складення відзиву на позовну заяву (8 сторінок детального обґрунтування); підготовку двох заяв про виклик свідків; представництво інтересів у семи судових засіданнях (незалежно від їх тривалості та перенесення при розгляді справи судом першої інстанції); підготовку інших заяв з процесуальних питань, заяви про стягнення судових витрат, а також даної заяви. Твердження відповідачів про неспівмірність витрат вважав безпідставним. Відповідач у відзиві на позовну заяву від 25 жовтня 2024 року повністю спростував усі вказані в позові обставини про нібито наявність перешкод позивача. Факт залишення позову без розгляду після подання відповідачем відзиву та зібраних доказів (фотознімків навісу, газових лічильників, звернення до поліції, проведення акта депутата, тощо) свідчить про відсутність у позивачів підстав для позову та їх небажання продовжувати процес, в якому їхня позиція неминуче була б спростована. Щодо фінансового стану позивачів, вказував, що фінансовий стан позивачів дозволяє нести витрати, передбачені процесуальним законом. Окрім пенсій, позивач мають і інші доходи, зокрема ОСОБА_3 працює та отримує заробітну плату, а також частину належного їм будинку вони здають третім особам в оренду та отримують орендну плату. З огляду на викладене, витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20600 грн. вважав співмірними, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з позивачів.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт безпідставного відкладення розгляду справи за заявами або клопотаннями позивачів чи їх представника, чи затягування розгляду справи з їх сторони. Комплекс вищеперелічених дій позивачів, їх представника та їх діяльність, на думку суду, не вказують на недобросовісність позивачів при розгляді цієї справи. Суду не доведено, з яких міркувань позивачами було прийнято рішення про залишення позову без розгляду, чи вплинули на це рішення доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та докази, якими вони обґрунтовуються.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з частиною шостою статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

В постанові Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20 (провадження № 61-8735св24) викладено правовий висновок, згідно якого, виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18), від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц (провадження № 61-44038св18), від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц (провадження № 61-6264св20), від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц (провадження № 61-15039св20), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20), від 18 вересня 2023 року в справі № 711/64/23 (провадження № 61-8686св23), від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20 (провадження № 61-8735св24), від 30 липня 2024 року в справі № 522/4956/17 (провадження № 61-1486св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 440/295/19 (провадження № 61-17916св23).

Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2023 року в справі № 711/64/23 (провадження № 61-8686св23), звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

На аналогічні правові висновки, відмовляючи в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, посилався суд першої інстанції, їх підтримання Верховним Судом свідчить про сталість судової практики касаційного суду з цього питання.

У свою чергу, залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що посилання позивачів на нібито «хворобу відповідача» як причину залишення позову без розгляду є нічим не підтвердженою безпідставною маніпуляцією, оскільки відповідач не захворів під час розгляду справи, і взагалі хвороба сторони не є правовою підставою для припинення спору про право власності (перешкоди у його реалізації).

Апеляційний суд наголошує, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі №148/312/16-ц, від 30 червня 2022 року в справі № 753/1625/21 (провадження № 61-21300св21), від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20 (провадження № 61-8735св24), від 28 серпня 2025 року в справі № 357/5156/23 (провадження № 61-4155св25), від 12 лютого 2026 року в справі № 404/6023/24 (провадження № 61-10558св25).

Відповідачем в межах поданої ним заяви та апеляційної скарги не доведено, що позивачі, всупереч п. 2 ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 44 ЦПК України, як учасники справи, не сприяли своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, та що вони не користувалися добросовісно процесуальними правами, а зловживали ними.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 07 жовтня 2024 року подавала клопотання про виклик свідка, яке підтримала у наступному клопотанні від 31 березня 2025 року і просила призначити справу до судового розгляду.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що жодних реальних перешкод у користуванні житлом з його боку не існувало та не було доведено, і що аналіз доказів повністю підтверджує безпідставність поданого позову, адже жоден з них не може доводити наявність будь-яких перешкод з боку відповідача, відхиляються апеляційним судом, оскільки стосуються суті спору та входять до предмету доказування.

Доводи апеляційної скарги, що даний позов подано як спосіб тиску на позивача або помсти після того, як ОСОБА_1 повідомив правоохоронним органам щодо факту вирощування позивачем ОСОБА_3 снодійної речовини, є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом.

Наявність між сторонами неприязних та конфліктних відносин, про що самими позивачами повідомлено у позові, не є беззаперечним свідченням подання ними позову з метою здійснення тиску на відповідача або з метою ущемлення його прав та інтересів.

Звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду за захистом порушеного права, а також їх дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ними своїми процесуальними правами та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Доводи апеляційної скарги, що позивачі залишили позов без розгляду не тому, що спір було вирішено мирно чи відпали підстави для його подання, а тому, що вони усвідомили неминучість відмови у задоволенні позову, а також настання інших негативних наслідків (наприклад, викриття підроблення документів, складання депутатом акту без виходу за адресою обстеження житлових умов тощо) після активного вжиття відповідачем та його представником процесуальних заходів, не є підтвердженими, не свідчать про необґрунтованість дій позивачів та відхиляються апеляційним судом.

У цій справі суд не встановив, що позивачі від моменту звернення до суду із позовною заявою і до залишення позову без розгляду, діяли недобросовісно, зловживали процесуальними правами, мали на меті ущемлення прав відповідача та, врахувавши, що саме по собі постановлення ухвали про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, дійшов правильного висновку про відмову у відшкодуванні витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції, якою не встановлено необґрунтованих дій позивача, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, на які посилався відповідач в апеляційній скарзі, викладеним в постанові від 14 січня 2021 року в справі № 521/3011/18, у якій з огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд також погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, що відповідачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу у фіксованій сумі 20600 грн., які є співмірними до предмета спору, надмірності витрат на правничу допомогу не встановлено і факту понесення не спростовано, не є самі по собі підставою для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, за умов недоведеності відповідачем необґрунтованих дій позивачів.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.